Професіограма за спеціальністю юриста

Молода людина, яка обирає професію юриста, повинна оцінити не тільки її соціальну престижність, але й власну високу відповідальність на шляху служіння правосуддю. Для того, щоб глибше зрозуміти суть юридичної професії, необхідно провести психологічний аналіз її загальної структури, тобто побудувати професіограму (модель) цього виду діяльності, а також проаналізувати ті психологічні якості, які є професійно важливими властивостями особи юриста й утворюють психограму.

Професіограма є структурно змістовою частиною моделі фахівця певного профілю, що відображає вимоги, які поставлені до людини і які спричинені характером професійної діяльності й умовами, що супроводжують цю діяльність. Іншими словами, така професіограма повинна містити інформацію про те, які здібності й потенційні можливості повинна мати людина, щоб досягти певних виробничих результатів без шкоди для здоров’я і з успішною адаптацією до умов виробництва.

Відповідно до положень, викладених у науковій літературі, у професіограмі повинні бути відображені:

1. Соціально-економічні особливості професії (рівень освіти, система професійного навчання, кваліфікація, система оплати праці тощо).

2. Характер роботи. Санітарно-гігієнічні умови праці (температура довкілля, вологість, освітлення, рівень шуму, контактність з агресивними середовищами та ін.).

3. Режим праці і відпочинок (тривалість робочого дня й тижня, змінність, тривалість відпустки).

4. Медичні вимоги (протипоказання).

5. Соціально-психологічні вимоги (форма організації праці – індивідуальна, бригадна, переважний вік, стать, особливості взаємин горизонтально й вертикально тощо).

6. Психологічні вимоги (особистісні якості – мотиви, цілі, інтереси, потреби тощо).

7. Психофізіологічні вимоги (характеристика фізичних якостей, сфери аналізатора або тілесної – зір, слух, тактильне відчуття, відчуття нюху й смаку; особливості сприйняття – часу, швидкості; увага – обсяг, переведення,

розподіл, концентрація, стійкість до перешкод; пам’ять – образна, логічна, оперативна; тип пам’яті – зоровий, слуховий; мислення – наочно-дієве або практичне, теоретичне або абстрактне, оперативне; типологічні особливості вищої нервової діяльності – сила, рухливість, динамічність тощо; особливості системної організації психологічних функцій).

Вимоги, які надає людині професія, різні, а тому основне, що необхідно враховувати під час складання професіограми, – це максимальне відображення специфіки цих вимог. У професіограмі, таким чином, повинна відбиватися інформація, необхідна для початкового прогнозу.

Загальновідомо, слово «юридичний» є синонімом до слова «правовий». На цих словах побудована майже вся юридична термінологія. Загалом юридична діяльність є такою, що вимагає великої напруги, терпіння, сумлінності, знань і високої відповідальності, це праця на засадах суворого дотримання норм закону. Праця юристів надзвичайно різноманітна і складна, вона має перелік ознак, що відрізняють її від праці більшості людей інших професій.

По-перше, юридичні професії охарактеризовані надзвичайною різноманітністю вирішуваних завдань. Програма вирішення цих завдань може бути виражена в найзагальнішій формі, яка зазвичай сформульована в правовій нормі. Кожна нова справа для слідчого, прокурора, судді, адвоката є новим завданням. Чим менший шаблон у підході до справи, тим більш вірогідним і правильним є результат у пошуках істини.

По-друге, юридична діяльність, хоча і є складною та різноманітною, повністю підлягає правовому регулюванню, а це відбито на кожному юристі. Уже під час планування своєї діяльності будь-який працівник у думках зіставляє майбутні дії з нормами законодавства, що регламентують ці дії. Майже для всіх юридичних професій з головних аспектів діяльності є комунікативна діяльність, яка полягає в спілкуванні в умовах правового регулювання. Це правове (процесуальне) регулювання специфічно відбивається на всіх учасниках спілкування, наділяючи їх особливими правами й обов’язками та додаючи особливого відтінку спілкуванню, що відокремлює юридичні професії в особливу групу.

Для більшості юридичних професій характерна висока емоційна напруженість праці. Причому частіше це пов’язано з емоціями негативними, з необхідністю їх пригнічувати, а емоційну розрядку відкладати на порівняно

довгий період. Праця багатьох юристів (прокурора, слідчого, судді, оперативного працівника та ін.) пов’язана зі здійсненням особливих

владних повноважень, з правом і обов’язком застосувати владу від імені закону. Тому в більшості осіб, що посідають згадані посади, розвивається професійне відчуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій.

Для більшості юридичних професій характерною межею є організаційна складова діяльності, що зазвичай має два аспекти:

1. організація власної роботи впродовж робочого дня, тижня, організація роботи над справою в умовах ненормованого робочого дня;

2. організація спільної роботи з іншими посадовими особами. Для багатьох юридичних професій характерним є подолання опору їхній діяльності з боку окремих осіб, а в деяких випадках – і мікрогруп.

Отже, професійна юридична діяльність відрізняється складністю й багатогранністю. Її психологічний аналіз завжди дає можливість виділити кілька етапів, через які відбувався рух до остаточної мети – установлення істини. Певною мірою в професійній юридичній діяльності можна виділити такі аспекти: пошуковий (пізнавальний), комунікативний, удостовірчий, організаційний, реконструктивний (конструкційний), соціальний. Кожний із зазначених аспектів передбачає реалізацію відповідних особистісних якостей, забезпечуючи успішність діяльності.

Таким чином, юристи повинні мати наступні якості:

• у соціальній сфері — намагання встановити істину, справедливість; гуманізм; чесність;

• у пошуково-пізнавальній сфері — спостережливість (цілеспрямоване сприйняття предметів та явищ через призму професійно-юридичної діяльності); уважність (увага у психічній діяльності до певних об’єктів);
• у сфері реконструктивно-конструктивної діяльності — вміння всебічно аналізувати отриману інформацію, формулювати гіпотези; творчий, оригінальний підхід до розв’язання завдань; проникливість;
• у сфері засвідчу вальної діяльності — розвинута письмова мова; вміння швидко узагальнювати інформацію; вміння письмово описувати юридичні явища;
• у сфері організаційної діяльності — самодисциплінованість, цілеспрямованість, наполегливість; організаторські здібності;
• у сфері комунікативної діяльності — емоційна врівноваженість; тактовність; вміння чітко формулювати свої думки.
Існують також особистісні якості, які є негативними для юриста:
• у соціальній сфері — цинізм, нечесність, владолюбство, жорстокість, авантюризм;
• у пошуковій сфері — неуважність, відсутність пошукової домінанти (юридичний азарт);

• у реконструктивній сфері — низький рівень інтелекту, стереотипність і консервативність мислення;

• у засвідчувальній сфері — недбалість, невміння швидко передавати усну мову письмово;

• в організаційній сфері — нецілеспрямованість, відсутність організаційних здібностей;
• у комунікативній сфері — імпульсивність, надмірна сором’язливість, груба поведінка.

ДОДАТОК 4. Анотація курсу «Міжнародне податкове право» [15]

Мета: оволодіти знаннями про основні закономірності та форми співробітництва держав у сфері оподаткування, а також про особливості правового регулювання транскордонного оподаткування і можливості правомірного використання норм міжнародних податкових договорів з метою оптимізації податкового навантаження.

Завдання: опанування основних понять та категорій міжнародного податкового права, формування вміння аналізувати міжнародно- та національно-правові норми, які стосуються транскордонного оподаткування, вивчення особливостей застосування міжнародних податкових договорів як джерел права в національній правовій системі.

Предмет: міжнародно- та національно-правові норми у сфері оподаткування, які стосуються транскордонного оподаткування в Україні та інших державах.

Зміст навчальної дисципліни розкривається в темах:

1. Історія розвитку міжнародно-правового співробітництва держав у сфері оподаткування.

2. Поняття, предмет і джерела міжнародного податкового права.

3. Міжнародні організації у сфері оподаткування

4. Міжнародний податковий договір як основне джерело міжнародного податкового права.

5. Проблема подвійного оподаткування та правові засоби її вирішення.

6. Міжнародно-правове співробітництво компетентних органів у сфері запобігання уникненню та ухиленню від оподаткування.

7. Імплементація норм міжнародних податкових договорів в національне законодавство України.

8. Неналежне застосування міжнародних податкових договорів.