Глибокий психологізм зображення в п’єсі «Ляльковий дім» Г. Ібсена духовного розвитку особистості. Бунт Нори.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Глибокий психологізм зображення в п’єсі «Ляльковий дім» Г. Ібсена духовного розвитку особистості. Бунт Нори.



Буря, спричинена вчинками героїв у першій і другій діях, здіймається в третій. Змова фру Л інне і Крогстада, що безпосеред ньо передує катастрофі, — ще одна ілюстрація ібсенівського радикалізму. Фру Лінне і Крогстад багато років кохали одне одного, але з матеріальних причин не змогли одружитися. Тепер вони вирішил п поєднати свої долі. Спочатку Крогстад має намір забрати свого лис­та, але фру Лінне переконує його не робити цього: хай у шлюбі її подруги і Хельмера більше не буде брехні. Крогстад погоджується, одначе повертає боргову розписку і забуває про свої претензії до Хел і. мера. Такий перебіг подій ще більше загострює етичну проблема 111 ку твору. По-перше, Нора має можливість взагалі уникнути неприє мності (якщо вона попросила б подругу вплинути на Крогстада, той зробив би усе для коханої жінки; але Нора теж уже хоче розставити усі крапки над «і»). По-друге, той факт, що за законом їй та її родині нічого не загрожує, створює «сприятливі» умови для моральної не - ревірки Хельмера. Нора вдається до цього свідомо.

Не варто доводити, що «бездоганний чиновник» не витри муч такої перевірки. Підхід драматурга до свого персонажа можна схарактеризувати як нищівний. Спочатку Хельмер у захваті від успіху Нори на вечірці, а також від того, що він — чоловік такої чарі пік її жінки. Він осипає дружину пестливими словами. Цей любовним щебет і присяга «поставити на карту своє життя і кров» надто швидко перетворюються на розгнівану промову, коли з'являється небезпека для репутації і кар'єри Хельмера. В цьому епізоді варто звер нути увагу на поведінку Нори: вона провокує сцену останньої роз­мови тим, що сама спонукає чоловіка прочитати листа.

Принциповість і непідкупність «ідеального директора» одразу зникають. Він уже готовий піти назустріч Крогстаду. Але на жінку чекає найсуворіше покарання, треба лише зберегти зовнішню при­стойність. «А щодо наших стосунків, — каже він, — то про людей мусить бути, як і було, але, звичайно, це тільки про людське око. Отже, ти залишишся вдома, це безперечно. Але дітей ти не будеш виховувати. Я не можу довірити їх тобі...»

Проте автор підготував Хельмерові ще одне випробування, цьо­го разу подарувавши йому порятунок: під час розмови надходить лист Крогстада, в якому той повертає боргову розписку. Тієї ж миті «палке кохання» Хельмера до Нори повертається. І володар робить широкий жест: «Я простив тебе, Норо». Але їй вже не треба ні його прощення, ні слів кохання. Вона сама переходить у наступ і про­мовляє свою знамениту фразу: «Присядь, Торвальде. Нам з тобою є про що поговорити».

Що ж так образило і розгнівило Нору? Мабуть, відповіддю на це запитання може бути такий епізод. Одразу після ознайомлення зі змістом листа Крогстада, де повідомлялося про повернення боргової розписки, Хельмер радісно вигукує: «Норо, я врятований!» — «А я?» -розгублено знизує вона плечима. Реакція Хельмера переконує Нору, що в побоюваннях і тривогах чоловіка їй місця немає. Тепер вона доб­ре бачить, що він завжди говорить тільки про себе, а дружина для ньо­го — іграшка, яка, не маючи власної душі, слухняно робитиме те, що захоче чоловік. Героїня каже, що так було завжди: в домі батька і впродовж подружнього життя вона була лише коштовною лялькою.

Біль від усвідомлення суті свого буття і розчарування в Хельмері збудили в Норі непереможне бажання бути власне собою. Рішуче і послідовно, абсолютно в дусі Ібсена, відкидає вона все загальноприй­няте, що стоїть на перешкоді її пошукам власного «я».

На всі запитання: чи може бути релігія моральною підтримкою в житті? чи закони справедливі? як можна виховати себе? — немає готових відповідей. Безперечно одне: не можна вірити тому, що по­вторюють усі. Треба обрати шлях самоти та з'ясувати всі проблеми самій. Нора вперто твердить: «...Я не можу більше заспокоїтись на тому, що говорить більшість і що пишуть у книгах. Я повинна сама подумати про ці речі і спробувати розібратися в них»; «Мені треба з'ясувати собі, хто має слушність — суспільство чи я». І ці висновки адресовані також і глядачам, і читачам, яких Ібсен закликає, якщо в них немає власних поглядів на «останні проблеми буття», тверди­ти, як Нора: «Я не знаю, але шукатиму, а не повторюватиму бездум­но чужі думки». В цій перевірці треба бути безжалісним до себе й намагатися йти до кінця, навіть коли це може спричинити конфлікт з оточенням, близькими, суспільством. З погляду великого пись­менника, від людини вимагається не так багато: не брехати і без упину перевіряти на собі загальновизнані ідеали.

На завершення Нора виносить смертний вирок своєму коханню. «Я побачила, що ти не той, за кого я тебе вважала», — каже вона Хельмеру. Нарешті з'ясовується і те, якого дива вона чекала протя­гом цих днів: її чоловік повинен був не погоджуватися на умови Крогстада і взяти провину на себе. Але цього не сталося, бо «хто ж пожертвує навіть для коханої людини своєю честю»? Нора дуже доб­ре бачить, що цей драматичний випадок нічого не навчив Хельме-ра: вона назавжди залишилась для нього лише жайворонком, пташ­кою, лялькою. І героїня підсумовує історію свого шлюбу: «Я всі ці вісім років прожила з чужим чоловіком і прижила з ним трьох дітей». У світі немає більше див, а є лише важкі шукання істини, і Нора рушає назустріч невідомому, а гуркіт зачинених перед нею воріт лунає, як вибух бомби, підкладеної під самі основи суспільства.


 


Образ Незнайомої як втілення Вічної Жіночності, його протиставлення світу ницої прози життя у поезії О. Блока «Незнайома».

Незнакомка


По вечерам над ресторанами

Горячий воздух дик и глух,

И правит окриками пьяными

Весенний и тлетворный дух.

Вдали, над пылью переулочной,

Над скукой загородных дач,

Чуть золотится крендель булочной,

И раздается детский плач.

И каждый вечер, за шлагбаумами,

Заламывая котелки,

Среди канав гуляют с дамами

Испытанные остряки.

Над озером скрипят уключины,

И раздается женский визг,

А в небе, ко всему приученный,

Бессмысленно кривится диск.

И каждый вечер друг единственный

В моем стакане отражен

И влагой терпкой и таинственной,

Как я, смирен и оглушен.

А рядом у соседних столиков

Лакеи сонные торчат,

И пьяницы с глазами кроликов

«In vino veritas!»* кричат.

И каждый вечер, в час назначенный,

(Иль это только снится мне?)

Девичий стан, шелками схваченный,

В туманном движется окне.

И медленно, пройдя меж пьяными,

Всегда без спутников, одна,

Дыша духами и туманами,

Она садится у окна.

И веют древними поверьями

Ее упругие шелка,

И шляпа с траурными перьями,

И в кольцах узкая рука.

И странной близостью закованный,

Смотрю за темную вуаль,

И вижу берег очарованный

И очарованную даль.

Глухие тайны мне поручены,

Мне чье-то солнце вручено,

И все души моей излучины

Пронзило терпкое вино.

И перья страуса склоненные

В моем качаются мозгу,

И очи синие бездонные

Цветут на дальнем берегу.

В моей душе лежит сокровище,

И ключ поручен только мне!

Ты право, пьяное чудовище!

Я знаю: истина в вине.

24 апреля 1906

Озерки

* «Истина в вине!»

 


О. Блока. на початку 1900-х років написав цикл "Стихи о Прекрасной Даме". Він вірив у рятівну місію Краси (єдність включала: Красу, Добро, Істину). Посередником у досягненні "всеєдності" покликане бути мистецтво. Риси позитивної "всеєдності" - втілення вічно-жіночного начала у містичних образах Душі Світу, Премудрості Божої, Софії. Отже, Вічна Жіночність - об'єкт поклоніння, платонічного культу.

Сам образ Незнайомки, за словами О. Блока, він побачив на картинах Врубеля: "Передо мной возникло наконец то, что я (лично) называю "Незнакомкой": красавица кукла, синий призрак, земное чудо... Незнакомка - это вовсе не просто дама в черном платье со страусовыми перьями на шляпе. Это - дьявольский сплав из многих миров, преимущественно синего и лилового..." Синій колір означає у Блока високе, недосяжне, а ліловий - щось тривожне.

Вірш побудовано на контрастах картин і образів, протиставлених одне одному і ніби відображених одне в одному. Перша частина - місце дії, де панує самовдоволена вульгарність. А друга - це друге "я" поета з його високим ідеалом. Тут з'являється й образ Незнайомки, чужий навколишньому, бо вона - втілення Жіночності, Поезії. Через неї поет ніби вгадує вічну таїну життя, ті далі, які сховані за темною вуаллю Незнайомки.

Образи людства, яке оточує пронизливо самотню людину, представлені у знижених словах: "лакеї заспані стирчать", "пияки з очима кроликів". Анафора "І кожен вечір" підкреслює повторюваність подій. Поява Незнайомки ніби підготовлена усім описом обставин. Серед цієї обстановки бруду й пияцтва з'являється закутана у таємницю, "духами дишучи й туманами", Незнайомка, відгороджена від реальності саме незвичністю. Вона - втілення Жіночності. Про це свідчить опис:

І віють давніми й оздобними
Повір'ями тугі шовки,
І брилик з перами жалобними,
І персті гарної руки.

З нею пов'язана вічна таємниця життя, вона своєю жіночністю, відокремленістю від брудного світу, наче обіцяє життя інше, прекрасне, де "очі сині-сині, тужачи, цвітуть на березі смутнім". Незважаючи на таємничість, Незнайомка - образ олюднений, це опоетизована Жіночність зовсім земного характеру, про що свідчать деталі побуту, одягу, прикрас.

У душну атмосферу повсякдення, в обстановку "п'яниці з очима кроликів" урочисто входить Незнайомка, яка несе і собі інший світ, де все живе в єдності, за законами вселенської широти буття.

З її появою в ресторані різко змінюється ритм вірша: і в змісті, і у формі починає звучати музика. Світ нових звуків входить з шелестом, шепотом шовку, створюється ілюзія ру­ху — звук зірки, що падає.

Образ Незнайомки, на відміну від Прекрасної Дами, більш конкретизований, це образ реальної краси.

Але ця конкретність є настільки широкою, що втрачається відчуття реальності. Контрастне поєднання близького і дале­кого створює перспективу розвитку. Незнайомка несе в собі великий світ прекрасної космічної широти, єдність людини і природи, зв'язок поколінь, історичний досвід людства. Інтимна тональність сповіді ліричного героя, музичний ритм вірша надають її образу надзвичайної краси і чарівності. Він був дуже дорогий О. Блоку. Турбуючись про те, щоб цей образ не був знижений у читацькому сприйнятті, поет подає цілий ряд інших паралелей, які стилізують ресторанну ситуацію і мотив сп'яніння, тим самим запобігаючи побутовому, приземленому його сприйняттю ("Холодний день", "У жовтні", "Ходжу, броджу понурий", "Ти дивишся в очі ясними зорями"). Образ Незнайомки нагадує про вічну красу і духовні ідеали, без яких неможливе існування людства


.



Последнее изменение этой страницы: 2016-08-14; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.184.215 (0.007 с.)