Міркування - це певний розумовий процес, в результаті якого на основі наявних, відомих знань отримують нове знання.

Міркування - це певний розумовий процес, в результаті якого на основі наявних, відомих знань отримують нове знання.

Структура будь-якого міркування складається з двох основних компонентів: засновків і висновку.

Основна задача логіки як раз і полягає в тому, щоб досліджувати різноманітні схеми, форми міркувань, виявляти серед них правильні і неправильні, а в неправильних міркуваннях з'ясовувати логічні помилки, що припускаються.

72

вміють цього робити, а навіть не замислюються над цим. У результаті ми маємо дискусії, де кожний учасник говорить про своє, бо сприймає міркування співрозмовника як певний потік слів, навіть не намагаючись проаналізувати його. Давайте для прикладу розглянемо випадок із життя давньогрецького філософа Сократа. Одного разу до нього прийшов молодий чоловік за порадою. Його цікавило питання: "Чи слід йому вже одружуватися?". Сократ подивився на нього і відповів: "Одружишся ти чи не одружишся, все одно розкаєшсяГ. Довго розмірковував молодий чоловік, щоб з"ясувати що мав на увазі Сократ. Спробуємо разом з ним відновити міркування давньогрецького філософа у повному вигляді, тобто з"ясуємо усі його засновки і висновок Але перш ніж ви приступите до роботи одне зауваження: не намагайтеся, виконуючи це завдання, наводити свої власні думки щодо одруження, пам"ятайте нас цікавить лише точка зору Сократа А тепер правильна відповідь. Повне міркування Сократа виглядає таким чином:

Якщо ти одружишся, то розкаєшся. Якщо ти не одружишся, то розкаєшся. Ти одружишся або не одружишся.

Отже, ти розкаєшся.

Ще один приклад. Свого часу давньоримський філософ Лукрецш Кар, автор відомої книга "Про природу речей", навів таке міркування: " Те, up змнююється, руйнується і, отже, гине". Відновимо його у повному вигляді. Що змінюється, то руйнується. Що руйнується, то гине. Отже, що змінюється, то гине.

Ми розглядали не дуже великі міркування і у вас був час подумати над ними. Уявіть тепер собі, що йде усна дискусія, диспут, полеміка. Співрозмовники можуть наюдити для обгрунтування власної позиції з певного питання значно більші міркування. Це може бути навіть не одне міркування, а ціла низка міркувань. Якщо ви володієте логічним прийомом відновляти міркування у повному вигляді і можете чітко з"ясувати з чого виходив ваш супротивник і до чого він прийшов, то звичайно у вас буде більше шансів розібратися у суті питання і юнець-кінцем виграти суперечку.

75

Тема 2: -«Семіотичний характер логіки»

Основні терміни:

Знак, знаки-копії (іконічні знаки), зшки-символи, знаки-ііщекси, семіотика, дескриптивна семіотика, теоретична семіотика, лінгвістична семіотика, логічна семіотика, знаковий процес, знаковий засіб, значення, інтерпретанта, інтерпретатор, виміри семіозису, логічний синтаксис. Логічна семантика, логічна прагматика, рівні знакового процесу, об'єктна мова, метамова

Визначення терміте можна знайти у розділі «Словник основних терміте логіки».

2.1. Семіотика як наука про знаки

Ми живемо у знаковому світі. Навколо нас знаки і навіть ми самі також можемо виступати знаками для інших людей. Розрізняють різноманітні види знаків (знаки-копії, знаки-символи, знаки-індекси, мовні знаки, немовні знаки тощо). Так, наприклад, будь-який текст може виступати як сукупність мовних знаків, а звідси випливає, що і міркування як певний текст можна розглядати як ланцюжок знаків.

Дескриптивна семіотика - це семіотика, яка вивчає конкретні знакові системи.

Окрім дескриптивної семіотики науковці також відрізняють теоретичну семіотику.

Логічний синтаксис -це розділ логічної семіотики, який вивчає відношення між мовними знаками в структурі логічної теорії.

Таким чином, імплікація буде хибною лише тоді, коли перше

103

Закон тотожності

Закон виключеного третього

Визначення: з двох висловлювань, в одному з яких стверджується те, що заперечується у другому, - одне є неодмінно істинним, тобто істинне або саме висловлювання, або його заперечення ("третього не дано").

Наприклад, з двох висловлювань "Обвинувачений в момент здійснення злочину був осудним" і "Обвинувачений в момент здійснення злочину не був осудним" одне неодмінно є істинним, а друге - хибним Якщо буде встановлено, що істинним є перше висловлювання, тоді друге буде обов'язково хибним і навпаки

Схема цього закону записується так

A v~A

Закон виключеного третього був відомий ще до Арістотеля Але саме він вперше сформулював його у явному вигляді «Не може бути нічого проміжного між двома членами протиріччя, а відносно чогось одного необхідно, щоб там не було щось або стверджувати, або заперечувати»

У Арістотеля цей закон викликав великі сумніви Він висловлювався про його неспроможність, коли розглядаються майбутні події, прихід яких у даний (теперішній) час ще не є визначеним, і тому невідомо, чи відбудуться вони у майбутньому, чи ні

Аналізу таких висловлювань про майбутні випадкові події Арістотель присвятив працю, яка називається «Про витлумачення»

106

необхідно юристові Закон тотожності є одним із основних принципів побудови кваліфікованого законодавства Так, наприклад, саме він береться до уваги при формулюванні деяких статтей сучасних кодексів нашої держави Як приклад можна привести статтю 275 "Межі судового розгляду" Кримінально-процесуального кодексу України "Розгляд справи у суді проводиться щодо обвинувачених і лише по тому обвинуваченню, по якому їх віддано до суду "

При порушенні закону тотожності людина, як правило порушує і власну аргументацію, свої виводи Насправді, якщо спочатку бесіди ваш співрозмовник вкладав у висловлювання, або в поняття, які в ньому містяться, один смисл, а через деякий час протягом цієї ж бесіди зовсім інший, то стає зрозумілим, що з такою людиною нема чого розмовляти, з нею нема про що сперечатися, бо втрачається сам предмет бесіди

Закон тотожності формулює одне з основних правил раціональної комунікації перш ніж починати обговорювати якесь питання, необхідно чітко з ясувати про що піде мова, і потім протягом всього обговорення про це пам'ятати

Закон протиріччя

Види запитань.

Існують різноманітні види запитань. Однак з точки зору розвитку логічної культури мислення найбільший інтерес представляють логічно коректні та логічно некоректні запитання.

Логічно коректними називають такі запитання, на які можна дати правильні відповіді, за допомогою яких зникає пізнавальна невизначеність

113

Розрізняють логічно тавтологічні запитання і фактично тавтологічні запитання.

Запитання є логічно тавтологічним, якщо інформація, про яку в ньому запитують, виражена за допомогою логічної форми самого запитання.

Наприклад."¥іг є ця людина такою, якою вона насправді є?" На такі запитання практично неможливо дати хибну відповідь, яка не була б при цьому логічно суперечною.

Запитання є фактично тавтологічним, якщо інформація, про яку в ньому запитують, наявна в термінах, які входять до складу цього запитання. Наприклад: "В якому місті був підписаний Брестський мирний договір?". "Між якими країнами відбулася російсько-турецька війна?".

Види відповідей

На логічно коректно задані запитання людина повинна вміти давати логічно коректні вшовіді.

Відповіді поділяються на правильні та неправильні. Якщо відповідь повністю або частково усуває пізнавальну невизначенність, наявну в запитанні, то вона називається правильною. Той, хто запитує, отримує інформацію, що задовольняє його.

Правильні відповіді можуть бути сильними або слабкими. Сильна відповідь надає повну інформацію стосовно будь-якого запитання. Слабка відповідь лише частково усуває незнання: інформація, що надається такою відповіддю, є неповною.

Серед двох слабких відповідей одна може виявитися сильнішою. Наприклад, на запитання: "Чиє ім"я присвоєне Київському національному університету?" можна дати як сильну відповідь/ "Ім"я Тараса Шевченка", так і слабкі відповіді: "їм"я українського поета", "їм"я видатного українського громадського діяча" тощо.

Хоча слабкі відповіді є правильними, однак не в усіх випадках вони будуть задовольняти того, хто запитує. Наприклад, викладач під час іспитів вимагає від студентів найсильнішої відповіді (саме від цього і буде залежати екзаменаційна оцінка).

112

2) Синтаксична некоректність запитання.

Запитання буде синтаксично некоректним тоді, коли його складники не узгоджуються поміж собою (хоча вони можуть бути чітко визначеними). Прикладами таких запитань можуть бути запитання, в яких відсутня узгодженість часу («Чи будете ви перебувати в Україні останні п'ять років?»). Такі питання складають різновиди запитань, позбавлених смислу.

3) Запитання буде некоректним, якщо його передумовою є хибне
висловлювання. На таке запитання взагалі неможливо дати відповіді.

Ще з часів античності звертали увагу на запитання типу: «Чи перестав ти бити свого батька? Так чи ні?» Якщо хтось відповідає «так», то виходить, що він дійсно колись бив свого батька, хоча зараз вже не б»є. Якщо хтось відповідає ті», то виходить, що він не лише бив, але й продовжує бити свого батька. Складність ситуації зумовлюється саме хибністю предумови запитання, а саме: «Ти бив свою батька».

Запитання зазначеного гатунку іноді називають провокаційними. Яким же чином треба на них відповідати? Насамперед треба з'ясувати передумову таких запитань і сповістити співрозмовника про її хибність.

4) Запитання буде некоректним, якщо в ньому стверджуються
характеристики предмета, які суперечать одна одній.

Наприклад, «Чи може всесильний Бог створити такий камінь, який не міг би підняти сам?» У цьому запитанні стверджують, з одного боку, що Бог -це всесильна істота, той, хто може зробити все, а з іншого боку, що Бог - це істота, яка не може підняти камінь.

Таким запитанням притаманна внутрішня суперечність. Можливість правильної відповіді на них виключена. Саме тому їх називають абсурдними.

5) Запитання буде некоректним, якщо на нього неможливо дати
відповідь, що зменшувала б пізнавальну невизначеність запитання
(причина - елементарна відсутність останньої). Запитання такого типу
називають тавтологічними.

115

6 Які запитання називають абсурдними'

7 Як можна визначити тавтологічні запитання'

8 У чому полягає відмінність між логічно і фактично тавтологічними
запитаннями'

9 Які види відповідей ви знаєте'

10Яку відповідь можна назвати правильною'

11Що таке сильна і слабка відповідь'

12Яку відповідь можна назвати неправильною'

13Чи є тотожними поняття "неправильна відповідь" і "хибна відповідь"'

14Чи може неправильна відповідь бути істинною'

15Що таке тавтологічна і релевантна відповідь'

Для вивчення теми "Логічний аналіз висловлювань" ви можете також застосувати літературу

1 Брюшинкин В Н Практический курс логики для гуманитариев - М,
1996 - 106-174,

2 Ивин А А. Логика - М, 1999 - С 59-79, 130-156,

3 Ивлев Ю В Логика - М, 1998 - С 38-73,

4 Конверський А Є Лопка - К, 1999 - 171-203

5 Хоменко І В Лопка в задачах - К, 1998 - С 18-45, 150-157,

6 Хоменко І В, Алексюк І А Основи лопки - К 1996 - С 96-135, 200-
207

114

Якщо відповідь не надає нової інформації стосовно проблеми, якою зацікавлений той, хто запитує, то її називають неправильною. Такі відповіді аж ніяк не зменшують пізнавальну невизначеність запитання і, отже, не усувають незнання тієї людини яка його ставить

Неправильні відповіді можуть мати тавтологічний і нерелевантний характер.

Зазначимо, що "неправильна відповідь" і "хибна відповідь" це різні поняття, неправильна відповідь може бути істинною Наприклад, тавтолопчні відповіді можуть бути істинними лише завдяки своїй вчасній топчшй формі (так звані логічно тавтологічні відповіді) Згадаймо Богомола із "Золотого ключика", який на запитання Мальвіни "Що трапилося з Буратіно?" відповів "Пацієнт або живий, або мертвий" Така відповідь буде неправильною, бо вона не містить нової інформації, але все ж таки є ісгинною, бо спирається на закон виключеного третього

Фактично тавтолопчні відповіді також можуть бути істинними, оскільки вони виражають інформацію, що вже наявна в самому запитанні Наприклад, запитання "Що являє собою логіка як наука?" і відповідь "Логіка - це наука"

Нерелевантш відповіді - це відповіді, які зовсім не мають відношення до поставлених запитань Природно що неревантні відповіді також можуть бути істинними

Цей матеріал більш докладно можна подивитися у підручнику Хоменко IB "Логіка - юристам" - К, 1997 - С184-191 (теорія), С 308-310 (практика)

Контрольні запитання

1 Які запитання вважають лопчно коректними?

2 Як можна визначити лопчно некоректні запитання?

3 Охарактеризуйте випадки семантично некоректних запитань?

4 Охарактеризуйте випадки синтаксично некоректних запитань?

5 Чи може запитання бути коректним за умови що його пресупозицією
є хибне висловлювання?

117

Контрольні запитання

1. Що таке дедуктивне міркування?

2. Як співвідносяться поняття «дедуктивне міркування» і «правильне
міркування»?

3. Чи можуть дедуктивні міркування бути неправильними?

4. Чи можна за допомогою дедуктивних міркувань отримати достовірне
знання?

5. Чи гарантує істинність засновків в дедуктивному міркуванні
істинність висновку?

6. Чи можуть у дедуктивному міркуванні бути хибні засновки?

7. Чи можна за схемою дедуктивного міркування отримати хибний
висновок?

8. Яка пізнавальна значимість дедуктивних міркувань?

Прямі дедуктивні міркування

Розрізняють велику кількість схем прямих дедуктивних міркувань. Але серед них можна виділити найтиповіші, які переважно використовуються людьми в процесі спілкування та в практиці аргументації. Це суто умовні міркування, умовно-категоричні мірквування, розділово-категоричні міркування, умовно-розділові міркування. Розглянемо їх схеми детально.

/. Суто умовні міркування

Це міркування, засновки і висновок яких є імплікативним висловлюваннями.

їх схема має такий вигляд:

А-»В. В-С А-С

Наприклад:

Якщо свідчення А. є правдивими, то Б. не міг бути на місці злочину о десятій годині.

Якщо Б. не міг бути на місці злочину о десятій годині, то він має алібі. Якщо свідчення А. є прав дивими, то Б. має алібі.

116

ТЕМА 4: «ДЕДУКТИВНІ МІРКУВАННЯ»

Основні терміни:

Дедуктивне міркування, прямі дедуктивні міркування, непрямі дедуктивні міркування, суто умовні міркування, умовно-категоричні міркування, розділово-категоричні міркування, умовно-розділові міркування, міркування за схемою «зведення до абсурду», міркування за схемою «розбір випадків».

Визначення цих термінів молена подивитися у розділі «Словник основних термінів логіки».

4.1. Загальна характеристика дедуктивних міркувань. Види дедуктивних міркувань

Дедуктивне міркування - це міркування, яке спирається на логічний закон і в якому із істинних засновків завжди отримують істинний висновок. У зв'язку з цим дедуктивні міркування кваліфікують як правильні міркування, а дедукцію як перехід від достовірного знання до достовірного знання.

Прикладом дедуктивного міркування може бути такий текст:

Злочин може бути вчинений умисно або з необережності.

Цей злочин вчинено умисно.

Отже, цей злочин не є вчиненим з необережності.

Як правило, у засновках дедуктивних міркувань міститься загальне знання, а у висновку - окреме знання.

Розрізняють прямі і непрямі дедуктивні міркування.

Популярна індукція — це міркування, в якому шляхом переліку встановлюється наявність певної ознаки у деяких предметів даного класу і на цій підставі робиться висновок про її наявність у всіх предметів даного класу.

Прикладом популярної індукції може бути наступне міркування: «Студенти першої групи першого курсу юридичного факультету успішно склали іспит з логіки. Звідси можна припустити, що студенти інших груп також добре підготувалися й успішно складуть цей іспит».

Міркування за аналогією — це міркування, у яких робиться висновок про наявність певної ознаки у досліджуваного одиничного предмета (ситуації, події) на підставі його подібності в суттєвих рисах з іншим одиничним предметом (ситуацією, подією).

Міркування за аналогією — один із найдавніших способів міркування. Людина користувалася ними ще з прадавніх часів. Не випадково цей тип міркування дуже часто використовують у народній словесній творчості, зокрема у казках та легендах. Звернемося для прикладу до кхмерської легенди «Історія двох курток».

Героїня легенди загадує герою загадки. Ось одна з них.

Четверо молодих людей навчались у чаклуна. Першого він навчив передбачати майбутні події, другого - стріляти так влучно, що міг не цілитися, третього - жити під водою, а четвертого - оживляти мертвих. Якось під час прогулянки четверо хлопців вийшли на берег моря. Перший сказав, що опівдні над ними пролетить орел, який триматиме в пазурах тіло мертвої принцеси. Стрілець сказав, що він поцілить стрілою орла. Третій товариш виголосив, що якщо тіло принцеси впаде в воду, він зможе винести його на берег. Четвертий засвідчив, що в такому разі він оживить принцесу.

Усе відбулося саме так. Але виникає питання щодо того, хто саме серед чотирьох товаришів буде майбутнім чоловіком принцеси (бо вона, як свідчить легенда, була дуже привабливою і кожен бажав одружитися з нею).

Герой легенди дає правильну відповідь. Він стверджує, що чоловіком для принцеси повинен стати той, хто дістав принцесу з дна моря, бо він першим доторкнувся й обійняв їі. Той, хто оживив її, - відіграв материнську роль, а той, хто врятував її від орлиних пазурів, - роль батька. Зрештою, віщун міг би бути старшим братом, оскільки, хоча він і знав, що вона з'явиться, але сам не мав відношення до її нового народження.

У цьому міркуванні четверо товаришів уподібнюються (за аналогією) до матері, батька, чоловіка, брата принцеси Таке міркування фольклорна традиція визнає бездоганним.

Розрізняють два основних види аналогії: аналогію предметів та аналогію відношень.

ТЕМА 6: ПОНЯТТЯ

Основні терміни:

Поняття, ознака предмета, відмітні ознаки, невідмітні ознаки, суттєві ознаки, зміст поняття, обсяг поняття, порівняні поняття, непорівнянні поняття, сумісні поняття, несумісні поняття, типи сумісності, відношення тотожності, відношення перетину, відношення підпорядкування, типи несумісності, відношення співпідпорядкування, відношення протилежності, відношення протиріччя, обмеження, узагальнення, поділ, подільне поняття, члени поділу, основа поділу, поділ за видозміною ознаки, дихотомічний поділ, класифікація, визначення, дефшіьндум, дефінієнс, явне визначення, атрибутивне-реляційне визначення, операційне визначення, генетичне визначення, неявне визначення, звичайне контекстуальне визначення, остенсивне визначення, аксіоматичне визначення, прийоми, схожі до визначення, опис, характеристика, порівняння, розрізнення.

Визначення цих термінів можна подивитися у розділі "Словник основних термінів логіки".

Відношення перетину.

Відношення перетину характеризує поняття, обсяги яких частково співпадають. Маються на увазі такі поняття, до обсягів яких включаються спільні елементи, однак, обсяг кожного з цих понять включає також предмети, що не являються елементами обсягу іншого поняття. Схема відношення перетину:

А — «свідок»; В - «родич».

Відношення підпорядкування.

Відношення підпорядкування характеризує відношення між родовим поняттям і поняттям, що виражає (фіксує) один з видів цього роду. Тобто маються на увазі два поняття, обсяг одного з яких становить частину обсягу другого поняття (включається в обсяг другого поняття, однак не вичерпує його).

Схема відношення підпорядкування:

А — «право»;

В — «кримінальне право».

141

Відношення протиріччя.

Відношення протиріччя характеризує такі два поняття, які також є видами одного роду, але на відміну від відношення протилежності сума їх обсягів повністю вичерпує обсяг родового поняття, а зміст одного з них просто заперечує зміст іншого.

Схема відношення протиріччя:

А — «законний»; В — «незаконний»

143

6.3. Логічні операції над поняттями 6.3.1- Обмеження та узагальнення понять

Поділ понять

6.3.2.1. Загальна характеристика поділу. Види поділу Поділ — це логічна операція, в результаті якої здійснюється перехід

від деякого родового поняття, до множини видових понять. Це процес

виявлення можливих видових понять деякого роду. Поділяється, строго

кажучи, не саме поняття, а його обсяг. Поділ розбиває обсяг вихідного

родового поняття на обсяги видових понять.

Поняттям.

Членами поділу.

142

Схематично відношення між цими поняттями можна зобразити так:

Цей матеріал більш докладно можна подивитися у підручнику Хоменко І.В. "Логіка - юристам". - К„ 1997. - С.196-203 (теорія), С.311-315 (практика).

Контрольні запитання

1. Що таке порівнювані поняття? Наведіть приклади.

2. Що таке непорівнювані поняття? Наведіть приклади.

3. Між якими поняттями (порівнюваними чи непорівнюваними)
можна встановлювти відношення?

4. Що таке сумісні поняття? Наведіть приклади.

5. Що таке несумісні поняття? Наведіть приклади.

6. Назвіть основні типи відношень між сумісними поняттями.

7. Назвіть основні типи відношень між несумісними поняттями.

8. Чи можуть знаходитися у відношенні тотожності абсолютні
синоніми?

9. Чи можуть знаходитися у відношенні підпорядкування поняття, які
виражають співвідношення частинні цілого?

10.Як ви вважаєте відношення співпідпорядкування - це відношення
між видами одного роду чи між видом та родом?

11. Чим відрізняються відношення протилежності відвідношення
протиріччя?

145

«корінь — це дерево»)

Існує простий і ефективний спосіб розрізнення логічної операції поділу понять від мисленого розчленування предмета на частини Достатньо здійснити перевірку за допомогою таких лінгвістичних тестів якщо перед деяким списком понять поставити вираз «складається», то у випадку розчленування — отримане висловлювання буде осмисленим, а у випадку поділу — отримаємо нісенітницю, якщо ж перед деяким списком понять поставити вираз «буває», то у випадку логічного поділу — отримане висловлювання буде осмисленим, а у випадку мисленого розчленування — отримаємо нісенітницю

Наприклад «Автомобіль складається з мотора, коліс, кузова і т т» (випадок мисленого розчленування) і «Автомобілі бувають легкові, вантажні і т т» (випадок лопчного поділу), «Речення складається з основних і другорядних членів речення» (розчленування) і «Речення бувають розповідні, запитальні іт т» (поділ)

Не слід плутати логічну операцію поділу обсягу понять з явищем омонімії Наприклад, у міркуванні «Штамп означає або інструмент для виготовлення предметів, або печатку з назвою якогось закладу, або зразок, трафарет, якому сліпо слідують» розкривається різний зміст слова «штамп», а не здійснюється логічна операція поділу обсягу поняття «штамп» Ці зауваження стосуються також прикладу розкриття різного змісту слова «реакція» «хімічного», «суспільного», «фізіологічного» і т ін

Мета логічної операції поділу обсягу понять — систематичний і повний розгляд можливих видів предметів деякого роду — можна досягти по різному В найпростішому випадку обсяг родового поняття можна визначити шляхом переліку всіх предметів, яким притаманні суттєві ознаки, що складають зміст родового поняття Наприклад, не виникає особливих труднощів для переліку всіх елементів обсягу такого родового поняття, як «планета Сонячної системи» або «місто України з населенням, що перевищує 1 млн людей» Але в більшості випадків число предметів, що складають обсяг поняття може бути надто великим або навіть безкінеч­ним (наприклад, поняття «число», «зірка» тощо) В таких випадках

144

П. Дихотомічний поділ

У випадку дихотомічного поділу родового поняття основою поділу виступає певна ознака, яка притаманна лише деякій частині предметів, що входять до обсягу подільного поняття.

Дихотомічний поділ здійснюється за наявністю чи відсутністю цієї ознаки у цих предметів. У результаті такого поділу отримуємо лише два члени поділу, які знаходяться у відношенні суперечності.

Наприклад, обсяг поняття «людина» можна поділити (дихотомічно) на два види: «чоловіки» і «не-чоловіки». Основою поділу в даному випадку є

149

співіюрядкованих понять подільне поняття є родом, а нові поняття (члени поділу) є видами цього роду, видами видів і т д Найскладніші класифікації пропонуються наукою, яка за їх допомогою фіксує результа­ти своїх досліджень Найбільш відомі приклади наукових класифікацій періодична система хімічних елементів Д Менделєєва, класифікація рослинного світу Карла Ліннея, класифікація елементарних частинок у фізиці

При побудові класифікації можуть використовуватися обидва види поділу — дихотомічний поділ і подія за видозміною ознаки При цьому кожний етап поділу може здійснюватися за різною основою

Розрізняють два види класифікації природну й штучну Вони різняться характером підстав, які використовують в операціях поділу. Якщо класифікація здійснюється на підставі суттєвих ознак об'єктів, що досліджуються, то така класифікація називається природною. Якщо ж класифікація здійснюється на підставі несуттєвих ознак об'єктів, то така класифікація називається штучною. Наприклад, зразком природної класифікації є періодична система хімічних елементів Д Менделєєва, а штучної — алфавітний каталог книг у бібліотеці або телефонний довідник

У зв'язку з тим, що основу будь-якої класифікації становить операція поділу, то найважливішою умовою правильності класифікації є виконання всіх умов, які визначають правильність поділу

Класифікація та її види

Поділ понять відіграє важливу роль у такій формі систематизації наукового знання як класифікація

Класифікація — це багатоступінчастий, послідовний поділ обсягу поняття з метою систематизації, поглиблення і отримання нових знань стосовно членів поділу. Результатом класифікації є система

151

співучасті як «умисної спільної участі двох або більше осіб у вчиненні злочину», яке дається у ст. 19 КК України, можна кваліфікувати як правильне або доцільне, але не як істинне.

Явні визначення та їх види

У логіці відрізняють декілька видів визначень. Перш за все їх поділяють на явні й неявні. Розглянемо спочатку більш докладно явні визначення.

Існує цілий ряд визначень, які не мають форми тотожності дефінієндума і дефінієнсу. У них смисл деякого терміна виводиться (встановлюється) із системи відношень цього терміна до інших термінів у деякому контексті. Такі визначення в логіці отримали назву неявних визначень.

Загальну схему визначень такого гатунку запропонувати неможливо, з огляду на дуже широке тлумачення дефінієнсу і дефінієндуму, як деякого контексту.

Існує декілька видів неявних визначень. Серед них найчастіше вживаними є звичайні контекстуальні визначення, остенсивні визначення і аксіоматичні визначення.

Звичайні контекстуальні визначення — це такі визначення, в яких контекстом виступає звичайний уривок будь-якого тексту. Наприклад, коли ми чуємо під час розмови якесь невідоме нам за своїм значенням слово, то можемо не уточнювати його, а намагаємось встановити

152

1. Правило співмірності: дефінієндум і дефінієнс повинні бути взаємозамінюваними, тобто їх обсяги повинні бути однаковими.

Порушення правила співмірності спричиняє помилки надто широкого й надто вузького визначення.

Помилка надто широкого визначення виникає у випадку, коли обсяг дефінієнса є ширшим, ніж обсяг дефінієндума. Прикладом цієї помилки служить визначення: «Логіка — це наука, що вивчає мислення людини». Дійсно, обсяги понять «логіка» і «наука, що вивчає мислення людини», не є тотожними з огляду на існування (окрім логіки) цілої низки дисциплін, що вивчають мислення людини: філософії, психології, фізіології вищої нервової діяльності і т. ін.

Помилка надто вузького визначення виникає у випадку, коли обсяг дефінієнса є вужчим, ніж обсяг дефінієндума. Наприклад: «Логіка — це наука, що вивчає поняття». У такому визначенні обсяг поняття «логіка» (дефінієндума) буде ширшим, ніж обсяг дефінієнса, бо логіка не обмежується вивченням лише понять.

2. Правило заборони кола у визначенні: визначення не повинно
утворювати коло. Сутність помилки, яка виникає при порушенні
цього правила, така: дефінієндум визначається через дефінієнс, а
останній, в свою чергу, визначається через дефінієндум. Наприклад:
«Право — це наука, яка вивчає правові відносини», а «Правові відносини
— це відносини, які вивчає право».

Розглянута помилка в логіці отримала назву -«коло у визначенні».

її різновидом є ще один вид помилок, які називаються «тавтолагіями», або «те саме через те саме*. Сутність таких логічних помилок полягає у тому, що дефінієндум і дефінієнс виражаються однаковими словами. Наприклад: «Життя — це життя», «На війні як на війні».

3. Правило однозначності: визначення повинне бути чітким, ясним
однозначним. Мається на увазі використання у визначенні лише таких
виразів, які відомі і зрозумілі для тих, на кого дане визначення
розраховане. Бажаним є також відсутність у визначеннях метафор і
образних порівнянь. Наприклад, поняття «пролегомени» можна

157

Тема 7: Основи теорії аргументації Основні терміни:

Аргументація, теза, аргументи, демонстрація, суперечка, пропонент, опонент, аудиторія, дискусія, диспут, полеміка, дебати, суперечка заради істини, суперечка заради переконання, суперечка заради перемоги, суперечка заради суперечки, усна суперечка, письмова суперечка, суперечка-монолог, суперечка-діалог, суперечка-полілог, доказова аргументація, недоказова аргументація, пряма аргуметація, непряма аргументація, критика, спростування, критика тези, критика аргументів, критика демонстрації, правила щодо аргументації/критики, помилки щодо аргументації/критики, хитрощі щодо аргументації/критики.

7.1. Поняття про аргументацію. Структура аргументації

У найбільш широкому смислі слова термін «аргументація» можна визначити як процес обгрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, слушності.

Обгрунтування може бути здійснене різними способами.

По-перше, положення можуть бути обгрунтовані шляхом безпосереднього звертання до дійсності (експеримент, спостереження тощо). Саме такий спосіб дуже часто застосовується у природничих науках.

По-друге, обгрунтування може бути здійснене за допомогою вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних міркувань (доказів). У цьому випадку людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Такий спосіб переважно притаманний гуманітарним наукам.

У курсі логіки вивчається саме аргументація другого роду. Це означає, що предметом подальшого розгляду буде процес обгрунтування, обстоювання певного положення (твердження, гіпотези, концепції) на підставі використання інших положень.

У структурі аргументації такого типу відрізняють тезу, аргументи та форму.

156

предмет від іншого (подібного до нього) предмета. Прикладом може служити ситуація розшуку людей, коли фіксуються якісь особливі прикмети певної людини.

Цей матеріал ви можете подивитися більш докладно у підручнику Хоменко І.В. "Логіка - юристам". - К., 1997. - С.203-218 (теорія), 315-320 (практика).

Контрольні запитання

і. Що таке узагальнення понять? Чи існує межа узагальнення?

2. Що таке обмеження понять? Чи існує межа обмеження?

3. Що таке поділ? Яка структура поділу?

4. Які види поділу ви знаєте?

5. Які правила поділу ви знаєте? Перерахуйте помилки, що можуть
припускатися в поділі, наведіть праклади.

6. Як можна визначити операцію визначення?

7. Які види визначень ви знаєте?

8. Що таке дефінієндум та дефінієнс?

9. Чим відрізняються явні визначення від неявних?

10.Які види явних визначень ви знаєте? Наведіть приклади.

11.Які види неявних визначень ви знаєте? Наведіть приклади.

12.Які прийоми, подібні до визначень, вам відомі?

Для вивчення теми "Поняття" ви можете також застосувати таку

літературу:

Брюшинин В.Н. Практический курс логики для гуманитариев, -

М..1996. - С.32-105;

Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика. - М., 1998. - С. 180-276;

Ивин А.А. Логика. - М., 1999. - С.25-58;

Ивлев Ю.В. Логика. - М., 1998. - С.135-157;

Конверський А.Є. Логіка. - К., 1999. - С.124-170;

Хоменко І.В. Логіка в задачах. - К, 1998. - С.158-171;

Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. - К., 1996. - С.56-95.

159

Контрольні запитання

1 Як можна визначити термш"аргументація"?

2 Яка структура аргументації?

3 Що таке демонстративне міркування? Які види демонстративних
міркувань ви знаєте?

4 Що  таке  недемонстративне  міркування?  Які  види
недемонстративних міркувань ви знаєте?

5 Установіть відношення між такими поняттями

 

• аргументація, обгрунтування, міркування, форма аргументації,

• міркування, демонстративне міркування, недемонстративне
міркування, дедуктивне міркування, індуктивне міркування,
міркування за аналогією

7.2. Аргументація та суперечка

Поняття «аргументація» тісно пов'язане з поняттям «суперечка» Саме в ситуаціях суперечок найчастіше застосовують різні види аргументацій

Види аргументації

І. Доказова аргументація

Доказова аргументація — це не що інше, як доведення. Доведення можна визначити як встановлення істинності тези з використанням логічних засобів за допомогою аргументів, істинність яких вже встановлена. Формою такої аргументації повинне бути демонстративне міркування. Теза в цьому випадку — достовірне твердження. Наприклад, розглянемо таку аргументацію:

Аргументи:

1. Злочин проти індивідуальної власності громадян передбачається у
шістьох статтях Кримінального кодексу України: крадіжка, грабіж, розбій,
шахрайство, вимагательство, умисне знищення або пошкодження
індивідуального майна громадян.