Сучасний стан комунальної теплоенергетики України. Проблеми галузі.

До складу комунальної теплоенергетики входять: теплові електростанції на органічному паливі (ТЕЦ); опалювальні і виробничо-опалювальні ко­тельні; теплові мережі; центральні теплові пункти (ЦТП) і бойлерні; ремонтно-експлуатаційні бази.

Сьогодні на балансі цієї підгалузі знаходяться 4 ТЕЦ установленою електричною потужністю 71 МВт і тепловою - 1707 Гкал/год, 14,1 тис. котелень від 0,1 до 100 Гкал/год і більше установленою теп­ловою потужністю близько 66 тис. Гкал/год, у тому числі 10,8 тис. котелень потужністю до 3 Гкал/год, 20,8 тис. км теплових мереж у двотрубному обчис­ленні і понад 6 тис. центральних теплових пунктів і бойлерних. В зазначених котельнях установлено близько 35000 водогрійних і парових котлоаг­регатів, понад 120 типів і марок тепловою продукти­вністю від 0,05 до 100 Гкал/год. Витрати палива скла­дають щорічно понад 7 млн. т у. п. (умовного палива).

Поряд з розвинутими потужними джерелами те­плової енергії на базі теплових електростанцій, ра­йонних і квартальних котелень, теплопостачання населення та інших споживачів здійснюють понад 10 тис. котелень малої потужності.

Основне та допоміжне обладнання комунальних котелень практично вичерпало всі допустимі термі­ни експлуатації, термін експлуатації понад 60% ко­телень перевищує 20 років. В цих котельнях експлу­атуються малоефективні, морально та фізично зно­шені котли типу НПСТУ-5, Універсал, Енергія, КЧМ, МГ, Мінськ, Тула, Ревокатова, НР-18, Тютю­нника і т.п., з низьким коефіцієнтом корисної дії (70-80%), застарілою автоматикою і пальниковими при­строями, що обумовлює значні витрати палива (на 20% вищі за середній світовий рівень), неприпусти­мо високі забруднення оточуючого середовища і в цілому призводить до зниження надійності та якості теплопостачання.

Серйозною проблемою галузі є також низька на­дійність теплотрас і їх незадовільна теплоізоляція, що обумовлює великі втрати тепла, суттєві еконо­мічні збитки внаслідок частих аварій та значних об­сягів ремонтних робіт.

Теплові мережі, прокладені переважно в непро­хідних залізобетонних каналах різних конструкцій з ізоляцією з мінеральної вати, мають велику кількість пошкоджень ізоляції, не захищені від проникнення ґрунтових вод і інших вод з супутніх комунікацій. Це призводить до замочування теплоізоляції, інтен­сивної зовнішньої корозії металу труб і, як наслідок, до багатьох пошкоджень з появою свищів і розривів трубопроводів, в цілому стан теплових мереж є не­задовільний. Понад 3000 км теплових мереж, або 14% перебувають у зношеному і аварійному стані, 7700 км, або 34,7% замортизовано. На кожні 100 км теп­лових мереж щорічно реєструються 70 пошкоджень. Втрати теплоенергії в трубопроводах магістральних мереж перевищують 10%, а сумарні втрати з ураху­ванням розподільчих мереж - до 30%. Загальне зношення теплових мереж становить близько 70%. По­над нормативне зношення мають теплової мережі і розподільчі мережі житлових будинків і об'єктів соцкультпобуту (лікарень, дитсадків, шкіл тощо). Об­сяги заміни фізично спрацьованих трубопроводів теплових мереж не відповідають нормативам і надій­ності теплопостачання.

Через обмеженість коштів обсяги перекладання та заміни теплових мереж щорічно зменшуються. При нормативній потребі їх перекладання в обсязі 900 км щорічно, замінюється лише біля 500 км, або 55%.

Внаслідок зниження обсягів заміни фізично зно­шених трубопроводів магістральних теплових мереж питома вага пошкоджень за останні 6 років збільши­лась з 0,9 на 1 км в рік до 1,25 пошкоджень на 1 км в 2000 році, або на 26%. Близько 40% центральних теплових пунктів, які розраховані на обслу­говування групи будинків чи мікрорайону, перебу­вають у ветхому та аварійному стані, що призводить до постійних перебоїв у гарячому водопостачанні та перевитрат паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР).

Аналіз діяльності підприємств комунальної теплоенергетики показує, що теплопостачання в останні роки є збитковим внаслідок постійного зро­стання витрат (собівартості) з незалежних від під­приємств причин - це зміни в законодавстві та нор­мативних актах, зміни розмірів тарифів та цін на ене­ргоносії тощо.

За період з 1996 по 1999 роки (по окремих облас­тях) тарифи не підвищувались і підприємствам не надавалась дотація на відшкодування різниці в дію­чих тарифах і фактичних витратах, що призвело до значних збитків на підприємствах. У зв'язку з цим тарифи на теплову енергію потребують постійного коригування.

Як показує практика, перегляд та затвердження тарифів в обл. (міськ) держадміністраціях займає тривалий час. Місцеві органи влади, які здійснюють державне регулювання тарифів на теплову енергію, з різного роду обставин стримують своєчасний пе­регляд тарифів. Як правило, однією з причин є від­сутність в їх штатах кваліфікованих спеціалістів, спроможних своєчасно провести в життя це важли­ве рішення.