Зразок публіцистичного стилю

Дуже болючим стало сьогодні в Україні питання правопису. Скоро 10 років, як почалася його реформа, але й досі реформу не скінчено, і ми все чекаємо на справді український правопис. Наявні сьогодні два правописи 1929 і 1933-1993 років (надалі – правопис-29 і правопис-33) на ділі не відповідають вимогам сучасности. Вимоги ці такі: уміло поєднати українську мовну традицію з сучасною практикою. Тобто не переобтяжувати нашу мову рисами, штучно включеними у правопис-29, але й не перекреслювати самобутности української мови, як це робить правопис-33.

Що ж ми маємо на ділі?

Замість підійти до питання правопису з викладеним вище критерієм, навколо правопису точиться боротьба політичних сил. Одна частина мовознавчої еліти виступає за беззастережне збереження зрусифікованого правопису-33, обороняючи цим не українську мову, а честь комуністичного минулого, якому ця частина відверто або приховано симпатизує. Друга частина - не менш затято боронить правопис-29, який зберігаючи ряд традиційних українських рис, так само не ідеал і в повному об’ємі не може задовольнити сучасних культурних потреб українського суспільства.

Отже, потрібен, як тепер кажуть, виважений підхід до справи.

Саме цього виваженого підходу і бракує тим, кому належить здійснити реформу правопису. Замість виваженого наукового підходу переважає обивательська логіка (С. Караванський).

Художній стиль відрізняється від усіх інших стилів передусім тим, що може включати в себе елементи будь-якого стилю. Його призначення пов’язане з виконанням естетичної функції мови – різноманітними мовними засобами виразити художнє бачення світу. Цей стиль, таким чином, формує загальнолюдські й національно свідомі естетичні, культурні та психологічні смаки окремої людини й нації в цілому.

Характерною рисою художнього стилю є не замкнутість [6, с.24].Це породжує надзвичайно широку жанрову різноманітність з використанням усього фонетичного, лексичного, граматичного й стилістичного багатства національної мови, її зображально-виражальних засобів. Тут уживаються такі засоби художньої образності, як метафора, метонімія, порівняння, епітет, гіпербола, алегорія тощо, експресивна, оцінна й емоційна лексика, використовуються речення усіх типів складності, панує різноманітність інтонаційних відтінків на рівні монологу, діалогу й полілогу.

У межах художнього стилю виділяються епічні жанри (оповідання, повість, роман тощо), ліричні(гімн, елегія, епіталама, ідилія, мадригал, пісня, посланн я та ін.) ідраматичні ( драма, комедія, трагедія).

Зразок художнього стилю

О земле рідна, що без тебе я, чи якось дуже схоже говорилося в курсі української літератури. Саме це мені й належало з'ясувати. Мені запропонували роботу – найкращу роботу, яку тільки собі можна уявити: найкращій у світі, принаймні, як на мене, телерадіокорпорації потрібен був журналіст-фахівець із різних пострадянських питань.

Пострадянську мову я знаю, думала я, навіть не одну; досвіду роботи в новинах у мене не було, проте я його собі вигадала. Я - людина розумна, дотепна і талановита, тому ні в кого під час співбесіди при прийомі на роботу не виникло жодних сумнівів у тому, що я найпрофесійніший новинний журналіст, якого тільки можна знайти. Це буде чудово – жити і працювати в Лондоні, де тобі можна дозволити розкіш говорити про ті новини, які насправді трапилися, а не ті, про які наказано говорити згори. Але мені, звісно, в Лондоні було потрібно зовсім інше. Знайти те, що мені снилося сім довгих років (С.Пиркало. Не думай про червоне).

Крім функціональних, у сучасній українській літературній мові виділяють також експресивні стилі – різновиди мови за ступенем інтенсивності вираження змісту, що мають певний колорит (урочистості, піднесеності – високий стиль, нейтральності – середній стиль, іронічності, зневажливості – низький стиль), який твориться добором і поєднанням відповідних мовних засобів – лексичних, фразеологічних, словотвірних, морфологічних, синтаксичних [7, с.31]. Функціональні та експресивні стилі називають об’єктивними. Проте в мові існують суб’єктивні стилі – ідіостилі та ідіолекти. Ідіостиль (індивідуальний стиль) – це системність виражальних засобів мови окремого мовця, яка вирізняє його мову серед інших, сукупність саме текстових (мовленнєвих) характеристик окремої мовної особистості. Ідіолект – це сукупність мовних особливостей (постійних характеристик) окремого носія мови. Сукупність функціональних та експресивних стилів, а також співвідношення стилістично маркованих мовних одиниць у системі літературної мови становлять стилістичну систему літературної мови [7, с.32].