Основні орієнтації психологів стосовно структури консультативного процесу

Б.Мастєров описує наступні основні орієнтації психологів стосовно структури консультативного процесу [155]:

1. Аналітико-інтерпретаційна орієнтація. Психолог на основі представлення клієнтом проблеми аналізує та інтерпретує її зміст, а також і взаємодію, що відбувається «тут і тепер» в термінах тієї теорії, адептом якої він є. Клієнт повинен побачити свою проблему і самого себе очима психолога, прийняти це «бачення» і зробити його своїм. Саме психолог тут ставить завдання на зміни, і складовою частиною цієї зміни обов’язково буде зміна картини світу клієнта. Саме психолог вибирає засоби змін і застосовує їх. Прикладом такого підходу до роботи з клієнтом являється робота з ним в межах різних варіантів психоаналізу.

2. Раціонально-констатуюча орієнтація. Психолог старається допомогти клієнту сформулювати проблему найбільш конкретно і зрозуміло, в раціональній формі та в термінах клієнта. Це допомагає клієнту усвідомити свої уявлення про реальність і самого себе, що надає можливість йому самостійно чи разом із психологом сформулювати завдання на зміни. Звідси виникає обумовлений запит клієнта до психолога-консультанта на оволодіння техніками змін.

3. Процесуальна орієнтація. Психолога тут цікавить не самий зміст, що надається клієнтом, а динаміка розгортання цього змісту в ситуації «тут і тепер»: відбуваються зміни емоційного стану, виникають нові поведінкові реакції. Найбільш відомі психологи-практики цієї орієнтації – М.Еріксон та Е.Мінделл.

4. Емпатійна орієнтація (може виступати складовою процесуальної орієнтації). Увага психолога сконцентрована на почуттях клієнта, що виникають у ситуації «тут і тепер», на характері емоційних стосунків з клієнтом. Основні представники – К.Роджерс, Р.Мей.

5. Парадоксальна орієнтація. Психолог своєю поведінкою прагне зруйнувати рольові очікування й стереотипи стосунків клієнта. Це призводить до змін станів клієнта, до руйнації стереотипів спілкування й стосунків, стереотипів у сприйнятті себе й інших людей. Це робить клієнтів більш «пластичними», емоційно сенситивними і рефлексивними. Так працювали такі психологи як М.Еріксон і К.Вітакер. Багато психологів використовують техніки цієї орієнтації на етапі дебюту як допоміжні.

6. Реконструктивна орієнтація. Спрямована на відтворення «тут і тепер» контексту проблеми. Психолог відтворює життєвий контекст, в якому існує проблема клієнта, реконструює в ситуації «тут і тепер» фрагмент суб’єктивної картини світу клієнта в тій його частині, що має відношення до проблеми клієнта. Увага психолога зосереджена не на змісті проблеми і стосунках з клієнтом як таких, а на процесі реконструкції та засобах, якими вона здійснюється. Саму реконструкцію здійснює клієнт, використовуючи запропоновані йому засоби і процедури. Клієнт починає бачити, думати, переживати, знаходячись всередині цієї реальності. Психолог звертає увагу клієнта на якісь аспекти його суб’єктивної картини світу, які клієнт раніше не рефлексував і допомагає клієнту отримати новий досвід у цій реконструйованій реальності.

Категорії, внесені психологом із його психологічної картини світу, в якості засобів реконструкції (а не в якості інтерпретації) переструктуровують і розширяють відтворюючий «тут і тепер» фрагмент суб’єктивної картини світу клієнта, що має відношення до його проблеми. Клієнт починає використовувати ці категорії як засоби структурування свого досвіду й орієнтації в ньому, наповнюючи його своїм змістом. Цей підхід розроблений Б.Мастєровим. Він виділив базові компоненти суб’єктивної картини клієнта: простір, час і оцінка, що утворюють систему координат, яка допомагає зрозуміти сприйняття світу і його фрагментів клієнтом, закономірності диференціації: «проблемні» та «безпроблемні». На цьому шляху автор виділив наступні світи: почуттів й емоційних станів, тілесних відчуттів, правил, норм, стосунків, образів, фізичний, психологічний, символічний, естетичний та інші.