Стадії кризи та можливості індивідуального контролю

Реальні можливості вчасного розв'язання ситуації зале­жать від стадії кризових переживань. Життєва криза може бути різної глибини: поверхнева, середня та глибока. Навіть найглибша, найнебезпечніша для людини криза спочатку зав­жди є поверхневою, і якщо ставитись до себе уважно - до найтяжчої стадії не дійде.

Як тілесне захворювання бажано лікувати з самого його початку, не допускаючи переходу у хронічний стан, так і жит­тєву кризу, яка є хворобою душі, важливо не проґавити, адже згодом усе важче подолати розпач, знайти в собі сили для того, щоб розпочати все спочатку.

Що відбувається на першій стадії кризи? Залежно від типу особистості, від так званого особистісного радикалу, енерге­тичних ресурсів, минулого досвіду, конкретної життєвої си­туації, форми переживань можуть бути досить різноманіт­ними. Наприклад, у декого зростає невмотивована тривож­ність, у інших — дратівливість, а хтось відчуває таку знайому і неприємну апатію, байдужість.

Спільне одне — незадоволення звичним перебігом подій, власним життєвим ритмом, своєю активністю, працездатніс­тю, контактами з людьми. Втрачається внутрішня збалансо­ваність, зростає напруженість, зникає почуття гумору.

Друга стадія кризи дає про себе знати передусім появою страхів, пов'язаних із майбутнім: «Не знаю, як житиму далі», «як жив досі - вже не можу, а якось інакше не вмію». Людина відчуває себе у пастці серед звичних, буденних обов'язків, переживає безсилля. Все виходить з-під контролю, навіть у дрібницях. З оточуючими — суцільні непорозуміння, спала­хи гніву й каяття загострюють конфлікти.

Під час переживання кризи середньої ваги, людина не лише відмовляється від цілей, які раніше ставила, вона роз­чарована власними вміннями, звичними засобами досягнен­ня тих цілей. Те, що раніше виходило легко, майже непоміт­но, у теперішньому стані потребує неабияких зусиль, величе­зних витрат енергії.

Серед важливих симптомів цієї стадії слід назвати пору­шення сну, апетиту, хронічну втому, пригнічений настрій, аг­ресивність. Постійним фоном всіх переживань стає почуття відчуженості, відокремленості, пецікавості пі для ісого. У ста­вленні до себе особливо неприйнятними стають зовнішність, фігура, власне «Я»-фізичне

Третя — найглибша — стадія кризи супроводжується почуттям безнадійності, відсутності сенсу існування. Все, що відбувається, здається якимось нереальним, безглуз­дим, нікчемним. Власне минуле сприймається як суцільна помилка, яку вже пізно виправляти. Здатність планувати майбутнє втрачається, життєві перспективи катастрофіч­но звужуються.

Відбувається руйнація найважливіших життєвих цінностей, які поки що нема чим замінити. Згасають симпатії та прихиль­ності, зникає вміння любити. Все стає тяжким обов'язком, який вже не можна витримати. Гостро переживається власна непов­ноцінність. Виникають суїцидальні думки і наміри.

Глибока криза може стати однією з суттєвих причин тяж­ких захворювань, серед яких не лише класично психосома­тичні (цукровий діабет, гіпертонія, ревматоїдний артрит, ви­разкова хвороба, бронхіальна астма, виразковий коліт), але й такі складні і небезпечні, як онкологічні. За даними деяких досліджень, онкохворі, згадуючи останній рік перед захворю­ванням, описують чимало стресових ситуацій, життєвих не­вдач, тяжких кризових станів, які не вистачило сил подолати Чи є можливість вчасно надавати собі допомогу? Що таке особистісна самореабілітація, якщо вона взагалі можлива?

На відміну від реабілітації як професійної допомоги лю­дині, що потрапила у кризову життєву ситуацію, самореабілітація спрямована на самостійну роботу людини з собою у складних життєвих обставинах. Самореабілітація — це само­допомога у якомога продуктивнішому подоланні внутрішніх і зовнішніх перешкод, виході зі скрутного становища.

Самореабілітація передбачає наявність особистісного конт­ролю. Кожна людина має певні риси, які допомагають особисті-сному контролю, полегшуючи його, роблячи більш ефектив­ним. Серед них слід назвати передусім душевне здоров'я, опти­мізм, конструктивне мислення, тобто, здатність розв'язувати повсякденні проблеми з мінімальними постстресовими наслід­ками. Непогано також мати стійкість характеру, уміння споді­ватися, віру у власні сили, здатність спрощувати життєві труд­нощі, не панікувати. Бажаною є і далеко не розповсюджена зда­тність користуватися власними ресурсами оптимальним чином.

Але наявність усіх цих корисних особистісних характе­ристик всеодно не гарантує, що людина буде тримати ситуа­цію під контролем. На жаль, трапляються такі обставини, коли життєва колізія стає майже пеконтрольованою. Переживан­ня неконтрольованості теперішнього або майбутнього обов'я­зково тягне за собою зниження адаптаційних можливостей.

Якщо ми втрачаємо контроль у якій-небудь ситуації, нам потрібно терміново його поновити в іншій ситуації, навіть ніяким чином не пов'язаній з попередньою. Це пояснюється тим, що параметр суб'єктивного контролю має неабияке зна­чення для підтримки позитивного, стабільного «Я»-образу. Людина завжди хоче контролювати свою життєву ситуацію, себе, своє оточення, і цей мотив є одним із найголовніших.

Слід зауважити, що бажання все контролювати може бути і надмірним. Якщо контролю забагато, людині важко розсла­битися, відчути себе вільною, дозволити собі якусь стихій­ність, непередбачуваність. Від контролю, який постійно «включено на максимум», зникає гнучкість у поведінці, втра­чається оперативність у прийнятті відповідальних і терміно­вих рішень. Інколи надто сильний контроль є виразом психо­логічної ригідності, стереотипності, невміння реагувати спо­нтанно, спираючись на мінливу реальність, активно сприй­маючи нові можливості й обмеження.

Яким чином можна послабити зайвий контроль чи, навпаки - посилити його? Для цього треба навчитися тлумачити події іншим чином, переінтерпретовувати їх, міняючи акценти. Не­погано спитати себе, що буде, якщо втратити пильність? Напри­клад, закохатися і раптом забути про те, що все має бути відсте-жено? Чи отримати телеграму від бабусі і поїхати до неї? Жит­тя зупиниться? Чи все якось владнається само собою?

Такі нові наративи бажано записувати, пропонуючи кіль­ка варіантів завершення сюжету. Цікаво програвати в уяві подібні колізії, вигадувати казки на схожі теми. Щоб знайти внутрішні ресурси для посилення контролю, можна уявити себе героєм, королем, правителем стародавньої імперії чи сучасної комп'ютерної корпорації.

Оптимальний контроль, якщо вдається його досягти, спо­чатку знижує почуття безпорадності, що його так важко пе­реживати під час кризи, надалі вирівнює, стабілізує самооці­нку, сприяє гармонізації «Я-концепції», поліпшує взаємини, дає поштовх для успіхів у діяльності.

Що таке контроль людини над ситуацією?

По-перше, це контроль над позитивними або негативни­ми подіями. Є люди, які досить вдало реагують на приємні несподіванки, у той час як негативні явища роблять їх зовсім безпорадними. Є й протилежний тип, який добре мобілізу­ється перед неприємностями, залишаючись цілком пасивним, внутрішньо безконтрольним, коли раптово виникають події позитивні.

По-друге, особистіший контроль може бути первинним їбо вторинним. Коли працює первинний контроль, людина намагається змінити зовнішні обставини для досягнення своїх ділей. Вторинний контроль — це вже спроби змінити не об­ставини, а себе, щоб адекватніше відповідати вимогам дійсності.

Що відбувається, коли працює передусім первинний кон­троль над негативними подіями?

Здатність запобігати їм пов'язана з вірою людини у мож­ливість їх контролювати. Тому активізується віра в особисте везіння, у спроможність захищати себе від негативних впли­вів або посилювати позитивні впливи за допомогою магіч­них дій. Дуже значущою є й віра у силу свого характеру, у моральну стійкість.

Як підключається вторинний контроль? Коли йдеться про вторинний контроль над негативними чи позитивними поді­ями, головною стає віра в існування персонального зв'язку з вищою силою - Богом, - що забезпечить захист від життє­вих неприємностей або ще більше сприятиме особистісному везінню.

На що спрямований особистісний контроль?

Слід розрізняти контроль як загальну віру людини у власні можливості впливати на хід подій і контроль як реальну зда­тність до контролювання ситуації. Декому важливо переду­сім відчути свою спроможність втрутитися, змінити обста­вини, хоча реально людина поки що нічого помітного для інших не робить, лише потроху підвищує самооцінку. Для де­кого головне — це побачити реальний результат своєї актив­ності, втілення своїх зусиль у життя.

Намагаючись зрозуміти, який саме контроль є характер­ним для тієї чи тієї людини, важливо зосередитись на праг­ненні реально вирішити проблему. Таке вирішення може бути дієвим, поведінковим або на першому етапі лише уявлюва-ним, когнітивним.

Неабияке значення має пошук соціальної підтримки, що значною мірою знижує тривожність. Людина повинна відчу­вати, що вона має надійний психологічний тил, щоб сконцент­руватися для опору. Важливо також проаналізувати, чи вирі­шується ситуація радикально, чи є необхідність повернення до неї, як можна оцінити ефективність обраного контролю.

Який саме з цих варіантів суб'єктивного контролю ефек­тивніше впливає на поведінку у критичних життєвих ситуа­ціях — це питання поки що залишається відкритим. Безумо­вно, все залежить від типу особистості, а також і способу опа­нування та стадії кризи.Існує залежність і від статі людини, що її підтверджують численні дослідження. Жінки та феміннні чоловіки схильні, як правило, вирішувати проблеми емоційно, а чоловіки та маскулінні жінки — інструментально, щось реально змінюю­чи у зовнішніх обставинах. Підлітки та люди похилого віку реагують на життєві складнощі за фемінінним типом.