Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Відхилення в чергуванні О – І, Е – ІСтр 1 из 4Следующая ⇒
I. ПРАВОПИС ОСНОВИ СЛОВА ЛІТЕРНІ ПОЗНАЧЕННЯ ЗВУКІВ3 ГОЛОСНІ Ненаголошений О 1. У складах із ненаголошеним о пишеться та сама літера (буква) о, що й під наголосом: бо ї ться, бо б о язко; гол у бка, бо г о луб; дощ у, бо дощ; роб і ть, бо р о бить; роз у мний, бо р о зум. О пишеться й у таких словах, де сумнівний із правописного погляду звук наголосом не перевіряється: лоп у х, сок и ра, со ю з. 2. У деяких словах на місці о перед постійно наголошеним а (я) маємо у вимові й на письмі а: баг а тий, баг а то, баг а тство, баг а ття, баг а ч, гар я чий, гар я чка (пор. гор і ти), гар а зд, каж а н, кал а ч, кач а н, хаз я їн, а також у деяких похідних з іншим наголосом: багат и р (багач), г а ряч е. Але: гонч а р, кор я вий, лоп а та, пог а ний, роп а, солд а т, тов а р, а також богат и р (велетень, герой), монаст и р. Примітка Про суфікси - ова-, - ува -, - оват -, - овит -, - уват - див. § 23, п. 8; § 24, п. 1. Ненаголошені Е, И 1. У складах із ненаголошеними е та и пишеться та сама літера, що й під наголосом: вел и кий, велич е зний, бо в е лич; держ у, бо од е ржати; клекот і ти, бо кл е кіт; нес у, бо прин е сений; шепот і ти, бо ш е піт; крив е, бо кр и во; трим а ти, бо отр и мувати; шир о кий, бо ш и роко. У словах із постійним наголосом невиразний звук рекомендується перевіряти за словниками: лев а да, лем і ш, киш е ня, мин у лий. 2. Е завжди пишеться: а) У групі -ере- (повноголосся), а також у групі -еле-: б е рег, д е рево, с е ред; з е лень, пелен а, с е лезень, ш е лест. б) У суфіксах -еня-, -ен-, -енк-, -еньк-, -ер(о), -есеньк-, -ечк-, -тель: козен я, дор у чений, Юх и менко, р у ченька, с е меро, мал е сенький, кн и жечка, вихов а тель. в) Коли е при зміні слова випадає: б е резень, бо б е резня; в і тер, бо в і тру; м і тел, бо мітл а; справедл и вий, бо пр а вда; хл о пець, бо хл о пця. 3. а) И пишеться в ряді слів у групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих складах: брин і ти, грим і ти, дриж а ти, крив а вий, крин и ця, стрим і ти, трив а ти, трив о га; глит а ти. б) Інколи ненаголошений и в групах -ри-, -ли- перевіряється наголосом: криш и ти (кр и хта, кр и шка), трим а ти (стр и мувати); блищ а ти (бл и скавка). Відповідно до вимови в ряді слів не під наголосом пишеться -рі-, -лі-: дрім а ти, дрімл и вий, дрім о та, тріщ а ти, перебр і хувати; зліт а ти. І На початку слова пишеться і, а не и: ім’ я, інд и к, і ній, і нколи, і ноді, і нший, існув а ти, і стина.
Ї Літера ї на означення звукосполучення й + і пишеться: 1. На початку слова й після голосного: ї жа, їж а к, їзд е ць, ї здити, їх, ї хати; до ї хати, при ї хати, кра ї на, мо ї, тво ї. 2. Після м’якого приголосного (на письмі — з м’яким знаком): Ан а ньїн, Вінь ї. 3. Після твердого приголосного (на письмі — з апострофом): з’їзд, об’ ї хати, Зах а р’їн. 4. Також в іншомовних словах після голосного: арха ї чний, геро ї зм, геро ї чний, его ї зм, егоїст и чний, еліпс о їд, на ї вний, проз а їк, ру ї на, целул о їд (див. ще § 90, п. 5 б). Примітка. Ї не пишеться після префікса, якщо префікс закінчується голосним, а наступний склад починається з і (а не з ї): переін а кшити, доістор и чний, поінформув а ти; так само ї не пишеться у складних словах, де перша частина закінчується голосним, а друга починається з і: староінд і йський. Я, Ю, Є Літери я, ю, є пишуться: 1. На початку слова й після голосного для позначення звукосполучень й + а, й + у, й + е: я кість, зн аю, тво є, а також після й у слові вій я (вій ю, на вій ї). 2. Після приголосного для позначення сполучення м’якого приголосного з а, у, е: ряд, л ю ди, ост а ннє. Апостроф Роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного позначається апострофом. Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї: 1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’ я зи, у здор о в’ї, м’ я со, рум’ я ний, т і м’я, мереф’ я нський, В’ячесл а в, Стеф’ ю к. Примітка. Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзв я кнути, м а впячий, св я то, тьм я ний, цвях, але: в е рб’я, торф’ян и й, черв’ я к. Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і в тих же словах без префікса: зв’яз о к, зв’ял и ти, підв’яз а ти, розм’якш и ти. 2. Після р: бур’ я н, міжг і р’я, п і р’я, м а тір’ю, кур’ є р, на подв і р’ї. Примітка. Апостроф не пишеться, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із наступними а, у, е: бур я к, б у ряний, кр я кати, ряб и й, ряд, крюк, Р є пін. 3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’яз и кий, від’ ї зд, з’ є днаний, з’ ї хати, з’яв и тися, об’ є м, під’ ї хати, роз’ ю шити, роз’ясн и ти; дит’ я сла, пан’європ е йський, пів’ я блука, але з власними назвами через дефіс: пів-Євр о пи тощо (див. § 26, п. 1 е).
Примітка 1. Після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишеться: безім е нний, загітув а ти, зекон о мити, зокр е м а, зум і ти. Примітка 2. Про апостроф у словах іншомовного походження див. § 92, у прізвищах — § 104, п. 11, у географічних назвах — § 109, п. 8. ЙО, ЬО 1. Йо пишеться для позначення звукосполучення й + о: а) На початку слова й після голосного: йог о, йом у, завой о ваний, рай о н, чий о го. б) Після приголосного, переважно на початку складу: батальй о н, бульй о н, вй о кати, Воробй о в, курй о з, мільй о н, серй о зний, Соловй о в. 2. ЬО пишеться після приголосного для позначення м’якості приголосного перед о: всьог о, Коваль о в, Линь о в, льон, сьог о дні, сь о мий, трьох, цьог о. Чергування голосних Чергування О – І, Е – І 1. У сучасній українській мові звуки о, е (у відкритих складах) часто чергуються з і (в закритих складах): а) При словозміні: 1) водоп і й — водоп о ю, дох і д — дох о ду, кінь — кон я, к а мінь — к а меня, лід — ль о ду, мій — мог о, сім — сем и, у стрій — у строю; ніч — н о чі — н і ччю, п е вність — п е вності — п е вністю, р а дість — р а дості — р а дістю; в и селок — в и сілка, о сінь — о сені — о сінню, у вел и кому — у вел и кім; 2) гір — гор а, ніг — ног а, осіб — ос о ба, слів — сл о во, сіл — сел о; 3) б а тьків — б а тькового, б а тькова; бр а тів — бр а тового, бр а това; Васил і в — Васил е вого, Васил е ва; ковал і в — ковал е вого, ковал е ва; Петр і в — Петр о вого, Петр о ва; шевц і в — шевц е вого, шевц е ва; 4) К а нів — К а нева, К и їв — К и єва, Ф а стів — Ф а стова, Х а рків — Х а ркова, Черн і гів — Черн і гова; 5) вівс а — ов е с, вівц я — ов е ць, вісь — о сі; 6) б і йся — бо ю ся, стій — сто я ти; 7) вів, в і вши — вел а (вест и); зам і в, зам і вши — замел а (замест и); міг, м і гши — м о жу (могл а, могт и); ніс, н і сши — нес у (несл а, нест и); плів, пл і вши — плел а (плест и), а також ріс, р і сши — росл а, рост и. б) При словотворенні: будівн и к (пор. буд о ва), в і льний (пор. в о ля), к і лля (пор. кол а), підн і жжя (пор. ног а), подв і р’я (пор. двор а), робітн и к (пор. роб о та); з і лля (пор. зел е ний), сільськ и й (пор. сел о) та ін. О, Е, що не переходять в І 2. О, е не переходять в і в закритому складі в таких випадках: а) Коли ці звуки вставні або випадні: вікн о — в і кон, земл я — зем е ль, к а зка — каз о к, с о тня — с о тень; в и тер – в и тру, в і тер — в і тру, вог о нь — вогн ю, день — дня, розд е р — розідр а ти, см у ток — см у тку, сон — сну, тр а вень — тр а вня. Примітка 1. В окремих словах при їх зміні о, е не випадають: лоб — л о ба, мох — м о ху, рот — р о та, лев — л е ва. Примітка 2. За аналогією до форм книж о к, каз о к маємо о між приголосними в родовому множини й від деяких іншомовних слів: а рка — а рок, м а рка — м а рок, п а пка — п а по к тощо, але: парт, форм, сакль та ін. б) У групах -ор-, -ер-, -ов- між приголосними: торг — т о ргу, хорт — хорт а, смерть — см е рті, вовк — в о вка, шовк — ш о вку. Виняток: пог і рдний (пор. пог о рда). в) У групах із повноголоссям -оро-, -оло-, -ере-, а також -еле-: гор о д, мор о з, п о дорож, п о рох, ст о рож; в о лос, с о лод; б е рег, п е ред, с е ред, ч е рез; з е лень, п е лех, ш е лест та ін.
Але: мор і г, обор і г, пор і г, см о рід. г) У родовому відмінку множини іменників середнього роду на -ення: зн а чень (зн а чення), пол о жень (пол о ження), тв е рджень (тв е рдження), тв о рень (тв о рення). д) В абревіатурах і в похідних утвореннях: спецн а з, торгпр е д та ін. е) У словах іншомовного походження: агрон о м, інжен е р, студ е нт, том та ін. Примітка. За аналогією з тими словами української мови, де є чергування о, е з і, таке чергування з’явилося й у деяких давно засвоєних словах іншомовного походження: Ант і н — Ант о на, ґніт — ґнот а, к о лір — к о льору, Пр о к і п — Пр о к о па; кур і нь — курен я, пап і р — пап е ру. Чергування О — А 1. Це чергування відбувається в коренях низки дієслів, змінюючи їх значення. Дієслова з о звичайно позначають тривалу, нерозчленовану дію або одноразову, закінчену, дієслова з а — повторювану, багаторазову дію: гон и ти — ган я ти, кот и ти — кач а ти, кр о їти — кр а яти, лом и ти — лам а ти, могт и, змогт и, допомогт и та ін., — вимаг а ти, допомаг а ти; ск о чити — скак а ти; схоп и ти — хап а ти; сто я ти — ст а ти. Однак більшість дієслів має кореневий о, що не чергується з а: в и мовити — вимовл я ти, в и ростити — вир о щувати, прост и ти — прощ а ти, вин о шувати, відгор о джувати, догов о рювати, заспок о ювати, перек о нувати, устан о влювати та ін., але в и провадити — випроводж а ти. Е (випадний) — И Випадний е чергується з и перед л, р: бер у — бр а ти — вибир а ти, в и стелю — в и слати — вистил а ти, завм е р — замр и — завмир а ти, зап е р — запр и — запир а ти, стер — зітр и — стир а ти та ін. Чергування У — В 1. В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в- у словах. У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови: a) Між приголосними: Наш учитель; Десь у хлібах кричав перепел. б) На початку речення перед приголосним: У присмерку літають ластівки так низько (Павличко); Увійшли до хати; У лісі стояв гамір, пахло квітами. в) Незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед сполученнями літер льв, св, тв, хв і под.: Сидимо у вагоні; Не спитавши броду, не сунься у воду (Приказка); Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга. г) Після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було... у Києві; До мене зайшла товаришка, учителька із сусіднього села.
2. В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних: а) Між голосними: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Була в Одесі; Прочитала в оголошенні. б) На початку речення перед голосними: В очах його світилась надія; В Антарктиді працюють наукові експедиції. в) Після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв і под.): Пішла в садок вишневий (Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (Гордієнко). 3. У – В не чергуються: а) У словах, що вживаються тільки з в або тільки з у: вд а ча, вклад, впр а ва, вступ (і уд а ча, укл а д, упр а ва, уст у п — з іншими значеннями); вза є мини, вл а да, вл а сний, власт и вість, вплив і т. ін.; ув а га, уд а рник, узбер е жжя, ук а з, ум о ва, уст а лення, устан о ва, у я ва, а також у похідних утвореннях: вступн и й, вл а д а р, ув а жність, уд а рницький, ум о вний та ін. б) У власних іменах і в словах іншомовного походження: Вдов е нко, Вр у бель, Владивост о к; Уг о рщина, Удович е нко, Ур а л, уверт ю ра, ультим а тум, ут о пія та ін. Примітка. У поезії поряд із звичайною формою Укра ї на іноді вживається Вкра ї на. Чергування І — Й Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з й у тих же позиціях, що й у — в. 1. І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови: а) Після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Павличко); Вірю в пам’ять і серце людське (Б. Олійник). б) На початку речення: І долом геть собі село Понад водою простяглось (Шевченко); І приковують [гори] до себе очі, і ваблять у свою далечінь імлисту (Коцюбинський). 2. Й уживається, щоб уникнути збігу голосних: а) Між голосними: У садку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода (Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Малицький). б) Після голосного перед приголосним: Навчає баєчка великого й малого (Глібов); На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Щоголів). Примітка. Так само чергується початковий ненаголошений і з й у словах: ім е ння — йм е ння, імов і рний — ймов і рний, іт и — йт и, іт и ся — йт и ся (ід е ться — йд е ться). 3. Чергування і — й не буває: а) При зіставленні понять: б) Перед словом, що починається на й, е, ї, ю, я: в) Після паузи: Щось такеє бачить око, І серце жде чогось (Шевченко). Чергування З — ІЗ – ЗІ(ЗО) Варіанти прийменника з — із — зі (зрідка зо) чергуються на тій же підставі, що й в — у, і — й. 1. З уживається: а) Перед голосним на початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: З одним рибалкою він дуже подружив (Глібов); Диктант з української мови.
б) Перед приголосним (крім с, ш), рідше — сполученням приголосних початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення, після паузи: Плугатарі з плугами йдуть (Шевченко); З її приїздом якось повеселіла хата (Леся Українка); Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов’ю повертав (Малицький). Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі. 2. Варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними): Тихович разом із сходом сонця зірвався на рівні ноги (Коцюбинський); Лист із Бразилії (Франко); I місив новий заміс із тіста старого (Драч); Родина із семи чоловік; Гнат... запріг коні й так їх гнав із села, що вони із шкури вилазили (Стельмах); А вже весна, а вже красна! Із стріх вода капле (Нар. пісня); Із шовку виготовили вітрила. 3. Зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ і т. ін., незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Бере книжку зі стола (Леся Українка); Ви зустріли ворога з палаючою ненавистю в очах, зі зброєю в руках (Яновський); Зі школи на майдан вивалила дітвора (Головко); Війнув зі Сходу легіт волі (Павличко); Балада зі знаком запитання (Драч). Примітка. Зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три; позичив зо дві сотні; може виступати й при займеннику мною: зі (зо) мною, але тільки зі Львова. Приголосні Літера Г Літера г передає на письмі гортанний щілинний приголосний як в українських словах: г а дка, гей, мог у тній, плуг, так і в іншомовних (на місці h, g) давнішого походження: газ е та, генерал, гр а мота, Єв а нгеліє; Г е гель, Гом е р, А нглія, Га а га, а також у недавніх запозиченнях, часто вживаних, особливо в звукосполученнях гео-, -лог-, -гог-, -грам-, -граф-; агіт а ція, агр е сія, гориз о нт, магаз и н; геогр а фія, геол о гія, педаг о г, кілогр а м, фотогр а фія (див. ще § 87). § 15. Літера Ґ Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давно запозичених і зукраїнізованих: а ґрус, ґ а ва, ґ а зда, ґандж, ґ а нок, ґат у нок, ґвалт, ґвалтув а ти, ґ е ґати, ґедзь, ґелґот а ти, ґерґот а ти, ґерґот і ти, ґ и ґнути, ґирл и ґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґ о ґель-м о ґель, ґрасув а ти, ґр а ти (іменник), ґратч а стий, ґр е чний, ґриндж о ли, ґрунт, ґ у дзик, ґ у ля, джиґ у н, дз и ґа, дз и ґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґ а н, Ґудзь і под. Примітка. У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренл а ндія й Ґренл а ндія, Гібралт а р і Ґібралт а р; Гаріб а льді й Ґаріб а льді, Г е те й Ґ е те. Коли пишеться Ь Знаком ь позначається м’якість приголосних звуків. 1. Ь пишеться: а) Після м’яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: вісь, ґедзь, кінь, мідь, н а морозь, п а лець, суть, швець; бл и зько, в о сьмий, ганьб а, Грицьк о, д я дько, кільц е, молотьб а. б) Після м’яких приголосних у середині складу перед о: дь о готь, дзьоб, льон, сь о мий, трьох, ть о хкати. Примітка. Про вживання ь у словах іншомовного походження див. § 93; у прізвищах — § 104, п. 9, 12а; у географічних назвах — § 109, п. 9. 2. Зокрема ь пишеться: а) У словах на: 1) -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -ськи, -цьки: близьк и й, вузьк и й, вол и нський, дон е цький; бл и зькість, л ю дськість; бл и зько, в і йсько, баг а цько; по-франц у зькому (по-франц у зьки), по-укра ї нському (по-укра ї нськи), по-нім е цькому (по-нім е цьки). Примітка. У словах баск и й, боязк и й, в’язк и й, дерзк и й, жаск и й, ковзк и й, пласк и й (пл о ский), порск и й, різк и й і похідних утвореннях: б о язкість, в’ я зкість, б а ско, р і зко тощо знак м’якшення не пишеться, оскільки тут з, с разом із к не творять суфіксів -зк-, -ск-. 2) -енька, -енько, -онька, -онько; -енький, -есенький, -ісінький, -юсінький: р у ченька, б а тенько, гол і вонька, сокол о нько; гарн е нький, мал е сенький, свіж і сінький, тон ю сінький. б) Після м’якого л перед наступним приголосним: їд а льня, кільц е, ков а льський, п а льці, риб а льство, сільськ и й, сп і льник. Примітка. Не ставиться м’який знак після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-: б а лка — б а лці, г а лка — г а лці, галчен я, монг о лка — монг о лці, Нат а лка — Нат а лці, Нат а лчин, риб а лка — риб а лці, риб а лчин, сп і лка — сп і лці, спілч а нський, але: Г а лька — Г а льці, Г а льчин. в) У родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої групи І відміни й середнього роду на -нн(я), -ц(е) II відміни: друк а рень, їд а лень, крамн и ць, м а триць, піс е нь, робітн и ць, ст а єнь; баж а нь, знань, к і лець, місць, серд е ць і серць. г) У дієслівних формах дійсного та наказового способу: б у дить, б у дять, зда є ться, к о сить, к о сять, к о ситься, р о бить, р о блять, р о биться, х о дить, х о дять; будь, б у дьте, вин о сь, вин о сьте, вин о сься, кинь, к и ньте, стань, ст а ньте, трать, тр а тьте (див. ще § 83, прим. 1). Примітка. Про вживання ь у словах іншомовного походження та у власних назвах див. § 93; § 109, п. 9. Коли Ь не пишеться Знак м’якшення (ь) не пишеться: 1. Після р у кінці складу або слова: в і рте, кобз а р, л і кар, перев і р, секрет а р, теп е р, школ я р, Харк і в. 2. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ств(о), - ськ(ий): інжен е р, і нший, к і нчик, м е нший, т о нший, У манщина; вол и нський, громад я нський, освіт я нський, сел я нський; громад я нство, сел я нство. Але: бриньч а ти, д о ньчин, н я ньчин, н я ньчити та ін., бо в твірних основах між приголосними виступає ь: бр е нькіт, д о нька, н я нька. 3. Після м’яких приголосних, крім л, якщо за ними йдуть інші м’які приголосні: в і нця, кінц і вка, к о ристю, ланцюж о к, р а дість, світ, св я то, слід, сміх, сніг, сніп, сьог о дні, танцюв а ти, щ а стя; але: різьб я р (і різьб а р), тьм я ний і похідні від них. Примітка. Коли ь уживається у формі називного відмінка іменника, то він зберігається й у всіх інших відмінках; коли ж у називному відмінку його нема, то й в інших відмінках він не пишеться; пор.: Г а лька — Г а льці, дівч и н о нька — дівч и н о ньці, письм о — на письм і, р е дька — р е дьці; але: г а лка — г а лці, стор і нка — стор і нці, п а смо — у п а смі. 4. Після л в іменникових суфіксах - алн-(о), -илн-(о): д е ржално, п у жално, ц і пилно та ін., але в зменшених формах ь пишеться: д е ржальце, п у жальце й под. 5. Між подвоєними м’якими приголосними: бутт я, вол о сся, гал у ззя, гілл я стий, житт я, кам і ння, лл є ться, прил а ддя, с і ллю. 6. Після д, н, т перед суфіксами - ченк(о), -чук, -чишин: безб а тченко, П а нченко, Ф е дченко; Радч у к, Степанч у к; Гринч и шин, Федч и шин, але після л пишеться ь: Мих а льченко, Михальч у к. 7. Після ц у кінці – іменників чоловічого роду іншомовного походження: Гал а ц, кварц, пал а ц, па я ц, Су е ц, шприц, а також у деяких вигуках: бац, буц, гоц, клац. Спрощення груп приголосних Ж(Д)Н-, -З(Д)Н-, -С(Т)Н-, -С(Т)Л- 1. У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл-, -стн - випадають д і т: т и ждень — т и жня — тижн е вий; виїзд и ти — виїзн и й, по ї зд — поїзн и й, л е стощі — ул е сливий, щ а стя — щасл и вий; вість — в і сник, к о ристь — кор и сний, честь — ч е сний, я кість — я кісний. Але в словах: зап’ я стний, кістл я вий, пестл и вий, хвастл и вий, хвастн у ти, хворостн я к, шістн а дцять літера т зберігається. Примітка. У прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження з кінцевим - ст, літера т у групі приголосних -стн- зберігається, хоч відповідний звук і не вимовляється: аванп о ст — аванп о стний, бал а ст — бал а стний, комп о ст — комп о стний, контр а ст — контр а стний, форп о ст — форп о стний. -3(К)Н-, -С(К)Н- 2. У групах приголосних -зкн-, -скн- випадає к при творенні дієслів із суфіксом -ну -: бр и зки — бр и знути, брязк — бр я знути, блиск — бл и снути, писк — п и снути, плюск — пл ю снути, тріск — тр і снути, але: в и пуск — випускн и й, виск — в и скнути, риск – рискн у ти. -С(Л)Н- 3. У групі приголосних -слн - випадає л: м а сло — масн и й, мисль — ум и сний, навм и сне; ремесл о — ремісн и к. ПРАВОПИС ПРЕФІКСІВ З- (ІЗ-, ЗІ-) 1. Префікс з перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с: сказ а ти, спалахн у ти, ств е рдити, сфотографув а ти, схил. Перед усіма іншими приголосними пишемо з (іноді із): зб а вити, звест и, зж и тися, ззирн у тися, зсад и ти, зц і пити, зчеп и ти, зш и ток, ізн о в. Префікс з-(с-) виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зекон о мити, зігнорув а ти, з’їзд, зорієнтув а тися, зум о вити, зг а слий, зм а зати, знадл и вий, скорот и ти, склад і под. У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, пишемо здебільшого префікс зі-: зібг а ти, зігн у ти, зідр а ти, зізн а тися, зіпсув а тися, зіст а вити, з і ткнення, зіщ у литися тощо. Префікс зі - вживається також у словах із коренем, перший склад якого становить сполучення губного та йотованого звукосполучення: зів’ я лий, зім’ я ти, зіп’ я стися тощо. У деяких словах префікс зі- чергується із зо -: зігрів а ти й зогрів а ти, зімлів а ти й зомлів а ти, зіпрів а ти й зопрів а ти, зітл і ти й зотл і ти. БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ін. 2. У префіксах – без-, від- (од), між-, над-, об-, перед-, під-, понад-, пред-, роз-, через- – кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкр а їй, безкор и сливий, відкритт я, в і дстань, міжконтинент а льний, міжплан е тний, надпот у жний, обпал и ти, обтрус и ти, передпл а та, передч а сний, підтр и мка, понадпл а новий, представн и к, розтягн у ти, р о зчин, розхит а ти, черезпл і чник. ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ- 3. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре- вживається переважно в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прег а рний, презавз я тий, прекр а сний, прем у дрий, прекр а сно, препог а но; префікс при- вживається переважно в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: приб і гти, прибудув а ти, прикрут и ти, приб о ркати, пришв и дшити; прибутт я, прит у лок, пр и браний, прив а бливо. Крім того, префікс пре- виступає у словах през и рливий, през и рство й у словах старослов’янського походження: преосвящ е нний, препод о бний, прест о л, а префікс при - вживається в іменниках та прикметниках, утворених від поєднання іменників із прийменниками: пр и гірок, пр и ярок; прибер е жний, прикорд о нний. Префікс прі - вживається тільки в словах пр і звисько, пр і звище, пр і рва. ПРАВОПИС СУФІКСІВ ІМЕННИКОВІ СУФІКСИ ИК, -НИК та ін. 1. Суфікси -ик, -ник, -івник, -чик (-щик) пишемо з и: брат и к, в у злик, передов и к; гірн и к, кулем е тник; газівн и к, працівн и к; хл о пчик, пр а порщик. Примітка. Слід відрізняти український суфікс - ик від іншомовних - ик, - ік ( - їк). В іншомовних суфіксах пишеться и або і (ї) відповідно до правил правопису и та і (ї) в словах іншомовного походження: іст о рик, м е дик, ф і зик, але: мех а нік, проз а їк, х і мік. -ИВ(О) 2. Суфікс -ив-(о), що вживається для вираження збірних, понять, які означають матеріал або продукт праці, пишемо тільки з и: в а риво, д о бриво, к у риво, м е ливо, мер е живо, м і сиво, мор о зиво, п а ливо, п е чиво, пр я диво, але: м а рево (не матеріал і не продукт праці). -АЛЬНИК, -ИЛЬНИК та ін. 3. У суфіксах -альник, -ильник, -ільник, -альність після л перед н завжди пишемо ь: постач а льник, уболів а льник, фрезерув а льник; волоч и льник, маст и льник; пол і льник, відповід а льність, гені а льність. -АЛЬ, -ЕНЬ, та ін. 4. Кінцевий приголосний у суфіксах -аль, -ень, -ець (-єць), -ість, -тель завжди м’який, а тому всі слова з цими суфіксами пишемо з ь: ков а ль, скрип а ль; в е летень, в’ я зень; бельг і єць, мовозн а вець, перем о жець; зд а тність, св і жість; вихов а тель, люб и тель. -ИНН(Я), -ІНН(Я) та ін. 5. Суфікси -инн(я), -інн(я), -анн(я) [-янн(я)] пишемо з двома н. Суфікс -инн(я) вживається в іменниках середнього роду, що означають збірні поняття: бобов и ння, гарбуз и ння, картопл и ння, павут и ння; але: кам і ння, кор і ння, нас і ння. Суфікс -інн(я) мають іменники середнього роду, що утворюються від дієслів із голосними основи и та і: гор і ти — гор і ння, нос и ти — нос і ння, ход и ти — ход і ння, шаруд і ти — шаруд і ння. Суфікс -анн(я) [-янн(я)] мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із голосним основи а (я): гук а ти — гук а ння, гул я ти — гул я ння, зрост а ти — зрост а ння, спри я ти — спри я ння. Суфікс -енн-(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, в яких наголос падає на корінь: зв е рнення, напр у ження, підн е сення, удоскон а лення. -ЕН(Я) [-ЄН(Я)] 6. Суфікс -ен(я) [-єн(я)] вживається в іменниках середнього роду, що означають живі істоти: вовчен я, гусен я, чаєн я. -ЕЧОК [-ЄЧОК], -ЕЧК(А) [-ЄЧК(А)], -ИЧОК, -ИЧК(А) та ін. 7. Суфікси зменшено-пестливих слів - ечок [-єчок], -ечк(а) [-єчк(а)], -ечк(о) [-єчк(о)] не слід змішувати із суфіксами -ичок, -ичк(а): останні бувають тільки в словах, що походять від іменників із суфіксами -ик, -иц(я): в о гничок, к о шичок, в у личка, п а личка. В інших випадках уживаємо суфікси з е (є): верш е чок, міш е чок, кра є чок; д і жечка, коп і єчка, Мар і єчка, р і чечка; вік о нечко, слов е чко, я є чко. -ЕНК(О) [-ЄНК(О)], -ЕНЬК(О, А) [-ЄНЬК(О)] 8. Слід відрізняти суфікс -енк(о) [-єнк(о)] від суфікса -еньк(о) [-єньк(о)]: суфікс -енк(о) [-єнк(о)] вживається здебільшого в іменниках, що означають прізвища: Горді є нко, Кр а вченко, зрідка — у загальних назвах: безб а тченко, ковал е нко; суфікс -еньк(о, а) [-єньк(о)] вживаємо для творення пестливих назв: б а тенько, конич е нько, с е рд е нько; н і женька, топ о ленька. -ИСЬК(О) [-ЇСЬК(О)], -ИЩ(Е) [-ЇЩ(Е)] 9. За допомогою суфіксів -иськ(о) [-їськ(о)], -ищ(е) [їщ(е)] утворюються слова переважно з емоційно-негативним відтінком від іменників усіх родів, причому після приголосного пишемо и, після голосного — ї: гно ї сько, дівч и сько, хлопч и сько; в о гнище, поб о їще, стан о вище. -ОВИЧ, -ІВН(А) [-ЇВН(А)] 10. При творенні чоловічих імен по батькові вживаємо тільки суфікс -ович: Вас и льович, Д о рошович, І горович, Мик и тович, Олекс і йович, Ю рійович. При творенні жіночих імен по батькові вживаємо суфікс -івн(а), від імен на - й — -ївн(а): Бор и сівна, Вас и лівна; Горд і ївна, Серг і ївна, Ю ріївна. Від таких імен, як Григ о рій, Ілл я, Кузьм а, Лук а, Мик о ла, С а ва, Хом а, Я ків, відповідні імена по батькові будуть: Григ о рович, Григ о рівна; Ілл і ч, Ілл і вна; Кузьм и ч (і К у зьмович), Кузьм і вна; Лук и ч, Лук і вна; Микол а йович (і Мик о лович), Микол а ївна (і Мик о лівна); С а вич (і С а вович), С а вівна; Хом и ч (і Х о мович), Хом і вна; Я кович, Я ківна. Примітка. При творенні імен по батькові в основах імен відбувається чергування і з о: Ант і н — Ант о нович, Ант о нівна; Ф е дір — Ф е дорович, Ф е дорівна. -ІВК(А) [-ЇВК(А)], -ОВК(А) 11. В іменниках жіночого роду, утворених від іменників та інших частин мови, вживаємо суфікс -івк(а) [-ївк(а)]: гол і вка,дол і вка, ма ї вка, нож і вка, пол і вка, спирт і вка, част і вка, шал і вка, шихт і вка. У деяких іменниках уживаємо суфікс -овк(а): гол о вка (капусти), дух о вка, зарис о вка, підгот о вка. -ОК
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; просмотров: 215; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.191.230.106 (0.153 с.) |