Інфікування медичних працівників

 

Інфекціям властива множинність механізмів передачі, основними з яких є природний і артифіциальний. Артіфіциальний і природний механізми передачі інфекції нерідко поєднуються.

До природних механізмів передачі слід віднести повітряно-краплинний, фекально-оральний, контактно-побутовий, трансмісивний (гемотрансмісивний) і ін.

При природному механізмі передачі найлегше реалізується повітряно-краплинний механізм, де чинником передачі є універсальне середовище – повітря, що містить найдрібніші краплі слизу дихальних шляхів і частинки висохлого аерозолю. При цьому шляхи передачі – повітряно-краплинний і повітряно-пиловий. Не випадково медичні працівники (якщо вони не щеплені і не отримували засобів екстреної профілактики) схильні до захворювання при занесенні в стаціонар інфекцій дихальних шляхів.

Ширший круг чинників передачі діє при фекально-оральному механізмі передачі (руки, харчові продукти, вода, предмети побутової обстановки, побуту), відповідно шляхи передачі – контактно-побутовий, харчовий, водний.

При контактно-побутовому механізмі інфекція передається через руки, предмети побуту, догляду за хворим; шлях передачі – контактно-побутовий.

При трансмісивному механізмі чинником передачі є членистоногі. Стосовно внутрішньолікарняних і багатьох позалікарняних інфекцій, коректно говорити про гемотрансмісивний механізм передачі, де чинником передачі є об'єкти, що містять частинки крові в результаті мікротравм, порізів, кровоточивих ясен.

У сучасних умовах важливого значення набуває новий артифіциальний (від лат. artifitiale - штучний), штучно створений медициною, механізм передачі. Він включає безліч варіантів, переважно пов'язаних з інвазивними діагностичними і лікувальними процедурами, рідше з неінвазивними маніпуляціями (інгаляційні процедури).

При артифіциальному механізмі чинниками передачі можуть бути медичні інструменти, медикаменти, матеріали, лікарські форми, кров і її компоненти, трансплантати органів і тканин, ендокринні препарати.

Руки медичного персоналу, на яких можуть знаходитись патогенні мікроорганізми, є важливим чинником передачі кишкових, "кров'яних" інфекцій, інфекцій зовнішніх покривів при більшості механізмів передачі не тільки серед пацієнтів, але і серед самих медичних працівників. Недостатньо помиті і належним чином оброблені руки, не захищені чистими рукавичками, сприяють передачі гнійно-запальних інфекцій при огляді пацієнтів, пальпації оперованих ділянок тіла, проведенні інвазивних діагностичних і лікувальних процедур.

Важливою в перериванні артифіциального механізму передачі інфекцій є безпека не тільки при заборі біологічних матеріалів, але і при їх транспортуванні.

Профілактика інфекцій медичного персоналу, що мають різні механізми передачі, побудована на інтеграції гігієнічних і епідеміологічних заходів, які підтримували б у медперсоналу на належному рівні неспецифічний імунітет, давали специфічний захист проти хвороботворних збудників.

В першу чергу до ризику інфікування вірусами імунодефіциту людини, гепатитів В і С схильні співробітники гематологічних, реанімаційних, стоматологічних, пологових, хірургічних, патолого-анатомічних відділень і відділень гемодіалізу, процедурних кабінетів, лаборанти, працівники пунктів надання першої медичної допомоги і т.д., а також особи, що працюють на виробництві по заготівлі крові, її компонентів і препаратів. Проте, враховуючи можливу інфікованість крові і біологічного матеріалу людини вірусами ВІЛ, гепатитів, цитомегаловіруами, низкою онкогенних вірусів, професійному зараженню підлягають всі медичні працівники, незалежно від профілю лікувально-профілактичної установи.

Зараження медичного працівника найчастіше відбувається при контакті шкіри і слизових оболонок з біологічними рідинами і тканинами хворого (кров'ю, сироваткою, спермою, спинномозковою рідиною, кістковим мозком і ін.) й травматизації під час виконання медичних маніпуляцій (поріз, укол, пошкодження шкіри дрібними уламками кости і ін.). Травмування найчастіше відбувається при одяганні запобіжного ковпачка на ін'єкційні голки, при накладенні шва на хірургічну рану, при установці систем для внутрішньовенної інфузії, при пораненні скальпелем. При контакті з кров'ю може бути передано більш ніж 30 інфекцій. До недавнього часу вважалося, що зараження медичного персоналу відбувається, головним чином, в результаті пошкодження голкою або інструментом. Проте навіть при ретельному дотриманні запобіжних заходів кров, сироватки або біологічна рідина, потрапляючи на одяг медпрацівника, поглинаються ним і проникають далі углиб, а якщо на тілі є порізи або дрібні (навіть непомітні) травми, ураження шкіри, дерматити – ризик зараження різко зростає. Крім того, небезпечний і процес подальшої обробки білизни та одягу, на які потрапила кров, її компоненти чи інші виділення.

Зараження гепатитами B, C, ВІЛ-інфекцією можливо при елементарних маніпуляціях (взяття крові, ін'єкції), при складніших (венесекція і катетеризація судин) і відповідальніших процедурах (біопсія і трансплантація тканин, органів, кісткового мозку). Небезпека зараження існує при трансфузіях крові і її компонентів, оскільки в сучасних умовах кров перевіряється лише на обмежене число інфекцій (ВІЛ-інфекція, гепатити B, C, сифіліс).

Порушення правил роботи може приводити до виникнення інфекцій у персоналу при стоматологічних маніпуляціях (лікування пародонтозу, екстракція зубів) і внутрішньовенній лазерній терапії, акупунктурі і штучному заплідненні, примірці мостів при протезуванні зубів і суглобів.

Ендоскопічні методи обстеження і лікування, не дивлячись на високу інформативність, ефективність і малу травматичність, можуть приводити до зараження хелібактеріозом, туберкульозом, гепатитами B, C, D, G.

В середньому ризик ВІЛ-інфікування при попаданні крові від ВІЛ-пацієнта на шкіру медпрацівника складає 0,3%. Найвищий ризик інфікування відмічається при глибоких ураженнях шкірних покривів, куди попала кров з медичного інструментарію, який знаходився у вені або артерії пацієнта або в організмі хворого. Чим більший об'єм крові був задіяний, тим вищим є ризик. При поверхневих пошкодженнях шкіри ризик інфікування зменшується і складає 0,1% і меншає в залежності від об'єму крові і титру ВІЛ. Ризик зараження персоналу ВІЛ-інфекцією насправді є відносно низьким (0,3-0,5% після одиничного уколу зараженою голкою в порівнянні з 7-30% для вірусного гепатиту В). Проте, з урахуванням надзвичайної тяжкості інфекції і її наслідків, професійна ВІЛ-інфекція є дуже серйозною проблемою.