Умови формування соціального здоров’я

v соціалізація дитини: соціалізаціяє засобом своєрідної «вбудови» молодої людини у спільний для всіх життєвий простір. Розвиток школярів відбуваються у процесі засвоєння знань, нагромадження суспільством і актуальних на даному етапі його розвитку. Виховання в цьому разі є процесом соціалізації дитини, формуванням її адекватності тому типу суспільства, яке склалося на даний час. Працюючи у напрямі соціалізації, намагаються таким чином реалізувати потребу особистості, яка розвивається, щоб та співвідносила себе із суспільством.

v інтерактивні методи навчання: використання інтерактивних методів на годинах спілкування дає можливість розвинути комунікативні вміння та навички дітей, допомагає налагодити контакти між учнями, привчає їх працювати в команді. Найцікавішими серед них є: «Велике коло», «Займи позицію», «Акваріум», «Ажурна пилка». Використовуючи інтерактивні методи навчання, особливу увагу звертають на усвідомлений розвиток в учнів таких якостей особистості, як толерантність, прагнення до демократичного діалогу та розумного компромісу.

v Особистісно – орієнтоване навчання: І. Бех, розглядаючи питання психологічного супроводу особистісно орієнтованого навчання, зазначав, що педагог має вміти зосереджуватися на позитивних сторонах і перевагах дитини, бути впевненим у собі, мати самоповагу, виявляти навички децентрації, розуміти дитину, знати, як їй допомогти, коли саме це зробити. Педагогу необхідно вміти створювати ситуації, де діти могли б найповніше проявити себе, показати свої справжні можливості. Акцентуючи увагу на суб’єкт – суб’єктних взаєминах дорослого та дитини, пріоритетність її позиції, І. Бех зазначає, що у «поняття «виховання» діти вкладають не стільки заходи, позакласні справи, скільки ставлення до них учителів: емпатію, вміння зрозуміти, вислухати, поспілкуватися на різні теми, запропонувати спільну цікаву справу».

v Розвивальне навчання за М. Монтессорі: у своїй навчально – виховній системі М. Монтессорі відводить педагогу роль не провідника знань, а спостерігача, який в потрібний для дитини момент надає їй необхідний матеріал або інформацію. За допомогою цього дитина сама отримує необхідні знання у тій сфері, що її цікавить. Вихователь – активний спостерігач, який прагне визначити «спонтанні внутрішні тенденції дитини», специфічні схильності, готовність до певного виду діяльності та спрямовувати її інтерес.

v Спільна діяльність: колективна справа, підготовка та участь у святі, що дає змогу учневі відчути себе учасником суспільно корисної праці, порівнювати результати своїх старань з успіхами інших, усвідомити свій внесок у загальну справу. Спільна діяльність формує в дитини уявлення про себе серед інших.

v Шефська робота: залучення старших школярів до проведення дитячих свят, конкурсів, ігор.

v Власна активність дитини: правильна самооцінка стимулює навчальну активність молодших школярів, їхнє прагнення поліпшувати досягнуті результати, бути на рівні вимог вчителя. Внаслідок створення сприятливої моральної ситуації до дитини вчителів і батьків, позитивного досвіду школяра у навчальній діяльності у структурі його Я-образу закріплюються суспільно значущі властивості, зростає роль мотивації, спрямованої на підвищення рівня поваги до себе як суб’єкта навчання, встановлюється узгодженість між його домаганнями та можливостями. Завдяки цьому він сам починає змінювати зовнішні обставини свого розвитку. За позитивного спрямування дитячої активності це і є тією психологічною основою становлення особистості, яка сприяє формування потреби у постійному самовдосконаленні.

v Моделювання відносин: через використання рольової та ділової гри.

v Створення ситуації успіху;

У контексті вивчення соціальної поведінки школярів є потреба аналізу особливостей самоконтролю і вдосконалення, виявлення можливостей для реалізації основних цілей освіти у сфері формування фізичної, духовної культури особистості та профілактики девіантної та делінквентної поведінки школярів, що значно зросла за останнє десятиріччя. Вивчення питання про те, як школяр опановує функції керування власної діяльності, зокрема своїм фізичним, духовним зростанням, пов’язанні з поняттям інтеріоризації соціальних відносин, у які учень вступає у процесі спілкування з батьками, вчителями, ровесниками. Процес переходу «від зовнішнього до внутрішнього» - лише один з аспектів проблеми. Інший - екстеріоризація вже засвоєних внутрішніх функцій у зовнішній діяльності, взаємодії з іншими людьми. Таким чином, для формування раціональної активності школярів однаково важливим є два процеси - інтеріоризація та екстеріоризація.

Для соціального здоров’я більше значення має соціальна активність школяра, коли, взаємодіючи з ровесниками, вчителями, батьками, іншими соціальними агентами, він опановує різні ролі і функції, перетворює зовнішнє на внутрішнє. Але, щоб розвивати внутрішні функції (наприклад, потребу уведенні здорового способу життя), він знову переходить від внутрішнього до зовнішнього, вступаючи в активну міжособистісну взаємодію. Розвиток у школярів інтроспекції, самоаналізу, самоорганізації сприятиме обміркованішим діям та ефективному спілкуванню з навколишніми.

Соціальне здоров’я передбачає екстракцію негативних форм поведінки у школярів та формування потреби гармонійного існування в суспільстві.

Отже, необхідною умовою формування соціального здоров’я є системний підхід, що допускає розгляд цілісного багаторівневого, ієрархічного, взаємозалежного, відкритого процесу в його постійному розвиткові й саморозвиткові. В умовах прогресу суспільства, системи освіти, формування комунікаційних просторів між людьми системний підхід є основою організації і впровадження в практику такого всеохоплюючого феномену як соціальне здоров’я.

Не товариську дитину треба намагатися здружити з однолітками. У дослідах по психології дружби пропонуються такі шляхи:

1) залучити учня до цікавої діяльності;

2) допомогти учню досягти успіху в тій діяльності, від якої насамперед залежить його становище;

3) намагатися перебороти афективність (запальність,забіякуватість,уразливість), що найчастіше виявляється причиною (і, звичайно, наслідком) психологічної ізоляції;

4) у тих, хто в цьому бідує, виробляти впевненість у собі, допомагати побороти надмірну сором'язливість (гарних результатів можна домогтися й непрямими мірами: наприклад, іноді корисно, щоб боязку, самотню дитину підтримали авторитарні однолітки).

Найважливіше - уміти налагодити контакт учня з педагогом. Діти повинні побачити, що вчителі уважні до дитини й добре до неї ставляться. Дуже важливо створити в класі атмосферу дружелюбності й щирого прагнення допомогти товаришеві.

Спостереження й спеціальні дослідження показують, що стиль відносини педагога до колективу багато в чому визначає й взаємини між дітьми.