Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Тема 15. Графіка української мови⇐ ПредыдущаяСтр 16 из 16
Функціонування писемної форми української літературної мови грунтуєгься на нерозривному зв'язку: - загальноприйнятої системи знаків, яку утворюють літери алфавіту і небуквені графічні засоби — знак наголосу, дефіс, розділові знаки, апостроф, лапки, знак параграфа, проміжки між словами і частинами тексту (абзацами, розділами тощо), а також шрифтові виділення слів і частин тексту (курсив, жирний шрифт, розрядка), підкреслення, використання кольору; - сукупність правил, що регулюють вживання літер та інших графічних знаків у писемному відтворенні конкретних форм слів. Українська графіка: сукупність начертальних знаків (писаних, друкованих, мальованих), вживаних для писемного відтворення мовлення;система співвідношень і зв'язків між одиницями звукової будови української мови і знаками їх писемної передачі. Базовою одиницею системи письма (графіки) є графема, під якою розуміють насамперед мінімальний знак, використовуваний у писемному мовленні для вираження відношення між фонемою і літерою. На системі графем української графіки грунтуються правила правопису. Основу графіки української мови становлять літера, або букви, сукупність яких називається алфавітом (від назв двох перших літер грецького алфавіту — альфа, бета, новогр. віта). Для позначення системи буквених знаків використовують також назви азбука (старосл. азъбоукы, утвореного за зразком грецької від назв двох перших літер азъ і бук ы) абетка — українське слово, утворене за вимовою двох перших літер алфавіту (а, бе), очевидно, під впливом азбука і альфабет. Сучасний український алфавіт складається з 33 літер, кожна з яких має друкований і рукописний варіант. З погляду орфографічного функціонування кожний варіант має два різновиди літер — великі і малі. Літери українського алфавіту мають такі індивідуальні назви:
Крім того, існують комплексні назви літер. До складу українського алфавіту входять 10 літер на позначення голосних (а, я, е, є, и, і, ї, о, у, ю) і 22 літери — на позначення приголосних (б, в, г, ґ, д, ж, з, й, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ). Літера ь (м'який знак) не позначає ніякого звука.
У сучасній українській графіці діють два основні принципи — фонематичний і складовий. Суть фонематичного принципу полягає в тому, що літера позначає фонему. У більшості випадків літери українського алфавіту позначають по одній фонемі. Однак існують і відхилення від фонематичного принципу графіки: 1. Літери ї та щ завжди позначають по дві фонеми: /й/ + /і/ та /ш/ + /ч/ 1. Одна фонема може позначатися двома літерами, наприклад: фонема /д ж / — літерами дж, фонема /дз/ — літерами дз. 3.Фонема /й/ позначається: 1) літерою й: а) у позиції перед /о/: (його, йому, гайовий, серйозний, каньйон, бульйон); б) на початку слова перед приголосними (йти, йняти); в) у кінці складу після голосних перед наступними приголосними (дайте, сійте, лийте); г) в абсолютному кінці слова після голосних (дай, новий, край, рій). 2) літерами я, ю, є, ї разом з відповідними наступними голосними: а) на початку слова (явище, юний, єднати, їхати); б) після голосних перед наступними приголосними або в кінці слона (поява, будують, приємний, приїхати, чия, врожаю, читає, краї); в) після губних, /р/ та деяких інших приголосних, якщо їм не властива напівпом'якшена вимова (плем'я, на подвір'ї, мільдью). 4. Для м'яких приголосних не існує окремих літер в українській графіці вони позначаються позбавленою знукового значення літерою - м'яким знаком (киньмо, кінь), літерами я, ю, є, крім тих випадків, коли вони позначають сполуки фонем /йа/, /йу/, /йе/ (давня, давню, давнє), а також літерою і (ліс, дім, тіло). У багатьох випадках м'якість приголосних не має писемного вираження. Це стосується, зокрема, різних випадків асимілятивних змін, наприклад: ві/с'/ть, /с' /ніг тощо. Фонематичному принципові графіки суперечать також такі випадки, коли в словах та їх формах реалізуються фонеми, не співвідносні щодо позначення з літерами, наприклад: будується —/буду йе ц'ц'`а/. Складовий принцип графіки полягає в тому, що за мінімальну одиницю позначення фонем на письмі обирається склад. У межах складу встановлюється фонемна відповідність з урахуванням її безпосереднього оточення. Літерам українського алфавіту властива багатозначність, зокрема я, ю, є, що залежно від навколишнього оточення позначають /й/ у сполученні з /а/, /у/, /е/ або ж м'якість попередніх приголосних. У позначенні фонем /д¢/, /т'/, /л'/, /с' / у словах діло, тінь, літо, сіно беруть участь літери д, т, л, с та й. Складовий принцип графіки не пов'язаний з фонетичним складом.
Література Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. СУЛМ.-Л.,1973. Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса,1986. СУЛМ / за ред. А. Грищенка.- К., 1993 СУЛМ (Фонетика). К., 1969. Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981.
Дайте відповіді на запитання 1. Що таке графіка? 2. Що називається графемою? 3. Які знаки ви користовуються в сучасній українській графіці? Назвіть не буквені графічні засоби? 4. Що називається алфавітом? Який склад сучасного українського алфавіту? 5. Яке співвідношення мід звуками і літерами в українській мові? 6. У чому полягає складовий принцип української графіки? 7. Як поділяються літери за своїм накресленням? Виконайте вправи 1. Випишіть в алфавітному порядку всі слова поданого уривка. Коли дехто з моїх друзів каже, щоб я беріг свої сили, бо інакше, мовляв, “передчасно згорю”, я відповідаю, що віддаю перевагу горінню. Таке моє ставлення до народу, якому я співаю. Ось вас недавній факт: латиші скандували української мовою слова української народної пісні, викликаючи мене на сцену вже після “третього відділу”. Ну, як я міг не продовжити почату ними пісню? (Б. Гмиря). 2. Запишіть текст фонематичною транскрипцією. Випишіть із нього слова, кількість літер у яких не відповідає кількості фонем. Вулиця для села – це вже Місто, над селом вона має неабиякі переваги, однак стосовно Міста займає далеко не рівноправне становище, і кожний передмістянин, котрий до селянина ставиться з погордою, улещується до містянина, прагне до нього дорінятися... (Р. Іваничук). 3. На прикладах поданих слів поясніть випадки, що підтверджують складовий принцип української графіки, а також ті, що ілюструють відступи від нього. Єпископ, фойє, сім, феєрверк, тушшю, Фейєрбах, кінь, сядьте, дядько, Гавайї, кують, боязнь, двоє, жовчю, кювет, переділяти. 4. Виконайте графічний розбір слів у реченні. Як парость виноградної лози, Плекайте мову (М.Рильський). Схема графічного розбору 1. Аналізоване слово. 2. Кількість і назви букв, з яких складається слово. 3. Відповність між буквами і звуками. 4. Позначення м”якості приголосних на письмі. 5. Небуквені графічні знаки (наголос, апостроф, дефіс). Зразок графічного розбору 1. Гудзик 2. 6 букв: ге, у, де, зе, и, ка. 3. Буква г позначає звук [г]; у – [у]; букви д і з позначають звук [дз]; и-[и], к-[к]. 4. Наголос над буквою у.
Тема 16. Орфографія Орфографія — історично сформована, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами. Орфографія як розділ мовознавства вивчає і формулює відповідну систему правил, які забезпечують нормативність написань. Правила українського правопису охоплюють такі основні частини орфографічної системи: передача літерами фонемного складу слів зі спеціальним виділенням адаптованих на ґрунті української мови іншомовних слів та їх частин разом, окремо і через дефіс; вживання великої і малої літери; способи переносу слів з одного рядка в інший; вживання апострофа та інших небуквених графічних знаків; графічні скорочення слів.
Центральним поняттям правопису є орфограма, під якою розуміють написання слова, що вибирається з кількох можливих і грунтується на сформульованому і закріпленому в системі орфографії правилі. На місці орфограми можуть допускатися помилки, типологічна природа яких зумовлюється належністю до певної частини орфографічної системи — передачі фонемного складу або написання окремо чи разом відповідних слів, вживання великої літери замість малої і навпаки тощо. Так, відповідно до варіантної вимови можливе помилкове написання с замість з у префіксі дієслова розпитати. Орфографічні помилки допускаються також внаслідок сплутування фонемного складу: а) абсолютно тотожних з функціонального і значеннєвого погляду морфем, варіанти яких зумовлюються певною позицією, наприклад: істор-ичн-ий — титан-ічн-ий, клас-ичн-ий — академ-ічн-ий; б) диференційованих з функціонального і значеннєвого погляду морфем: нездол-анн-ий—неподол-ан-ий; незліч-енн-ий, незліч-ен-ий, неоцін-енн-ий — неоцін-ен-ий. У наведених прикладах орфограмами виступають з у префіксі, и — і, н — нн у суфіксах. Наведені орфограми належать до так званих практичних (реальних), тому що у зв'язку з ними часто трапляються порушення правописних норм української мови. Основу української орфографії складають два головні принципи — фонематичний і морфологічний. Певну роль відіграють також історичний (або традиційний) і смисловий (або семантико-диференціюючий) принципи. Згідно з фонематичним принципом написання слів ґрунтується на якнайповнішому врахуванні їх літературно-нормативного звучання. У зв'язку з цією визначальною умовою встановлюється максимально повна відповідність між літерами і тими звуковими значеннями, які вони мають у складі алфавіту. До конкретних випадків реалізації фонетичного принципу належать, зокрема, такі орфограми: 1) о, е після літер на позначення шиплячих приголосних: шостий — шести, чотири — четвертий, жонатий — женитися; 2) літера а на місці етимологічного [о] перед складом з наголошеним [а]: гарячий, качан, гаразд, багатий; 3) суфікси, що сформувалися внаслідок ряду фонетичних перетворень: товари-ств-о, боягу-зтв-о, моло-де-цтв-о, коза-цьк-ий;
4) о, а в дієсловах, гонити — ганяти, котити — качати, кроїти — краяти, скочити — скакати, схопити — хапати, поклонитися — кланятися, перемогти — перемагати: 5) спрощені групи приголосних: со-нц-е, пі-зн-о; 6) сполуки -нк-/-ньк- (материнка яблуньки), -лк-/-льк- (гілка — тополька), -ск-/-ськ- (ряска, моська), -зк-/-зьк- (казка — кузька), - лк-/-льк- (русалка крапелька, -дк-/-дьк- (загадка — покидька), -тк-/-тьк- (квітки — обротька). Морфологічний принцип полягає в тому, що значущі частини споріднених слів (морфеми) пишуться однаково, незважаючи на те, що вони в різних формах того самого слова або в споріднених словах звучать порізному. Наприклад, у слові крутишся пишеться ш всупереч вимові / с' / за нормами сучасної орфоепії. Ця ж орфограма у складі відповідної морфеми виступає у формі крутиш. Роль морфологічного принципу орфографії особливо важлива у тих випадках, коли відбувається зумовлюване асимілятивними змінами чергування приголосних і виникають фонетичні варіанти морфем. За морфологічним принципом пишуться: 1) е та и на позначення ненаголошених / е / та / и /, а в позиції перед постійно наголошеним / у / також і о: весна, степи, живемо. голубка, тому; 2) літери, що позначають глухі приголосні перед дзвінкими, а також дзвінкий /г/ перед глухими: просьба, молотьба, дьогтю; 3) префікс з- перед глухими (крім к, п, т, ф, х): зсадити, зцілити, зчорнити, зшити; 4) префікси ро з -, без- перед шиплячими: розжувати, безживний, безчесні, розчути, розщедритися, безшовний; 5) дієслівні форми на –шся, -ться: намагаєшся, вагаєшся, зустрічаються. У зв'язку з морфологічним принципом правопису важливе значення має принцип ідентифікації сумнівних орфограм за сильною позицією тих фонем, які вони репрезентують на письмі. Для літер на позначення голосних такою сильною є наголошена позиція, наприклад: весна — весни, степи — степ, голубки — голуб, тому —той. С умнівні орфограми, що передаються літерами на позначення приголосних, визначаються позицією відповідних фонем як перед голосними (/проз'/ба — про/с/ити, моло/д'/ба — моло/т/ити), так і перед приголосними, які не викликають асимілятивних змін, наприклад: ро/ж/ширити — ро/з/бита, пора/з'/-ці — пора/з/ка, ря/с' /ці — ря/с/ка тощо. Завдяки морфологічному принципові закріплюються графічні образи слів і морфем, вони легко сприймаються при читанні й тісно співвідносяться з певними поняттями без посередництва вимови. Отже, формується самостійне так зване графічне мовлення, без якого сприймання слів у багатьох випадках було б утруднене. Суть історичного (традиційного) принципу полягає в тому, що деякі написання не зумовлюються ні вимовою, ні уніфікацією фонемного складу морфем незалежно від можливих позиційних видозмін. За історичною традицією пишуться: 1) літери я, ю, є, ї, що позначають по дві фонеми; 2) дж, дз на позначення однієї фонеми; 3) ряд слів з ненаголошеними голосними [е], [и], [о], що не перевіряються наголосом: леміш, левада, кишеня, лиман, комин, келих, лопух.
Смисловий принцип орфографії лежить в основі диференціації за допомогою різних написань: 1) власних і загальних назв (велика—мала літера): високе приміщення — село Високе, 2) слів і прийменниково-іменникових конструкцій та часток не, ні з самостійними словами (разом — окремо): убік — у бік, вгору — в гору, посередині — по середині; недруг — не друг, невисокий — не високий, він ніде ніколи про це не говорив — я не знаю, ні де він був, ні коли говорив про це; 3) складних слів і словосполучень (разом — окремо: відвідати палату легко-поранених — у палаті було кілька легко поранених осколками). У випадках розмежування слів і словосполучень діє лексико-синтаксичний принцип — варіант смислового. Написання за смисловим принципом виявляють виразні ознаки синкретизму, взаємодії з іншими орфографічними мотивами. Так, правопис слів разом або окремо зумовлений дією морфологічного принципу, а правопис слів з великої й малої літери — дією традиційного принципу.
Література
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2020-03-26; просмотров: 156; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.137.143.219 (0.036 с.) |