Капітальна заборгованість - це загальна сума заборгованості й відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

Державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Разом з тим, дискусійним залишається питання щодо визначення ознаки класифікації боргу на внутрішній і зовнішній. У світовій практиці відомі такі класифікаційні ознаки:

- резидентність кредитора;

- валюта позики;

- місце запозичення;

- тип боргового зобов'язання;

- поєднання кількох ознак.

Кожна держава має право самостійно визначити ту чи іншу класифікаційну ознаку і законодавчо її закріпити. Найчастіше використовують резидентність кредитора /або джерело запозичення/. Тобто, зовнішній борг - зобов'язання, що виникають перед іноземними кредиторами /нерезидентами/; тоді як внутрішній борг - зобов'язання, що виникають перед внутрішніми кредиторами /резидентами/.

В Україні, ст. 12 Бюджетного кодексу "Класифікація боргу" законодавчо закріплено, що "борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання".

Особливість ситуації з державною заборгованістю України полягає в тому, що фактично існує два типи державного боргу:

- офіційно визнаний державний борг;

- заборгованість, що в складі державного боргу не враховується, проте за економічною природою є державною.

Окрім цього в Україні борг класифікується у фінансовій та статистичній звітності на: державний прямий (внутрішній і зовнішній) та державний гарантований (внутрішній і зовнішній). Згідно з прийнятою в світі методологією гарантії оплати боргів підприємств, а також інші умовні зобов'язання не враховуються до того моменту, поки державні органи не вимушені розпочати виплати з метою погашення такого боргу.

Управління державним боргом

Під управлінням державним боргом слід розуміти комплекс заходів, що здійснюються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, а також забезпечення платоспроможності держави. Відповідно державну політику у сфері управління державним боргом можна класифікувати на боргову стратегію і боргову тактику. Під борговою стратегією у світовій теорії та практиці розуміють систему дій і заходів щодо уникнення (або ж врегулювання) боргових проблем держави та забезпечення (чи відновлення) її платоспроможності. Боргова стратегія окреслює кінцеву мету політики управління державним боргом, яка зводиться до отримання найвищого ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів та забезпечення платоспроможності держави. Боргова тактика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу. Відповідно боргова тактика акцентує увагу на урегулюванні поточних проблем, зумовлених труднощами щодо обслуговування зовнішніх зобов'язань (іншими словами, на вирішенні проблем тимчасової ліквідності) і визначає основні завдання, які вирішуються у процесі управління державним боргом.

Політика ефективного управління державним боргом має базуватися на таких принципах:

-безумовності - забезпечення безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава як позичальник взяла на себе;

- мінімізація ризиків - диверсифікація і оптимізація джерел запозичень таким чином, щоб максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;

- оптимальної структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення, згладжування "пікових платежів";

- мінімізація вартості державного боргу - у тому числі за рахунок довгострокового викупу боргових зобов'язань держави з дисконтом;

- збереження фінансової незалежності - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань держави між резидентами і нерезидентами, поступове заміщення зовнішнього запозичення внутрішнім;

- прозорості - дотримання відкритості і повної прозорості запозичень, починаючи від розгляду доцільності їх залучення до остаточного погашення, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави позичальника.

Управління державним боргом варто розглядати як циклічний і багатостадійний процес, що послідовно включає три стадії: залучення -використання - погашення.

Окрім цього вказуються обсяги державних запозичень із чіткою класифікацією на внутрішні і зовнішні.

У період залучення позик необхідно основну увагу акцентувати на мінімізацію затрат при погашенні боргу, враховуючи такі основні аспекти:

- обсяги позик;

- форми і умови запозичення (відсоткові ставки і валюта; терміни погашення і пільговий період; можливі загальноекономічні і політичні умови);

- структура позик (за кредиторами й формами позик).

Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління державним боргом. Воно повинно базуватися на принципі максимізації доходу від залучених позик та створення джерел його погашення. Використання позик може бути:

1. фінансове, коли державні позики та кредити виступають джерелом фінансування інвестиційних проектів і використовуються на розвиток національного виробництва,. Цей спосіб є найпрогресивнішим видом використання державного боргу. При цьому надзвичайно важливим є відбір конкурентних високоефективних інвестиційних проектів, які б забезпечували повернення одержаних ресурсів;

2. бюджетне, при якому залучені ресурси спрямовуються на поточне споживання, шляхом фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на покриття дефіциту бюджету. Цей спосіб використання ресурсів є найменш ефективним з існуючих;

Фінансово-бюджетне, коли запозичення використовуються як на фінансування поточних бюджетних потреб, так і на інвестиційний розвиток економіки в цілому.

В Україні на фінансування дефіциту бюджету припадає 51% зовнішніх запозичень; на підтримку національної валюти - 45%; на інвестиційні проекти ~ 4%.

На етапі погашення позик проводиться рангування усіх можливих варіантів між повним погашенням боргу і абсолютним дефолтом (відмова від погашення і обслуговування боргу).

Джерела обслуговування державного боргу:

- бюджет;

- кошти від приватизації державного майна;

- нові запозичення;

- валютні резерви.

Обслуговування і погашення державного боргу здійснюється у процесі виконання державного бюджету. Безпосередню оплату здійснює Державне казначейство України через банківську систему.

Управління державним боргом здійснюється при тісній взаємодії і співпраці різних міністерств і відомств, які несуть відповідальність за розробку та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В Україні в управлінні державним боргом беруть участь:

- Кабінет міністрів України;

- Міністерство фінансів України (Департамент державного боргу);

- Національний банк України;

- Державне казначейство України.

У залученні та розміщенні коштів беруть участь Міністерство фінансів України та Національний банк України, а функцію погашення та обслуговування державного боргу безпосередньо виконує Державне казначейство України.

При управлінні державним /особливо зовнішнім/ боргом важливе значення має розрахунок коефіцієнтів платоспроможності держави та її ліквідної позиції. Хоча до сьогодні в Україні не існує загальновизнаної методики розрахунку боргового тягаря, яка б враховувала стан економічного розвитку в країні, однак у цьому плані уже зроблено перші кроки. Зокрема, у грудні 1999 року у першому читанні прийнято законопроект "Про державний борг України", ключовою особливістю якого є спроба визначити процедуру управління зовнішнім боргом на основі переліку таких основних показників: відношення державного боргу до ВВП, відношення валового зовнішнього боргу до обсягу експорту товарів і послуг, відношення загальної суми річних боргових платежів до прибутку від експорту товарів і послуг, а також відношення загальної суми річних боргових платежів до ВВП. Це, звичайно, не повний перелік індикаторів боргової безпеки (вони можуть дати лише часткове уявлення про рівень обтяжливості борговими зобов'язаннями, які покладенні як на бюджетну, так і платіжну системи держави), але це вже спроба переходу від неконтрольованого нарощування державних боргів до виваженого управління і контролю за динамікою державного боргу. Однак, необхідно зважено підходити до визначення цих параметрів, оскільки не може існувати універсальних показників боргової безпеки держави. Для різних країн, які відрізняються за темпами розвитку економічної системи, показники боргової безпеки також різні. Зокрема, за вимогою Маастрихтської угоди державний борг не повинен перевищувати 60% ВВП країни; тоді як Світовий банк виходить з того, що критичним рівнем державного зовнішнього боргу є 50% від ВВП. В Україні, відповідно до ст. 18 Бюджетного кодексу, величина основної суми боргу не повинна перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП України.

Враховуючи специфіку стану зовнішньої заборгованості України (левова частка зовнішнього боргу України - державний, обслуговування якого проводиться з державного бюджету), дуже важливо розробити комплексну систему показників, які б окрім загальної платоспроможності та тимчасової ліквідності включали б також індикатори гранично-безпечного боргового навантаження на бюджет. Необхідність розрахунку таких індикаторів зумовлена тим, що рівень державної заборгованості значно впливає на бюджетно-податкову політику держави, обмежуючи можливість управління видатками бюджету для досягнення цілей макроекономічної стабілізації у майбутньому.

З метою ефективного управління державним боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань, а також забезпечення платоспроможності держави використовують реструктуризацію як метод врегулювання проблеми державної заборгованості.

Реструктуризація боргу - угода кредитора з позичальником, який має труднощі з погашенням своїх фінансових зобов'язань, про нову схему їх погашення. Реструктуризація боргу може проводитись за допомогою таких методів/схем управління державним боргом:

1) пролонгації боргу;

2) рефінансування;

3) списання/анулювання частини боргу;

4) викуп боргу із дисконтом на вторинному ринку;