Складне судження та його різновиди

Існують судження, які складаються з двох або більше простих суджень. Наприклад, „я вийшов вранці з дому, замкнув двері і поїхав на роботу”, „студенти ДонНУ є активними громадськими діячами і відмінно штудіюють логіку”. Іншими словами, складні судження можуть виражатися формулами: S1,S2,S3…Sі є/не є P; S є/не є P1, Р2, …Рі; S1 є/не є P1, … Sі є/не є Pі.

Між складовими (простими судженнями або їх фрагментами) є зв’язок, який виражається логічним сполучником. За його видом складні судження поділяють на п’ять різновидів:

1. Кон’юнктивні – базовий сполучник „і” (символічне зображення „^”) – „надворі промозгла погода і йде дощ”. Кон’юнктивне судження відбиває істину у тому випадку, коли всі його складові є істинними.

 

А	В	А Ù В
Істинне	Істинне	Істинне
Істинне	Хибне	Хибне
Хибне	Істинне	Хибне
Хибне	Хибне	Хибне

2. Диз’юнктивне – прості судження у ньому поєднуються логічним сполучником „або” („ ”) – „позивач має право збільшити або зменшити розмір компенсації”, „здорова людина може бути або жінкою, або чоловіком” (сувора диз’юнкція).

Відзначимо, що диз’юнктивне судження може виступати також у формі несуворої диз’юнкції („V”) – коли всі складові судження можуть бути істинними або лише деякі з них – „я піду в крамницю або за хлібом, або за молоком”, „студент буде навчатися добре, якщо буде відвідувати лекції, або займатися з підручником вдома”, „деякі продукти застосовуються в їжу у солоному, копченому, консервованому або свіжому вигляді”. У суворій диз’юнкції істинним може бути лише одна складова судження – „на чергових виборах переможуть або республіканці, або демократи”. Несувора диз’юнкція є істинною у випадку, коли хоча б одна з її частин є істинною і неістинною – коли всі її частини не є істинними.

Несувора диз’юнкція	Сувора диз’юнкція
А	В	А Ú В	А	В	А В
Істинне	Істинне	Істинне	Істинне	Істинне	Хибне
Істинне	Хибне	Істинне	Істинне	Хибне	Істинне
Хибне	Істинне	Істинне	Хибне	Істинне	Істинне
Хибне	Хибне	Хибне	Хибне	Хибне	Хибне

 

3. Імплікативне – судження, побудоване за принципом зв’язки деяких простих суджень за допомогою сполучника „якщо А, то В”, „коли А, тоді В” („а ® b”; „а É b”). Наприклад, «якщо надворі йде дощ, то асфальт буде мокрим”. „якщо студент успішно складе заліки та екзамени на сесії, то він буде повноцінно відпочивати від навчання на канікулах”.

 

 

А	В	А → В
Істинне	Істинне	Істинне
Істинне	Хибне	Хибне
Хибне	Істинне	Істинне
Хибне	Хибне	Істинне

 

4. Еквівалентне – складові пов’язуються за допомогою сполучника „якщо і тільки якщо А, то В”, „А рівнозначно В” („А º В”; „А «В”; „А» В”). У цьому випадку існує взаємна і однозначна детермінація між подіями А і В. Наприклад, „якщо і тільки якщо студент достатньо вивчить логіку, то він з цього предмету складе залік”, „якщо Сонце на небосхилі – значить настав астрономічний день”.

 

А	В	А≡В
Істинне	Істинне	Істинне
Істинне	Хибне	Хибне
Хибне	Істинне	Хибне
Хибне	Хибне	Істинне

 

5. Негативне (заперечувальне) судження – зміст простого судження заперечується префіксами „не-А”, „невірно, що А”. Утворимо, скажімо, заперечувальне складне судження з такого простого „сьогодні я запізнився” ® „невірно, що сьогодні я запізнився”. Заперечення судження а може позначатися у символічній формі як „ā” або „Øа”. Зазначимо також, що негативні складні судження не завжди виділяються як окремий різновид складних. Їх істинність простежується досить нескладно.

А	Ā
Істинне	Хибне
Хибне	Істинне

 

Модальність суджень

Досі ми розглядали прості та складні судження, в яких щось безапеляційно стверджувалося або заперечувалося щодо атрибутів предметів або взаємовідношення між ними. Такі судження називаються асерторичними. У них не встановлюється характер взаємодії між суб’єктом та предикатом (або між простими судженнями – у складних), не відбиваються часові, імовірнісні, ціннісні, нормативні, інші нюанси.

Саме тому категоричні судження, як ми вказували раніше, майже завжди не у всій повноті відбивають істину – почасти знайдеться полярне за значенням судження, яке піддавало б сумніву, скажімо, смак, політичний погляд, спортивний, дозвільний інтерес людини тощо. Для того, щоб подолати таку категоричність існує особливий різновид суджень - вони мають назву модальних (від латинського moda - стан).

Модальні судження не просто заперечують або стверджують щось – натомість вони дають оцінку стосунків між S i P з певної точки зору.

Можна (і як правило, потрібно) доповнювати ПКС, уточнюючи, що зв’язок між S і P є необхідним, або випадковим, добре це чи погано, чи є доведеним, нормативним, забороненим зв’язок, чи ні тощо.

В результаті таких уточнень ми отримуємо модальні судження різних видів – завдяки так званим групам модальних операторів (модальних функторів). Вони вивчаються у модальній логіці, у якій є такі розділи: епістемологія, деонтична логіка, логіка дії, логіка прийняття рішення, логіка надання переваги та інші – у кожній з них детально аналізуються свої специфічні модальності.

Нижче у таблиці подаються деякі найбільш вивчені їх різновиди.

 

Види модальностей (за О.Д.Гетьмановою)

Логічні Модальності	Онтологічні модальності
Логічно необхідно	Онтологічно необхідно
Логічно випадково	Онтологічно випадково
Логічно неможливо	Онтологічно неможливо
Логічно можливо	Онтологічно можливо
Епістемічні модальності
Знання	Впевненість	Абсолютні	Порівняльні
Верифіковано	Впевненість	Істинно	Імовірніше
Невиріфіковано	Сумнів	Не істинно	Менш імовірніше
Спростовано (фальсифіковано)	Відкидання	Не визначено	Рівноімовірно
Припущення
Деонтичні модальності (нормативні)	Аксіологічні модальності (оціночні)	Темпоральні модальності (часові)
Абсолютні	порівняльні	Абсолютні	порівняльні
Обов’язково	Добре	Краще	Завжди	Раніше
Нормативно (байдуже)	Аксіологічно байдуже	Рівноцінно	Тільки іноді	Одночасно
Заборонено	Погано	Гірше	Ніколи	Пізніше
Дозволено

 

До кожної з груп модальностей входять модальні поняття абсолютного і відносного (порівняльного) значення. Наприлад, стосовно аксіологічної модальності, абсолютні – це „ добре ” і „ погано ”, всі інші модальні функтори утворюють відносний континуум між ними – при цьому „нейтральна” модальність у даному випадку виражається оператором „ індиферентно ” (аксіологічно байдуже). Уявити, або графічно зобразити континуум доволі нескладно (нижче наведено приклади операторів аксіологічної і деонтичної модальностей).

погано(що S є/не є Р) байдуже добре(що S є/не є Р)

заборонено нормативно обов’язково (наказано)

 

Зазначимо, що логічні модальності вивчалися ще Аристотелем і середньовічними логіками. Детальне дослідження численних груп модальностей почалося у 50-ті роки ХХ ст., хоча перші згадки про них належать до пізньої античності і Середньовіччя.

 

Стислі висновки за лекцією

1. Судження є більш складною, ніж поняття, формою мислення, воно складається щонайменше з двох понять – суб’єкту і предикату, формуючи висловлювання щодо існування предмету як такого, наявності чи відсутності в нього певних якостей, взаємин між предметами;

2. Судження суто структурно поділяють на прості і складні. У свою чергу перші поділяються на різновиди за кількістю та якістю, а другі – за типом логічного сполучника;

3. У судження є нова характеристика – істинність, яка може мислитися як відповідність об’єктивній дійсності. За цією ознакою між деякими судженнями встановлюються взаємовідношення різних типів;

4. Людині рекомендується застосовувати модальні судження для підвищення істинності власних висловлювань;

Питання для самоконтролю за темою 3:

1. Що таке судження і як воно позначається у мовленні? Наведіть самостійні приклади.

2. Поясність, що таке просте судження, з яких частин воно складається. Наведіть приклади.

3. На які різновиди поділяються прості категоричні судження – за кількістю та якістю?

4. Як розподілені терміни у різновидах ПКС?

5. Що таке „логічний квадрат”, які типи відношень ним характеризовані?

6. Що таке складне судження, які його види?

7. Що таке відносне і абсолютне значення квантору?

8. Які судження називають модальними, як вони утворюються?

9. Які види модальностей Ви знаєте?

Основна література для самостійної роботи за темою 3:

Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика – учебник для вузов. – Москва: Владос, 2001 – С. 277 – 325.

Гетманова А.Д. Учебник по логике. – Москва: Омега-Л, 2008. – С. 60 - 92.

Жеребкін В.Є. Логіка: Підручник. – К.: Знання, 2008. – С. 62 - 92.

Конверський А.Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 170 - 200.

Курбатов В.И. Логика. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. С. 126 – 132.

Маслов Н.А. Логика: учебник. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2007. С. 132- 265.

Тофтул М.Г. Логіка: Підручник. – К.: Академія, 2006. - С. 60 - 88.

Хоменко І.В. Логіка. Підручник. – К.: ЦУЛ, 2007. – С. 96 - 159.

Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. Підручник – К.: Золоті ворота, 1998. - С. 165 – 175.

Мельников В.Н. Логические здачи. – К.: Вища школа, 1989. - С. 59 - 153.

Уемов А.И. Задачи и упражнения по логике. – Москва: Высшая школа, 1961. – С. 44 - 75.

ТЕМА 4. ЗАКОНИ ЛОГІКИ

1. Поняття про закон мислення

2. Основні закони (принципи) логіки:

тотожності, суперечності (несуперечності), виключеного третього,

достатньої підстави

3. Ознаки правильного мислення

Поняття про закон мислення

Як слідує з визначення логіки як науки, одним з предметів її дослідження є закони правильного мислення.

Закон мислення – необхідний, суттєвий і повторюваний у типових ситуаціях зв’язок між думками. Формально-логічні закони віддзеркалюють найбільш прості і, разом з тим, необхідні умови правильного мислення. Вони є загальнолюдськими, тобто кроскультурними та інтернаціональними, а нехтування законами призводить до недисциплінованості, нераціональності, суперечливості мислення, мовлення та діяльності будь-якої людини.

Основними законами формальної логіки є закони тотожності, суперечності (несуперечності), виключеного третього і достатньої підстави. Ці та інші логічні закони є здобутками європейської цивілізації.

Проте, вони не народжені людьми, а просто ними підмічені і викладені вченими на мову. Інакше кажучи, головною ознакою законів логіки є їх об’єктивність – ці принципи існують незалежно від знання чи незнання їх людьми, а також незалежно від людських опіній стосовно них.

Читачеві вони можуть видатися доволі простими і це правильно, бо люди, як правило, дотримуються їх стихійно вже на повсякденному рівні. Однак, володіючи логічною теорією освічена людина є „озброєною” і здатна протистояти неістинним, але на перший погляд, переконливим заявам, тезам, фразам, якими, зокрема, є софізми та паралогізми.

Три з цих законів (несуперечності, виключеного третього та тотожності) сформульовані Аристотелем, а четвертий – закон достатньої підстави – віднайшов Г.В. Лейбніц. Розглянемо ці принципи докладніше.