Кардіотоксичність антидепресантів

Наступні розділи з кардіотоксичності антидепресантів, відмічені зірочками (**_**), взяті з попередньої настанови і не були оновлені, крім стилістики та невеликих уточнень.

Вступ

** Були визначені постійні асоціації між депресією і серцево-судинними захворюваннями та смертністю (Glassman & Shapiro, 1998). Депресія є важливим незалежним фактором ризику першого інфаркту міокарда та смерті від серцево-судинних захворювань зі скоригованим відносним ризиком від 1,5 до 2 (Ford et al., 1998).

було встановлено, що у пацієнтів з ішемічною хворобою серця депресія асоціюється з трьох-чотирьох-кратним збільшенням серцево-судинної захворюваності та смертності (Carney et al., 1997). Поширеність депресії у пацієнтів з ішемічною хворобою серця становить близько 20% (Glassman et al., 2002).

У зв'язку з цим, важливо використовувати антидепресанти, які або зменшують, або не збільшують ризик серцево-судинних захворювань, і розробити безпечну й ефективну стратегію лікування пацієнтів з депресією та хворобою серця. Існують докази того, що адекватне лікування депресії знижує (Avery & Winokur, 1976) або не змінює (Pratt et al.,1996) ризик серцевих захворювань. Проте, два великих дослідження показали збільшення частоти інфаркту міокарда у тих, хто приймає антидепресанти з середнім відношення шансів 5,8 Penttinen & Valonen, 1996; Thorogood et al., 1992). Антидепресанти, які застосовувалися в цих дослідженнях, були переважно ТЦА. Подібний зв’язок був виявлений у Великобританії щодо дотіепіну / досулепіну (Hippisley-Cox et al., 2001).

Проте, ці дослідження не розрізняють між ефектами лікарських препаратів і самим станом. Таким чином, необхідно вивчити вплив антидепресантів на серцево-судинну функцію і розглянути доступні дослідження (Roose, 2003).

 

Трициклічні антидепресанти

Синусова тахікардія, постуральна гіпотензія та епізодична гіпертензія є побічними ефектами, що часто спостерігаються. Частими є зміни електрокардіограми (ЕКГ), такі як подовження QT, PR і QRS інтервалів, пов'язаних зі змінами в атріовентрикулярній провідності та реполяризації (Roose & Glassman, 1989). Ці ефекти пов'язані з широким спектром фармакологічних дій ТЦА, не пов'язаних з визнаними механізмами антидепресивної дії. У здорових пацієнтів такі зміни можуть бути безсимптомними або клінічно неважливими, але у пацієнтів із захворюваннями серця вони можуть призводити до значної захворюваності та смертності (Glassman et al., 1993). Наприклад, тривале збільшення частоти серцевих скорочень (в середньому на 11%, Roose & Glassman, 1989) може мати серйозні наслідки в плані роботи серця (Руза, 2003).

У пацієнтів з порушеннями лівого шлуночка від ТЦА ортостатична гіпотензія в три-сім разів частіша і потенційно клінічно шкідлива (Glassman et al., 1993). Продовження провідності, спричинене ТЦА, може бути клінічного неважливим у здорових пацієнтів, але може призвести до ускладнень у хворих із захворюваннями провідності, зокрема з блокадою ніжки пучка Гіса, і вони можуть бути дуже серйозними у 20% пацієнтів (Roose et al., 1987). ТЦА можна розглядати як протиаритмічні засоби класу I. Докази свідчать про те, що цей клас препаратів асоціюється зі збільшенням смертності серед постінфарктних пацієнтів та пацієнтів з більш широким спектром ішемічної хвороби серця, ймовірно, тому що вони виявляють аритмогенні властивості, коли серцева тканина стає безкисневою. Передозування або підвищення концентрації ТЦА в плазмі крові через взаємодію з іншими препаратами, хворобу печінки і вік, що асоціюється з серйозною гіпотензією і передсердною та шлуночковою аритмією, що може виникати аж до повної атріовентрикулярної блокади, яка в деяких випадках призводить до летального результату (смерть від ТЦА становить 20% смертей від смертей в результаті передозування; Shah et al., 2001).

 

Окремі трициклічні антидепресанти

трициклічні антидепресанти групи третинних амінів (амітриптилін, іміпрамін і кломіпрамін) мають більший ефект на серцево-судинну систему, ніж група вторинних амінів (наприклад, нортриптилін). було показано, що такі препарати як нортриптилін, менше спричиняють постуральну гіпотензію і, отже, можуть розглядатися у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями і у літніх людей, у яких постуральна гіпотензія може бути дуже небезпечною. Існують докази (хоча і не з РКВ), що лофепрамін безпечніший при передозуванні, ніж інші трициклічні антидепресанти (Lancaster & Gonzalez 1989). Вважається, що лофепрамін блокує кардіотоксичні ефекти основного метаболіту дезипраміну. Дотіепін/досулепін досить токсичні при передозуванні в неконтрольованих дослідженнях (Henry & Antao, 1992; Buckley et al., 1994).