Нью-Йоркська група поетів в історії української літератури.

"Нью-йоркська група" - група українських еміграційних поетів, яка виникла в середині 50-х XX ст. як співдружність митців, об'єднаних спільними поглядами на творчість, як можливість якомога повнішого самовияву творчої індивідуальності митця. Хоч назву одержала від місця перебування її ініціаторів, включала також поетів, які мешкали в інших країнах. До неї відносять Б. Бойчука, Женю Васильківську, Патрицію Килину, Б. Рубчака, Емму Андієвську, Ю. Тарнавського, Віру Вовк. До групи тяжіли також малярі Л. Гуцалюк, С. Геруляк, Ю. Соловій. Датою її народження засновники вважають 21 грудня 1958, коли під час дружньої бесіди в кав'ярні виникла назва групи й були намічені плани періодичного видання "Нові поезії" та видавництва. Поети "Н-й.г." в естетичному плані орієнтувалися на поетику модернізму, відхід від традиційних норм та засвоєння нових течій у світовій літературі. Склад групи змінювався. Женя Васильківська та Патриція Килина з часом відійшли від літературної творчості, натомість до групи "примкнули" поети молодшого покоління: Ю. Коломиєць, О. Коверко, М. Царинник, Р. Бабовал, Марія Ревакович. На сьогодні про "Н-й.г." можна говорити як про історико-літературне явище, яке деякі дослідники, зокрема Я. Розумний, співвідносять із творчістю українських поетів-шістдесятників.

Ідейно-естетичні світоглядні чинники, що об’єднують НЙГ: 1) Віра у силу слова. потрба свободи слова, виступу. 2) Особиста повага одне до одного. 3) Антинаціоналістський антинародницький дискурс. 4) Аполітичність. 5) Модернізм як світоглядна основа і творчий метод. 6) «Випрозорення слова» (надання слову втраченого змісту).

Богдан Бойчук. Автор більше 10 поетичних збірок («Час болю» (1957), «Спомини любови» (1963), «Вірші для Мехіко» (1964), «Мандрівка тіл» (1976), «Подорож з учителем» (1976). Поезія Бойчука – свідома настанова на експериментаторство. Був прихильником екзистенціалізму. Ідея закинутості людини в світ, а звідси самотності й відповідно похмурості. Подвиг людини – жити у цьому світі. Головною темою його поезії була людина – її життя, болі, страждання.

Богдан Рубчак. «Крило Ікарове — нові й вибрані поезії» (Мюнхен-Нью-Йорк, 1983 — діяспорна підсумкова збірка, до якої ввійшли всі раніші видання поетичних книжок). - «Камінний сад» (Нью-Йорк-Чикаго, 1956; «Промениста зрада» (Нью-Йорк-Чикаго, 1960; «Дівчина без країни» (Нью-Йорк-Чикаго, 1963; «Особиста Кліо» (В-во Нью-Йоркської Групи, Нью-Йорк, 1967;

Віра Вовк. «Юність» (1954), «Зоря провідна» (1955), «Єлегії» (1956), Чорні акації (1961), «Любовні листи княжни Вероніки» (1967), «Каппа Хреста» (1968), «Меандри» (1979), «Мандат» (1980), «Жіночі маски» (1993), «Писані кахлі» (1999), «Віоля під вечір» (2000) та «Поезія» (2000).

Емма Андієвська. Поетична, прозова та художня творчість Емми Андієвської тематично пов'язані. Деяки мотиви повторюються в багатьох творах. У авторки відсутні типові народницькі мотиви патріотизму та життя селянства. Часто героями творів є митці, науковці та винахідники. В багатьох творах авторки постає тема буття. Емма Андієвська пропонує своєму читачеві філософію вибору. Згідно з Андієвською, кожна людина здатна реалізувати себе, роблячи свідомий вибір у житті. Тема вибору власного шляху у житті представлена в «Романі про людське призначення». Тема важливості творення добра людиною без очікування результату розкрита в «Романі про добру людину» та «Романі про людське призначення». Добро, за Андієвською, є шляхом межової самореалізації людини. У своїх творах Емма Андієвська сприймає Україну не у декларативній, а в метафоричній формі — як українське світобачення представлене власне Еммою Андієвською. Тема України та українського народу знайшла вираження в двох останніх романах авторки: «Романі про добру людину» та «Романі про людське призначення». Обидва твори мають епічний характер та зображують українців, які опинилися в еміграції у світовому контексті. Дія обох філософських романів з фантастичним сюжетом розвивається в різних кутках світу, де перебували українські емігранти. Романи є жорстко антиімперськими і містять різке засудження утисків українців. Авторка часто згадує Голодомор та знищення інтелігенції радянською владою. Збірки: «Поезія» (Новий Ульм, 1951) «Риба і розмір» (Нью-Йорк, 1961) «Сеґменти сну» (Мюнхен, 1998) «Рожеві казани» (Київ, 2007) (всього 27)

Творчість І. Багряного.

ІВАН БАГРЯНИЙ (1906—1963) Інші псевдоніми — Полярний, Дон Кочерга та інші. Справжнє ім'я — Іван Павлович Лозов'яга (Лозов'ягін). Іван Багряний народився 2 жовтня 1906 р. в с. Куземин на Полтавщині (тепер Сумська область) у родині робітника-муляра. Протягом 1926—1930 pp. Іван навчався в Київському художньому інституті, але диплома не отримав, бо виявив себе «політично неблагонадійним». По-перше, «сумнівна» ідеологічна позиція прочитувалася між рядками його віршів, опублікованих у журналах «Глобус», «Життя й революція», «Червоний шлях», «Плужанин». По-друге, він входив до попутницької організації МАРС, до якої належали Г. Косинка, Є. Плужник, В. Підмогиль-ний, Б. Тенета, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Д. Фаль-ківський. А також товаришував із М. Хвильовим, М. Кулішем, Остапом Вишнею, М. Яловим. У 1928р. І. Багряний написав роман у віршах «Скелька», де використав почуту в дитинстві легенду про те, як у XVIII ст. селяни села Скелька (що на Полтавщині), протестуючи проти засилля московських ченців, спалили чоловічий монастир. Наступного року з'явилася друком збірка поезій І. Багряного «До меж заказаних», яка вже в самій назві містила активний протест. Того ж року він написав поему «Аве Марія», де в присвяті розмістив таке звернення: «Вічним бунтарям і протестантам, всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, всім скривдженим, зборканим і своїй бідній матері крик свого серця присвячує автор». У 1930р. харківське видавництво «Книгоспілка» видало роман у віршах «Скелька». У 1932 р. І. Багряний був заарештований у Харкові в присутності колег В. Поліщука і О. Слісаренка «за політичний самостійницький український ухил в літературі й політиці...», засуджений на п'ять років концтаборів БАМЛАГу (Байкало-амурский лагерь). У 1936 р. І. Багряний утік, переховувався між українцями Зеленого Клину на Далекому Сході (враження від цього періоду життя відбито в романі «Тигролови»). Через два роки письменник повернувся додому, був повторно заарештований, сидів у Харківській в'язниці 2 роки й 7 місяців (пережите в ув'язненні він пізніше описав у романі «Сад Гетсиманський»). Знову оселився в Охтирці, працював декоратором у місцевому театрі, редагував газету «Голос Охтирщини», після початку війни потрапив до народного ополчення, працював у ОУН: малював листівки, плакати, складав пісні, виступав перед воїнами УПА. У 1944 р. І. Багряний сам, без родини, емігрував до Словаччини, а згодом до Німеччини. Новий Ульм стає місцем його постійного перебування в еміграції. У 1948 р. він заснував Українську Революційну Демократичну партію (УРДП), очолив Українську національну раду, заснував ОДУМ (Об'єднання демократичної української молоді). За кордоном побачили світ романи «Тигролови» (1944, «Звіролови» — 1946), «Сад Гетсиманський» (1950), «Огненне коло» (1953), «Буйний вітер» (1957), «Людина біжить над прірвою» (1965), п'єси («Генерал», «Морітурі», «Розгром»), поема «Антон Біда — герой труда», збірка «Золотий бумеранг», твори для дітей. Письменник помер 25 серпня 1963 р. (Західна Німеччина). Письменник залишив чималий доробок у різних жанрах, але найбільшу популярність здобув своїми романами. Першим великим твором були «Тигролови» (1944; 1946 перевидані під назвою «Звіролови»), перекладені німецькою та видані в місті Кельні трьома накладами. Цю книжку високо оцінив В. Винниченко, прорікаючи велике творче майбутнє її авторові. В основу «Тигроловів» покладено події, що сталися під час відбування автором заслання на Далекому Сході. Його герой Григорій Многогрішний увібрав у себе чимало багрянівських рис характеру: він не скорився, не змирився з насильницьки нав'яза- ним йому статусом в'язня жахливої системи й залишився Людиною. Сюжетна канва роману вибудована на історії «полювання» майора НКВС Медвииа — цього новітнього тигролова — на гордого, не прирученого тоталітарною системою молодого хлопця з України, який у тайзі знайшов земляків, друзів, кохання... Григорій Многогрішний переміг. Передусім тому, що не визнав себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати, співпереживати і вірити, що людина може й повинна кинути виклик страшній системі й вистояти. Таким же мужнім і несхитним показано іншого героя — Андрія Чумака в романі «Сад Гетсиманський». В. Винниченко назвав його «великим, вопіющим і страшним документом» радянської дійсності, сприяв його друкові у Франції. У цілому цей твір також має романтичного спрямування, хоч і переважають там детальні реалістичні картини перебування Андрія в слідчому ізоляторі, у в'язниці. Заслуга І. Багряного насамперед у тому, що він першим розповів світові про страшні катівні НКВС у «квітуючій Країні Рад»

 

 

Проза Т. Осьмачки.

Тодось Осьмачка, Осьмачка Теодосій Степанович (3 травня 1895, Куцівка на Черкащині — †7 вересня 1962, Нью-Йорк, США) — український письменник, прозаїк, перекладач. Автор поетичних збірок «Круча» (1922), «Скіфські вогні» (1925), «Клекіт» (1929). Проза Тодося Осьмачки така ж неординарна й самобутня, як і його поезія, така ж різнопланова. Якщо повість «Старший боярин» позначена казковістю й ліричністю, то «План до двору» й «Ротонда душогубців» — вражаючі жахливі літописи злочинного винищення українства в період примусової колективізації, нелюдських жорстокостей НКВС. «Старший боярин» — особливий твір з-поміж усього, що він написав. На початку повісті автор уточнює часові координати подій 1912 роком, але з таким же успіхом вони могли відбуватися і п'ятдесят, і сто літ тому. Вчорашній семінарист Гордій Лундик стикається з тими проблемами, які стояли перед українцями в різні часи нашої історії: проблема людського щастя, соціальної справедливості, добра і зла. Майже на початку твору письменник примушує читача замислитись над тим, що людина здебільшого самотня, слабка, мізерна супроти Всесвіту, Космосу. їй хочеться бачити себе центром світу, але на кожному кроці вона переконується, що повністю залежить від природи й для природи зовсім байдужа. Назва твору звучить по-філософськи символічною: чи є людина справжнім володарем свого життя. Та є сила, якій, на думку Осьмачки, підвладно все,— це почуття любові, що здатне подолати і самотність, і загубленість людини в Космосі. Це те почуття, що зрештою єднає Варку і Гордія, вирвавши її з монастиря, а його з розбійницької ватаги. Повість завершується тим, що Гордій стає чоловіком тієї, котру кохав, переставши бути старшим боярином. Головна думка твору звучить досить оптимістично: почуття людини до людини — це єдине, що може дати щастя. Але повість «Старший боярин» —це новітня оповідь про Україну і українців. Автор журиться, що немає колишньої патріархальної України, яку він хотів би бачити такою, як змалював у своїй повісті село, де порядкує отець Дмитро Діяковський: без жодної бідної хати, без хлопа і пана, у взаємній християнській любові, людяності, цікавості до науки і мистецтва, любові до своєї землі і культури. Але такою б автор хотів бачити Україну. Ознаки твору: Переплетення умовних і реальних сюжетів, ліричність, суб’єктивність оповіді, гостра інтрига, пригода як спосіб сюжетної організації матеріалу, любовно-еротична колізія, фольклорно-етнографічна колізія.

«План до двору» (лютий 1950). Задум роману підказаний Винниченком. Роман має чітку сюжетну лінію і виділяється серед прози Осьмачки більш високими літературними якостями. Досить яскраво показано в творі більшовицький терор в Україні. Суть «Плану до двору» зводилась до того, що родині, до якої він доводився, наказували покинути свою хату в чім стоїш і більше вже ніколи до неї не повертатися! В одну мить люди ставали безправними і бездомними. За найменший протест – заслання всієї родини до Сибіру чи далекої Півночі. В романі події розгортаються до 1932. Дія твору відбувається в с. Попівка на Черкащині. Герої: Іван Нерадько, комісар Тюрін (член НКВС). Подається портрет української жінки і українського чоловіка.

Повість «Ротонда душогубців» була написана восени 1955 р. і вперше побачила світ у Канаді 1956 р. Це - літопис злочинного винищення українства в період примусової колективізації, т. зв. розкуркулення, безпідставних арештів і політичних обвинувачень. Тривало не лише фізичне і моральне знищення, знецінювалися елементарні норми буття людини на землі. Дія роману відбувається в с. Куцівка на Черкащині, частково в Києві і Москві. Роман складається з 2 частин, кожна з них має вступ. В центрі роману родина сільського фельдшера Овсія Бруса. головні герої твору - Іван Овсійович Брус, Олена Антонівна, Овсій Брус, Гапуся. Основним почуванням у повісті є манія переслідування, основною дією є смерть або очікування смерті. В художньому світі Т. Осьмачки страшна не стільки смерть, скільки життя в її очікуванні. Щоб звільнитися від абсурдного світу, зберегти власне я, герої вибирають самогубство. У повісті «Ротонда душогубців» домінантними є такі екзистенційні мотиви: приреченість, страх, самотність, абсурд буття, свобода, вибір, відповідальність, бунт, співзвучні з аналогічними мотивами в європейських літературах, але не запозичені.

Проза О. Гончара.

ОЛЕСЬ ГОНЧАР (1918—1995) Олександр (Олесь) Гончар народився 3 квітня 1918р. у слободі Суха (тепер Кобеляцького р-ну) Полтавської області у сім'ї робітників. Основні твори: «Прапороносці» (1946-48), «Таврія і Перекоп» (1950-ті), «Людина і зброя» (1960, отримав шевченківську премію), «Тронка» (1962, отримав Ленінську премію), «Собор» (1968), «Циклон» (1970), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980, державна премія СРСР). «Людина і зброя » - роман народився зі спогадів про перші дні війни. Письменник розкриває саму сутність війни, створюючи образ руйнівної сили; глибоко розкриває проблему вибору, перед якою стає молода людина на війні, підносить красу кохання, яке незнищенне навіть у страшні історичні часи. Головними героями твору є студбатівці, колишні студенти, які залишили студентські лави задля того, щоб захищати рідну країну. Юнаки, яким у такому віці треба було б насолоджуватися життям, прекрасним світом, змушені гинути, але вони не знають егоїстичних інтересів, повністю підкорюючись відчуттю партіотизму, стаючи прекраснішими душею у своєму горінні. У романі багато, автобіографічних штрихів. В основі фабули — справжня історія добровільного батальйону, сформованого зі студентів Харківського університету у перші роки війни. В головному герої роману Богдані Колосовському, прототипом якого був товариш Гончара Григорій Тютюнник, знаходимо багато рис вдачі і самого автора. Герої роману Богдан Колосовський, Духнович, Степура, Дробаха, Лагутін та інші осмислюють проблеми війни і миру, застерігаючи світ від нових воєн, шукають відповіді на болючі питання про сутність людського буття, про смерть, думками звертаються у майбутнє.

«Тронка» поетизує красу праці і любові.ю красу людини і України. Це трагічна книга, книга прихованого болю за долю України. Це яскравий приклад роману у новелах. Через спорідненість тексту із поезією окремі частини «Тронки» сприймаються як своєрідні новели. Поетичність зумовлена і характером героїв, і художніми засобами. Архетипи степу, моря, неба. Вони відтворюють життєвий простір твору. Антипростір – символ полігону. Тронка - невеличкий дзвоник на шиї у вівці (щоб та не заблукала), а водночас і промовистий символ, що втілює в собі ідею корінного зв’язку кожної людини з рідним краєм, а також торжества життя над смертю. Всі герої роману - діти південного степу України, діти сонця. Вони міцно вросли у свою землю, в її історію, минулу й сучасну. Є тут представники різних поколінь: старий чабан Горпищенко, його син льотчик Петро, донька-старшокласниця Тоня, її друг Віталик, капітан Дорошенко, і його мати, Ліна Яцуба. Для всіх їх, де б вони не були, завжди «ніжно й сумовито дзеленчатиме тронка» - символ рідної землі.

«Собор» — один із перших, творів у літературі XX століття з екології в широкому розумінні слова — це і збереження архітектурних пам'яток, і народної пісні, ї душі людської — а це чи не найголовніше в житті народу. Автор торкається найболючіших проблем у сучасному житті, він засуджує цинізм, кар'єризм, байдужість до краси, жорстокість. У назві роману втілені не тільки поняття споруди — святого храму, але й святого храму душі людської. Червоною ниткою через увесь твір проходить думка про збереження собору душі. Володька Лобода, його батько Ізот, Микола Баглай, Єлька, Вірунька, Іван.

«Твоя зоря ». Головний персонаж твору - Кирило Заболотний - мужня, безстрашна людина, герой-льотчик під час Другої світової війни, талановитий дипломат у мирний час. Гончар скристалізував усі проблеми, які поруш. у попередніх творах. У центрі уваги – тріада: Людина, Земля, Всесвіт. Твір багатоплановий, вписується в імпресіоністичну концепцію. Це роман про людину, її духовні і моральні основи. Твір про долю покоління Корила Заболотного (про 60-ків).

Творчість Л. Костенко.

Відома українська поетеса Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. в містечку Ржищеві на Київщині в учительській сім'ї. «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961), «Княжа гора» та «Зоряний інтеграл» - не опубліковані», «Над берегами вічної ріки» (1961), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Бузиновий цар» (1987), «Вибране» (1989). «Берестечко» (1999), «Річка Геракліта» (2011), «Записки українського самасшедшого» (2010), «Мадонна перехресть» (2011). Ознаки індивідуального стилю: 1. Наявність культурологічної основи. Це виявляється на всіх рівнях (Шевченко, Сковорода, Мікеланджело, Блок, Пастернак, Роден, Данте). 2. Музичність. Музична сфера єдля неї однією з найорганічніших. 3. Концентрація думки, афористичність, іронічність. 4. Філософічність, 5. Історизм, 6. Історіософічність. 7. Інтелектуалізм. Лірична героїня перших збірок – героїня романтичного світогляду, орієнтована на творчість Шевченка і Сковороди. Формально не була яскраво епатажною, експериментальною. Лейтмотив – двобій душі і тіла. Книги «Над берегами вічної ріки», «Неповторність» сприймаються як дилогія, мета якої – виразно накреслити один із важливих для всієї творчості векторів: «мить-вічність». Осмислення себе як самоцінності у вимірах вічност, відчуття неповторності кожної прожитої миті. У цих книгах велику роль відіграє проблема пам’яті як з’єднувальної ланки між миттю і вічністю. «Сад нетанучих скульптур» складається з 2 циклів. Важливою є тема взаємовідносин талановитої особистості і суспільства (поема «Сніг у Флоренції». Ліна Костенко поставила проблему національного митця. Гол. герой- Джован Франческо рустичі. Життя митця поставлено в екзистенційний контекст. Досвід Рустичі представлений як драматичний досвід усіх художників усіх часів і народів. «Вибране ». Книга складається з 11 розділів. Ввійшли окремі вірші із збірок «Зоряний інтеграл» та «Княжа гора», які не були опубліковані раніше. «Маруся Чурай ». Змістові шари образу Марусі Чурай: 1. Маруся – існуюча в конкретному історичному часі дівчина, донька козака. 2. Маруся асоціюється з образом України. 3. Автобіографічний шар. Проблемно-змістові парметри роману: 1. Це роман про багатство людських характерів. 2. Роман про народне життя у його багатоманітті. Побутові звичаї, вірування, військове спорядження, флора, фауна – все надзвичайно достовірне. 3. Роман про те, що кожен справжній талант належить своєму часу. 4. Про страждання самотньої талановитоїлюдини з народу. 5. Про кохання і безсмертя. Жанрова природа: 1. Історичний роман у віршах (авторське визначення). 2. поетична епопея (М. Ільницький). 3. Психологічний роман, у центрі якого моральний конфлікт героїні з власною совістю (В. Моренець). Роман не є історичним у канонічному значенні – не відтворює історичних подій так, щоб вона займали переважну частину інтелектуального та емоційного простору твору, не є частково або цілком роздумами про історію, наявність історичних персонажів побіжно (І. Іскра, Хмельницький). Це історіософічний роман у віршах. «Дума про братів неазовських». Відомості взяті з Львівського літопису, стосуються страти козаків під час заворушення 1 1638 р. На основі конкретних доль розробляється питання вірності і зради. Її цікавить феномен відступництва як складова національного характеру. «Скіфська Одіcсея» Намагається встановити історичну справедливість (полемізує з Блоком), висловлює думку про самобутність скіфів-праукраїнців. Відштовхується від розповіді про наші землі Геродота. Сюжет розгортається за принципом «Одісеї». Мотив пошуку національної ідентичності, який позбавлений месіянської величі і має драматичний характер. Це своєрідний ультиматум історичному безпам’ятсву. «Берестечко» роман у віршах. Основна проблема: Усе було за нас. Чому програли ми?». Філософія поразки. Вказує на одну з найбільших бід – українську чуттєвість, на пріоритет почуттєвого над раціонально-прагматичним. Події надзвичайної історичної ваги вкотре зайшли в залежність від психологічних та особистісних факторів. Роман гомоцентричний (акцент на суб’єктивному сприйманні подій). «Записки українського самашедшого» Ставила мету зробити розтин сучасного суспільства. Показала суспільні і психічні процеси сучасності, оцінюючи їх без патетики. Світ перебуває в апогеї абсурдності, український світ – особливо. «Річка Геракліта » Це книга музики, живопису. Позиціонуєтьбся у площині «Пір року» Вівальді. Річка геракліта як образ – знак переходу з історичного контексту в позачасовий і позапросторовий. Поєднуються музичний мелос, здорова патетика, людські емоції й епічність природи.