Принципи територіального розташування підприємств лісової та лісопереробної промисловості

лісова лісопереробна деревообробна промисловість

Загальна площа лісового фонду України становить 10,8 млн. га, у тому числі територія, вкрита лісом — 9,4 млн. га. Лісистість території країни —15,6%, запаси деревини — 1,74 млрд. м кб. Основна частина лісів перебуває у віданні державних органів лісового господарства, решту передано у безстрокове користування сільськогосподарським підприємствам або закріплено за іншими міністерствами і відомствами.

Виснажлива вирубка лісів під час Другої світової війни спричинило нерівномірний розподіл лісових насадження за віковими групами. Зараз ці показники становлять: молодняк 45%, середньовіковий ліс 38%, дозріваючий ліс 10%, стиглий ліс 10%. В той час як оптимальні показники мають становити 32, 34, 17 і 17% відповідно. У лісовому фонді України переважають твердолистяні та цінні хвойні породи. Насадження хвойних порід займають 43% загальної площі, з них 33% складає сосна. У твердолистяних породах переважають бук та дуб, які становлять 32%. Також значну частку твердолистяних дерев становлять клен, черешня, груша, що дають цінну сировину для меблевої промисловості. Характерною особливістю є нерівномірне розміщення ресурсів деревини. Найбільша їх концентрація в Українських Карпатах (40,5% площі регіону), Кримських горах (32%) і на Поліссі (25,1%); у лісовій зоні цей показник — 13,2%, у степовій — 3,8%. До найбільш лісистих областей належать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька області[19, c.107].

Нерівномірність розміщення лісових ресурсів спричинена певними природними умовами, але в основному — від впливу господарської діяльності людей, яка загалом звелась до винищення лісів. Так, лише з 1814 по 1914 років площа лісів на території України зменшилась на третину. Також значної шкоди задала аварія на Чорнобильській АЕС, що вивела з народного господарства значну частину лісових ресурсів.

В основу сучасного розміщення лісопромислового комплексу покладені такі принципи:

1) наближення підприємств до ресурсів деревної сировини і районів споживання продукції;

2) наближення до енергетичних ресурсів і водних джерел, враховуючи велику енерго- і водомісткість ряду виробництв;

3) спеціалізацію і комплексний розвиток окремих районів, необхідність прискореного їх розвитку;

4) наявність трудових ресурсів[4, c.243];

Певний вплив на розміщення галузі мають також традиції окремих районів з обробки і переробки деревини, що сформувалися протягом тривалого періоду.

У даний час в Україні найбільш розвинута лісозаготівельна та меблева промисловості. Ці підприємства орієнтуються на ресурси, тому вони розташовані переважно в Карпатському та Поліському регіонах.

Підприємства меблевої промисловості орієнтуються на споживача, тому вони розташовані в основному у великих містах та поблизу них. Останнім часом в усіх регіонах з’явились приватні майстерні й заводи, що виготовляють меблі. Тож, зараз підприємства меблевої промисловості можна зустріти практично скрізь, лише на території південної України їх дещо менше[6, c.96].

Також значного розвитку в Україні досягла і целюлозно-паперова промисловість. У своєму виробництві вона орієнтується на сировину, водні ресурси, електроенергію та кваліфіковану робочу силу, тому і розташовані переважно в лісопромислових районах — Карпатському і Поліському. Деревообробна промисловість розміщена досить рівномірно, хоча, все ж, у районах концентрації сировини вона дещо більша.

Як уже зазначалось підприємства лісохімії переробляють деревину різних порід дерев, а також у своєму виробництві використовують кору, живицю, гілки дерев, хвою тощо, тому у своєму функціонуванні вони орієнтуються на лісопромислові райони.

Гідролізна промисловість є порівняно молодою галуззю лісопромислового комплексу, тому вона ще не досить розвинена. Основними підприємствами галузі є гідролізно-дріжджові заводи, які розташовані у Верхньодніпровську Дніпропетровської області та Запоріжжі[15, c.164].

Вигідне географічне розташування України і промисловий потенціал, створений на підприємствах лісової і деревообробної промисловості, наявність якісних місцевих лісосировинних ресурсів і кваліфікованих робітників, а також інженерно-технічних кадрів додають підприємствам галузі інвестиційну привабливість, а також перспективу для подальшого розвитку.

Як бачимо, території з найбільшою лісистістю в Україні — це Карпатські та Кримські гори, а також Полісся. Саме в цих районах лісова промисловість досягла свого найбільшого розвитку, оскільки майже всі підгалузі лісового господарства орієнтуються в першу чергу на наявні на певній території ресурси, а потім вже на всі інші фактори, такі як енергозабезпеченість та наявність трудових ресурсів.