Важливе місце в банківській практиці займають також правові звичаї та правила ділового обороту.

При визначенні місця звичаю в ієрархії правових норм слід виходити з того, що в більшості зарубіж­них країн звичай становить насамперед норму, що доповнює закон, в тих випадках, коли відповідний припис в законі взагалі відсутній або він неповно врегулював те чи інше положення. Прикладом легалізації впровадження звичаю як джерела права є ст. 7 Цивільного кодексу України «Звичай». Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

Місце звичаю ділового обороту визначено в п. 2 ст. 630 ЦК України таким чином: якщо в договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватися як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 Цивільного кодексу України.

Отже звичаї ділового обороту, що застосовуються в банківській практиці, включають як міжнародні звичаї, що склалися в міжбанківській практиці, так і правила ділового обороту, що носять міжнародний характер.

Створення повноцінного банківського законодавства є запорукою належного управління економікою держави, побудови механізму сучасної кредитної системи України і формування правової держави.

У теорії права під юридичними джерелами (формами) права розуміють вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов’язкового значення.

Таким чином, до джерел банківського права України відносяться:

1. Конституція України (ст.85, 92, 99, 100, 106).

2. Рішення Конституційного Суду України.

3. Міжнародні договориУкраїни.

4. Закони України:

· Загальні;

· Спеціальні.

5. Підзаконні нормативно-правові акти:

· Постанови Верховної Ради України;

· Укази Президента України;

· Декрети Кабінету Міністрів України;

· Постанови КМУ;

· Постанови Правління Національного банку України. Відповідно до ст. 15 Закону України “Про НБУ” нормативно-правовові акти НБУ видає Правління НБУ у формі постанов, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами. Вони не можуть суперечати законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом’якшують або скасовують відповідальність. Підлягають обов’язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України (через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності). Згідно з ст. 1 Закону України “Про НБУ” визначено, що нормативно-правові акти НБУ підлягають публікації в офіційному виданні НБУ (Вісник НБУ). Необхідно враховувати, що відповідно до ст. 12 Закону “Про НБУ” регуляторні акти офіційно оприлюднюються в “Офіційному віснику” та у газеті “Урядовий кур'єр” не пізніш як у 10-денний строк після їх державної реєстрації або прийняття та підписання у випадку, якщо ці регуляторні акти не підлягають держ реєстрації.

Спільні нормативно-правові акти КМУ та НБУ, напр., постанова КМУ та НБУ від 14.04.2004 р. № 471 “Про затвердження методик проведення аналізу впливу та відстеження результативності регуляторного акта НБУ”.

6. Локальні нормативно-правові акти (статути фінансових установ, положення про кредитування, положення про розрахунково-касове обслуговування, положення про депозитні (вкладні) рахунки та ін.).

7. Міжнародно-правові звичаї (Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (ред. 1993 р., публікація МТП № 500), Міжнародні правила по інкасо (редакція 1995 р.), Уніфіковані правила по договірних гарантіях (ред. 1978 р., публікація МТП № 325) тощо).

Банківська система України функціонує на підставі цілої сис­теми нормативно-правових актів, яка визначається терміном «бан­ківське законодавство».

Банківське законодавство можна визначити як систему норма­тивних актів, що містять норми, котрі регулюють:

- діяльність банків та інших кредитно-фінансових інститутів,

- відносини при встанов­ленні структури та функцій кредитно-банківської системи, здій­сненні основних банківських операцій, а також їхні взаємовідноси­ни з клієнтами,

- питання правового регулювання розрахункових, кредитних, валютних відносин та операцій із цінними паперами,

- організацію банківського регулювання і банківського нагля­ду.