Історія розвитку аеропортів та аеродромів

Перехід у країні з 1992 р. на нову економічну систему, яка перебуває в стадії становлення, порушив характерну в минулому одноманітність у структурі та назвах наземних служб для всіх аеропортів, тому в підручнику наведено традиційні назви, які частіше використовують виробничники. До того ж, пояснення охоплюють лише ті методи розрахунків і в такому (як і всю навчальну інформацію), які необхідні тільки для практичної діяльності економістів, враховуючи, що студенти вже отримали певні спеціальні знання.

Проблема наземного забезпечення авіації виникла відразу з її по Спочатку мова йшла тільки про аеродроми, для яких використовували рівну фунтову поверхню іподромів, велодромів, вигонів і полігонів, прилягала невелика ділянка скромної забудови з декількома ангарами літаків. Оскільки зліт-посадку здійснювали проти вітру (а він може и будь-який напрям), аеродромам надавали у плані форму квадрата або кола.

Вимоги до аеродромів того періоду дають уявлення про умови конкурсу, оголошеного в 1913 р., на конструювання військових літаків: загальна вага корисного навантаження літака - 240 кг, швидкість польоту - менше 90 км/год; розбіг - не більше 90 м, пробіг не більше 50 м, відхиленні у бік при пробігу - не більше 6 м; аероплан повинен злітати з поораного або засіяного поля, на якому трава заввишки не менше 0,5 аршина (35 см). Спуск на зазначені поля має бути без будь-яких пошкоджень апарата.

Будівництво першого аеродрому в нашій країні розпочалося в 1909 р. силами добровільної організації - Київського товариства повітроплавателів. До початку першої світової війни Російська імперія мала вже 14 постійних аеродромів - переважно у великих містах (в Україні - у Києві, Севастополі, Одесі). Війна розкрила великі та привабливі перспективи використання авіації. Але її світове визнання й розвиток припадає на післявоєнні роки. Вітчизняна цивільна авіація сформувалася як самостійна галузь народного господарства після постанови Ради праці й оборони від 09.02.1923 р. "Про покладання технічного нагляду за повітряними лініями на Головне Управління повітряного флоту та про організацію Ради з цивільної авіації". В Україні була створена республіканська організація "Укрповітрошлях". Вона обслуговувала Україну і Крим і служила сполучною ланкою між аналогічними російською "Доброльотом" і кавказькою "Закавіа". Останні незабаром увійшла в "Укрповітрошлях", що обслуговувала весь південь СРСР і в 1930 р., в свою чергу, увійшла до складу Головного Управління Цивільного Повітряного Флоту при Раднаркомі СРСР.

Двадцяті роки стали для цивільної авіації в нашій країні швидше експериментальним періодом епізодичної поштово-транспортної служби примітивним наземним обслуговуванням літаків переважно німецького виробництва. їх використовували для патрулювання лісів, розкидання пропагандиської літератури й аерофотозйомок. Справжній розвиток цивільної авіації починається з 30-х років. На авіатраси виходять вітчизняні чотиримоторні літаки поштово-пасажирського призначення. Серед них значне місце посіли моделі літаків харківських винахідників, які виготовляли на харківському і київському заводах (а з 50-х років - й на запорізькому). Обсяг авіаційних перевезень стрімко збільшується з кожним роком. Так, в Україні приблизно 190 рейсів на кожну трасу в 1931 р. зросли в 1935 р. до 580; акількість пасажирів за цей час - з 20 до 65 тис. осіб, а вантажообіг-з 134 до 4200 т.

Починається будівництво крупних аеропортів, аеродроми яких мають тверде покриття радіомаячні системи й автомобільне сполучення. З 1935 р. в експлуатацію впроваджуються нічні траси з регулярним обслуговуванням як території України, так і поза її межами, включаючи міжнародні. Основні лісові аеродроми розташовують через 300-600 км з обов'язковим розміщенням на кожній трасі запасних аеродромів через 30-60 км. Виникає суттєва проблема будівництва й експлуатації аеродромів і аеропортів, для і вирішення якої створюють всесоюзні трест "Цивавіабуд" і організацію "Аеропроект", які надалі розширюються за рахунок регіональних (республіканських) філіалів. Одночасно на базі ленінградських навчальних закладів починають готувати кадри середньої і вищої кваліфікації для будівництва аеродромів Тут створюють також авіаційний науково-дослідний інститут з відділом наземного обладнання.

Великий колектив наукових працівників, проектувальників і будівельників, творчо впроваджуючи досягнення в галузі шляхового, промислового і міського будівництва, гідротехніки й меліорації, вклав вагомий внесок в розробку наукової бази аеродромобудування. Слід відзначити особливий внесок фахівців Ленінграда, Москви, Харкова, а з 1972 р.- і співробітників кафедри аеропортів Київського інституту інженерів цивільної авіації. Вітчизняний досвід мав певний вплив і на міжнародну практику.

Розвиток економіки країни викликав подальше зростання обсягу авіаційних перевезень і значне удосконалення конструкції ПС, що збільшило вимоги до аеродромів. Насамперед подовжили злітно-посадкові дистанції літаків: в 1931 р,- до 1000 м, в 1940 р.- до 1500 м, а на початку 50-х років-перевищили 2500 м. Внаслідок цього кругла форма аеродрому в плані стала економічно недоцільною. Тому із середини 30-х років аеродромам починають надавати форму смуг, основним елементом яких є злітно-посадкові смуги (ЗПС), які зберігаються і в наш час. Навколо них улаштовують смуги підходів і безпеки, впроваджують систему обмеження висотних перешкод на прилеглій території, використовують водовідвідно-дренажні системи, вводять особливі вимоги до рельєфу і рівності поверхні та до планування і будівництва аеропортів і т. ін.

Постійна зміна вимог до аеродромів та аеропортів вимагає їхньої періодичної реконструкції та розширення. Так, площу Женевського аеродрому збільшували з 1922 р. дев'ять разів тільки за 30 років — з 24 до 210 га. Це типова участь усіх аеродромів у майбутньому.

Після 40-х років Україна вкрилася густою мережею аеропортів й окремих аеродромів, що охопила всі обласні, крупні адміністративні, культурні центри і деякі населені пункти. Міжнародні траси сполучили ряд аеропортів з близьким і далеким зарубіжжям. Цивільна авіація, яку використовують для різноманітних робіт у народному господарстві, перетворилася у важливу складову частину єдиної транспортної системи країни. Аеропорт став одним з основних елементів цієї системи.

Визначення аеропорту

Аеропорт — багатофункціональне транспортне підприємство, що є наземною частиною авіаційної транспортної системи, яка забезпечує зліт і посадку повітряних суден та їх наземне обслуговування, прийом і відправлення пасажирів, багажу, пошти і вантажів, а та­кож створює необхідні умови для функціонування авіакомпаній, державних органів регулювання авіаційної, митної та іншої діяльності, сприяє діловій активності, спря­мованій на поліпшення рівня обслуговування пасажирів і забезпечення економічної стабільності аеропорту. Для виконання своїх функцій аеропорт використовує аеро­дром, аеровокзал, привокзальну територію, наземні спо­руди, обладнання і залучає обслуговуючий персонал.

Аеропорт — комплекс, що включає аеродром, аеровокзальний комплекс та інші споруди, призначений для приймання і відправлення повітряних суден, наземного обслуговування повітряних суден, пасажирів, екіпажів, багажу, пошти, вантажу, аеродромного диспетчерського обслуговування.

Аеропорт також є підприємством - суб’єктом аеропортової діяльності та суб’єктом правовідносин.

Аеропорт — транспортне підприємство, яке здійснює організацію обслуговування авіаційних перевезень, тобто регулярні приймання відправлення пасажирів, багажу, вантажів, пошти, та забезпечення польотів ПС.

З інженерної точки зору аеропорт є великим комплексом скла споруд і обладнання, які дорого коштують. Він призначений для виконання технологічних процесів, пов'язаних з обслуговуванням пасажирів, переробкою вантажів, ТО ПС і здійсненням їх польотів, обладнаний різноманітною автоматикою, механізацією мережею комунікацій, що дозволяє забезпечити високу надійність безпеки, регулярність польотів, швидкість, комфортність в обслуговуванні, а також переробку значних потоків вантажів.

Діяльність аеропорту провадиться в інтересах паса­жирів та інших клієнтів — споживачів авіапослуг, а також суб'єктів авіатранспортного ринку, які безпосередньо здійснюють авіаційні перевезення або сприяють їм.

Сучасний аеропорт має перш за все задовольняти потреби населення України та інших держав у авіаційних послугах, гарантувати експлуатантам повітряного транспорту — пасажирам, клієнтурі, орендарям, концесіоне­рам та іншим — рівні можливості щодо надання послуг, а також ефективно експлуатувати і розширювати виробничі потужності відповідно до потреб авіатранспортного ринку за умови убезпечення життя, здоров'я, майнових інтересів користувачів, дотримання чинних вітчизняних і міжнародних умов, норм, правил функціонування аеропорту.

В аеропорту здійснюється умовний перехід повітряного транспорту із режиму повітряного функціонування в режим його наземної діяльності.

Аеропорт є місцем взаємодії чотирьох основних складових частин повітряної транспортної системи:

—власне аеропорту, якому може належати частина системи керування повітряним рухом (КПР);

—авіакомпаній;

—системи КПР;

—користувачів.

Планування і ефективне функціонування аеропортів має враховувати взаємодію цих чотирьох основних частин системи. З точки зору надійності роботи системи кожна її складова повинна досягти певної рівноваги з реш­тою елементів. Відсутність рівноваги створює неоптимальні умови, які мо­жуть стати причиною багатьох небажаних явищ і призвести до істотного зниження обсягу аеропортових операцій. Такими умовами є:

—часткове функціонування аеропорту;

—часткове функціонування авіакомпаній в аеропорту;

—незадовільні умови роботи для співробітників авіакомпаній і аеро­порту;

—неадекватні умови для авіакомпаній і пасажирів;

—недостатність технічного забезпечення польотів;

—ненадійність функціонування аеропортових систем, особливо безпеки;

—висока вартість перевезень для користувачів;

—неадекватне забезпечення авіакомпаній обладнанням;

—низький рівень обслуговування пасажирів.

Сучасні аеропорти з їх злітно-посадковими смугами (ЗПС) і рульовими доріжками (РД), великими перонами і площами аеровокзалу, дорогим обладнанням наземного забезпечення польотів та навігації потребують суттєвих капіталовкладень в інфраструктуру.

З цієї причини аеропорт найчастіше входить до державної системи аеропортів. Кожна країна, з урахуванням її конкретних географічних умов, економічної і політичної ситуації, розробляє систему аеропортів, яка відповідала б державним потребам. Ця система є важливою з точки зору функціонування окремого аеропорту.

Політика держави у сфері ринку аеропортових послуг визначає обсяг по­точних і перспективних перевезень, які здійснює аеропорт, і враховує такі параметри, як розмір і тип повітряного судна (ПС), розподіл міжнародних та внутрішніх перевезень, кількість авіакомпаній, що обслуговуються, тощо.

Розглянемо дві державні системи аеропортів — США і Великобританії. Вони ілюструють відмінності систем, що мають задовольняти різноманітні державні вимоги.

На початок 1990-х років США мали більш як 3 тис. аеропортів, із яких понад 900 виконували регулярні пасажирські і транспортні перевезення. Це так звані громадські аеропорти.

Право власності на великі чи середні за розмірами аеропорти майже завжди має місцева влада (як виняток — аеропорти "Вашингтон" та "Даллас" функціонують під контролем уряду). Аеропортів, які перебувають у приватній власності, на сьогодні мало, і вони істотно не впливають на економіку держави.

Хоч існує досвід успішної приватизації в деяких американських аеропор­тах, поки що потужні інвестори не поспішають з програмами приватизації в США на найближчі роки. Інвес­тиції, що їх отримує кожен аеропорт із фонду тресту аеропортів і повітряних ліній (ААТ), в основному призначені для забезпечення експлуатації облад­нання. Система аеропортів включає також розташовані на значних відста­нях один від одного вузлові, регіональні і муніципальні аеропорти.

Система державних аеропортів Великобританії суттєво відрізняється від подібної системи США. Вона має, як доповнення до кількох основних, ба­гато невеликих регіональних аеропортів. Основні аеропорти виконують міжнародні перевезення, а регіональні обслуговують місцеві повітряні лінії.

Аеропорт — це проміжний або кінцевий пункт авіарейсу. Основні за­вдання, які має виконувати аеропорт, — забезпечення зльоту і посадки ПС. Між цими двома процесами, у разі необхідності, аеропорт може забезпе­чувати розвантаження чи завантаження комерційного вантажу, наземне обслуговування ПС і створювати необхідні умови для пасажирів. Основні функції аеропорту розподіляються на забезпечення безпеки польотів і об­слуговування ПС на землі.

Після заходу на посадку, перед постановкою на стоянку, ПС корис­тується ЗПС, РД і пероном. Пасажири, що прибувають, проходять контроль і огляд у службах аеропорту. Узагальнену схему системи функціонування аеропорту подано нижче (схема 1).

Умовно аеропорт можна розглядати як виробничу систему, яка скла­дається з аеродромного, аеронавігаційного, перонного й аеровокзального комплексів, а також допоміжних подрозділів, що забезпечують їх функціонування. Більшість невеликих аеропортів являють собою лише зви­чайний аеровокзал, який здійснює невеликий обсяг пасажирських переве­зень. Аеропорти значних розмірів повинні мати структуру, яка б уможлив­лювала виконання основних функцій (будуть розглянуті далі).

Для цього, як правило, аеропорт самостійно створює такі основні підрозділи (відділки служби):

—інформаційно-аналітичні, комерційні, планово-економічні, юридичні та інші адміністративно-управлінські;

—виробничо-диспетчерські;

—авіаційної безпеки польотів;

—регіональної інспекції з безпеки польотів;

—організації та розвитку перевезень (за видами перевезень);

—відповідні підрозділи, що забезпечують експлуатацію об'єктів радіо­технічного обладнання та зв'язку (аж до виділення відповідних підрозділів у самостійні підприємства або структури);

—аеродромний;

—пально-мастильних матеріалів;

—електро- і світлотехнічного забезпечення;

—спецтранспорту (автогосподарство);

—тепло- і сантехнічного забезпечення;

—експлуатації наземних споруд;

—капітального будівництва; ремонтно-будівельний;

—головного механіка; авіаційної безпеки;

—охорони навколишнього природного середовища;

—метрологічний; матеріально-технічного постачання;

—готель для авіапасажирів;

—медико-санітарний;

—пожежний;

—аварійно-рятувальний;

—ВОХР (у складі служби авіаційної безпеки);

—інші підрозділи, що забезпечують виробничу і комерційну діяльність аеропорту, зокрема неавіаційні види діяльності (харчування, торгівля, роз­ваги, різні види послуг для юридичних і фізичних осіб тощо), за умови ство­рення відповідної матеріально-технічної бази і отримання ліцензій на вико­нання зазначених робіт.