Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Проблеми буття в давньоруській філософській спадщині.
У давньоруській культурній спадщині простежується протистояння двох Філософських тенденцій у поглядах на буття. З одного боку, язичницька модель світу малювала світ людини як світ природи, природа не просто протиставлялась божественному. Сили природи, природні стихії для носіїв міфологічної свідомості, власне, і виступають як божественні. Божественне, згідно язичницької міфології, не творить, а оформляє матерію, переводячи її з первинного, хаотичного у впорядкований стан. З іншого боку, в християнській моделі світу природа не має самостійної цінності, оскільки твориться вона з ні чого і в ніщо перетворюється. Людина ж мислиться як господар природи, подарованої їй Богом. Принципова різниця між найдавнішими міфологічними уявленнями і християнським поглядом на світ природи достатньою мірою усвідомлювалась у давньоруській культурі. У "Повісті минулих літ" християнин-варяг, відмовляючись віддавати свого сина язичникам, що мають намір принести його в жертву своїм богам, заявляє: "Несуть то бози, но древо, днеєь єсть, но утром изьгнееть... а Бога єсть единь... иже створиль небо, и землю, и звезды, и луну, и солнце, и человека, и дал єсть ему жити на земли " [22]. У "Сказанні про хрещення Русі" літописець підкреслює: "Паки же и землю глаголють материю. Да аще имь есть земля мати, то отець имь єсть небо, искони бо створи Богь небо, тоже землю" [22]. У дусі християнських постулатів розв'язується в давньоруській філософії проблема єдності світу. Матеріальний світ сприймається як світ зла, у якому відбулося гріхопадіння людини, тому необхідно, як сказано в "Синайському патерику", "отбегати плотьского життя" [17]. Феодосій повчає: "Подвизаемься и вьзненавидим мира и я же в мире". Але ця канонічна точка зору не була панівною в давньоруській науці. У літературі Київської Русі розробляється ідея сходження потойбічного в посейбічне (кеносис). Так, у 4 повчанні Володимира Мономаха звучить хвала Творцю, що створив такий прекрасний земний світ. Иже кто не похвалить, ни прославляеть сили твоея и твоих великих чудес и доброт, устроеных на семь свете: како небо устроено, како ли солнце, како ли луна, како ли звезды, и тма и свет, и земля на водах положена, Господи, твоим промыслом. Зверье различнии и птица, и рыбы украшено твоим промыслом, Господи!" [22]. Зло ж, згідно цієї тенденції розглядається, як "казни Божьи" за гріхи людські. Таким чином, зло втрачає не лише свою субстанційну основу, а й перестає бути злом, перетворюючись у власну протилежність - найвищий зразок любові Бога до людей, звільнення людей від відповідальності за вчинений гріх у потойбічному світі. Звідси логічно випливало, що найбільше покарання Бог має посилати тим, хто користується в нього найбільшою прихильністю. Кажучи про важку долю русичів, літописець пояснює: "Им же паче свою ярость воздвиже на ньі, яко паче всех почтении бывше, горее всех сдеяхом грехи. Яко же паче всех просвещении бывше, Владичию волю ведуще и прозревше, в лепоту паче иных казними есмы" [22]. У зв'язку з ідеями кеносиву в давньоруській літературі інтенсивно розвивається культ персонажів так званого "серединного (між Богом і людьми) шару": Богородиці Марії, ангелів. Саме в цьому культі особливо яскраво відчуваються спроби синтезувати християнські постулати та елементи язичницької міфології. Так, за спостереженнями мистецтвознавця В.Н.Лазарева, Богоматір у пам'ятках Київської Русі, як правило, зображувалась схожою на "велику богиню" землі у східних слов'ян, а ангелам відводилась роль, яку раніше виконували міфологічні обереги. У числі факторів, які реалізовували зв'язок земного з Божественним, давньоруські вчені називають вже згадувані вище чудо, слово.
У давньоруській літературі спостерігаються спроби більш широкого, вільнішого трактування християнських канонів саме в плані узгодження їх з міфологічними давньослов'янськими уявленнями про природу. У пролозі до "Шестиднева" сад, або "вертоград", з одного боку, символізує непорочність Богоматері, а з іншого, служить образом раю як символу весни, вічного щастя, Достатку, безгріховного стану людства. У той же час сад як філософськи осмислений символ завжди виступає фоном для людського життя, чим підкреслювалась підпорядкована людині роль природи. Світ природи в цілому мислиться гармонійним. Центральним регулятивним принципом його вважається Бог, як вище благо і досконалість. Таким чином, природа, за уявленням давньоруських філософів, є законовідповідною.
Космологічний принцип впорядкованості Всесвіту виявляється аналогічним принципу церковної організації, а церква — своєрідною "моделлю" космосу: "Церковь же разоумеваи небо соуште, олтарь же - престол Вьшньняаго, слоужителя же - ангелы Божия" [10]. Спираючись на філософію Арістотеля, суттєво розвиває християнські уявлення про Всесвіт автор "Шестоднева" Іоанн. Він вважає, що земля має кулеподібну форму і розташована в центрі сферичного небозводу, з яким зв'язані кілька концентричне розміщених рухомих кіл. До кіл прикріплені два "світильники" -Сонце і Місяць, п'ять "плаваючих зірок", куди Іоанн включає і планети. У "Шестодневі" містяться також відомості про першоелементи світу матеріальних речей - воду, повітря, землю і вогонь (автор критикує Арістотеля за визнання п'ятого елемента — ефіру як "соупротивно соуть твоемоу оучителю Платону и привыми философамь" [21]. Разом з тим першоелементи ці також створені Богом, не є рівноправними, а розміщені філософом в ієрархічній послідовності. Вища сходинка в цій системі — вогонь. "Что єсть кадило именуеться? — пояснює Іоанн християнську символіку. — То єсть утроба Богородице. Что єсть углие в кадиле? То єсть Христос Бог нам". Співзвучне трактування ієрархічної ролі вогню зустрічаємо і в апокрифі "Бесіда трьох святителів", де на запитання: "От чего суть ангелы сотвораны?" -дається відповідь: "Оть Духа Господня: оть света и оть огня, - а на питання: "Протолкуй ми Троицу в трехь коморехь", - подається роз'яснення: "Отець, Сын и Святый Духь единь светь, а трое - огнь" [2]. Друге місце серед першоелементів відводиться в "Шестодневі" воді. У пам'ятці "Прение Земли і Моря" на ствердження Землі, що вона мати всьому: людині, Богородиці, апостолам, пророкам і раю, ще "плодить цвіт і овоч", Море відповідає, що воно мати самої Землі, бо земля, не напоєна вологою, є ніщо (цит. з кн.: 4). Теорія першоелементів у "Шестодневі" та інших давньоруських пам'ятках є одним з найвиразніших зразків творчого осмислення ідей античної натурфілософії. Цікавими є погляди давньоруських мислителів на категорію простору. Останній — така реальність, як і інші створені Богом речі. "Простір" у протиставленні до "тісноти" сприймається як безперечна позитивна цінність. Він уявлявся у вигляді замкнутої системи із священними центрами і мирською периферією. Просторові координати співвідносяться з моральними ціннісними орієнтирами. Так, схід мав перевагу над заходом, а отже, правий ("праведний") бік - над лівим. Оскільки філософські концепції носили, в основному, антропоморфічний характер, просторові виміри пов'язувалися з частинами людського тіла, предметами побуту. Моральні критерії застосовувались і для характеристики географічного простору (звідси паломництво праведників з "грішних" земель у "праведні"). Конкретними географічними пунктами уявлялися рай і пекло, особливо в апокрифах.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 192; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.195.198 (0.01 с.) |