Відмінності від інших навчань і вірувань

На відміну від монотеїстичних релігій (іудаїзм, християнство, іслам), в буддизмі немає ні всемогутнього Бога- творця або Бога-особистості, ні вічної душі. У буддизмі немає поняття про «багато богів» замість Будди (?)[кого?][джерело не вказано 134 дня]. Ці ж положення і заперечення кастової системи відрізняє від буддизм індуїзму і брахманізму, хоча він визнає вчення про кармі.

 

Дзен-буддизм - одна з найбільш значних буддійських сект в Китаї і Японії, явл. унікальним орденом сх. містицизму, що претендує на передачу сутності духу буддизму безпосередньо від Будди без якого-небудь священного писання, таємницею доктрини, догматів, таємничого обряду або символів, які розкривають його значення і сутність. Дзен-буддизм - це не філософія і не релігія, хоча в кристалізованої вигляді втілює всю філософію Сходу.

 Дзен-буддизм не заснований на логічний. аналізі, не вчить, а тільки вказує шлях духовного розвитку личн. Метою його явл. придбання внутр. духовного досвіду, просвітлення личн. за допомогою проникнення в справжню природу розуму, став своїм прив. паном, і досягнення свободи від усіх неприродних перешкод і умовностей. Робота в С. д.-б. означає пряме, без чого-небудь неприродного і зовнішнього входження в контакт зі своїм внутр. світом, тобто духовне саморозвиток на основі активізації потенціалу суб'єктної психічної активності личн. в процесі систематич. тренування розуму.

 Згідно дзен-буддизму, найбільш повно психічні потенції чол. розкриваються тоді, коли його мислення стає неконвенціонал'ним, не пов'язаним соціальними нормами, природно-спонтанним, природ., "самонеосознанним". Правильність рішення визначається не глибокої концентрацією на проблемі і стурбованістю нею, а "натхненням", т. зв. периферійним зором свідомості, ступенем його розвитку і здатністю "відчувати" ситуацію. Ці якості найлегше виявляються тоді, коли ними не намагаються свідомо керувати, довіряють їх спонтанності в стані спокою розуму. Досягається ця здатність в результаті систематич. практики "Дхьяна-дзен", що означає "сидіти в медитації", яка, на відміну від ін її видів, не має об'єкта зосередження; це - щось невловиме, як "хмара, кочующее в небі" і виражається у формі "недії", "незайнятості", що явл. не просто "спокоєм розуму", а особливого роду "несхвативаніем розуму". У дзен-буддизмі вважається, що досконалий чол. користується своїм розумом, як дзеркалом: він нічого не схоплює і нічого не відкидає, сприймає, але не зберігає.

 Спонтанність мислення досягається спец. тренуванням уваги, постійним вправою в пам'яті і усвідомленні своїх відчуттів, почуттів і думок без жодної мети або оцінки. Мета - тотальна ясність і пильність активного і пасивного свідомості, в якому події входять і йдуть, як відображені в дзеркалі, де нічого не відбивається, крім того, що є. Не треба ні придушувати думки, ні утримувати, ні втручатися в їх хід. Хоча дзен-буддизм не наказує учневі ніякої определ. спрямованості, він, тим не менш, не вагаючись звертається до тієї справи, яка виникає перед ним як необхідне. У навчанні дзен-буддизму багато місця займають вправи - ​​учня ставлять перед дилемою миттєвого, без обдумування вибору, коли реакція повинна слідувати як звук за бавовною (принцип Мо-чих-джу), без затору в думках і діях.

 В цілому практика дзен-буддизму виховує типовий сх. розум з властивим йому спокоєм, тишею і незворушністю, які не мають, однак, нічого спільного з ледарством і бездіяльністю. Цей стан розуму називають тишею "бездонною прірви", "тишею грому", в якій зникають усі контрасти й умовності. Вважається, що чол., Наступний шляхом дзен-буддизму, досягає гармонії особистості через розкриття істини, укладеної в глибині людини, природи.