Мефодіївського Братства полягало в тому, що його ідейна спадщина чітко визначила Курс на

Українське національно-культурне відродження.

Молоді інтелектуали – учасники Кирило-Мефодіївського Братства заклали основи

Української політичної програми, яка залишалася, в основному, платформою українського руху

До Національної революції 1917р.

- 116 -

Західноукраїнські землі під владою Австрійської монархії в І-й половині ХІХ ст.

Початок національного пробудження в Галичині. Український народ є одним з

Слов’янських народів, у яких національне відродження припадає на ХІХ ст. Якщо говорити про

Національне відродження ХІХ ст., то відомий історик Р.Шпорлюк виділяє в цьому процесі

Наукову, культурну і політичну фази.

В першій половині ХІХ ст. західноукраїнські землі перебували під гнітом австрійської

Монархії, яка в результаті першого поділу Польщі у 1772р. загарбала Галичину, а в 1774 р.

Захопила і Буковину. Ще в кінці ХVІІ ст. Австрія поширила свою владу на Закарпаття.

Австрійський уряд об`єднав Східну і Західну Галичину разом з Буковиною в одну провінцію і

Проводив тут політику “поділяй і владарюй”. На 1890 р. в Австро-Угорщині проживало 3,5

Млн. українців, з них 2,8 млн. – в Галичині. Українські землі були переважно аграрні. Міста

Були островами, де переважало неукраїнське населення – поляки, євреї тощо. У Галичині

домінували польські магнати і шляхта, на Буковині – румунські поміщики, на Закарпатті –

Мадярські поміщики. Всі вони хотіли асимілювати українське населення, ліквідувати

Українську культуру.

У той же час, безмежну польсько-шляхетську сваволю було обмежено рамками

Австрійських законів, греко-католицька церква одержала рівні права з римо-католицькою.

Ніякого благодійництва з боку австрійських цісарів не було – був політичний розрахунок на

Ослаблення в Галичині польського впливу. Взагалі, австрійський уряд намагався тримати

Кожний з підвладних народів у покорі з допомогою інших народів. Незважаючи на

Суперечливість і “відкати” політики віденського уряду, вона все ж створила певні умови для

Національного відродження.

Найбільш вражаючою рисою в національному відродженні Галичини була унікальна

роль, що її відігравала греко-католицька (уніатська) церква. У початках національного руху

Духовенство постачало українській спільноті готову провідну верству. Це особливо яскраво

Виявилося під час революції 1848 р., коли галицькі українці – “русини” за термінологією того

Часу, – очолені своїми греко – католицькими єпископами та священиками учинили дебют на

Політичній сцені Європи.

З другого боку, великим обтяженням для українського руху в Галичині була економічна

Відсталість краю та вбогість багатьох галицьких селян. Ще більше утруднення робила та

Обставина, що політична влада фактично від 1860-х рр. перебувала у польських руках.

Початки українського відродження сягають останніх десятиліть ХVІІІ ст. Проте воно

Залежало від політики австрійського уряду і коли ця політика змінилася, то українському руху

На початку ХІХ ст. довелося починати наново.

Друга хвиля національно-культурного руху прокотилася по галицькій землі в другому

Десятиріччі ХІХ ст. У 1815 р. у Перемишлі виникло перше українське Просвітнє товариство за

Ініціативою священика І.Могильницького, яке І.Франко назвав “зірницею відродження”. У

Х рр. група української інтелігенції, що групувалася навколо єпископа

І.Снігурського в Перемишлі, як Й.Левицький, О.Лозинський, О.Добрянський розпочали

Культурне відродження. Священики відіграють провідну роль у національному, культурному

житті галичан, обстоюючи значення української мови, кириличної абетки, поширення __________освіти в

Народі.

У наступне десятиріччя Руська Трійця підняла це відродження на ще вищий рівень.