Екологічний моніторинг. Види екологічного моніторингу.

Контроль за якістю компонентів біосфери здійснюється з допомогою екологічного моніторингу.

Державний моніторинг навколишнього природного середовища - це система спостережень, збору, обробки, передачі, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього середовища. Система контролю включає основні види діяльності:

• систематичні спостереження за станом навколишнього середовища;
• визначення ступеня антропогенного впливу на нього;
• з’ясування факторів і джерел такого впливу.

Залежно від призначення здійснюється загальний, оперативний та фоновий моніторинг.

Загальний (стандартний) моніторинг навколишнього середовища – це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки й прогнозування стану навколишнього середовища регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього середовища – це спостереження спеціальних показників на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами – джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, а також у районах аварії зі шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації та створення безпечних умов для населення.

Фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища – це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища, а також за характером, складом, міграцією забруднюючих речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Фоновий моніторинг здійснюється в природних та біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях.

Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях:

локальному - на території окремих об’єктів, міст, на ділянках ландшафтів. Для ефективного контролю за забрудненням атмосфери в містах з населенням до 100 тис. осіб доцільно мати три контрольні станції; від 100 тис. до 300 тис. – не менше п’яти, від 300 тис до 500 тис. – сім, у містах з населенням понад 1 млн. чоловік – 11-24 пункти. Промислові системи екологічного моніторингу контролюють викиди промислових підприємств, рівень забруднення промислових майданчиків і прилеглих до них районів;

регіональному – на територіях економічних і природних регіонів. Такий рівень моніторингу забезпечує отримання даних про забруднення атмосфери, водойм від міських і промислових контрольних станцій;

національному – на території країни в цілому моніторинг означає обробку та аналіз даних про забруднення навколишнього середовища від регіональних систем, зі штучних супутників Землі та від космічних станцій.

Глобальні системи моніторингу навколишнього середовища використовуються для досліджень і охорони природи та здійснюються на основі міжнародних угод у цій сфері.

Таким чином, моніторинг повинен вирішувати такі завдання:

· спостереження за станом біосфери, визначення змін, обумовлених діяльністю людини, узагальнення результатів спостережень за різноманітними параметрами стану середовища, спостереження за реакцією біоти;

· прогноз і визначення тенденцій у зміні біосфери;

· оцінка змін біосфери шляхом порівняння з деякими критеріями (ГДК), які вказують на межу екологічного навантаження на середовище.

Для збереження фонового рівня якості середовища, порівняно з якими визначався б і рівень впливу людини на атмосферу, створено мережу біосферних заповідників. Вона охоплює всі основні типи природних зон.

Державний моніторинг навколишнього природного середовища України в межах своїх повноважень здійснюють кілька організацій: Міністерство екології та природних ресурсів, Державний комітет з гідрометеорології, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство сільського господарства і продовольства, Державний комітет з геології та використання надр, Міністерство лісового господарства, Національний комітет авіації України.

Екологічне нормування.

В Україні існує декілька незалежних мереж спостереження, які працюють за різними методами, що ускладнює формування об’єктивних уявлень про стан середовища. Мережа моніторингу не охоплює всіх населених пунктів, недостатньо контролюються ґрунти і сільськогосподарська продукція.

Для контролю за забрудненням окремих компонентів біосфери використовуються екологічні стандарти. Екологічні нормативи і стандарти юридично закріплюються в спеціальних нормативно-технічних документах, затверджуються державними органами і мають обов’язковий характер. Екологічні стандарти – єдині й обов’язкові для всіх об’єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища. Є стандарти міжнародні, державні, галузеві й стандарти підприємств.

Стандарти з охорони природи об’єднано під загальним номером 17:17.1 – Охорона природи. Гідросфера; 17.2 – Охорона природи. Атмосфера та ін. Найпоширенішим серед них є гранично допустима концентрація – це та найбільша концентрація речовини в середовищі і джерелах біологічного споживання (повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування), яка при більш чи менш тривалому впливі на організм не шкодить здоров’ю і не викликає віддалених ефектів.

Концентрацію наявних у повітрі, воді чи ґрунті шкідливих домішок у певний час на певній території називають фоновою концентрацією. Контроль за якістю біосфери здійснюється зіставленням фонової концентрації з гранично допустимою:

С_ф/ГДК ≤ 1

де, С_ф – фонова концентрація,

ГДК – гранично допустима концентрація.

В біосфері мігрує понад 40 тис. шкідливих для людини речовин. Нормативи ГДК, що затверджуються Міністерством охорони здоров’я встановлені для 600 речовин у повітряному середовищі, 200 – у водному та 100 – у ґрунті.

Розрізняють такі гранично допустимі концентрації:

ГДК р.з. – гранично допустима концентрація речовини в повітрі робочої зони, мг/м³;

ГДК м.р. – гранично допустима максимальна разова концентрація речовини в повітрі населених місць, мг/м³;

ГДК с.д. – гранично допустима середньодобова концентрація токсичної речовини в повітрі населених місць, мг/м³. Всі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони порівнюються з максимальними разовими (протягом 30 хв.), а в повітрі населеного пункту – із середньодобовими за 24 год.

Різні токсичні речовини можуть чинити несприятливий вплив на організм. У таких випадках відбувається ефект сумації або синергізму. Його мають фенол і ацетон, озон, оксиди нітрогену, формальдегід та ін. При наявності в середовищі кількох токсичних речовин враховують їх спільну дію, використовуючи формулу:

С_ф1/ГДК₁+С_ф2/ГДК₂+...+С_фn/ГДК_n ≤ 1.

де, С_ф1,2…n – фонова концентрація n кількості речовин,

ГДК_1,2…n – гранично допустима концентрація n кількості речовин.

Для більш повної оцінки якості середовища використовують інший критерій – ГДЕН – гранично допустиме екологічне навантаження: для води – це ГДС г/с (гранично допустимі скиди забруднюючих речовин у водойми); для повітря – ГДВ – гранично допустимий викид, г/с. Ці величини характеризують навантаження, яке створює те чи інше підприємство на навколишнє середовище за одиницю часу.

Екологічна експертиза – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян.

Мета і завдання екологічної експертизи – запобігання негативного впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища і здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки проектів, планів, заходів господарського розвитку вимогам екологічної безпеки суспільства; оцінка ефективності заходів з охорони навколишнього середовища; підготовка висновків екологічної експертизи.

Основними принципами екологічної експертизи є: гарантування безпечного для життя і здоров’я людей навколишнього середовища; збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів, об’єктивність і законність.

Умови і порядок проведення екологічної експертизи визначаються законом України „Про екологічну експертизу ” (1995 р.).

Екологічна експертиза має проводитись на всіх об’єктах, які можуть спричиняти негативний вплив на природне середовище. Експертизі підлягають:

1) правова, нормативна і інструктивна документація;

2) проекти технічних систем, механізмів і приладів;

3) документація на впроваджувані відкриття і винаходи;

4) діючі та ті, що будуються технічні системи, унікальні антропогенні і природні системи;

5) стан здоров’я населення;

6) відомі та нові речовини;

7) природоохоронні заходи, фонди, системи стимулювання, ресурсозбереження.

 

В Україні можуть здійснюватися державна, громадська та інші форми екологічної експертизи. Висновки державної експертизи є обов’язковими для виконання. Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані під час проведення державної екологічної експертизи, а також у рішеннях щодо подальшої реалізації об’єкта екологічної експертизи.

Контрольні питання.

1. Які функції виконує управління охороною навколишнього середовища?

2. Дайте визначення, що таке екологічний моніторинг? Назвати види моніторингу?

3. Назвати основні завдання екологічного моніторингу?

4. Дати визначення таким термінам: екологічні стандарти, фонова концентрація.

5. Дати визначення, що таке екологічна експертиза?

6. Назвати основні принципи екологічної експертизи?

ТЕМА14. Світовий досвід і міжнародне співробітництво у сфері охорони природного середовища.