Профілактика ВІЛ-інфекції та СНІДу в Україні

Україна стоїть на межі загальнонаціональної епідемії ВІЛ/СНІД. Викликає занепокоєння той факт, що за останні п'ять років кількість випадків ВІЛ-інфекції в Україні зросла у 20 разів, і зараз за оцінками фахівців в Україні живуть близько 400 000 інфікованих осіб, - майже 1% дорослого населення. Це офіційна статистика, зареєстрована в Українському центрі профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України. А міжнародні експерти вважають, що ВІЛ-позитивних у нас значно біль­ше.

Наслідки такого високого рівня поширеності можуть загрожувати більшій частині соціально-економічних досягнень країни за роки незалежності, чи звести їх нанівець.

На жаль, Україна вважається країною з дуже високою інфікованістю вірусом, її середовище характеризується високим рівнем поширеності, й вірус може розпо­всюджуватися швидко, особливо серед молоді. Зараз переважну більшість інфіко­ваних в Україні становлять молоді люди у віці від 20 до 39 років. Якщо швидко не вдатися до ефективних дій, кількість випадків ВІЛ-інфекції може досягти в Україні 1,5 мільйона до 2010 року.

Перші випадки СНІДу були зареєстровані в 1981 р. у США. Хвороба, почав­шись з декількох випадків у середовищі гомосексуалістів, уже через рік була зареє­стрована в 16 країнах у 711 чоловік, через 5 років - у 113 країнах у 72 504 чоловік.

Щоб краще уявити собі масштаби епідемії СНІДу, нерідко використовують аналогію з айсбергом. Виявлених на сьогоднішній день хворих вважають верхів­кою айсберга. Підводна його частина, найближча до поверхні, умовно позначає не­розпізнану групу хворих і осіб з так названими СНІД - асоційованими захворю­ваннями - приблизно 5-6 на кожен розпізнаний випадок. Основна глибоководна частина айсберга - це люди, у яких поки немає ніяких ознак хвороби, але вони вже заражені ВІЛ і в недалекому майбутньому в них варто очікувати розвитку хвороби. За оцінкою вчених, таких людей у 50-100 разів більше, ніж виявлених хворих на

СНІД.

Особливістю хвороби є багатогранність її впливу на медичні, демографічні, соціально-економічні, політичні аспекти кожного суспільства, що ставить ВІЛ/СНІД на рівень планетарного лиха, збитки від якого порівнюють із наслідками світових воєн.

Із суто медичної проблеми охорони здоров' я ВІЛ/СНІД перетворився на про­блему соціального розвитку та національної безпеки.

Рекомендуємо кураторам провести бесіду зі студентами за таким планом:

- Походження ВІЛ/СНІДу.

- Як уникнути передачі вірусу.

- Профілактика захворювання.

38

Походження ВІЛ/СНІДу

Поріг XXI століття людство переступило з рядом жахливих хвороб. ВІЛ і йо­го кінцева стадія СНІД - одні з них. Зусилля вчених спрямовані на винайдення ефективних методів подолання СНІДу, однак поки що передчасно говорити про успіх, про перемогу над вірусом ВІЛ.

ВІЛ - це вірус імунодефіциту людини. Потрапляючи в організм людини, він викликає смертельне інфекційне захворювання, назване прийнятим у міжнародній практиці терміном «ВІЛ-інфекція». Хвороба протікає довго, має кілька стадій, останню з яких з різноманітними клінічними проявами позначають терміном «син­дром набутого імунодефіциту» (СНІД). Термін «синдром» позначає сукупність симптомів хвороби. Тому в кожному випадку ВІЛ/СНІДу відзначалася глибока по­разка імунної системи, а саме її недостатність. У цьому випадку говорять про «іму­нний дефіцит».

За даними епідеміологів переважна більшість випадків захворювання на ВІЛ відбувається від безладних статевих зв'язків. Також небезпечними групами ризику щодо ВІЛ-інфікування є ін'єкційні наркомани, проститутки. Передача ВІЛ від ма­тері до дитини за останні кілька років також зросла зі швидкістю, що лякає.

Українська молодь є достатньо обізнаною щодо існування такої хвороби, як СНІД. Простежується залежність поінформованості від типу навчального закладу, де навчається молодь. Рівень зростає з підвищенням статусу навчального закладу.

Найперша версія походження ВІЛ пов'язана з мавпами. Її висловив більше 20-ти років тому американський дослідник Б. Корбетт. На думку цього науковця, ВІЛ вперше потрапив у кров людини в 30-х роках минулого сторіччя від шимпанзе - можливо, через укус тварини або в процесі розподілу людиною туші. У цієї версії є серйозні аргументи. Один з них - в крові шимпанзе знайдено вірус, який, потра­пивши в людський організм, може спричинити виникнення захворювання, що схо­же на СНІД.

На думку іншого дослідника, професора Р. Гері, СНІД є набагато старшим: його історія налічує від 100 до 1000 років. Один з найсерйозніших аргументів на користь цієї гіпотези - саркома Капоші, описана на початку XX сторіччя угорсь­ким лікарем Капоші як «рідкісна форма злоякісного новоутворення», свідчила про наявність у хворого вірусу імунодефіциту.

Багато науковців вважають батьківщиною СНІДу Центральну Африку. Ця гіпотеза, у свою чергу, поділяється на дві версії. Згідно першої, ВІЛ давно існував в ізольованих від зовнішнього світу районах, наприклад, в племінних поселеннях, у джунглях. З часом, коли міграція населення зросла, вірус вирвався «назовні» і по­чав швидко поширюватися. Друга версія полягає в тому, що вірус є наслідком впливу на організм людини підвищеного радіоактивного фону, який зареєстрова­ний у деяких районах Африки, які багаті на поклади урану.

Порівняно нещодавно виникла ще одна гіпотеза, автором якої є Е. Хупеору: вірус з'явився на початку 50-х років минулого сторіччя як наслідок помилки нау­ковців, які працювали над створенням вакцини від поліомієліту. Помилка була в тому, що для виробництва вакцини використовувалися клітини печінки шимпанзе, які, ймовірно, містили вірус, аналогічний ВІЛ. Одним з найвагоміших аргументів на користь гіпотези є той факт, що ва- кцину тестували саме в тих районах Аф-

39

рики, де на сьогодні найвищий рівень інфікування вірусом імунодефіциту.

І, нарешті, остання з відомих версій, не доведених але й не спростованих, -ВІЛ був створений в результаті генно-інженерних маніпуляцій, у процесі розробки чергового типу зброї.

Як уникнути передачі вірусу

На сьогодні ступінь поширення вірусу є таким, що люди з ВІЛ є і у нашому місті, і, цілком імовірно, у колі наших знайомих та друзів. Ми можемо знати про це, а можемо і не знати. Існує можливість як проігнорувати проблему ВІЛ/СНІДу та розвиток епідемії, так і можливість замислитись над цією проблемою. Розвиток епідемії у більшій своїй частині відбувається через те, що багато хто з нас вважає, що ВІЛ не може їх торкнутися. Як наслідок, люди стають ВІЛ-позитивними тільки тому, що не знали, як уникнути передачі вірусу, або знали, але вирішили за непо­трібне дотримуватись цієї тактики.

Тільки від нас самих залежить - змінити свою поведінку і залишитись здоро­вою людиною або не думати про свій власний ризик передачі ВІЛ та імовірність стати ВІЛ-позитивним.

Науковці постійно отримують додаткову інформацію про ВІЛ. Винаходять ліки, які дозволяють ВІЛ - позитивним людям жити довго, не зазнаючи втрат в якості життя. Розробляють схеми прийому препаратів, що допомагають ВІЛ-позитивним жінкам народжувати здорових дітей. Створюють тест-системи, які ви­являють вірус з усе більшою і більшою точністю.

Епідемія не стоїть на місці, але й наука рухається вперед. І тільки знання мо­жуть зупинити поширення ВІЛ.

ВІЛ-інфекція - це стан, за якого в крові людини є наявний вірус. ВІЛ-інфекція протікає протягом багатьох років. Якщо ВІЛ-інфекцію не лікувати, то че­рез 6-10 (іноді до 20) років імунітет - здатність організму протистояти різним хво­робам - поступово знижується і розвивається СНІД - синдром набутого імуноде­фіциту.

Наявні на сьогодні методи лікування (високоактивна антиретровірусна тера­пія або ВААРТ) дозволяють людині з ВІЛ-інфекцією (ВІЛ-позитивному/ній) збері­гати нормальний рівень імунного захисту, тобто запобігають виникненню СНІДу протягом багатьох років.

Таким чином, лікування надає ВІЛ-позитивній людині можливість прожити довге та повноцінне життя. Людина залишається ВІЛ-позитивною, але СНІД не ро­звивається. За умови лікування також знижується ризик передачі вірусу.

Кожна людина здатна запобігти передачі вірусу. Лікарі визначили всі мож­ливі механізми передачі вірусу і повідомили про них суспільству. Але кількість людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, продовжує збільшуватися.

Епідеміологи вважають, що за умови дотримання певних застережних засо­бів ВІЛ-інфіковані можуть бути повноцінними членами суспільства, практично без обмежень спілкуючись з оточуючими.

Найпоширеніший шлях розповсюдження ВІЛ-інфекції - використання нар­команами брудних шприців для ін' єкцій. Одним із запобіжних заходів є безкошто­вне поширення серед наркоманів шприців, що дозволяє істотно зменшити небезпе-

40

ку інфікування під час ін' єкції. В цілому українська молодь не має чітких уявлень щодо доцільності забезпечення наркоманів чистими шприцами за рахунок держа­ви, а отже, заходи у цьому напрямі можуть знайти розуміння і підтримку лише се­ред частки молодих людей. Приблизно така ж картина спостерігається й стосовно відношення до поселення і навчального закладу, де навчаються ВІЛ-інфіковані.

Другим за впливовістю чинником поширення ВІЛ-інфекції є практика надан­ня сексуальних послуг за гроші. Істотно зменшити ризик ВІЛ-інфікування у сере­довищі комерційного сексу можливо за рахунок використання під час статевого акту запобіжних засобів, серед яких одним з найбезпечніших є презерватив.