Сучасна управлінська парадигма та проблеми теорії менеджменту

 

Парадигма – основоположний спосіб мислення і сприйняття світу. Відповідно управлінська парадигма – це система концепцій управління.

Сучасний менеджмент – це специфічний засіб, специфічна функція, специфічний інструмент для виробництва організаціями результату. Виконання цієї надзадачі вимагає розширити сферу відповідальності менеджера, в яку входять всі чинники, що впливають на діяльність організації, і її результати: як внутрішні, так і зовнішні, як підконтрольні, так і повністю від неї незалежні. Ця обставина вимагає стратегічного підходу до управління як по вертикалі (на всіх ієрархічних рівнях), так і по горизонталі (управління функціональними областями); стратегія - справа всіх співробітників.

Сучасний менеджмент розвивається в умовах, що характеризуються:

– змінами в характері сучасного менеджменту, який, з одного боку, перетворюється на інтегрований процес, об’єднуючий всі функції управління, а з іншого боку, набуває модульної структури, включаючи появу безлічі видів менеджменту – маркетинговий менеджмент, інноваційний, бюджетний;

– появою ряду нових функцій, таких як розвиток культури менеджменту, постійні інновації, інтелектуальний творчий процес розвитку і використання індивідуальних внутрішніх ресурсів менеджера і людського капіталу організації, інтелектуальне лідерство в управлінні командами і проектами, вплив менеджера на імідж своєї організації;

– нестабільністю і динамічністю зовнішніх і внутрішніх умов, які набули турбулентного характеру, вимушуючи менеджерів самостійно постійно реорганізовувати і змінювати свої цілі;

– підвищенням уваги до кінцевих результатів і ефективності управлінської діяльності, а не до функцій, діяльності, процесу;

– радикальною зміною взаємин між персоналом і керівництвом: ніхто не повинен “управляти людьми”; головне завдання сьогодні – це вести людей за собою, відповідно головна мета – зробити продуктивними специфічні сильні сторони особи і знання кожного індивіда;

– наявністю якісно нового вигляду децентралізації управління, що створює максимальну свободу менеджеру-перетворювачу, формування нових внутрішніх мережевих структур управління у вигляді команд, робочих груп для вирішення проблем розвитку;

– існуванням нових інтелектуальних чинників сучасного управління, що проявляють себе в зміні рівня кваліфікації кадрів менеджерів, сукупності методів планування, сучасних інформаційних технологій і технічних засобів, що вони використовують в процесі діяльності;

– значним рівнем ризику, який в сучасній економіці став одним з пріоритетних в прийнятті управлінських рішень.

Відповідно до даних умов, базовими є наступні положення сучасної управлінської парадигми.

1. Організація розглядається як структура, що складається з людей, які об’єднані загальними цінностями;

2. В організації мають бути наявними оновлення, орієнтація на постійні зміни потреб споживачів;

3. Сучасна організація повинна мати наступні характеристики:

– невелика кількість працівників найвищої кваліфікації;

– характеристика, якість продукції і послуг, графік роботи підприємства мають бути орієнтовані на споживачів;

– структура організації повинна мати можливість адаптуватися до змін навколишнього середовища;

– атмосфера в організації повинна сприяти розкриттю здібностей працівників;

– методи роботи з людьми повинні забезпечувати задоволеність роботою;

– підприємці повинні виконувати норми соціальної відповідальності та партнерства;

– важливим є здійснення постійного саморозвитку і самовдосконалення.

Тестові завдання

1. Вітчизняними науковцями – представниками школи наукового менеджменту є:

1) І. Семенов, М. Уваров; 3) В. Дмітрієв, П. Анохін;

2) Ф. Дунаєвський, М. Вітке; 4) С. Ніканоров, І. Разумов.

2. Школа наукового управління найчастіше пов’язана з роботами:

1) Д. Мак-Грегора; 2) Е. Мейо; 3) Р. Лайкерта; 4) Ф. Тейлора.

 

3. "Батьком" школи наукового управління вважається:

1) А.Файоль; 2) Е.Мейо; 3) Ф.Тейлор; 4) М.Фоллет.

4. Основним об’єктом дослідження науковців школи наукового управління є:

1) процес управління; 3) трудовий колектив;

2) процес виробництва; 4) підприємство в цілому.

 

5. Важливим внеском "школи наукового управління" у практику управління є:

1) створення універсальних принципів управління виробничим персоналом підприємств;

2) перенесення центру уваги в управлінні з виконання завдань на стосунки між людьми;

3) систематичне використання засобів стимулювання праці з метою за­цікавлення персоналу у підвищенні його продуктивності праці;

4) застосування в управлінні математики, статистики, тощо.

6. Засновниками школи людських стосунків вважаються:

1) М.Фоллет та А.Файоль; 3) М.Фоллет та Е.Мейо;

2) А.Файоль та Г.Гант; 4) Ф.Тейлор та А.Файоль.

 

7. Які напрямки управління виділяються в рамках школи людських відносин і поведінкових наук:

1) раціоналістичний і поведінковий; 3) індивідуальний і колективний;

2) емпіричний і теоретичний; 4) виробничий і невиробничий.

 

8. Важливим внеском "Школи людських стосунків" у практику уп­равління було:

1) перенесення центру уваги в управлінні з виконання завдань на стосу­нки між людьми;

2) створення універсальних принципів управління виробничим персоналом підприємств;

3) систематичне використання засобів стимулювання праці з метою за­цікавлення працівників у збільшенні продуктивності і обсягів виро­бництва;

4) застосування в управлінні прийомів таких наук, як математика, статистика, кібернетика тощо.

 

9. Найвідомішим представником адміністративної (класичної) шко­ли управління є:

1) Ф.Тейлор; 2) А Файоль; 3) Е.Мейо; 4) М.Фоллет.

10. Який з перелічених елементів не входить в концепцію “7 – S”:

1) structure - структура; 3) style - стиль;

2) strategy - стратегія; 4) suggestion - пропозиція.