Культурне і духовне життя 70-80рр.

Головним напрямком діяльності Комуністичної партії в області культури була її “інтернаціоналізація”, а насправді - русифікація і денаціоналізація самобутніх культур народів СРСР.

Ідеологічним прикриттям процесів русифікації і денаціоналізації стали терміни “злиття націй”, “радянський народ” тощо.

Політична мета полягала в зміцненні тоталітарної держави, формуванні в людей ілюзорної мети про загальну єдність.

Найбільш характерними явищами ідеологізації були наступні:

1.Посилення централізації управління системою освіти. Ще в 1969р. було створене Міністерство освіти СРСР, що взяло на себе виконання цілого ряду функцій Міністерства освіти Укпаїни, що істотно обмежило колишнє автономне існування останнього.

2.Політизація навчально-виховного процесу. Ще з 1968р. було відновлено військову підготовку в вузах, а з 1972 р. вона стала обов'язковою у всіх середніх школах республіки.

3.Посилення ідеологізації шкільного навчання. У 1984 р. Верховна Рада СРСР ухвалила “Основні напрямки реформ загальноосвітньої і професійної школи”, що конкретизували освітню політику держави “в умовах розвинутого соціалізму”, наголошували на ідеологізації навчально-виховного процесу.

4.На зміну одного культу - сталінського, приходили інші - хрущовський і брежнєвський. На догоду кожному з них учених змушували “творити” науку, що послужливо прославляла той чи інший режим. Загальнообов'язковими складовими частинами всіх наукових досліджень суспільствознавців того часу були так званий “класовий підхід” і критика шкідливих і ворожих соціалізму буржуазно-націоналістичних поглядів і концепцій.

5.В умовах монополізації науки навіть незначні прояви інакомислення і наукової опозиційності серед українських учених відразу ж придушувалися групою вчених-адміністраторів з Москви і Ленінграда. Більшість вчених були позбавлені можливості займатися науковою працею і піддавалися ідеологічним “чисткам” і політичним переслідуванням.

Радянське керівництво проводило активну русифікаторську політику. Русифікація - сукупність дій і заходів російського апарату, а згодом - радянського союзного керівництва в республіках СРСР, спрямованих на звуження, приниження або витиснення на другорядні ролі національних мов, культури, історії й одночасне висування на провідні позиції російської мови, культури, історії. У 60-80-ті роки проводилася партійним і державним керівництвом Радянського Союзу у вигляді активної пропаганди і реалізації ідеї зближення і злиття націй у СРСР, при повному ігноруванні потреб розвитку неросійських націй і народностей. Проявами цієї політики стало наступне:

6.Заохочення переселення росіян в Україну, а українців за межі України. Якщо в 1950р. на території України проживало 7 млн. росіян, то на 1970р. - близько 10 млн.

7.Прийняття ряду нормативних актів, спрямованих на розширення сфери вживання російської мови.

8.Так, 31 червня 1978 р. було прийнято постанову ЦК КПРС “Про подальше удосконалювання вивчення і викладання російської мови в союзних республіках”, що заохочувало перехід на викладання в середній школі російською мовою.

9.26 травня 1983р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР ухвалили постанову “Про подальше удосконалювання вивчення і викладання російської мови в загальноосвітніх школах і інших навчальних закладах союзних республік”. Відповідні постанови були прийняті ЦК КПУ, Радою Міністрів УРСР і Міністерством освіти УРСР 10 червня 1983 р.

10.Вводилося вивчення російської мови в дошкільних навчальних закладах, заробітна плата вчителям російської мови і літератури підвищувалася на 15% у порівнянні з іншими вчителями. Передбачалося розширити підготовку вчителів російської мови і літератури, викладачів і вчених, збільшити кількість видань початкової, методичної і художньої літератури російською мовою.

11.Розширення сфери вживання російської мови і витиснення української мови в засобах масової інформації, книговиданні, кінематографі, театрах.

12.Внаслідок тривалих процесів денаціоналізації і русифікації було фактично знищено національну кінодраматургію. З екрана зникло українське слово. Фільми, що створювалися в Україні, у переважній більшості були далекими від національної проблематики.

13.Український театр також поступово втрачав свій національний колорит і неповторність, з нього активно витіснялася українська мова, внаслідок чого українське театральне мистецтво русифікувалося. Майже всі обласні музично-драматичні театри і театри музичної комедії перейшли на постановку спектаклів російською мовою.

14.У вищих навчальних закладах республіки, що готували кадри культпрацівників, більшість навчальних предметів викладалися російською мовою. Фахівці, що виходили з них, були далекими від проблем національно-культурного відродження України.

У масовому порядку відбувалося перейменування міст і сіл, вулиць, площ, підприємств тощо, присвоєння їм російських або русифікованих назв.