Характер сучасного етапу демократизації суспільства.

Демократизація суспільства. Значна частина політичних сил посттоталітарних країн ототожнює її з рухом у бік реалізації ідеї безпосередньої демократії — проблеми, яка набула особливого розвитку і дискусійного характеру в західних політологічних концепціях, починаючи з 60-х роках XX ст. її прихильники акцентують увагу на позитивних стереотипах, до яких відносять:

• вплив означеного різновиду демократії на всебічну демократизацію суспільства, соціальну емансипацію і самореалізацію особистості;

• ширші можливості, порівняно з представницькими інститутами, для вираження інтересів і волі народу;

• забезпечення стійкої легітимації влади, подолання політичного відчуження громадян і, як наслідок, зростання стабільності політичної системи та ефективності управління;

• забезпечення контролю над політичними інститутами і посадовими особами, подолання зловживань владою, відриву правлячої еліти від народу, бюрократизації чиновництва.

 

Противники безпосередньої демократії вказують на її негативні сторони і слабкі місця, а саме:

• низька ефективність і безконтрольність політичних рішень внаслідок прийняття їх широким загалом;

• постійна небезпека виникнення тоталітаризму або популістського авторитаризму, пов'язана з властивою масам схильністю до ідеологічного диктату, й ущемлення свободи в ім'я рівності;

• складність і дорожнеча практичного здійснення прямого народовладдя;

• неможливість залучити більшість громадян до систематичної участі в управлінні без примусу внаслідок небажання значної частини населення займатися політикою.

Відхід від ототожнення сучасного процесу демократизації з різноманітними проявами і варіантами втілення безпосередньої демократії пов'язаний з тим, що на розвиток процесу демократизації суспільства на сучасному етапі існування людської цивілізації визначальний вплив мають такі чинники:

• втрата привабливості й делегітимація авторитаризму як моделі національно-державного розвитку внаслідок виявлення його економічної неефективності як інструменту модернізації суспільства;

• глобалізація територіального поширення сучасної демократичної хвилі й масове зростання у світі привабливості демократичних моделей та зразків політичної поведінки внаслідок культурних впливів, що походять від західної цивілізації;

• наявність міжнародно-правових стандартів, а також специфічних універсальних чинників (високий рівень індустріального, економічного розвитку, урбанізації; розвиненість масових ко-мунікацій; наявність ринкової, конкурентної економіки; соціальний плюралізм; масовий характер освіти), які підтримують демократичні імпульси в різних країнах.

Сучасна демократизація суспільства поєднує в собі класичні риси демократичного розвитку та особливості, що випливають з характеру плюралістичного постмодерного суспільства. Найбільш відповідним йому є розуміння демократії як "поліархії" (від гр. polys — багато та arche — влада, джерело, засада; дослівно багатовладність, багатоза-садність). Зазначений термін запровадили у сучасну політичну науку 1953 р. американські політологи Р. Даль і Т. Ліндблом, виходячи з наявної розбіжності нормативного та реально-інституційного понять демократії. Сучасними вченими, які сприйняли і розвивають запропоноване поняття, екстраполюючи його на постсучасне суспільство, поліархія розглядається як політичний порядок, який характеризується розподілом та розосередженням влади між ЇЇ різними центрами та носіями.

В умовах постмодернізації зазначене поняття, на відміну від класичного тлумачення демократії, дає змогу залучати до сучасної теорії демократії нові політичні аспекти та феномени, що постають з Динамічного розвитку постмодерного суспільства: ідейний та організаційний плюралізм, співвідношення вертикального і горизонтального вимірів демократичної політики, конфліктогенні чинники і Рушії постмодернізаційного процесу та ін.