Форми міжнародних економічних відносин

ПЛАН

Світогосподарські зв’язки та їх форми

2. Міжнародний рух капіталів та його закономірності

3. Міжнародні валютно-фінансові відносини

4. Міжнародна міграція робочої сили

Світогосподарські зв’язки та їх форми

Процес інтернаціоналізації технологічного способу виробництва, про який ішлося у попередній темі, лежить в основі сільськогосподарських зв’язків (міжнародних економічних відносин). Такі відносини пов’язані з рухом факторів виробництва, процесами інтернаціоналізації продуктивних сил та особливостей формування і розвитку міжнародної економічної політики держав.

На основі руху факторів у міжнародному масштабі утворюються такі форми міжнародних економічних відносин, як міжнародна торгівля товарами і послугами, міжнародна міграція робочої сили, міжнародний рух капіталів, міжнародні валютні відносини та ін.

Оскільки найважливішими підсистемами економічних відносин є техніко-економічні, організаційно-економічні та виробничі (або відносини економічної власності), то у міжнародних економічних відносинах, відповідно, йдеться про міжнародний менеджмент, міжнародний маркетинг, міжнародний обмін досвідом та ін. (які є елементами міжнародних організаційно-економічних відносин); міжнародну спеціалізацію, міжнародну кооперацію, міжнародну кооперацію, міжнародну концентрацію виробництва та ін.

Окремі елементи світогосподарських зв’язків виникають у процесі національного та наднаціонального регулювання таких зв’язків за допомогою економічних, правових та адміністративних важелів. На основі сказаного можна дати таке визначення сутності світогосподарських зв’язків: це система економічних відносин між економічними суб’єктами різних країн, що формується у процесі міжнародного руху факторів виробництва, інтернаціоналізації продуктивних сил та національного і наднаціонального регулювання таких зв’язків. Ще одним типом таких зв’язків є становлення і розвиток інтегрованої капіталістичної власності.

За сучасних умов вирішальна роль належить такій формі світогосподарських зв’язків, як міжнародна торгівля.

Міжнародна торгівля – це торгівля між країнами, яка складається із ввезення (імпорту) та вивезення (експорту) товарів і послуг, з одного боку, та міжнародних економічних відносин, які при цьому розвиваються відповідно до певних законів та закономірностей, з другого боку. Таким законами є закон вартості в інтернаціональній формі, закон міжнародного попиту і пропозиції, закон випереджаючого зростання зовнішньої торгівлі порівняно зі зростанням виробництва та ін.

У межах останнього закону діють такі закономірності:

• випереджаюче зростання торгівлі послугами порівняно з темпами міжнародної торгівлі;
• випереджаюче зростання торгівлі готовими виробами порівняно з товарами паливно-сировинної групи, а в межах перших машинами й устаткуванням;
• поступове зростання торгівлі напівфабрикатами, окремими деталями, виробами для складання кінцевого продукту. Це зумовлено переважанням одиночної форми міжнародного поділу праці (тобто процесом інтернаціоналізації одиночного поділу праці);
• збільшення у світовій торгівлі частки внутрішньофірмового обміну: за останні 30 років ХХ ст. вона зросла з 20% до 35%. Це пояснюється, передусім, зростанням кількості та могутності транснаціональних корпорацій, збільшенням кількості їхніх філіалів;
• випереджаючі темпи зростання міжнародної торгівлі між розвиненими країнами світу. У загальному обсязі світової торгівлі частка взаємної торгівлі розвинених країн сягає 70%;
• нерівномірність розвитку міжнародної торгівлі, що зумовлене нерівномірністю економічного розвитку, гігантського концентрацією економічного потенціалу у небагатьох кранах світу;
• зростання в експорті розвинених країн світу частки продукції, виробленої за допомогою інтелектуально та інформаційно насиченої праці(мікроелектроніки та ін.). В експорті деяких країн вона сягає від 15 до 20%;
• поступовою лібералізацією міжнародної торгівлі. Так, якщо в середині 50-х років середня величина митних тарифів становила у розвинених світу до 33%, то в середині 90-х років – менше 5%;

Основними видами послуг у світовій торгівлі є:

• послуги, пов’язані із зовнішньою торгівлею, тобто з транспортуванням, страхуванням тощо;
• послуги, пов’язані з обміном технологією (торгівлею ліцензіями, “ноу-хау”, інжиніринговими, управлінськими послугами та ін.);
• обмін соціальними і культурними послугами, зокрема надання туристичних послуг;
• надання банківських послуг, зокрема здійснення міжнародних розрахунків, лізингових операцій та ін.;
• торгівля послугами, пов’язаними з міграцією робочої сили (виплатою і перерахуванням заробітної плати, соціальних виплат, тощо).

Найзагальнішою метою державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є створення сприятливих умов для розширеного відтворення всередині країни, зокрема для привласнення національними та транснаціональними компаніями максимальних прибутків. У процесі реалізації цієї мети спостерігається суперечливе поєднання протекціонізму й лібералізму.

Протекціум – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції та сприяння національним компаніям у проникненні на зовнішні ринки. Лібералізм – державна політика, спрямована на зниження митних тарифів та інших обмежень у зовнішній торгівлі.

Протекціонізм здійснюється через встановлення високих митних тарифів на товари, що ввозяться з-за кордону; нетарифні обмеження, до яких належать кількісні (встановлення квот, добровільне обмеження експорту, ліцензування), валютні (регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями, проведення митної процедури) обмеження, а також через встановлення підвищених вимог до технічних, санітарних стандартів, оподаткування товарів на внутрішньому ринку, антидемпінгових мит тощо.

До нетарифних обмежень відносять, по-перше, заходи, спрямовані на безпосереднє обмеження імпорту; по-друге, заходи, безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі; по-третє, заходи безпосередньо не спрямовані на обмеження імпорту чи стимулювання експорту, але які діють саме так.

Державне регулювання міжнародної торгівлі доповнюється наддержавним – з боку міжнародних операцій, і насамперед, з боку СОТ, створеної в 1947 р. у Женеві (як ГАТТ).

Нині членами цієї організації є 129 країн, на яких припадає понад 90% світового товарообороту.

Основним видом діяльності СОТ є проведення країнами-учасницями багатосторонніх торговельних переговорів. Оскільки вони можуть тривати не один рік, то отримали назву “раунди”.