Поняття та особливості адмін.-процес представництва

Представництво - це правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язується або має право вчинити юридично значимі дії від імені другої сторони, яку вона представляє.

Досить часто ф. о та ю. о. для того, щоб захистити свої права, свободи та інтереси не лише в адмін., але й в інших судах та держ органах звертаються за допомогою до процесуальних представників.

КасУ представників сторін та 3-х осіб відносить до складу осіб, які беруть участь у справі.

Сторони, з-і особи в адмін. справі можуть брати участь в адмін. процесі особисто і/або через свого представника. Представником може бути особа, яка має адмін.-процес дієздатність.

Особливості представництва:

1. У представників відсутня суб'єктивна зацікавленість у предметі спору, хоча законодавчо вони віднесені до осіб, які беруть участь у справі. В більшості випадків інтерес представника полягає у винесенні такого рішення, яке буде вигідним для особи, інтереси якої представляються.

2. Представник завжди діє від імені та в інтересах особи, яку представляє, тому його повноваження завжди повинні док засвідчуватись.

3. Представник може приймати участь в адмін. процесі лише за волевиявленням учасників процесу, шляхом надання йому довіреності, або у випадках, коли його участь передбачається законом (законне представництво)

4. Повноваження представника визначається або довіреністю або законом.

5. Участь в адмін. процесі представника, який дії від імені та в інтересах 3-ї особи чи сторони не позбавляє права цих осіб відстоювати свої законні інтереси в суді, поряд із представниками.

Не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок.

2. Судді, прокурори, слідчі не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники сторони чи третьої особи.

14. Поняття та види доказів в процесі

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Класифікація доказів означає їх наукове групування за певними ознаками, які притаманні змісту або формі. На підставі об'єктивних розбіжностей докази у можуть бути класифіковані:

а) за джерелом інформації:

- такі, що походять від осіб;

- такі, що походять від матеріальних об'єктів;

б) за особливостями відображення події злочину та за характером взаємодії з ним:

- первинні - це докази, які (як єдність змісту і форми) виникли безпосередньо в результаті розслідуваної події.

- похідні - це докази, які являють собою результати "вторинного відображення", що походять від первинних доказових джерел інформації;

в) залежно від зв'язку доказів що підлягають доказуванню:

- прямі - докази, які дають пряму однозначну відповідь на запитання про те, хто вчинив злочин, або ж вказують на те, що певна особа не могла його вчинити.

- непрямі - докази вказують на окремі факти, на основі логічного аналізу сукупності яких встановлюються окремі елементи складу злочину та інші обставини предмета доказування.