Навчальний матеріал для самостійного вивчення виноситься на поточний і підсумковий контроль знань.

САМОСТІЙНА РОБОТА

«Адвокатура України»

Мета самостійної роботи полягає у поглибленні знань студентами, формуванні у них навиків самостійного опрацювання наукової літератури та нормативних актів.

Самостійне вивчення матеріалу потрібно виконувати в такій послідовності:

• уважно вивчити план;

• ознайомитися з методичними рекомендаціями;

• опрацювати рекомендовану літературу;

• скласти конспект;

• письмово відповісти на запитання для самоперевірки.

Навчальний матеріал для самостійного вивчення виноситься на поточний і підсумковий контроль знань.

До тема 1. Поняття та сутність інституту адвокатури, історичні шляхи її розвитку. Функції і задачі адвокатури України на сучасному етапі.

План

1. Адвокатура Стародавніх Греції та Риму.

2. Становлення адвокатури на Українських землях та в інших країнах.

3. Адвокатура в Європейському союзі.

 

Завдання: дослідити історію розвитку адвокатури, охарактеризувати адвокатуру Стародавніх Греції та Риму, процес становлення адвокатури на Українських землях та в Європейському союзі.

Контрольні питання:

1. Охарактеризуйте адвокатуру Стародавніх Греції та Риму.

2. Як відбувався процес становлення адвокатури на Українських землях?

3. Охарактеризуйте адвокатуру у Європейському Союзі.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Адвокатуру Стародавніх Греції та Риму.

Розгляду розвитку інституту адвокатури в Стародавній Греції та Стародавньому Римі слід приділити особливу увагу, оскільки в цих державах він досяг найбільш високого рівня розвитку.

Основні риси становлення адвокатури у Стародавній Греції:

-адвокатура міст-полісів була більш пов'язана з ораторським мистецтвом, ніж із правознавством. Це, перш за все, пояснюється схильністю елінів до прекрасного. Такий характер адвокатури обумовлював те, що підготовка до участі у судових процесах полягала не у вивченні правових дисциплін, а в заняттях ораторським мистецтвом;

-позивачі та їх представники в суді були обмежені в часі свого виступу. Цікаво, що таке обмеження існувало для важливих справ, в той час як дрібні й незначні справи не піддавалися жодним обмеженням. Час визначався водяними годинниками, які називалися клепсидрами. Тому всі справи поділялися на «справи з водою» та «справи без води».

Вважається, що саме з римської адвокатури почався висхідний розвиток світо­вої адвокатури. У Римі, як і в Греції, первісною формою була родинна адвокатура.

Наступним перехідним етапом у розвитку римської адвокатури після періоду родинної адвокатури був так званий інститут патронату. Відносини між патронами та клієнтами будувалися за аналогією з родинними відносинами. Клієнт, який обрав собі патрона із кровних римських громадян (патриціїв), приписувався до їх роду, до родового культу й отримував право називатися родовим іменем. Саме патронат започаткував розвиток вільної адвокатури.

У республіканський період адвокатура залишалася вільною професією. Проте адвокатура в цей період практично так і не отримала законодавчої регламентації. Адвокатура у своїй діяльності керувалася правилами, виробленими практикою і звичаями. Умови зайняття адвокатською діяльністю, як-от: освітній ценз, фахова підготовка, моральні якості тощо — не були визначені.

Питанням, що отримало законодавчу регламентацію, стало питання оплати праці адвокатів. Законом Цінція 204 р. до н. є. адвокату було заборонено брати або обумовлювати гонорар до початку розгляду справи. Гонорар адвокат міг отри­мати лише після закінчення розгляду справи судом у вигляді подарунка.

Адвокатура вважалася почесною, шляхетною діяльністю. Факти свідчать, що найбільш видатні політичні діячі республіки були адвокатами. Це і цензор Катон, і відомий переможець Карфагена Сціпіон Африканський — молодший, Марк Антоній, Гай Гракх, Красс, Юлій Цезар, Помпей, Цицерон. Майже всі перші імператори перед тим, як стати ними, виступали в судах: Август, Тіверій, Калігула, Клавдій.

Процес становлення адвокатури на Українських землях

Ще за часів Київської Русі роль захисників у судах виконували рідні та приятелі сторін, «послухи», «видоки».

Професійна адвокатура в Україні сформувалася в період польсько-литовської доби. Особливу роль у цьому плані відіграли Литовські статути і Магдебурзьке право. Згідно з цими документами, захисником може бути людина яка добре обізнана з писаним правом — тобто професійний юрист.

Уже у XVIII ст. в судах, зокрема у великокняжих — господарських, а також у гродських і земських судах, з'являється новий тип професійного юриста — «прокуратора», або «речника». До адвокатів пред'являлися великі вимоги. Ними могли бути чоловіки без будь-яких відхилень, повнолітні, християни, розумово й фізично дужі, світського стану.

Адвокатура України в період Гетьманщини була вже визнаною як окремий стан, хоча і не була об'єднана в професійну спілку.

Як самостійний правовий інститут адвокатура в Україні була запроваджена після проведення на початку 60-х рр. XIX ст. судової реформи. Правову регламентацію інститут адвокатури дістав за «Судовими статутами», затвердженими 20 листопада 1864 р.

Революційні події 1917 року не могли не позначитися на адвокатурі. Ставлення до адвокатури як «буржуазного інституту» відіграло негативну роль для її розвитку в післяреволюційний період. Декретом «Про суд» № 1 від 24 листопада 1917 року присяжну адвокатуру було скасовано, без будь-якої заміни. Здійснювати представництво в суді дозволялося кожному, хто мав громадянські права.

В Україні Центральна Рада, проводячи реформування судової системи, залишила присяжну адвокатуру без змін. З літературних джерел відомо, що київський присяжний повірений Ф. Крижанівський очолив трудову партію і перебував у складі Малої Ради, а В. Садовський перебував на посаді першого Генерального секретаря Центральної Ради.

14 лютого 1919 р. Тимчасовим положенням про народні суди і революційні трибунали УРСР при них було створено колегії правозаступників. Їх члени обиралися у повітах виконкомами з числа громадян, які відповідали умовам, що були встановлені для виборців, а в містах — міськими радами. Члени колегії правозаступників обов'язково залучалися як захисники обвинувачених у кримінальних справах, котрі розглядалися з участю шести народних засідателів.

29 жовтня 1924 р. Постановою ЦВК СРСР були затверджені Основи судоустрою СРСР і союзних республік, де зазначалось, що для надання юридичної допомоги населенню засновуються колегії правозаступників.

20 квітня 1978 р. було прийнято Конституцію УРСР, у якій передбачалося, що для надання юридичної допомоги громадянам і організаціям діють колегії адвокатів. Це, вочевидь, потребувало створення нового законодавства про адвокатуру, а тому наступні два роки точилися дискусії з приводу розширення професійних прав і обов'язків адвоката, гарантій його діяльності, дисциплінарної відповідальності.

Важливим етапом розвитку радянської адвокатури стало прийняття першого і єдиного в СРСР Закону «Про адвокатуру в СРСР» 30 листопада 1979 р., який визначав організацію і порядок діяльності адвокатури в СРСР.

З 1991 року відповідно до Закону України «Про підприємництво» допускалося здійснення юридичної практики за ліцензією, яка видавалася Міністерством юстиції особам, котрі мають юридичну освіту. Згідно з діючим законодавством в Україні в цей час до участі в ролі захисників допускалися близькі родичі, законі представники, а також інші особи.

Наступним етапом в сучасній історії української адвокатури стало прийняття 19 грудня 1992 року Верховною Радою України Закону «Про адвокатуру».

5 липня 2012 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність.

До тема 2. Загальні правила організації адвокатської діяльності в Україні.

План

1. Права, обов’язки і відповідальність адвоката.

2. Поняття і правила адвокатської етики.

Завдання: визначити якими правами наділений адвокат та виконання яких обов’язків на нього покладено, ознайомитися з правилами адвокатської етики.

Контрольні питання:

1. Які професійні права має адвокат?

2. Назвіть обов’язки адвоката.

3. Що таке правила адвокатської етики.

4. Які основні принципи

адвокатської етики?

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Професійні права адвоката.

Правовий статус адвоката визначається в основному ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI.

Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема:

1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб);

2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об’єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами;

3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом;

4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку;

5) доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;

6) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;

7) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою;

8) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом;

9) посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов’язковий спосіб посвідчення копій документів;

10) одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань;

11) користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами.

 

Правила адвокатської етики.

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних професійних обов’язків адвоката.

Правила адвокатської етики мають на меті уніфіковане закріплення традицій і досвіду української адвокатури в сфері тлумачення норм адвокатської етики, а також загальновизнаних деонтологічних норм і правил, прийнятих у міжнародному адвокатському співтоваристві.

Правила адвокатської етики затверджені Установчим З’їздом адвокатів України 17.11.12 року.

Основні принципи адвокатської етики:

- Незалежність та свобода адвоката у здійсненні адвокатської діяльності;

- Дотримання законності;

- Домінантність інтересів клієнтів;

- Неприпустимість конфлікту інтересів;

- Конфіденційність;

- Компетентність та добросовісність;

- Повага до адвокатської професії;

- Вимоги до рекламування адвокатської діяльності;

 

План

1. Принципи діяльності адвокатури.

2. Зупинення адвокатської діяльності.

3. Припинення адвокатської діяльності.

Завдання: визначити принципи діяльності адвокатури, дослідити порядок та підстави зупинення та припинення адвокатської діяльності.

Контрольні питання:

1. Що таке принципи діяльності адвокатури?

2. Назвіть принципи діяльності адвокатури.

3. Що таке зупинення адвокатської діяльності?

4. У яких випадках зупиняється право на заняття адвокатською діяльністю?

5. У яких випадках право на заняття адвокатською діяльністю поновлюється?

6. У яких випадках припиняється право на заняття адвокатською діяльністю?

Методичні рекомендації до самостійної роботи

План

1. Представництво у господарському процесі.

2. Особливості участі адвоката в господарському процесі.

Завдання: визначити правовий статус адвоката у господарському процесі.

Контрольні питання:

1. Яким чином визначається правовий статус адвоката у господарському процесі?

2. Чи встановлює господарське процесуальне законодавство особливий правовий статус представника?

3. Що таке представництво в господарському судочинстві для адвоката?

4. Які напрями представництва здійснює адвоката в господарському процесі?

 

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Особливості участі адвоката у господарському судочинстві визначаються особливостями господарського судочинства, розгляду справ зі спорів у господарських відносинах. У свою чергу, ці особливості характеризуються предметом судового розгляду (спори у господарських відносинах) та суб'єктним складом (юридичні особи та громадяни-підприємці).

Метою судового представництва є необхідність забезпечення реалізації процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі.

Господарський процесуальний кодекс не визначає поняття судового представництва. У рішенні конституційного суду України від 8 квітня 1999 р. (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави у арбітражному суді) зазначається, що за правовою природою представництво у суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

У господарському судочинстві (на відміну від цивільного та адміністративного) представник не має самостійного процесуального статусу.

Стаття 28 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) відносить представників сторін та третіх осіб до учас ників судового процесу. На жаль, чинний ГПК України не приділяє окремої уваги ад- вокату як процесуальному представнику, що надає правову допомогу в господарському судовому процесі. Так ч.6 ст.49 ГПК України згадує про адвоката лише в контексті мож ливості стягнення витрат за послуги адвока- та стороні, на користь якої ухвалено рішен- ня. Але в той же час закон не дає відповіді на питання, на підставі якої норми адвокат бере участь в господарському процесі, в якій про- цесуальній якості та якими володіє правами. У зв’язку з цим на практиці виникає ціла низка проблем, пов’язаних з участю адвоката в господарському процесі, які, на жаль, не отримали необхідного теоретичного та прак- тичного вирішення, що зумовлює потребу їх детального дослідження та внесення відпові- дних змін до чинного законодавства.

Загальним проблемам процесуального представництва, в тому числі в господарсь кому процесі, та участі в ньому адвоката, зокрема, приділяли увагу в своїх роботах такі вітчизняні автори, як В.Е. Беляневич, С.С. Бичкова, О.І. Харитонова, Т.Б. Вільчик, О. Задніпровський, С.А. Халатов, Д.П. Ватман, В.А. Єлізаров, В.М. Шерстюк, М.Й. Штефан та інші.

Для адвоката представництво в господарському судочинстві – це вид публічно-правової діяльності, змістом якої є надання кваліфікованої юридичної допомоги довіри- телеві (клієнтові), в т.ч. захист прав, свобод та інтересів приватних осіб у правовому спорі з державою. На думку Т.Б. Вільчик, адвокатура виступає як правовий інститут правової системи держави, головна функція якого полягає в здійсненні захисту прав та свобод людини і громадянина, і який займає чільне місце серед таких важливих інститутів, як суд і прокуратура.

Представництво, як вид діяльності адво ката в господарському процесі, охоплює і включає різні напрями. Зокрема, такі, як надання юридичних порад і консультацій, підготовка і складання різних юридичних, в тому числі процесуальних, документів (напри- клад, запитів, довідок з законодавства, позо- вних заяв, відзивів на позовні заяви, заяв, апеляційних і касаційних скарг тощо), зби- рання доказів, подання їх суду і участь в до- слідженні доказів, участь в судових засідан- ня на різних стадіях процесу, в тому числі. на судово-контрольних – в апеляційному і касаційному провадженнях.

 

САМОСТІЙНА РОБОТА

«Адвокатура України»

Мета самостійної роботи полягає у поглибленні знань студентами, формуванні у них навиків самостійного опрацювання наукової літератури та нормативних актів.

Самостійне вивчення матеріалу потрібно виконувати в такій послідовності:

• уважно вивчити план;

• ознайомитися з методичними рекомендаціями;

• опрацювати рекомендовану літературу;

• скласти конспект;

• письмово відповісти на запитання для самоперевірки.

Навчальний матеріал для самостійного вивчення виноситься на поточний і підсумковий контроль знань.