Інформатики, прикладної лінгвістики та інших

Визначаючи специфіку різних терміносистем, треба знайти відповіді на такі запитання:

 

1. Що таке термін?

2. Які групи термінологічної лексики можна виділити в українській мові?

3. Як утворюються нові терміни?

4. Які терміни найчастіше використовуються у Вашому професійному спілкуванні?

5. Що слугує джерелом збагачення української термінології?

6. З яких мов запозичено найбільше термінів Вашого фаху?

7. Як Ви розумієте поняття книжні слова?

8. Що таке синоніми і пароніми у діловому мовленні?

9. У яких випадках не рекомендується вживати іншомовні слова в ділових паперах?

10. Поясніть значення термінів іншомовне слово, інтернаціоналізм.

Пригадайте, що терміном називається слово або сполучення слів, які означають чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя. Оскільки розрізняють термінологію загальнонаукову і вузькоспеціальну, зверніть увагу на особливості останнього. Пам’ятайте, що терміни характеризуються літературною унормованістю й однозначністю. Неоднозначний термін вважається невдалим, його треба заміняти чи давати додаткові пояснення. Не забувайте, що терміни не мають емоційного забарвлення і не можуть мати синонімів. Мовець повинен дбати про відновлення, збереження та активне функціонування як загальновживаних слів, так і термінології. Таке ставлення до мови сприятиме збагаченню як самої мови, так і інтелектуального рівня її носіїв.

 

Оскільки у писемній мові функціонує здебільшого книжна лексика, для офіційно-ділового, наукового стилів характерне вживання термінів, що мають книжне забарвлення (на -ання, -ення, -іння, -ство, -цтво, -увати, -ювати, -ння, -ття та інші.

 

У зв’язку з тим, що термінами можуть бути слова запозичені і власні, зверніть увагу на особливості вживання синонімів і паронімів у діловій мовній практиці.

 

Дуже часто студентам важко швидко визначитися зі вживанням того чи іншого слова, особливо при перекладі з російської на українську, через те, що існують такі поняття, як синоніми та пароніми. Пригадайте, що синоніми (від грецьк. Synonymia - однойменність) – слова, близькі за значенням, але різні за звучанням і різняться смисловими та емоційно-експресивними відтінками. Багатство синонімії дає можливість вибрати найточніше для даного контексту слово. Серед лексичних синонімів виділяються стилістичні, наприклад, до слова говорити в українській мові можна дібрати близько 30-ти синонімів: балакати, гуторити, цвенькати, теревенити, виголошувати, обговорювати, базікати, ректи, сперечатися, дискутувати … Але не кожне з цих слів може бути доречним у діловому спілкуванні, бо вони мають різні відтінки в своїй семантиці. В українській мові існують і абсолютні синоніми: буква - літера, алфавіт - абетка - азбука. Найчастіше це термінологічні назви, одна з яких є українським словом, а інша - запозичена. Треба надавати перевагу першим, особливо якщо слово є недавно запозиченим. Для уникнення тавтології при складанні документів слід користуватися синонімічними можливостями мови. Але термін не можна замінювати словом, яке є близьким за значенням. Семантичні та стилістичні відтінки синонімів можуть спричинити непорозуміння та невідповідне тлумачення інформації. Слід мати на увазі, що не завжди слова, однозвучні з російськими, мають те саме значення в українській мові. Більшість слів-синонімів розрізняються своєю сполучуваністю в контексті (див.Паламар Л.М., Кацавець Г.М. „Мова ділових паперів” рубрики Вибір слова та Складні випадки перекладу).

Пароніми - це слова, які є схожими за звучанням та вимовою, але зовсім різними за значенням і написанням. Вони можуть бути різнокореневими і спільнокореневими. Через подібність вимови можуть виникати проблеми у сприйнятті та використанні в документах незнайомих слів, що спричиняє неправильне тлумачення тексту і взагалі недійсність ділового папера, бо паронім має інше значення. Семантичні зв’язки між паронімами можуть бути різними - синонімічними, антонімічними, іноді це слова з близьким, суміжним значенням або члени однієї тематичної групи. Наприклад, паронімами є слова: дипломат - дипломант; талан - талант; хронікальний – хронічний.

 

Будьте обережними і уважно, виважено використовуйте у діловому мовленні іншомовні слова, якщо є українські відповідники. Пам’ятайте, що інтернаціоналізми можна використовувати лише в окремих документах, які стосуються міжнародних угод чи інших подібних питань.

 

Література:

1. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. - К., 2001.

2. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. - К., 1994.

3. Словник труднощів української мови: Біля 15 000 слів / Гринчишин Д.Г., Капелюшний А.О., Пазяк О.М. та ін.: За ред. С.Я. Єрмоленко.- К.: Рад. шк., 1989.-336 с.

4. Новий російсько-український словник – довідник: Близько 65 тис. слів / С.Я.Єрмоленко, В.І. Єрмоленко, К.В. Ленець, Л.О. Пустовійт.- К.: Довіра, 1996.- 797 с.

5. Словник юридичних термінів (російсько-український). Укладачі: Андерш Ф., Винник В., Красницька А., Полешко А., Юрчук.- К.: “Юрінком”, 1994.-322 с.

6. Російсько-український словник ділової мови. Додаток до журналу «Український світ”. Ред.-упор. Мокровольський О., Шокало О., - К., 1992.

7. Ізюмов О. Практичний російсько-український словник. Правила правопису та фразеологія. Перевидання 1926 р.- К.: Знання, 1992.

8. Шевелєва Л.А. Український правопис у таблицях. Правила, винятки, приклади, коментарі.- Харків: Світ дитинства, 1996.

9. Сучасна українська літературна мова. За ред. М.Я.Плющ, - К.: Вища школа, 1994.

10. Краткий внешнеэкономический словарь-справочник. М.: 1988.

11. Рыночная экономика. Словарь. Под общ. ред. Кипермана Г.Я.- М.:

Республика, 1993. - 524 с.

12. Російсько-український загальнотехнічний словник / Л.І.Мацько, І.Г.Трегуб,

В.Ф.Христенок, І.В.Христенок.- К.: Вища шк., 1994.-173 с.

13. Короткий російсько-український словник сучасних математичних і

економіко-математичних термінів / Укладачі Л.Г.Боярова, О.П.Корис,- Х.:

Вид-во “Основа” при Харківському університеті.

14. Культура української мови: Довідник / С.Я.Єрмоленко, Н.Я.Дзюбишина-

Мельник, К.В.Ленець та ін.; За ред. В.М.Русанівського.- К.: Либідь, 1990.-

304 с.

15. Гринчишин Д., Капелюшний А., Сербенська О., Терлак З. Словник-

довідник з культури української мови. – Львів, 1996.

16. Словник ділових паперів (Українсько-англійський). – К., 1994.

 

Тема 5. Особливості морфології та синтаксису як основи тексту

Документа

З’ясовуючи граматичні особливості тексту документів, необхідно дати відповіді на запитання:

 

1. Що таке слово?

2. Що таке словосполучення?

3. Що таке речення?

4. Що таке конструкція?

5. Які слова і словосполучення називаються вставними?

6. Яке значення мають вставні слова і словосполучення у діловій мові?

7. Наведіть приклади речень з ділових документів Вашого фаху зі вставними словосполученнями.

8. Як пишуться географічні назви, що складаються з двох чи більше слів?

9. Як пишуться назви станцій?

10. Як відтворюються і пишуться географічні назви, що перекладаються з

російської мови?

11. Чи відмінюються географічні назви, що складаються з двох та більше

слів?

12. Які є правила чергування голосних звуків в українській мові?

13. Які існують правила чергування приголосних звуків?

14. Що значить спрощення в групах приголосних?

15. Коли відбувається подвоєння букв на позначення подовження і збігу

приголосних?

16. Коли пишеться м’який знак, а коли ні для пом’якшення приголосних?

17. Коли ставиться, а коли ні апостроф?

18. Як пишуться префікси роз-, без-, при-, пре-, прі-, пред-, перед-, пере-,

від-, під-, між-, ви-?

19. Як вимовляються і пишуться українські прізвища?

20. Які особливості написання мають прізвища слов’янського походження

в українській мові?

21. Як утворюються і відмінюються чоловічі і жіночі імена по батькові?

22. Що таке звертання і як воно оформлюється на письмі?

23. Які є особливості правопису слів іншомовного походження?

 

 

У запропонованих джерелах літератури до теми знайдіть інформацію про одиниці мови.

 

Пригадайте, що слово - це смислова одиниця, яка вільно відтворюється в мовленні для побудови висловлювання. Найважливішою особливістю слова є те, що воно не тільки називає предмет, ознаки або явища, а й узагальнює їх, тобто виражає поняття про позначуваний предмет, явище. Слово являє собою єдність звукової форми і значення.

 

Словосполучення - синтаксична одиниця, що складається з двох і більше граматично пов’язаних повнозначних слів, які служать для вираження єдиного, але складного поняття.

 

Речення - це мовна одиниця, що складається з пов’язаних між собою слів і виражає закінчену думку. Речення – одне з основних понять синтаксису. Це висловлювання, яке повідомляє про щось і розраховане на слухове або зорове (на письмі) сприйняття.

 

Основною синтаксичною одиницею є конструкція (див. Кочерган М.П., с.105). Поняття конструкція можна застосовувати як до словосполучень, так і речень. Усі конструкції є предметом синтаксису, але вихідною структурою є просте речення – єдина універсальна синтаксична одиниця. Просте речення характерне для всіх мов.

 

Зверніть увагу, що з метою внесення нової чи додаткової інформації в речення в нього вводяться вставні слова та вирази. У діловому мовленні вони є традиційно усталеними. Ними починаються абзаци, речення. Запам’ятайте, що за своїм значенням вставні слова і вирази поділяються на три групи:

 

1. Ті, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки (очевидно, звичайно, без сумніву, можливо, мабуть тощо).

2. Ті, що вказують на те, кому належить висловлена думка (по-моєму, на нашу думку, на мій погляд тощо).

3. Ті, що вказують на зв’язок висловлюваного з контекстом (отже, наприклад, навпаки, значить, по-перше, кінець кінцем тощо).

 

 

Щоб уникнути непорозумінь при складанні ділових документів, треба завчити декілька правил правопису географічних назв:

 

- родові позначення пишуться з малої літери (Каховське водосховище, Азовське море);

- якщо ж вони не сприймаються, як родові позначення, то пишуться з великої (Золоті Ворота, Біла Церква, Гола Пристань, Лиса Гора);

- назви залізничних станцій, на відміну від назв міст, сіл, річок, озер, в українській мові не відмінюються (Поїзд прибув на станцію Біличі – У Біличах багато зелених затишних вулиць);

- географічні назви, що складаються з двох і більше слів, не відмінюються (За станцією Кривий Ріг…. Вздовж річки Мокра Сура);

- географічні назви, запозичені з російської мови, передаються за фонетичним принципом, а суфікси -ск-, -цк-, -ич замінюються відповідниками -ськ-, -цьк-, -ич (Амурський, Донецьк, Углич).

Готуючись дати відповіді на запитання про чергування голосних звуків, вивчіть правила наведеної таблиці:

 

 

Чергування голосних

 

О чи І? Е чи І?

 

Правила	Приклади
1. Згідно з вимовою о, е у відкритому складі чергуються з і в закритому складі: а) при зміні форм іменників, прикметників (і похідних від них власних назв), числівників і займенників прикметникового типу, а також дієслів;   б) при словотворенні.   2. О, е не переходять в ів закритому складі: а) коли вони випадні або вставні;   б) у звукосполученнях –оро-,-оло-, -ере-,-еле-;     в) у звукосполученнях –ор-, -ер-, -ов- між буквами на позначення приголосних;   г) у родовому відмінку множини іменників на –ення;   r) у словах іншомовного походження.	Справедливості – справедливість, у прекрасному – у прекраснім (майбутньому), Харкова – Харків, Києва – Київський, семи – сім, твого – твій, везе – віз Веселитися – весілля, творити – твір     лапок – лапки, вітер – вітри   морок, холод, терен, велет, але: моріг, оберіг, поріг, просторінь, сморід (винятки)   морква, червоний, шовковий, але: погідний, хоч погорда (виняток)   спрощень, відхилень   директор, шофер, шеф, але: кольору – колір, паперу – папір (давні запозичення)
Зверніть увагу: у фонетичній закономірності чергування о, е з і є відхилення.   Пишемо і у відкритому складі іменників у формі називного відмінка однини (взірець, сніжок); родового відмінка множини (бійок, кілець), а також у словах із зменшено-пестливими суфіксами (кізонька, ніженька). У групах з –оро-, -оло-, -ере- о, е переходять в і у закритому складі в родовому відмінку множини іменників жіночого роду і в похідних від них словах на –к(а) (корова – корів – корівка); у родовому відмінку множини іменників середнього роду та в утворених від них зменшених формах (ворота – воріт – ворітця, але: джерело – джерела – джерельце; дерево – дерев – деревце); у деяких іменниках середнього роду   (бездоріжжя, Запоріжжя, підборіддя, підворіття, але: лівобережжя, правобережжя; безголів’я, поголів’я, але: безголосся, повноголосся).	Пишемо о, е в закритому складі у непрямих відмінках іменників чоловічого роду (гребця, гребцю та ін.); у родовому відмінку множини іменників жіночого роду (обнов, жмень, але: осіб, підків); у називному відмінку однини іменників чоловічого роду (завод, погром); під наголосом у словотворчих частинах –вод, -воз, -нос, -роб слів, що називають людей за родом діяльності (діловод, але: газопровід, водовоз, але: дрововоз, землероб); у деяких словах книжного й церковного походження (Бог, пророк, словник).

 

Чергування голосних

 

Е чи О?

 

Правила	Приклади
Після ж, ч, ш, щ, дж, й:   1) Пишемо е перед буквами на позначення м’яких приголосних і складами з е та и, що походить від давньоруського и, яке без змін збереглася в російській мові;   2) Пишемо о перед буквами на позначення твердих приголосних і складами з а, о, у та и, що походить від давньоруського ы, яке без змін збереглося в російській мові.	женити (рос. женить), четвертий, пшениця (рос. п шеница), щебінь, джерело, окраєць жонатий, чотири ( рос. четыре), пшоно, щоку, бджола, знайомий ( рос. знакомый)
Зверніть увагу:   В чергуванні е з о є відхилення від правила (найчастіше внаслідок аналогії з іншими формами).   Пишемо о замість е в суфіксі –ост(і) іменників жіночого роду ІІІ відміни (більшості, неминучості); у давальному й місцевому відмінках однини деяких іменників (щоці, на щоці); у закінченнях родового та орудного відмінків жіночого роду прикметників, а також займенників і числівників прикметникового типу (пекучої, пекучою; вашої, вашою; першої, першою); у похідних утвореннях типу чорніти, чорнило від чорний.	Пишемо е замість о у корені дієслів у формах 1 особи однини, 3 особи множини, в інфінітиві, у закінченні 1 особи множини деяких дієслів 1 відміни (шепчу, шепчуть, шептати, шепчемо); у пасивних дієприкметниках із суфіксом –ев(ий) і прикметниках з наголошеними суфіксальним е (зосереджений, грушевий, але: грошовий); у суфіксах –енк(о), -єнк(о), -ечок, -єчок, єчк(а), -ени(ий), -езн(ий) (Сидоренко, Авдієнко, вершечок, краєчок, доріжечка, височенний, широчезний); У словах книжного та іншомовного походження (жертва, печера, чек); у деякий словах за традицією (кочерга, червоний, щедрий).

 

 

Багато помилок студенти роблять при словотворенні, коли відбувається

чергування приголосних. Чергування – це закономірна взаємозаміна звуків (букв) в одній і тій самій морфемі у різних словоформах або словах. Зверніть увагу на правила, зафіксовані у таблиці: