Історія розвитку екологічної статистики в Україні

В історії розвитку і становлення екологічна статистика в Україні сформувалась еволюцією погляду суспільства щодо використання природних ресурсів для задоволення власних потреб та охорону і збереження довкілля для майбутніх поколінь.

Чотири етапи розвитку і становлення екологічної статистики в Україні:

Перший – початковий, який охоплює період з 1960-1971 рр., який розпочався з часу прийняття у колишньому Радянському Союзі Закону «Про охорону природи» (1960 р.), що обумовило запровадження окремих елементів еколого-статистичного обліку та державної звітності у практику суб’єктів господарювання, встановлення порядку і методології їх заповнення та подання до органів державної статистики.

Наступним пунктом з якого почався другий етап (1972-1990 рр.) формування екологічної статистики в Україні були рішення Першої міжнародної конференції ООН з питань охорони навколишнього середовища (Стокгольм, 1972 р.). Відповідно до прийнятої нею програми Статистичне бюро секретаріату ООН підготувало Рамки для розроблення статистики довкілля (РРСД), в яких були втілені існуючі національні та міжнародні підходи до розвитку і організації статистики довкілля, і ці Рамки стали рекомендаціями, основою статистики довкілля міжнародних організацій та окремо взятої країни. Характерною ознакою цього періоду для України було формування інформаційних ресурсів щодо наслідків аварії Чорнобильської АЕС.

Третій етап (1991–2002 рр.) розвитку екологічної статистики розпочався із здобуттям Україною незалежності, з розвитком національної економіки на ринкових засадах, що обумовило пошук нових підходів до управління у сфері природокористування та охорони довкілля і вимагало вдосконалення статистики загалом. Цього вимагали й зобов’язання, які взяла на себе Україна, вступаючи до міжнародних екологічних та економічних організацій, підписуючи міжнародні угоди та протоколи, ратифікуючи міжнародні документи з питань охорони довкілля. У цей період державні статистичні органи України працювали над виконанням двох багаторічних програм реформування національної статистики і їх реалізація дозволила сформувати нову статистичну систему, яка відповідає вимогам перехідного періоду до ринкових змін.

З 2003 року розпочався четвертий – теперішній етап розвитку і становлення екологічної статистики. Він обумовлений виконанням Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті в Йоганнесбурзі (2002 р.) та п’ятої Всеєвропейської конференції Міністрів охорони довкілля “Довкілля для Європи” (Київ, 2003 р.). Рішення цих та інших міжнародних організацій знайшли відображення у Стратегії розвитку державної статистики України на період до 2008 року. Зараз статистичні органи України працюють над її виконанням.

Суспільні відносини щодо здійснення державного статистичного обліку регулюються Законами України “Про державну статистику” у редакції від 13 липня 2000 р., “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року (ст. 24), наказами Державної служби статистики України, Планом державних статистичних спостережень.

В Україні державний статистичний облік здійснюється Державною службою статистики України за спеціально затвердженими формами статистичної звітності. На відміну від екологічного моніторингу, коли екологого-статистична інформація отримується самими державними органами шляхом спостережень і вимірювань, та отримання еколого-статистичної інформації відбувається шляхом подання цієї інформації підприємствами до органів Державної служби статистики України.

Відповідно до Закону „Про державну статистику”, підприємства та фізичні особи – зобов’язані подавати органам Держслужбі статистики статистичну звітність за затвердженими Держслужбами статистики України за встановленими формами. Підприємства подають відповідну еколого-статистичну інформацію, яка стосується їх діяльності, і заповнюють відповідні форми еколого-статистичної звітності, а органи Держслужби статистики України лише приймають та систематизують отриману інформацію.

Суб’єктами виступають органи Держслужби статистики України, респонденти, тобто фізичні та юридичні особи та користувачі даних еколого-статистичних спостережень.