Джерела та історіографія 2-го періоду нової історії. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Джерела та історіографія 2-го періоду нової історії.



Джерела та історіографія 2-го періоду нової історії.

1912-17 рр. почалася криза. Радянська історіографія приділяла велику увагу вивченню загальних закономірностей історичного процесу виявлення її в окремих регіонах. Результати дослідження викладені в багатотомній праці «Всесвітня історія». Історію міжнародних відносин і зовнішньої політики у 2-му томі «Історія дипломатії» (1963 р.). Проблеми робітничого руху – «Історія другого інтернаціоналу» Розвиток радянської історичної думки та науки в монографії «Історіографія нової і новітньої історії країн Європи та Америки».

Паризька комуна 1871 та її і роль в історії Франції.

У вечері 17 березня 1871 р. в глибині робітничих кварталів Парижа в школі на вулиці Бафруа засідав центральний комітет національної гвардії. Засідання було присвячене перевірці повноважень новообраних членів центрального комітету Національної гвардії. Поставлений ходом подій до влади Центральний комітет національної гвардії розглядав себе як тимчасову владу і вважав за необхідне негайно приступити до виборів у Парижську комуну. Цей час серед робітників і ремісників Парижа, популярною була вимога утворити комуну як здійснення традицій революції 1789-1794 рр. Спочатку вибори були призначені 23 березня до Парижської комуни, потім перенесено на 26 березня а 28.03 на площі біля ратуші при великому напливі народу члени центрального комітету національної гвардії передали владу обраній раді Комуни. Було проголошено першу у світі пролетарську державу Паризьку комуну. Серед 85 членів ради Комуни більшість становили робітники або їхні визнані представники політична рада Комуни поділялась на меншість, журд, лефранє, ассі, над більшість дрібно державні демократи неякубінці. Комуна була державою, що здійснила перший досвід диктатури пролетаріату, Рада Комуни видавала закони для виконання яких створювалося 10 комісій. На чолі кожної комісії стояв член, знищила буржуазну поліцію, охороняли місто робітники і ремісники, реформувала судовий апарат: установила виборність суддів, запровадила інститут народних засідателів і право вільного захисту. Парижська Комуна проіснувала 72 дні, причиною її поразки була незрілість соцільно-економічних умов для перемоги на той час у Франції соціалістичної революції.

Політична боротьба у Франції 1870 р. Конституція ІІІ республіки

За останню третину 19 ст. в економіці Франції відбулися великі зміни. Швидкими темпами розвивалась важка промисловість6 збільшувався видобуток вугілля, зростало виробництво чавуну, заліза, сталі, розширювалося залізничне будівництво. Машини впроваджувалися у важкій і легкій промисловості. Велику роль в економіці Франції продовжувало відігравати с/г, в якому була зайнята значна частина населення. Було багато дрібних, парцелярних селянських господарств. Уповільнений темп розвитку французької промисловості пояснювався такими причинами: вузьким внутрішнім ринком, тому що господарства страждали через іпотечну заборгованість; втрата у війні з Пруссією Лотарингії, багатої на залізну руду і частково вугілля при загальній нестачі цієї сировини у Франції, гальмувала розвиток важкої промисловості. Після того як Паризьку комуну було потоплено в крові, в Історії Франції почалися смутні часи, коли на престол претендували три династії: Бурбони, Орлеани, Бонапарти. Незважаючи на те 4 вересня 1870 р. в результаті народного повстання було проголошено республіку, в Національних зборах більшість належала монархістам: меншість становили республіканці. Республіканський лад відстоювали робітники. Питання про визначення політичного ладу Франції довго не розв’язувалася і в 1875 р. Національні збори прийняли додаток до основного закону, за якою Францію визнано республікою. З 1873-79 рр. президентом Франції був запеклий монархіст Мак-Магон (Енгель називав його найбільшим ослом Франції). Прийнята в 1875 р. конституція Третьої республіки була компромісом між монархістами і республіканцями. Змушені прийняти республіку, монархісти хотіли надати їй консервативного не демократичного характеру. Законодавча влада була доручена парламентові, що складався з палати депутатів і сенату. Сенат обирали на 9 років чоловіки віком 40 р., палату депутатів на 4 роки і тільки чоловіки віком від 21 р.. жінки, військовослужбовці, молодь, сезоні робітники не дістали виборчих прав. Виконавча влада вручалася президентові, обраному Національними зборами на 7 років. Йому надавалося право оголошувати війну, укладати мир. Конституція Третьої республіки була буржуазною. Вже на перших виборах перемогли республіканці. Новим президентом став Жюль Греві, а головою палати депутатів Леона Гамбетту. В 1881 р. встановлено протекторат Франції над Тунісом, Аннам, Тонкін. Франція завоювала Західну і Центральну Африку і Мадагаскар. На це все потрібно було кошти, зросли податки. Республіканський авторитет упав. Це призвело до посилення в рядах республіканської партії лівого радикального крила, очолюваного Жоржем Клемансо. Він був сином лікаря, власник невеликого маєтку. Він критикував політику поміркованих республіканців, добивався їхньої відставки, за що його прозвали «звергателем міністрів». У 1881 р. радикали відкололися від республіканців і утворили самостійну партію. Вони вимагали демократизації державного ладу, відокремлення церкви від держави, введення прогресивного прибуткового податку. На парламентських виборах 1881 р. радикали виступали самостійно і вибороли 46 місць.

Внутрішньополітичний розвиток 80-90-рр. 19 ст. Буланжистька криза.

Широкі маси французького народу були незадоволені політикою республіканців, які нічого не робили, що поліпшити становище трудящих затяжна економічна депресія прискорила у 80-х р. розорення багатьох селян і представників міської дрібної буржуазії. У цій неспокійній обстановці розгорнув свою діяльність політичний авантюрист генерал Буландже. Військовий міністр зумів забезпечити на якиїсь час популярність як серед республіканців так і серед монархістів. Він заради кар’єрssи готовий був співробітничати з ким завгодно, почав закликати до перегляду конституції, до державного перевороту. Виставив свою кандидатуру в ряді виборчих округів і скрізь здобув перемогу. У січні 1877 р. Буландже переміг і в самому Парижі. Буланжиський рух досяг найбільшого піднесення, але чутки про можливий арешт змусили його втекти з Франції, невдовзі після того невдаха-диктатор застрелився Буланджиський рух розпався. Крах буланжизму свідчив про повну деградацію монархічного руху. Багато хто з його представників почав співробітничати з республіканцями.

Завершення і обєднання Німеччини.

18 січня 1871 р. нім. Королі, князі і генерали зібравшись у Версальському палаці проголосили короля Пруссії Вільгельма І кайзером Німецької імперії. 14 квітня 1871 р. рейхстагом затверджена Імперська конституція. Згідно неї імперія являла собою союзну державу, в рамках якої існували окремі держави. Імперія складалася з 25 держав та провінції Ельзас – Лотарингії. Це була буржуазно-монархічна держава. Керували державою три політичні сили: юнкерство, мілітаризм, велика буржуазія. Канцлером був Бісмарк. Він виробив форму бонапартистської диктатури.

Зовнішня політика Німеччини.

На межі 19 – поч.. 20 ст. Німеччина вступила в монополістичну стадію капіталістичного розвитку. На цей час вона перетворилася в одну з найбільших імперіалістичних держав. Порівняно з англійським і французьким імперіалізмом німецькі монополії розвивались видки темпами. Розвиток монополій характеризувався зростанням виробництва. на п. 20 ст. виникає тенденція, яка відбивала і прагнення до створення більших і сильніших монополістичних об»єднань. Такі об»єднання виникають у залізоробній промисловості. У 1894 р. було 7 залізоробних промисловостей, 1897 р. – п»ять, а в 1904 р. – вони об’єднались в чавуноливарний синдикат. В 90-х р. виникли перші стальні об»єднання.

Блискуча ізоляція.

«Блискуча ізоляція» – використання конфлікту між іншими державами на свою користь. (Солсбері). Англія почала загарбницьку колоніальну політику: Китай, Індія,Канада, Австралія; почала суперництв за колонії, загострилися англо-німецькі відносини; почалося будівництво флоту; 4 квітня 1904 р. Англія уклала союз з Францією – Антанта; 31 серпня 1907 р. з Росією, владнала претензії на Близькому Сході (Туреччина, Іран)

Зовнішня політика Італії.

Спочатку ліберальні уряди Джанарделі-Джолітті з метою зміцнення фінансів і «соціального миру» в середині країни утримувались від колоніальних воєн. Було вжито заходів щодо зближення з Англією, Францією і Росією. В 1900-1902 рр. укладено угоду з Францією вони стосувались середземноморських і європейських питань і гарантували Італії підтримку Франції у разі окупації Тріполітанії і Кіренаїки. В обмін за надання Франції свободи дій в Марокко. Італія зобов’язувалась на випадок війни затримувати дружнього Франції нейтралітету, що йшло в розріз з її зобов’язаннями з Троїстим союзом. У 1906 р. було укладено англо-італійську угоду про поділ сфер впливу в Ефіопії. Італія інспірувала нові інциденти з Ефіопією. Захоплюючи прикордоні землі і розширюючи економічне проникнення в Ефіопію. Угода з Францією і Англією поглибила італо-німецькі і італо-австрійські суперечності особливо після Альхефіраської конференції 1906 р. з марокканського питання на якій італійська делегація підтримала французькі вимоги. Загострились відносини між Італією і Австро-Угорщиною через «терре іреденте» - австрійські землі з італійським населенням – і через сферу впливу на Балканах.

Країни згоди 1914-1917 рр.

З перших днів світової війни різко змінилося економічне становище Австрії. Світовий банкір Англія що кредитувала до війни чимало країн світу. За роки війни сама перетворилась на боржника США, які надали Англії позику на суму 5,5 млрд. доларів. У Англії було поширено посівні площі, поліпшено удобрення ґрунту. Для посилення свого панування монополії 1916 р. утворили ф федерацію британської промисловості, яка до кінця війни об»єднала 19 тис. різних промислових і фінансових фірм. Уже в перші місяці війни німецькі війська вдерлись у межі Франції і протягом 4 років десять північно-східних департаментів країни були окуповані противником. Франція втратила 75% видобутку кам»яного вугілля і коксу, 84% виплавки чавуну і 63% сталі. Втрата найбільш розвинутих економічних р-й. Франції спонукала уряд до термінової організації для будівництва промислових підприємств у південно-західних департаментах. Було мобілізовано 60% чоловічого населення.

Хід війни 1917-18 рр.

У відповідь на розпочату Німеччиною в лютому 1917 р. необмежену підводну війну США розірвали з Німеччиною дипломатичні відносини. США 6 квітня 1917 р. оголосили війну Німеччині підводні човни Німеччини завдали значної втрати флоту США, але американські війська, військові спорядження, боєприпаси почали потоком іти на західний фронт, що зміцнило сили Антанти. Війська Антанти 16 квітня 1917 р. почали наступ на західному фронті але новий головокомандуючий французькою армією генерал Нівель який у грудні 1916 р. замінив на цій посаді Жоффра не змінив напряму удару. В результаті атаки англо-французьких військ, що відбулися одна за одною 16-19 квітня виявилися невдалими. План Нівеля зазнав провал. Розпочате 1 липня 1917 р. російський наступ на Львівському напрямі розвивався успішно, але незабаром німецька армія, що дістала підкріплення 11 дивізій перекинутих із західного фронту перейшла в контрнаступ і відкинула російські війська. Англо-французькі війська 31 липня почали наступ в райони Іпра, але перервати німецький фронт їм невдалось на італійському фронті айстро-угорські війська з допомогою перекинутих сюди 7 німецьких дивізій у наступі, який розпочався в жовтні 1917 р. завдали нищівного удару італійській армії закінчились поразкою розпочатої в травня 1917 р. наступальні операції військ Антанти і на Балканському Фронті. На весні 1918 р. німецький імперіаліст добився найбільших успіхів. Після укладення Брестського миру Східний фронт було ліквідовано. Німецькі імперіалісти намагались не тільки окупувати Білорусію, Україну, Південь радянської Росії а й одночасно одним ударом розправитись з Антантою і переможно закінчити війну. Але Німеччина прорахувала. Забезпечивши західний фронт десятками тисяч гарматів, пулеметів. Німецька армія на весні 1918 р. зуміла добитися деяких тактичних успіхів. Німці далеко просунулись у напрямі Парижа. Ціною великих втрат союзникам вдалося стримати наступ німців, що проникли в р-й. річки Марни. Де вони були у вересні 1914 р. Але на більше німецької армії не вистачило. Вичерпалися резерви. Тим часом в державах Антанти війська безперервно поповнювалися. У жовтні настав крах Габсбурзької монархії, клаптикова Австро-Угорська імперія розпалась. 3 листопада 1916 р. підписано капітуляцію Італії. На середину вересня вже було очевидно, що Німеччина програла війну. Німеччина програла війну тому, що німецький імперіалізм не витримав випробувань цієї війни тому, що економічні і людські ресурси Німеччини не вистояли в змаганні з економікою держав Антанти. Світова імперіалістична війна 1914-18 рр. була найбільш кровопролитною і найжорстокішою з усіх воєн які знав світ до 1914 р. Загальна чисельність армій 70 млн. чоловік. Всі досягнення техніки, хімії були спрямовані на знищення людей.

Німецька зовнішня політика.

Наступ епохи імперіалізму супроводжувався зміною співвідношення сил великих держав на світовій арені, що відобразилось в боротьбі за переділ уже розділеного світу. Ініціатор цієї боротьби уже в останій роки 19-20 ст. виступив німецький імперіалізм. Німеччина яка залишалась до 19 ст. була сухопутною державою. На межі 19-20 ст. приймає рішення про будівництво великого військово-морського флоту. За законом 1900 р. німецький флот мав складатися з 32 лінійних кораблів, 11 важких і 34 легких крейсерів, і 100 міноносців. У жовтні1898 р. відбулась поїздка Кайзера Вільгельма ІІ. На схід його супроводжували Сіменс і інші представники німецької фінансової олігархії. Ця поїздка стала демонстрацією дальшого поглиблення економічної експансії німецьких монополій і банків. Другим найважливішим напрямом агресивної зовнішньої політики німецького імперіалізму була участь Німеччини в поділлі Китаю. Разом з іншими імперіалістичними державами. Насамперед з США Німеччина виступила ініціатором відправлення до Китаю експедиційного корпусу європейських держав і США для придушення народного повстання. Проводжаючи німецький експедиційний корпус в Китай 27 липня 1900 р. Вільгельм ІІ закликав солдатів не брати полонених а безжально знищувати китайців.

Селянське повстання 1907 р.

Селянське повстання 1907 р. до Румунії кульмінаційного пункту селянських хвилювань що почалися в 1904 р. і посилилися під впливом революції в Росії 1905-1907 рр. Спричинене повстання зявилися малоземелля, зростання експлуатації селянства першими викупами селян Молдови (друга половина лютого). Приводом послужило підвищення плати за оренду землі. Селяни виганяли поміщиків і крупних орендарів з маєтків, знищували орендні договори. У 20 числах березня повсталі селяни у Валахії (Олтенія) виступали під гаслом «Вимагаємо землі». Проти селян скинуто 140 тис. чоловік, десятки сіл знищено артилерійським вогнем, 11 тис. селян убито і замучено. У квітні повстання було пригнічене. У 1908-10 р. було проведено деякі аграрні реформи, що сприяли зміцненню куркульського прошарку в селі.

Джерела та історіографія 2-го періоду нової історії.

1912-17 рр. почалася криза. Радянська історіографія приділяла велику увагу вивченню загальних закономірностей історичного процесу виявлення її в окремих регіонах. Результати дослідження викладені в багатотомній праці «Всесвітня історія». Історію міжнародних відносин і зовнішньої політики у 2-му томі «Історія дипломатії» (1963 р.). Проблеми робітничого руху – «Історія другого інтернаціоналу» Розвиток радянської історичної думки та науки в монографії «Історіографія нової і новітньої історії країн Європи та Америки».



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-10; просмотров: 232; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.213.110.162 (0.081 с.)