Протікання і завершення гломерулонефриту.

Гломерулонефрит протікає:

а) гостро;

б) підгострою або злоякісною;

в)хронічно.

Гострий гломерулонефрит розпочинається з інтракапілярних ексудативних змін, до яких швидко приєднується екстра капілярні ексудативні, а потом лише продуктивні зміни.

 

1. Гострий гломерулонефрит - триває близько року і носить характер

інтракапілярного.

Розпочинається з інтракапілярних ексудативних змін, до яких швидко

приєднується екстра капілярні ексудативні, а потом лише продуктивні

зміни.

Імунні комплекси, які містять бактеріальні антигени, антитіла і комплемент

локалізуються в базальних мембранах. Реакцією на пошкодження базальних

мембран капілярів клубочків є проліферація клітин ендотелію і мезальних

клітин.

При гострому гломерулонефриті:

а)капіляри клубочків різко повнокровні;

б) нирки набрякають, збільшуються в розмірах,

в) їх поверхня має сірувато-коричневий колір з червоним крапом

(строката нирка)

Гострий гломерулонефрит при своєчасному лікуванні зворотний. Однак

іноді він переходить в хронічну форму.

2. Підгострий чи злоякісний гломерулонефрит ще називають «швидкоплинним» або злоякісним, що пов’язано із швидким розвитком

(через 0,5-2 роки) хронічної ниркової недостатності.

Характеризується екстракапілярноюпродуктивною запальною реакцією

в капсулах клубочків нирок. В результаті проліферації нефромитових

капсул в них утворюються характерні півмісяці, які здавлюють

клубочки.

При цьому:

а)капіляри тромбуються, некротизуються,

б)фібрин,який з’являється в клубочках,сприяє розвитку їх гіалінозу,

в)нирки збільшуються в об’ємі,стають дряблі,

г)їх кірковий шар широкий, жовто-сірий з червоним крапом (велика

червона нирка).

3.Хронічний гломерулонефрит не завжди є завершенням гострого або підгострого. Частіше це самостійне захворювання, яке перебігає латентно з рецидивами протягом багатьох років і закінчується хронічною нирковою недостатністю.

Зміни клубочків нирок при хронічному гломерулонефриті пов’язані з

відкладанням в базальних мембранах їх капілярів імунних комплексів.

Однак вони не фагоцитуються лейкоцитами і ізолюються(обволікаються)

речовиною базальної мембрани.

При цьому:

а) базальна мембрана дифузне розширюється;

б) стінки капілярів стають товстими;

в) розривається виражена проліферація мезангіоцитів;

г) розчеплення потовщених мембран капілярів;

д) петлі клубочків здавлюються, приймають лапчастий вигляд,

зміщуються ближче до капсул і гіалінізуються;

є) дистрофія епітелію, канальців, їх атрофія;

ж) клітинна інфільтрація;

і) склероз строми нирок.

В результаті:

- прогресуючого гіалінозу клубочків,

- атрофії нефронів і

- склерозу строми хронічний гломерулонефрит

Склерозом і зморщенням нирок (вторинно-зморщені нирки).

Нирки:

- зменшується в розмірі,

- поверхня їх дрібнозерниста,

- на розрізі шар паренхіми нирок, особливо кіркової речовини стає дуже

тонкий, сірувато-коричневого кольору.

Хронічна форма, має характерні клінічні прояви у виді:

а) олігурії;

б) гематурії;

в) протеїнурії;

г) циліндурії.

Внаслідок прогресування захворювання розвивається:

- ниркова гіпертонія;

- гіпертонія серця;

- порушується вміст і співвідношення білків, що супроводжується набряками.

В фіналі хвороби з’являються:

- гіперазотемія;

- уремія.

Хронічний гемодіаліз і пересадка нирки - єдині засоби продовження життя хворих підгострим хронічним гломерулонефритом.

За особливостями клінічного перебігу виділяють 4 форми хвороби:

1) Латентну,

2) Гіпертензивну,

3) Нефротичну,

4) Змішану (нефротично-гіпертензивну).

Назви цих форм підкреслюють провідний синдром і ступінь його прояву.

 

П І Є Л О Н Е Ф Р И Т

Пієлонефрит – неспецифічне запалення ниркової миски, її чашечок,

паренхіми нирки з переважною локалізацією процесу в проміжній

тканині.

У зв’язку з цим, пієлонефрит називають інтерстиціальним нефритом.

За характером запалення це гнійний нефрит, який може мати:

- гострий або

- хронічний перебіг.

Хворіють переважно жінки, що зумовлено анатомічною будовою уретри і гормональним статусом. У чоловіків пієлонефрит розвивається, переважно в «простатичному» віці.

Урогенному розповсюдженню інфекції (кишкова паличка, ентерокок, стрептокок, стафілокок, протей) сприяє дискінезія сечоводів і миски.

Інфекція може проникати в нирку, в тому числі й у миску:

- Гематогенним (сепсис, ангіна, пневмонія) і

- Лімфогенним (черевний тиф, коліт, ентерит, ендометрит) шляхами.

Для розвитку пієлонефриту замало самого проникнення інфекції. Його виникнення визначається реактивністю організму і низкою місцевих причин, які зумовлюють порушення від сечі й сечовий стаз.

При гострому пієлонефриті проміжна тканина всіх шарів нирки:

- Набрякла і густо інфільтрована нейтрофілами,

- Часто з’являються мікроабсцеси і геморагії,

- Нирка збільшена, повнокровна.

Порожнини мисок і чашок розширені, заповнені сечею або ж гноєм. На розрізі тканина нирки з наявністю абсцесів.

Гострий процес ускладнюється:

- Утворенням карбункула нирки;

- З’єднанням гнійних порожнин із мискою (піонефроз);

- Переходом запалення на:

- Фіброзну капсулу (перинефрит), а також

- Папіло некрозом.

Для хронічного пієлонефриту характерне поєднання:

Склеротичних процесів з ескудативно-некротичним.

Канальці дистрофічно змінені і атрофовані.

Просвіти збережених канальців розширенні й наповнені колоїдоподібним вмістом, епітелій приплюснутий.

Так нирка за будовою нагадує щитоподібну залозу (щитоподібна нирка)

Хронічний пієлонефрит ускладнюється:

- Нейрогенною артеріальною гіпертензією і

- Хронічною нирковою недостатністю.

Сечокам’яна хвороба – хронічне захворювання, при якому в ниркових чашечках, мисках і сечоводах утворюються камінці, різні за величиною, структурою і хімічним складом (фосфати, урати, оксалати, карбонати).

Нефросклероз – ущільнення і зморщення нирок у результаті розростання сполучної тканини.