Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Проблеми співвідношення краси й зла, влади митця та мистецтва над натовпом, пошуків досконалості в романі «запахи, або історія одного вбивці» П. Зюскінда.
В інакомовному вимірі слід тлумачити й образ парфумера-вбивці Жан-Батіста Гренуя. Відсутність власного запаху є знаком природженої, фатальної відокремленості його від людства, його маргінальності та приреченості на існування в зоні відчуження від суспільства - «по той бік» прекрасних і огидних запахів, тобто «по той бік» добра і зла. Водночас ця властивість є ознакою його мистецької обдарованості, відокремленої від «духу» звичайного людського життя. Саме вона дозволяє Гренуєві з болісною гостротою сприймати ароматичну гаму життя і спонукає його на мистецьке полювання за найкращими пахощами, якими живиться його творчість. Цією ж особливістю визначена і специфіка його ставлення до життя та людей. Певно ж, він здатен побачити речі у невідомому для звичайних людей світлі, подібно до ясновидця, проникаючи у приховану зовнішньою оболонкою сутність. Проте абстрактні поняття морального ґатунку для його «нюху» недосяжні. «Він, - наголошується у розповіді про дитячі роки героя, - ніяк не міг їх запам'ятати, плутав і, вже навіть коли виріс, вживав неохоче й часто неправильно: право, совість, Бог, радість, відповідальність, покірність, вдячність і таке інше. Що це все означало, для нього завжди залишалося туманним». Тож не дивно, що за умов відсутності будь-яких уявлень про мораль, мистецький геній Гренуя спрямовується у царину чистої естетики (тобто на створення мистецького шедевра) і з жахливою прагматичністю використовує життя як «сировину» для художнього витвору. Саме таким є символічний зміст детективної лінії сюжету. По суті вона є гротескним втіленням ситуації, коли митець приносить у жертву завданням художньої творчості стихію живого життя. Детективна інтрига, в яку трансформувався у Зюскіндовому романі цей феномен, загострила (і водночас забарвила іронією) притаманну йому напруженість, яку майстри модерністської прози першої половини XX ст.
здебільшого переносили у площину трагічного (пригадаймо слова молодого Т. Манна про те, що мистецький талант поводить себе подібно до вампіра, або створений ним же образ геніального композитора Адріана Леверкюна, який заради досягнення досконалості у своїй творчості зрікся кохання). Аналогічний смисл має і гротескно-брутальне порівняння головного героя «Запахів» з кліщем, який живиться чужою кров'ю (це порівняння, з іншого боку, перегукується з метафорою перетворення Замзи на комаху, покладеною в основу сюжету кафківського «Перевтілення»).
Те, заради чого герой приносить у жертву життя двадцяти п'яти красунь, - чарівний аромат - також є яскравою метафорою. Адже видобутий із квінтесенції добірних соків життя, у якій сконцентрована сила краси, чистота незайманої буденністю юності, свіжість почуттів, нерозкриті потенції кохання, є ніщо інше, як інакомовний образ ідеї естетичної досконалості. Ця ідея розвивається у романі паралельно у двох напрямках - єдиного сенсу особистого існування героя, який прагне у своїй творчості сягнути найвищої естетичної вершини, і його грандіозного, по-своєму революційного плану - перетворити за допомогою свого шедевра «сморідний» світ на запашне царство краси та гармонії. Зазіхаючи на радикальне вдосконалення світу, Гренуй немовби перебирає на себе роль спасителя людства. Не випадково в одному з епізодів він порівнює себе з античним Прометеєм. Однак Гренуй зі своїми перетворювальними фантазіями у царині парфумів, виглядає зловісною пародією на цього титана духу, бо ним рухає не любов до людства, якою визначалася сутність Прометеєвого подвигу викрадення вогню, а суто естетична, позбавлена морального сенсу й гуманістичного пафосу мета. Крім того, досконалий аромат Гренуй розглядає не лише як засіб «виправлення» та облагороджування світу, а й як шлях до встановлення свого особистого панування над людством. Він не просто мріє про славу - він прагне до повсюдного поклоніння, прагне здобути корону Великого Імператора, Творця й Бога, а по суті - до необмеженої, диктаторської влади «надлюдини». Відтак виявляється ще одна точка дотику між вигаданою історією парфумера із XVIII ст. і реальною історією століття XX.
Сутність поразки Гренуя. Здавалося б, створивши досконалий аромат і з його допомогою здобувши містичну владу над натовпом, Гренуй досягнув своєї мети. Втім, самою логікою розвитку та розв'язки сюжету автор піддає цей експеримент безкомпромісній критиці. По-перше, за самою історією Гренуєвих злочинів постає стара проблема гуманістичної культури, влучно сформульована ще Достоєвським у запитанні, чи варта світова гармонія сльозинки однієї дитини. По-друге, винайдений парфумером досконалий аромат не лише не облагороджує людей, а, навпаки, украй їх розбещує. Сцена публічної вакханалії, що є кульмінацією роману, символізує крах ідеї перетворення світу самодостатньою естетикою, «чистим», позбавленим морального змісту мистецтвом.«Запах любові», який створювався без любові до людини й з почуттям відрази до життя, виявляється отруйним дурманом, який паралізує моральні почуття натовпу, збуджує у ньому тваринні інстинкти. По-третє, Гренуй так і не спромігся привласнити створений ним запах, а відтак - не спромігся стати природним, а не штучним «джерелом досконалості», не спромігся стати справжнім Великим Імператором. Чарівний аромат дав йому лише ілюзорну владу над натовпом - владу не «надлюдини», а штукаря, що насилає морок на довірливу публіку й розбещує людські душі, «каліфа на годину», правління якого обмежене кількістю крапель парфумів у флаконі. Підсумок під провалом героя підводиться у фіналі роману. Зображуючи у ньому, як Гренуй знищує самого себе і свій чарівний шедевр (або, говорячи точніше, як Гренуй гине від власного шедевра й разом зі своїм шедевром), автор наочно доводить приреченість його безглуздого мистецького проекту. Сцена, в котрій змальовується, як злодії, уражені ароматом, що випромінював чаклунські флюїди любові, розривають Гренуя на шматки, нагадує трагічний кінець життя античного Орфея, якого роздерли несамовиті вакханки. Однак трагічна розв'язка життя героя у постмодерністському середовищі роману розчиняється в іронії. Автор кепкує з генія, який витрачає диво-аромат не на вдосконалення людства й світу, а на знищення самого себе. І'лузуванню піддається і геніальний витвір Гренуя: втілена в ароматі ідея досконалості зазнає жахливих мутацій, пробуджуючи у злодіях первісні людожерські інстинкти. Життєвий провал головного героя «Запахів» є відповіддю автора роману на конфлікт етики та естетики, який з кінця XIX ст. був однією з центральних проблем культури. Сутність цієї відповіді полягає ось у чому: і досконалий витвір мистецтва, і його творець, захоплений мрією про перетворення світу на квітучий сад, приречені на руйнацію та саморуйнацію, якщо їм бракує головної складової - любові до людини й до життя. Такі виходи у проблеми сьогоденного духовного буття відкриває «історія одного вбивці», написана Зюскіндом. Не вдаючись до прямих і безпосередніх повчальних відступів, автор самою логікою розвитку сюжету та загальним іронічним ракурсом зображення подій викриває хибність мистецького кредо головного героя. Так - через викриття і заперечення - він повертає читача обличчям до цінностей гуманістичної культури, нехтування якими уможливило і зловісні пригоди Гренуя, і його безславний кінець.
У «Запахах» простежується така найвизначніша ознака постмодерністської літератури, як гра з сюжетами класичної літератури. Зюскінд вплавляє у роман сюжетні елементи двох знаменитих німецьких творів - «Малюка Цахеса на прізвисько Циннобер» Е.Т.А. Гофмана та «Фауста» Й.В. Гете. У біографії та особистості Гренуя, у його провідних ідеях та просуванні до головної мети легко впізнається відлуння історії фантастичного піднесення і падіння гофманівського Цахеса - аморальної потвори, яка привласнювала собі чужі заслуги й чесноти, а також відлуння Фаустових пошуків досконалості. Можна провести також деякі паралелі між сценою випробування чарівного аромату у «Запахах» та гіпнотичним сеансом, описаним у новелі «Маріо і чарівник» Т. Манна.
|
|||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-14; просмотров: 451; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.222.120.133 (0.006 с.) |