Шлюбно-сімейне право України: поняття і предмет правового регулювання

Шлюбно-сімейне право України: поняття і предмет правового регулювання

Шлюбно-сімейне право - сукупність пра-вових норм, які регулюють особисті й пов'язані з ни-ми майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й належності до сім'ї. Тобто, це право регу-лює відносини між подружжям щодо порядку та умов узяття шлюбу, особистих і майнових відносин між ними, порядку та умов припинення шлюбу; від-носини між батьками й дітьми, іншими родичами то-що. Крім того, шлюбно-сімейне право України регу-лює відносини усиновлення (удочеріння), опіки й піклування і т. д.

 

Основними джерелами шлюбно-сімейного права є Конституція України та Кодекс про шлюб і сім'ю. Так, Конституція України проголошує: "Шлюб у на-шому суспільстві ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї (ст. 51). Загалом сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняють- ся державою.

Кодекс про шлюб і сім'ю

Названий кодекс було прийнято 20 червня 1969 р. і введено в дію з 1 січня 1970 р. У ньому 6 роз-ділів (201 стаття).

Розділ 1. Загальні положення.

Розділ 2. Шлюб.

Розділ 3 Сім'я

Розділ 4. Опіка і піклування.

Розділ 5. Акти громадянського стану.

Розділ 6. Застосування законодавства України про шлюб і сім'ю до іноземних громадян і осіб без громадянства. Застосування законів про шлюб і сім'ю іноземних держав, міжнародних договорів і угод.

Кодекс про шлюб і сім'ю України регламентує по- рядок та умови одруження, особисті й майнові від-носини, що виникають у сім'ї між подружжям, між батьками та дітьми, між іншими членами сім'ї, а та-кож відносини, що виникають у зв'язку з усинов-ленням, опікою й піклуванням, припиненням шлю-бу і т. ін. Кодекс про шлюб і сім'ю базується на та-ких загальновизнаних принципах: рівноправності жінки й чоловіка в сімейних відносинах; побудови сімейних відносин на добровільному шлюбному со-юзі жінки й чоловіка; всебічної охорони інтересів матері й дітей та забезпечення щасливого дитинства кожній дитині; виховання почуття відповідальності перед сім'єю тощо. У Кодексі про шлюб і сім'ю пе-редбачено, що громадяни є рівними в сімейних від-носинах незалежно від їхніх національності, раси і ставлення до релігії. Будь-яке пряме чи опосередко-ване обмеження прав громадян, дотичних до цього законодавства, заборонене.

Шлюб і сім'я за сімейним законодавством

Шлюб - добровільне укладення подружжям (жіночої й чоловічої статі) договору про одруження, внаслідок чого у них виникають взаємні права та обов'язки.

Сім'я - первинна ланка громадянського суспіль-ства, в якій реалізується дітородна, виховна та ін-ші функції суспільного життя.

Умови й порядок одруження

Шлюбно-сімейне законодавство передбачає умови й порядок одруження. Шлюб реєструється в державних органах запису актів громадянського стану в урочистій обстановці, за згоди осіб, що одружуються.

Реєстрація шлюбу є офіційним потвердженням часу виникнення взаємних прав та обов'язків по-дружжя. Для взяття шлюбу необхідно подати заяву в орган загсу. Умовами одруження є взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Шлюбний вік в Україні встановлено такий: 18 років для чоловіків і 17 - для жінок. Будь-якого межового віку для одруження повнолітніх осіб зако-нодавство не цередбачає. Проте, безперечно, головна умова реєстрації шлюбу - це взаємна згода осіб, які одружуються; що ж до шлюбів, узятих без наміру створити сім'ю, то законодавство визнає їх фіктив-ними.

 

Окрім умов одруження, законодавство формулює й перешкоди, що унеможливлюють шлюб. Шлюб не можливий:

• між особами, з яких хоча б одна перебуває в ін-шому шлюбі; між родичами по прямій висхід-ній і низхідній лінії;

• між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами;

• між усиновителями і усиновленими;

• між особами, з яких, принаймні, одну визнано судом недієздатною внаслідок душевної хвороби чи недоумства.

А ще Особи, які одружуються, мають бути взаємно обізнані про стан здоров'я один одного

Шлюбний контракт

Подружжя може укладати між собою всі доз-волені законом майнові угоди, однією з яких є шлюб-ний контракт. Ці шлюбно-сімейні правовідносини пе-редбачені Порядком укладання шлюбного контрак-ту, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок укладання шлюбного контр-акту" від 16 червня 1993 р. Згідно з цим нормативно-правовим актом шлюбний контракт укладається між особами, які одружуються за їх бажанням до реєстрації шлюбу, і набирає чинності з моменту його реєстра-ції. Він може укладатися в присутності свідків, якщо на це є бажання сторін.

У ньому передбачаються майнові й немайнові права та обов'язки подружжя.

Припинення шлюбу

У більшості випадків шлюб припиняється внаслідок смерті чи оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя. Проте за життя по-дружжя шлюб може бути розірваним через розлучен-ня за заявою одного з подружжя або спільною їхньою заявою. Розірвання шлюбу провадиться в судовому порядку. У ряді випадків, передбачених чинним шлюбно-сімейним законодавством, допускається ро-зірвання шлюбу в органах загсу. Це стає можливим за взаємної згоди на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей. Крім того, в органах загсу провадиться також розірвання шлюбу з особа-ми, визнаними в установленому законом порядку без-вісно відсутніми, недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, а також засудженими за вчи-нення злочину до позбавлення волі на три роки та більше. Якщо між подружжям, що розлучаються, в органах загсу виникає спір про майно, про дітей або про стягнення аліментів на користь того з подружжя, який є недієздатним, розірвання шлюбу провадиться через суд.

 

Якщо ж розірвання шлюбу здійснюється в судо-вому порядку, то суд зобов'язаний встановити справжні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні (реальні) взаємини у сім'ї та вжити всіх можливих заходів до примирення подружжя. У всякому разі шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими. При цьому, виносячи рі-шення про розірвання шлюбу, суд уживає передба-чених законодавством заходів для захисту інтересів неповнолітніх дітей і того з подружжя, який є не-працездатним.

 

Шлюб уважається припиненим із моменту реєст-рації розлучення в органах запису актів громадян-ського стану; це означає, що навіть після розгляду справи в суді та винесення ним рішення про розір-вання шлюбу законодавством передбачено можли-вість для примирення подружжя зі збереженням юридичної сили для шлюбу, що укладався раніше.

 

Той із подружжя, хто змінив своє прізвище за одруження на інше, має право і після розірвання шлюбу іменуватися ним або повернути дошлюбне прізвище.

Опіка й піклування

Опіка й піклування встановлюються відпо-відними відділами та управліннями державної адмі-ністрації районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчими комітетами міських чи районних у міс-ті рад народних депутатів відносно:

• осіб, які не досягли 18-річного віку і з різних причин залишилися без батьківського піклування;

• осіб, визнаних судом недієздатними внаслідок нк душевної хвороби чи недоумства;

• осіб, визнаних судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами;

• осіб, які потребують піклування за станом здо-ров'я.

Опіка й піклування встановлюються за місцем проживання особи, яка їм підлягає, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Всі устано-ви та особи, яким стало відомо про існування осіб, які підлягають опіці й піклуванню, повинні негайно повідомити про це органи опіки й піклування. Ос-танні впродовж місячного строку з моменту, коли відповідний орган опіки й піклування дізнається про необхідність встановити опіку й піклування, мають винести відповідне рішення.

Для безпосереднього здійснення опіки й піклу-вання призначається опікун чи піклувальник, пере-важно з гурту осіб, близьких до підопічного, і тільки з його згоди. Піклувальник повнолітніх дієздатних осіб, які не можуть за станом здоров'я самостійно захищати свої права й виконувати обов'язки, може бути призначений тільки на прохання цих осіб.

Не можуть бути піклувальниками та опікунами особи, які:

• не досягли 18-річного віку;

• визнані в установленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними;

• позбавлені батьківських прав, а також особи, ін-тереси яких суперечать інтересам осіб, що під-лягають опіці чи піклуванню.

 

Обов'язки з опіки й піклування виконуються без-коштовно. Усі дії опікунів і піклувальників можуть бути оскаржені кожною особою, в тому числі й підо-пічним, до органів опіки й піклування за місцем проживання підопічного.

 

Опікуни й піклувальники можуть бути увільнені від своїх обов'язків на їхнє прохання чи в разі нена-лежного виконання ними обов'язків і зловживання правами.

10.(3)

Види спадкувань

Існують 2 види спадкування: за заповітом і за закону.

За законом успадковують найближчі родичі померлого, звичайно в тому випадку, якщо він не залишив заповіт;

за заповітом майно може отримати будь-хто - не лише фізичні особи, але також приватні організації і сама держава.

 

За законом успадковується майно спадкодавця, яке не було їм заповідано. Всі можливі спадкоємці за законом поділяються на кілька черг. Спадкоємці кожної черги можуть успадковувати майно, якщо спадкоємці всіх попередніх черг відсутні, не прийняли спадщину, відмовилися від нього, або втратили на нього право (згідно із заповітом або в результаті своїх протиправних дій). Майно, успадковане за законом, ділиться порівну між спадкоємцями відповідної черги.

 

Заповіт - одностороння угода, розпорядження своїм майном на випадок смерті. Воно вступає в дію з моменту відкриття спадщини, коли вже немає в живих спадкодавця. Воно являє собою вираження волі заповідача, яка безпосередньо пов'язана з його особистістю. Право заповідати майно є елементом правоздатності. Заповідач має право розпорядитися будь-яким своїм майном, у тому числі й тим, що він придбає в майбутньому. Крім того, заповідач має право позбавити спадщини одного або декількох спадкоємців за законом.

Шлюбно-сімейне право України: поняття і предмет правового регулювання

Шлюбно-сімейне право - сукупність пра-вових норм, які регулюють особисті й пов'язані з ни-ми майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й належності до сім'ї. Тобто, це право регу-лює відносини між подружжям щодо порядку та умов узяття шлюбу, особистих і майнових відносин між ними, порядку та умов припинення шлюбу; від-носини між батьками й дітьми, іншими родичами то-що. Крім того, шлюбно-сімейне право України регу-лює відносини усиновлення (удочеріння), опіки й піклування і т. д.

 

Основними джерелами шлюбно-сімейного права є Конституція України та Кодекс про шлюб і сім'ю. Так, Конституція України проголошує: "Шлюб у на-шому суспільстві ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї (ст. 51). Загалом сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняють- ся державою.

Кодекс про шлюб і сім'ю

Названий кодекс було прийнято 20 червня 1969 р. і введено в дію з 1 січня 1970 р. У ньому 6 роз-ділів (201 стаття).

Розділ 1. Загальні положення.

Розділ 2. Шлюб.

Розділ 3 Сім'я

Розділ 4. Опіка і піклування.

Розділ 5. Акти громадянського стану.

Розділ 6. Застосування законодавства України про шлюб і сім'ю до іноземних громадян і осіб без громадянства. Застосування законів про шлюб і сім'ю іноземних держав, міжнародних договорів і угод.

Кодекс про шлюб і сім'ю України регламентує по- рядок та умови одруження, особисті й майнові від-носини, що виникають у сім'ї між подружжям, між батьками та дітьми, між іншими членами сім'ї, а та-кож відносини, що виникають у зв'язку з усинов-ленням, опікою й піклуванням, припиненням шлю-бу і т. ін. Кодекс про шлюб і сім'ю базується на та-ких загальновизнаних принципах: рівноправності жінки й чоловіка в сімейних відносинах; побудови сімейних відносин на добровільному шлюбному со-юзі жінки й чоловіка; всебічної охорони інтересів матері й дітей та забезпечення щасливого дитинства кожній дитині; виховання почуття відповідальності перед сім'єю тощо. У Кодексі про шлюб і сім'ю пе-редбачено, що громадяни є рівними в сімейних від-носинах незалежно від їхніх національності, раси і ставлення до релігії. Будь-яке пряме чи опосередко-ване обмеження прав громадян, дотичних до цього законодавства, заборонене.