Закон України «Про стандартизацію»

Закон виданий 17.05.01 р. встановлює правові і організаційні основи стандартизації в Україні і направлений на забезпечення єдиної технічної політики в цій сфері.

Складається з 7 розділів і 19 статей.

У РОЗДІЛІ 1 «Загальні положення» приводяться основні терміни і визначення, визначається сфера дії Закону, яка розповсюджується на суб'єктів господарювання незалежно від форм власності і видів діяльності, органи державної влади, а також на відповідні громадські організації.

Також в цьому розділі визначені об'єкти стандартизації, до яких відносяться: продукція, процеси і послуги, матеріали, складові, устаткування, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи і діяльність.

Метою стандартизації в Україні, згідно Ст.5 Закону, є забезпечення безпеки для життя і здоров'я людей, тварин, рослин, а також майна і охорони навколишнього середовища, створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів і відповідності об'єктів стандартизації своєму призначенню, сприяння усуненню технічних бар'єрів в торгівлі.

Державна політика у сфері стандартизації грунтується на таких принципах:

· забезпечення участі фізичних і юридичних осіб в розробці стандартів і вільного вибору ними видів стандартів при виробництві і постачаннях продукції;

· забезпечення відвертості і прозорості процедур розробки і ухвалення стандартів з урахуванням інтересів всіх зацікавлених сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

· відповідності стандартів законодавству;

· адаптації до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану національної економіки;

· дотримання міжнародних і європейських правил і процедур стандартизації.

РОЗДІЛ 2 «Організація стандартизації» визначає суб'єктів стандартизації. До них відносяться:

· центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації;

· рада стандартизації;

· технічні комітети стандартизації;

· інші суб'єкти, що займаються стандартизацією.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації:

· організовує, координує і проводить діяльність щодо розробки, твердження, ухвалення, перегляду, зміни, розповсюдження національних стандартів згідно цього Закону і як національний орган стандартизації представляє Україну в міжнародних і регіональних організаціях по стандартизації.

· проводить заходи щодо гармонізації національних стандартів, що розробляються, з відповідними міжнародними (регіональними) стандартами;

· встановлює правила розробки, твердження, ухвалення, перегляду, зміни національних стандартів;

· співробітничає у сфері стандартизації з відповідними органами інших держав;

· ухвалює рішення щодо створення і припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначає їх повноваження і порядок створення.

Рада стандартизації є колегіальним консультативно-радним органом при Кабінеті Міністрів України, особовий склад якого і положення про яке затверджує Кабінет Міністрів України.

Основною метою діяльності Ради є забезпечення взаємодії між виробниками, споживачами продукції і органами державної влади.

Основною функцією Ради є:

· вивчення, аналіз і розробка пропозицій в питаннях удосконалення діяльності у сфері стандартизації відносно;

· створення технічних комітетів стандартизації і визначення напрямів їх діяльності;

· ухвалення міжнародного, регіонального або іншого стандарту як національного;

· проведення експертиз проектів технічних регламентів і інших нормативних документів з питань технічного регулювання і т.д.

Технічні комітети стандартизації формуються з урахуванням принципу представництва всіх зацікавлених осіб. Положення про технічні комітети затверджує центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації. Його основні функції – розробка, розгляд і затвердження міжнародних (регіональних) і національних стандартів.

РОЗДІЛ 3 «Стандарти і їх використання» визначає розробку, ухвалення, перевірку, внесення змін, перегляд стандартів., а також порядок їх використання.

Об'єкт стандартизації може бути об'єктом інтелектуальної або промислової власності, якщо виробник стандарту у встановленому законодавством порядку отримав дозвіл у власника прав на цей об'єкт.

Національні стандарти розробляються технічними комітетами стандартизації, а у разі їх відсутності – іншими суб'єктами стандартизації, які мають для цього відповідний науково-технічний потенціал.

Правила і порядок розробки, твердження, ухвалення, перегляду, зміни і припинення дії національних стандартів встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації.

Міжнародні (регіональні) стандарти упроваджуються як національні за умови їх ухвалення центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації. Ухвалення міжнародного (регіонального) стандарту – це публікація національного стандарту.

Перегляд, в результаті якого розробляється новий національний стандарт або вносяться зміни в діючий старий, здійснюється в порядку, встановленому на розробку стандартів.

Стандарти використовуються на добровільній основі, якщо інше не передбачене законодавством.

Використання стандартів або їх окремих положень стає обов'язковим:

· для всіх суб'єктів господарювання, якщо це передбачено в технічних регламентах або інших нормативно-правових актах;

· для виробника і постачальника, якщо його продукція сертифікована щодо дотримання вимог стандарту і т.д.

Міжнародні (регіональні) стандарти і стандарти інших країн, якщо їх вимоги не суперечать законодавству України, можуть бути використані в Україні в установленому порядку шляхом посилань на них в національних і інших стандартах.

Стандарти, використані під час виробництва продукції, повинні зберігатися у виробника протягом 10 років після випуску останнього виробу даного виду продукції.

При використанні стандартів в технічних регламентах і інших нормативно-правових актах, встановлюються обов'язкові вимоги відносно:

· захисту життя, здоров'я і майна людини;

· захисту тварин і рослин;

· охорона навколишнього середовища;

· безпеки продукції, процесів або послуг і т.д.

Особи, винні в порушенні законодавства у сфері стандартизації, несуть відповідальність згідно законодавству України.

РОЗДІЛ 4 встановлює інформаційне забезпечення і право власності на стандарти, кодекси статутної практики і технічні умови.

Право власності на національні стандарти, кодекси статутної практики, класифікатори і каталоги належить державі, а на стандарти, створені іншими суб'єктами стандартизації, належить тим, на чиї засоби вони були створені або ті, кому вони передані у встановленому законом порядку.

Видання і розповсюдження документів національних стандартів, а також міжнародних (регіональних) організацій по стандартизації, членом яких є Україна, здійснює центральний орган виконавчої влади в питаннях стандартизації. Забороняється повністю або частково поширювати як офіційне видання будь-яку документацію по стандартизації без дозволу їх власника або уповноваженого їм особи, окрім випадків, передбачених законом.

РОЗДІЛ 5 «Міжнародна співпраця». Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації, згідно Закону, представляє інтереси України у сфері стандартизації. Він здійснює співпрацю в цій сфері з відповідними органами інших країн, ухвалює рішення про приєднання до міжнародних (регіональних) систем стандартизації, підписує договори про співпрацю і здійснення робіт у сфері стандартизації.

РОЗДІЛ 6 «Фінансування робіт по стандартизації» визначає джерела фінансування. До них відносяться:

· засоби Державного бюджету;

· засоби, передбачені на виконання програм і проектів;

· засоби суб'єктів господарювання;

· кредити банків;

· інші засоби, передбачені законом.

Засоби, отримані від реалізації національних, регіональних і міжнародних стандартів, використовують виключно на виконання робіт по стандартизації і на розвиток науково-технічної бази.