Передумови виникнення держави

Економічні передумови. Перші держави виникли близько 5-6 тисяч років назад і, як правило, в долинах річок (Ніл, Тігр, Євфрат, Янцзи, Інд). Саме в цих місцевостях склалися найбільш сприятливі умови для землеробства. Згодом процес створення держав став поширюватися в середземноморському басейні й далі.

Виникнення держави стало закономірним наслідком процесу переходу суспільства від збиральництва, зайняття мисливством і рибальством, тобто від присвоюючого господарства до господарства виробляючого – скотарства і плужного землеробства. Ця трансформація відбувалася поступово і Ф. Енгельс пов’язує її з трьома великими суспільними поділами праці. Виникнення кочового скотарства стало першим, відокремлення ремесла від інших видів занять – другим, а поява професійних торговців – третім суспільним поділом праці.

Три великі суспільні поділи праці, а також поступове удосконалення знарядь праці і накопичення досвіду призвели до такого рівня продуктивності праці, коли почав створюватися додатковий продукт, тобто понад те, що необхідно виробникам для свого споживання. З цього часу заявилася об’єктивна можливість забезпечити утримання великої групи людей, яка спеціалізується на виконанні яких-небудь суспільно значимих функцій (управлінських, до прикладу), групи, яка не бере безпосередньої участі в матеріальному виробництві.

Політичні передумови. Людина – істота суспільна і тому їй, займаючись виробничою діяльністю, приходиться мати справу не лише з засобами виробництва, а й вступати у стосунки з членами свого плем’я. Можна передбачити, що до землероба, скотаря, ремісника або торговця прийшло розуміння того, що їм вигідно мати безпечні умови праці. Оскільки органи управління первісного суспільства з цим не справлялися, поступово на заміну їм стали формуватися органи державної влади, які взяли на себе забезпечення безпеки людей всередині людського суспільства і, зокрема, врегулювання спірних взаємостосунків із співплемінниками.

Крім вирішення спорів між людьми, виникає необхідність в існуванні стабільного порядку для гарантованого і стійкого здійснення виробництва. Але оскільки суспільно необхідної поведінки від усіх членів спільноти чекати не доводилося, виникає потреба силою заставляти тих, хто діє врозріз з інтересами більшості, підкоритися встановленому порядку. Словом, мова йде про легалізований примус, застосування насилля на благо суспільства. Цю роль, знову таки, старі органи управління виконати не могли.

До регулювання внутрішніх відносин загонів людської популяції додається необхідність регулювання відносин із сусідніми спільнотами людей. В ті далекі часи спори між племенами, союзами племен вирішувалися переважно у формі військового протистояння. Разом з тим, військові вожді, оточені невеликою групою соратників, були нездатними організувати широкомасштабні військові напади або оборону на рівні племені і ширше. Їх мали замінити інші структури. Військові заходи сприяли об’єднанню родинні племена в єдиний народ. Вже у ті часи було підмічено, що зовнішня загроза сприяє консолідації суспільства й зміцненню влади як засобу ефективної боротьби із цією самою зовнішньою загрозою. Війни, отже, стали одним із факторів, які ініціювали процес утворення держави.

Ідеологічні передумови. Панівною формою ідеології у первісну епоху була язичеська релігія, тобто поклоніння багатьом богам (богу вогню, вітру, сонця тощо). Поступово стала проводитися своєрідна ієрархія богів, тобто серед багатьох і різних богів став виділятися який-небудь один на роль головного. Згодом у різних регіонах земної кулі і в різний час виникає єдинобожжя. Справедливо вважається, що виникнення єдинобожжя в тих чи інших народностей є лакмусовим папірцем формування в них державності.

Психологічні передумови. Трансформація економічних умов призвели й до нового типу самосвідомості людини. На початковому етапі розвитку суспільства поступово і допоки що в невеликій мірі людьми починають усвідомлюватися спільні інтереси. Одночасно виникає розуміння, що спільні інтереси не можуть бути реалізовані інакше як через діяльність централізованої структури, котра би координувала різні аспекти життя суспільства.

Як бачимо, для виникнення держави необхідно цілий ряд передумов, причому їх роль неоднакова у різних народів.

Які ж ознаки державної влади можна виділити, констатуючи її відмінність від органів управління первісного суспільства?

1) Глави суспільних спільнот (вожді, старійшини) поступово відходять від безпосередньої участі в матеріальному виробництві, зосереджуючись на виконанні суспільних функцій. Необхідно відзначити, що зростає й кількість людей, які здійснюють владу. Прототип державного апарату набирається в першу чергу з родичів.

2) Відбувається диференціація політичної еліти за рівнями і поступово розмежовується компетенція між рівнями органів управління. В межах кожного рівня управління прослідковується також функціональна диференціація влади. Виділяються окремі напрямки владної діяльності. Кожен член публічної влади вже відповідає за свою ділянку роботи.

3) Влада набуває інституційного характеру, тобто починає здійснюватися не лише через окремих осіб, а через систему спеціально створених для цього органів і установ. Виділяється в першу чергу інститут верховного правителя (царя, фараона, імператора тощо), канцелярія, прикази, казначейство, відомство громадських робіт та інші адміністративно-господарські та контрольні органи.

4) Виділяються як самостійні органи примусу. Право застосовувати примус повністю монополізується владою і здійснюється спеціальними органами (судами, поліцією, дружиною, військом тощо).

5) Розширяється сфера діяльності публічної влади, її компетенція. Поряд з старими виникають принципово нові функції держави: організація будівельних робіт, управління землеробством, водокористуванням, підтримання іригаційних споруд, надання населенню інформації тощо.

6) Нарешті, відзначимо, що влада змінюється і в просторовому плані. Вже у перших державних утвореннях, влада стала концентруватися в містах, навколо яких і стали зростати інші населені пункти.

 

Теорії походження держави

На сьогодні в середовищі вчених-правознавців відсутні не лише єдині, а й навіть схожі погляди на проблему походження держави. Протягом свого розвитку людство нагромадило значний масив теоретичних уявлень у цьому напрямку. Сформувалися цілі наукові та світоглядні школи, кожна з яких акцентує увагу на тих чи інших факторах походження держави. Справедливо буде відзначити, що визнаним авторитетом у дослідженні різноманітних теорій походження держави і права вважається російський дослідник Кашаніна Т. В., котра виділяє 15 таких теорій. Розглянемо деякі з них, котрі найчастіше згадуються в дослідженнях цієї проблеми іншими вченими.

 

Іригаційна теорія

Автором цієї теорії виступає сучасний німецький учений К. Віттфогель (праця “Східний деспотизм”).

Почнемо з того, під час аналізу процесу виникнення перших державних утворень не можна не помітити очевидної закономірності – всі вони пройшли формування в долинах річок. До прикладу, в Стародавньому Єгипті, в якому спочатку на берегах Нілу проживали кочові племена, люди поступово переходили до осілого життя. Вони набували трудових навичок, навчалися враховувати в своїй діяльності щорічні паводки, розподіляти води Нілу на більш обширні території через будівництво каналів і водопідйомних споруд. Іригаційні роботи, виступаючи досить складними і трудоємкими, вимагали вмілої організації. Їх стали здійснювати спеціально для цього підготовлені люди, здатні своїм розумом охопити весь хід іригаційного будівництва, організувати виконання робіт, усунути можливі перешкоди в ході будівництва. Вважають, що саме ці організатори й стали згодом основою державного апарату. Отже, робився з цього висновок, – іригаційний фактор є найважливішим у процесі державотворення. Якщо додати до цього, що іригаційна система була основою життєдіяльності суспільства того часу, то слід визнати сенс у такому твердженні.

Схожий клімат існував і в Передній Азії, де виникло Вавілонське царство. Рівнина вздовж двох великих річок – Тігру і Євфрату – лише під кінець весни зволожується, а протягом багатьох місяців має місце дуже висока температура. Тому в цій місцевості також необхідною була величезна праця, щоб обернути болота і висохлий степ у цвітучі сади і ниви. Організувати все це могли лише фахівці, управлінці-чиновники, котрі, звичайно же, не брали безпосередньої участі у матеріальному виробництві.

Відзначимо, що основним недоліком цієї теорії є її локальний характер. Вона пояснює процес походження держави в регіонах з жарким кліматом, але не пояснює ходу цього процесу пізніше і в інших регіонах.

 

Патріархальна теорія

Дану теорію заснували Платон (праця “Держава”) і Аристотель (праця “Політика”). Автори орієнтувалися на досвід країни, де вони проживали. Процес створення держави у Стародавній Греції істотно відрізнявся від державотворення в стародавньосхідних деспотіях. На кам’янистій землі Греції хліб виростав погано, легше було займатися скотарством. Коли населення збільшилося необхідно було подумати про нове джерело харчування і люди повернули свій погляд на море. Море не лише давали продукти, через нього встановилися контакти з Єгиптом і Передньою Азією, з якими можна було здійснювати обмін продуктами. Важливо було вміло організувати власне виробництво і торгівлю з сусідніми народами. Займалися цим, як уже відзначалося, старійшини, глави рад старійшин, згодом вожді, які по мірі зростання населення ставали царями. Тому, на думку авторів теорії, в цьому регіоні Землі процес утворення держави пішов нібито за патріархальним типом, тобто розростання кровноспорідненої сім’ї, а вже цар ставав “батьком” (патріархом) всього народу.

У латинян (римлян) природні умови були ще суворішими і тому з самого початку в них роль старійшини була дуже великою. Із зростанням кількості населення і нестачею продуктів, коли необхідними стали захоплення і освоєння нових територій, вождів стали обирати. У Стародавньому Римі і пізніше зберігався високий соціальний статус “батьків” великих сімей.

Словом, відповідно до цієї теорії, держава – це продукт сім’ї, яка розрослася. Виступаючи первинною формою організованого суспільства, сім’я згодом ділиться, природнім шляхом розмножується. Але оскільки в людях закладена потреба в спілкуванні, а також під впливом економічних умов сім’ї, об’єднані віруваннями у спільне походження, об’єднуються в племена, союзи племен, народності, об’єднані вже й спільністю історичного минулого. В цьому ряді соціальних перетворень момент переходу до державного утворення буде тоді, коли втрачається почуття кровної родинності і створюється влада, позбавлена сімейної основи. Державна влада сама по собі є поступовим перетворенням влади батька, котра переходить у владу правителя, монарха.

Ця теорія можливо й не враховує багатовекторного характеру процесу утворення держави, але її виникнення – великий крок вперед, особливо якщо врахувати, що вона була створена в ІІІ ст. до народження Христа.

 

Теологічна теорія

Теологічна теорія стала однією з перших теорій, які намагалися пояснити походження держави. Її представниками були релігійні діячі Стародавнього Сходу, середньовічної Європи (наприклад, Фома Аквінський, праця “Про правління володарів”), ідеологи ісламу та сучасної католицької і православної церкви. Особливо поширеною ця теорія була в середні віки.

Зміст даної теорії полягає в такому: держава – це результат “божого промислу”; вона вічна, як і сам Бог; государ наділяється Церквою правом правити людьми і покликаний реалізувати Божу волю на землі; люди повинні безумовно підкорятися волі государя.

Католицький богослов Ф. Аквінський, зокрема, писав, що правитель у державі займає таке ж становище як Бог у Всесвіті, як душа в тілі. Воля правителя є основою, котра об’єднує навколо себе державу як таку, без неї вона розпалася би.

Оцінюючи теологічну теорію, створену в закінченому вигляді в VI-XIII ст.ст., необхідно відзначити, що вона була обумовлена впливом релігійної свідомості людей, а також рівнем розвитку знань про суспільство і закономірності його розвитку того часу. Нею справедливо відображається той незаперечний факт, що держава виникає одночасно з появою монорелігії. Вона мала велике позитивне значення: дозволяла встановити в суспільстві порядок. Крім того, вона відображала об’єктивні реалії того часу, а саме те, що перші держави були теократичними, вступ правителя на посаду освячувався, що надавала його владі особливого авторитету і безумовної обов’язковості. Пізніше, правда, цю теорію, стали відверто використовувати для виправдання необмеженої влади монарха.

Нинішні богослови вже не такі категоричні й у своїх твердженнях на цю тему враховують також нові знання про закономірності розвитку суспільства і держави.

Відзначимо на завершення, що ця теорія носить більше світоглядний характер, бо її неможливо ні довести з допомогою доказів, ні заперечити.

 

Теорія насилля

Ця теорія складається власне з двох теорій: теорії зовнішнього насилля і теорії внутрішнього насилля.

Авторами теорії зовнішнього насилля вважаються австрійці К. Каутський і Л. Гумплович. Зміст теорії: держава виникає внаслідок завоювання одного племені (народу) іншим. Вона обумовлена необхідністю застосування сили не лише в ході завоювання, а й після з метою недопущення постійної війни між ними. Так, наприклад, К. Каутський писав: “Плем’я переможців підкоряє собі плем’я переможених, присвоює собі і всю їх землю, а потім примушує переможене плем’я систематично працювати на переможців, сплачувати їм данину або податки. У будь-якому випадку такого завоювання виникає поділ на класи, але не внаслідок поділу общини на різні підрозділи, а внаслідок об’єднання в одне ціле двох общин, одна з яких стає панівним, а інша гнобленим і експлуатованим класом, апарат примусу, який створюють переможці для управління переможеними, перетворюється в державу”.

Автори цієї теорії твердять, що при подальшому розвитку суспільства держава перетворюється в інструмент загальної гармонії, в орган захисту і забезпечення загального блага як сильних, так і слабих. Зокрема, вони вказують, що в своєму розвитку держава проходить такі етапи: 1) підкорення одного народу іншим; 2) виникнення каст (класів); 3) поступове пом’якшення їх нерівності; 4) заміна військового панування пануванням права; 5) виникнення держави, де всі люди мають права і обов’язки; 6) об’єднання людей в однорідний народ; 7) народження і розвиток почуття патріотизму і утворення нації.

Відзначимо, що справді з допомогою насилля були утворені держави лонгобардів, вестготів, нове англійське королівство тощо.

Автором теорії внутрішнього насилля вважається німецький вчений Є. Дюрінг (праця “Цінність життя”). Він вважав, що основою суспільного розвитку виступають форми політичних відносин, а економічні відносини – це наслідок політичних актів. Щоб пояснити цю тезу, Дюрінг пропонував уявити суспільство у вигляді двох людей. Дві людські волі сповна виступають рівними одна перед одною, жодна з них не може пред’явити іншій жодних позитивних вимог. За такого стану справ, коли суспільство складається з двох рівних осіб, нерівність і рабство є неможливими. Але рівні люди можуть дискутувати з певних питань. Як тоді бути? Дюрінг у такому випадку пропонує залучити третю людину, так як без неї неможливо прийняти рішення більшістю голосів і вирішити спір не є можливим. Без подібних же рішень, тобто без панування більшості над меншістю, не може виникнути держава. На його думку, власність, класи і держава виникають внаслідок насилля однієї частини суспільства над іншою.

 

Расова теорія

Засновниками цієї теорії вважають француза Ж. Габіно (праця “Досвід про нерівність людських рас”) та німця Ф. Ніцше (праця “Воля до влади”).

Головним у теорії є постулат про те, що людські раси зовсім не рівні і розрізняються в фізичному, психологічному, розумовому та інших відношеннях. Їх можна розділити на вищі і нижчі. Вищі раси мають перевагу над нижчими з тої причини, що вигідно відрізняються від них. Саме тому представники вищої раси мають право панувати, нав’язувати свою волю іншим групам людей, які не належать до вищої раси. Держава, на їх думку, необхідна для підтримання постійного панування одних рас над іншими. При цьому автори нагадували, який великий вклад у створення цивілізації зробили представники білої раси і її роль у розвитку цивілізації взагалі неможливо переоцінити.

На думку Ніцше, представники нижчої раси виступають людьми, не здатними до створення цивілізації, тому вони можуть бути об’єктом панування. Цей учений всіх людей ділить на три типи: 1) геніальні люди – їх зовсім небагато; 2) виконавці ідей геніїв, їх права рука і кращі учні – стражі порядку, права і безпеки; 3) інша маса посередніх людей. Справедливо буде при цьому відзначити, що Ніцше, користуючись поняттям раса, розумів його насамперед як національно-політичну, а не як національно-етнічну характеристику. Сильна раса – це, по суті, особлива порода владних, аристократичних панів, слабка раса – життєво слабкі, гноблені підневільні. Відкидаючи різні концепції походження держави, Ніцше вважав, що держава є засобом виникнення і продовження того насильницького соціального процесу, в ході якого відбувається народження привілейованої культурної людини, пануючої над іншою масою.

Оцінюючи расову теорію, відзначимо, що люди справді біологічно різні, в тому числі щодо готовності до участі в реалізації влади, в них різна воля, різне бажання досягти життєвого успіху. Це біологічні закони, вплинути на які ми не можемо. Слід також визнати, що різні країни і різні підрозділи людської популяції розвиваються нерівномірно. Різними є народи і з точки зору психології: якщо порівняти, наприклад, північні народи з південними.

Разом з тим, все це зовсім не свідчить про “вищість” одних рас над іншими і, тим більше, про те, що саме цей фактор став вирішальним у процесі виникнення держави. Не можна також не відзначити, що німецькі нацисти в 30- 40-х роках ХХ ст. використовували свою інтерпретацію наведеної теорії в політичній практиці, хоча, поза сумнівом, назвати їх “послідовниками” Ніцше було би перебільшенням.

 

Органічна теорія

Творцем цієї теорії вважається англієць Г. Спенсер (праця “Позитивна політика”).

Вона виникла в ХІХ ст. і її поява була пов’язана з успіхами природничих наук. Треба сказати, що уявлення про державу як своєрідну подобу людському організму можна зустріти ще у старогрецьких мислителів. Так, наприклад, Платон порівнював структуру і функції держави з можливостями і окремими сторонами людської душі. За ним Аристотель повторював, що держава в багато чому нагадує людський організм і тому, мовляв, людина сама по собі ізольовано існувати не може.

Г.Спенсер розвинув цю ідею і створив цілу теорію в завершеному і аргументованому вигляді. У зв’язку з цим він писав: “Еволюція є переходом від невизначеної, пов’язаної однорідності, що супроводжується розсіюванням руху і інтеграцією матерії”. Виникнення суспільства, а згодом держави – наслідок такої еволюції.

Порівнюючи суспільство з біологічним організмом, Спенсер прийшов до висновку, що в розвитку суспільства мають місце деякі закономірності, властиві організмам – наприклад, перехід від простого до складного (інтеграція), від однорідного до різнорідного (диференціація). Такі життєві процеси як зростання і ускладнення структури і функцій організму, пов’язаності його окремих частин, їх диференціації він представляв як процес поступово об’єднання різних дрібних утворень людського суспільства в більш крупні і складні і дав їм найменування “агрегати”. Цією назвою охоплювалися такі утворення як плем’я, союз племен, міста держави, імперії. Якщо організм здоровий, то його клітинки функціонують нормально. Хвороба організму піддає небезпеці його складові частини, і, навпаки, хворі клітинки і тим більше цілі системи знижують ефективність функціонування всього організму.

У державі – “живому тілі” всі частини спеціалізуються на виконанні певних функцій: уряд виконує функції мозку, використовуючи, зокрема, право як імпульси, що передаються мозком. Нижчі класи, що займаються в основному землеробством, ремеслами, реалізують внутрішні функції організму, забезпечують його життєдіяльність (це – система органів травлення). Є в організмі й спеціалізована “розподільча система” або свого роду кровоносна система (торгівля, транспорт і інші засоби комунікації). Панівні класи відповідають за зовнішні функції, тобто забезпечують оборону.

Оцінюючи органічну теорію, відзначимо, що між біологічними та соціальними системами, закономірностями їх розвитку, все ж існують суттєві відмінності і в неврахуванні цього – головний її недолік.

 

Класова теорія

Творцями цієї теорії вважають К. Маркса і Ф. Енгельса. Пізніше своїми теоретичними працями її розвинув В. Ульянов (Ленін) та Й. Джугашвілі (Сталін). Тому часто цю теорію називають марксистсько-ленінською. І все ж найповніше вона викладена в праці Ф. Енгельса “Походження сім’ї, приватної власності і держави”.

Перш ніж розкриємо положення марксизму щодо процесу виникнення держави, скажемо кілька слів про загальну марксистську концепцію суспільства і держави. Одним із основних положень марксизму є вчення про соціально-економічну формацію, тобто історичний тип суспільства, заснований на певному способі виробництва. Спосіб виробництва матеріальних цінностей обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя людей. Якщо економічні відносини – це базові відносини, то держава і право належать до надбудовних явищ, а тому внаслідок цього залежать від економічної структури суспільства, повністю нею визначаються і їй відповідають, хоч і володіють певною самостійністю. Викладена відповідність має форму своєрідного повторення в надбудові певної суми ознак, властивих базису.

Отже, відповідно до цієї теорії держава виникла передусім в силу економічних причин: суспільного поділу праці, появи додаткового продукту і приватної власності, а згодом розколу суспільства на класи з протилежними економічними інтересами. Саме цими змінами було розкладено родовий лад і на його заміну прийшла держава.

Ф.Енгельс підкреслював, що держава в жодній мірі не привнесена до суспільства ззовні: “Держава є продукт суспільства на певному етапі його розвитку; держава є визнанням того, що це суспільство заплуталося в невирішуване протиріччя з самим собою, розкололося на непримиримі протилежності, позбавитися яких воно не в силі. А щоби ці протилежності, класи з протилежними економічними інтересами, не зжерли один одного і суспільство в безплідній боротьбі, для цього стала необхідною сила, котра би перешкоджала зіткненню, тримала його в рамках “порядку”. І ця сила, котра вийшла з суспільства, але котра ставить себе над ним, все більше й більше відчужує себе від нього, є державою...Так як держава виникла із потреби тримати в узді протилежність класів; так як вона виникла в той же час із самих зіткнень цих класів, то вона за загальним правилом є державою найбільш могутнього, економічно панівного класу, котрий за допомогою держави стає також політично панівним класом і набуває в такий спосіб нові засоби для придушення і експлуатації пригнобленого класу”.

Характеризуючи державу як “машину для придушення гнобленого, експлуатованого класу”, Енгельс, тим не менш, вважає позитивним в історичному процесі факт виникнення держави. Однак, на його думку, виконавши свою позитивну роль, держава існуватиме не вічно, а поступово відмиратиме.

Оцінюючи марксистську теорію, відзначимо, що все таки економічний детермінізм у гіпертрофованому вигляді позбавлений належної ґрунтовності. Економічний розвиток, поза сумнівом, є важливим фактором у розвитку суспільства, але далеко не єдиним. Крім того, важко погодитися з тезою, що держава, котра виникає, виражає інтереси лише панівного класу. Так само викликає сумнів сама термінологія цієї теорії: “панівний клас”, “експлуатований клас” тощо.

 

Договірна теорія

Авторами договірної теорії вважаються Г. Гроцій (праця “Про право війни і миру”), Т. Гоббс (“Левіафан”), Дж. Локк (“Два трактати про правління”), Ж. Ж. Руссо (“Суспільний договір”), П. Гольбах (“Природна політика”).

В основі теорії – положення про те, що в період до існування держави має місце природній стан людини. Ж. Ж. Руссо, наприклад, описував минуле як “золотий вік”. На його думку, спочатку люди жили як звірі й жодних ознак суспільного (мови, моралі, власності тощо) у них не було. Вони були рівні між собою. По мірі удосконалення навичок і знань людини, знарядь її праці формувалися суспільні відносини. Період виходу із стану дикості, коли людина стає суспільною істотою, залишаючись при цьому вільною, представлявся цим мислителем “найщасливішою епохою”.

Після цього, відзначають у своїх праці всі вищеназвані вчені, люди змушені були укласти договір всіх з усіма заради дотримання права і загального блага. Люди відмовлялися від частини своїх прав задля спокою і стабільності. Обмеживши себе в правах, вони ввели заборону робити те, що є згубним для життя. Отже, було укладено договір всіх з усіма, котрий дозволив встановити суспільний мир. Д. Дідро так викладає суть такого суспільного договору: “Люди швидко здогадалися, що якщо вони будуть продовжувати користуватися своєю свободою, своєю незалежністю і нестримно піддаватися своїй пристрасті, то становище кожної окремої людини стане більш нещасливим, ніж якби кожен жив окремо; вони усвідомили, що кожній людині треба поступитися частиною свої власної незалежності і підкоритися волі, котра представляла би волю всього суспільства і була би, так би мовити, спільним центром і пунктом єднання всіх воль і всіх їх сил”.

Відмовившись бути єдиним гарантом своїх природних прав і законів, люди передали цю частину своїх прав державі, котра відповідно набула право видавати закони, в тому числі з санкціями, і застосовувати засоби примусу для реалізації цих законів, а також відати стосунками з іншими державами. Це означало, що люди уклали суспільний договір з публічною владою. Ж. Ж. Руссо, до речі, передбачав, що народ має право на повстання і збройний опір владі, котра порушує умови цього договору.

Необхідно відзначити, що творцями цієї теорії суспільний договір розуміється не як історичний факт підписання ким-небудь якогось конкретного документу, котрий би став основою виникнення держави, а як стан суспільства, коли люди добровільно об’єдналися в державно-організаційну форму шляхом мовчазного визнання необхідності заснування певного об’єднуючого всіх центру.

Теорія суспільного договору має немало позитивних аргументів, які відрізняють її від інших теорій. Досить сказати, що чим як не суспільними договорами стали конституції (правда, вже юридично оформленими договорами між народами і владами), характерні для сучасних держав.