Коефіцієнти перерахунку рівня радіації



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Коефіцієнти перерахунку рівня радіації



на будь-який час / після аварії на АЕС (для реактора типу ВВЕР)

t, год. Кt t ,zод. Кt t, год. Кt
0,25 0,57 2,50 1,44 2,04
0,30 0,61 2.75 1,49 6,5 2,11
0,50 - 0,75 1,55 2,17
0,75 0,89 3,25 1,60 7,5 2,24
3,50 1,65 2,30
1,25 1,09 3,75 1,69 8,5 2,35
1,5 1,17 1,74 2,41
1,75 1,25 4,50 1,82 9,5 2,46
1,31 1,90 2,51
2,25 1,38 5,50 1,97 2,60

 

Додаток 2

Графік для визначення часу початку tn

та тривалості перебування tp людей в зонах радіоактивного зараження

[Час роботи, tp, І2год 8год бгод 5год 4год Згод 2год 1год 0,5 год 0,2 год

 

Р1 - рівень радіації на 1 годину після аварії, Р/год; Ду - величина встановленої дози радіації, Р;Косл - коефіцієнт ослаблення радіації будівлею, захисною спорудою тощо.

ДодатокЗ

Варіанти вихідних даних для завдань оцінки радіаційної обстановки

№ варі­анту Рівень ра­діації на 6:15, Р«м Р/год Відносний час почат­ку роботи взоніРЗ, (п годин Задана тривалість роботи, tp, годин Установ­лена доза радіації, Дуст, Рентген Коефіцієнт ослаблен­ня, Косл Раніше Отримана доза радіа­ції, Дт Р Час після Останнього опромінен­ня, тюкмів
2
1. 0,5 1,5
2. 0,75 1,75
3. 1,25 2,5
4. 1,5 4,0
5. 2,0 2,5
6. 0,75 2,2
7. 1,25 3,5
8. 0,5 2,0
9. 1,5 3,5
10. 1,75 2,8
11. 1,5 4,0
12. 2,0 4,5
13. 1,25 2,75
14. 2,0 2,5
15. 0,5 2,0
16. 0,75 3,25
17. 1,25 4,5
18. 1,5 2,0
19. 0,5 1,5
20. 2,0 2,5
21. 0,5 1,5
22. 1,0 2,5
23. 1,5 3,0
24. 2,0 3,5
25. 0,75 2,8
26. 1,25 4,0
27. 1,5 2,5
28. 2,0 2,2
29. 0,75 3,8
ЗО. 1,25 2,0
31. 0,5 3,5
32. 1,5 2,8
33. 0,75 4,0
34. 1,5 4,5
35. 2,0 2,7

 


Практична робота 8

Тема: Перша медична допомога

Теоретичні відомості

При нещасних випадках виникають не тільки місцеві пошкодження але і загальні порушення діяльності всього організму (знепретомлення, колапс і травматичний шок). Між важкістю загальних порушень і місцевих пошкоджень нерідко є прямий зв’язок.

Знепритомлення.

Раптова короткочасна втрата свідомості, пов’язана з недостатнім кровозабезпеченням головного мозку, називається знепритомленням. Причинами знепритомлення можуть бути різкий біль, швидка крововтрата, сильне психічне перенапруження та ін. Знепритомлення нерідко бувають у людей молодого віку з підвищеною утомлюваністю та збудливістю нервової системи.

Знепритомлення може також статися у задушливому приміщенні, при швидкому вставанні.

Ознаки. Передвісниками знепритомлення являються блідість хворого, скарження на недостачу повітря, запаморочення, потемніння в очах, дзвін і шум у вухах, нудоту. Хворий втрачає свідомість і падає. У знепритомленному стані хворий блідий, на лобі виступає холодний піт, дихання поверхневе, сповільнене, пульс частий, слабкий, руки і ноги холодні.

Частіше за все знепритомлення буває нетривалим. Через декілька хвилин хворий приходить до тями і всі явища зникають, залишається лише слабкість.

Перша допомога. Перш за все необхідно негайно збільшити прилив крові до головного мозку: розстібнути комір одягу, пояс і ослабити все, що утруднює дихання, покласти хворого в нахиленому положенні із низько схиленою головою, забезпечити надходження свіжого повітря (відчинити вікно, кватирку, винести на повітря). Потрібно оббризкати обличчя хворого холодною водою, дати йому вдихнути нашатирний спирт на ватній кульці. Не потрібно дозволяти потерпілому після знепритомлення швидко вставати, бо він знову може втратити свідомість. Корисно дати хворому у цей час міцного чаю або кофе, валеріанових крапель.

Якщо знепритомлення не проходить або хворий знову втрачає свідомість, то це означає, що у нього наявне якесь важке захворювання. У цих випадках треба запідозрити можливість внутрішньої кровотечі, інсульту чи коматозного стану.

Колапс.

Колапс – це виникла раптово судинна недостатність, що супроводжується різким падінням артеріального тиску, яка приводить до пригнічення всіх процесів життєдіяльності. Гостра серцево – судинна недостатність може розвинутися у результаті великої втрати крові, при опіках і відмороженнях, важких інфекційних захворювань, отруєннях, інфарктах міокарду.

Ознаки. Хворий скаржиться на погіршення самопочуття, слабкість, спад сил. Потерпілий блідий, шкіра вкрита потом, дихання поверхневе, кінцівки холодні, пульс частий, малий, ледь визначається. Свідомість зберігається, при подальшому розвитку колапсу затуманюється.

Перша допомога. Основними діями першої допомоги при колапсі являється зупинка кровотечі, якщо вона є. Транспортувати хворого у стані колапсу неможна. Його потрібно покласти на спину без подушки, зігріти, підняти на 30-40 см ніжний кінець ліжка. Якщо хворий при свідомості, йому можна дати гарячий чай або кофе і терміново викликати швидку медичну допомогу. При наростанні картини колапсу і розвитку термінального стану необхідно робити штучне дихання і непрямий масаж серця.

Травматичний шок.

Травматичний шок – це важкий стан хворого із порушенням усіх функцій організму, особливо центральної нервової системи, який виникає після будь - якого пошкодження. Шок розвивається у результаті надмірних больових подразнень, при численних забитті, ранах, особливо при переломах кісток, пораненнях органів та черевної порожнин, при опіках. Розвиток шоку залежить перш за все від важкості пошкоджень (рвані, розмозжені рани) і чутливості пошкоджених областей (пошкодження нервових стовбурів і спинного мозку). Розвитку шоку сприяє загальне ослаблення, перевтома та виснаження організму, особливо втрата крові, переохолодження, погано накладена шинна пов’язка, тряска під час транспортування, підвищена нервова збудливість і психічні переживання хворого.

Під час виникає перенапруження та виснаження центральної нервової системи, особливо судинорухаючого центру, із пониженням життєдіяльності організму.

Ознаки. Хворий спочатку на протязі деякого часу збуджений, занепокоєний, стогне від болю, але його загальний стан ще мало змінений. Потім збудження змінюється повним спадом сил. Потерпілий перестає скаржитися на біль, нерухомий, хоча свідомість у нього ще зберігається, на запитання відповідає із зусиллям і пошепки. Шкіряні покриви бліді, сірого кольору, іноді із синюшнім відтінком. Загальний стан важкий, пульс частий, ослаблений, дихання різко частішає, поверхневе, температура понижена, кінцівки холодні, тіло вкрите липким потом. Можлива поява спраги, нудоти, блювоти. Пульс стає все частіше і слабше. Ступінь важкості шоку визначається по відношенню падіння артеріального тиску до підвищення частоти пульсу. Важкий ступінь шоку переходить у термінальний стан, хворий втрачає свідомість, пульс на кінцівках не визначається, дихання переривисте. Можливий швидкий розвиток клінічної смерті.

Попередження шоку. Найбільше значення мають наступні міри для попередження шоку: забезпечення потерпілому спокою, зупинка кровотечі до настання великої крововтрати, попередження охолодження організму, зменшення болю в області пошкодження, що досягається обережним накладанням пов’язки на рану чи обпечену поверхню, шини при переломах, зручним спокійним положенням потерпілого під час транспортування. Особливо обережним потрібно бути при перев’язках, перекладанні і транспортуванні потерпілого.

Перша допомога. Якщо у потерпілого у стані шоку не пошкоджені органи черевної порожнини, йому дають гарячий солодкий чай, кофе або вино. Доцільно приготувати також солоно – лужне пиття (чайна ложка харчової соди і половина чайної ложки харчової солі на 1 л води). Потрібно негайно викликати швидку допомогу, бо нерідко тільки прийняті міри боротьби із шоком (зупинка кровотечі, переливання крові та її замінників, протишокових розчинів, знеболювання) можуть спасти життя потерпілому. Персоналом машини швидкої допомоги ці міри можуть бути надані на місці пригоди і під час доставки у лікарню.

Термінальні стани.

Сучасні міри надання допомоги бувають ефективними навіть при дуже важких станах, що об’єднуються під назвою “термінальні”. До них відносяться предагональний стан, агонія клінічна смерть.

При передагональному стані свідомість хворого збережена чи затемнена, дихання різко порушене, пульс на кінцівках часто не визначається.

При агонії свідомість зникає, дихання рідке, пульс відсутній.

Клінічна смерть – це відсутність зовнішніх ознак життя: зупинення дихання і серцебиття. При такому стані хворого ще можна спасти, якщо негайно надати йому допомогу, тому що тільки через 4-6 хвилин після настання клінічної смерті остання переходить у біологічну в наслідок кисневого голодування головного мозку і загибелі нервових клітин, що управляють життєво важливими функціями організму.

Термінальні стани можуть виникнути при важкому шоку, інсульті (крововиливі у мозок), інфаркті міокарду, важких отруєннях, ураженнях електричним струмом, утопленні та ін. станах, що потребують негайної допомоги.

Перша допомога. При термінальних станах основне завдання першої допомоги – підтримання життя хворого до прибуття швидкої допомоги. Заходи повинні проводитися одразу ж після розвитку важкого стану.

Допомога при термінальних станах (реанімація) – це перш за все заходи, направлені на усування розладів серцевої діяльності та дихання (непрямий масаж серця, штучне дихання методом із рота у рот або із рота у ніс).

Реанімацію проводять на протязі не менше 40 хвилин або до прибуття швидкої допомоги, або до появи у хворого самостійного серцебиття, або до появи ознак біологічної смерті (появи трупних плям).

Непрямий масаж серця.

Хворого кладуть на жорстку поверхню на спину, розстібають чи знімають одяг, який стискує тіло. Той, хто надає допомогу, стає з лівої сторони від потерпілого і кладе на нижню третину грудини (приблизно на 1,5-2,5 см вище мечовидного відростку) долонь однієї руки, а на її тильну поверхню – другу руку. Надходження крові із шлуночків серця до артерій відбувається шляхом ритмічного стискання серця (60-80 разів на хвилину) між грудиною та хребтом. Проксимальною частиною долоні (кисть максимально розігнута у променевозап’ястковому суглобі, а пальці підійняті над поверхнею грудної клітини) швидким поштовхом, використовуючи всю вагу свого тіла, створюють тиск на нижню третину грудини із силою, достатньою для її зміщення на 3-4 см. Після кожного стискування дозволяють грудній клітині розправитись (для наповнення порожнин серця із вен), не відриваючи від неї рук. Непрямий масаж серця необхідно поєднувати із штучною вентиляцією легень, при цьому повітря повинно видуватися через кожні п'ять натискувань (у момент вдиху масаж серця переривають) якщо допомогу надають двоє людей. Якщо допомогу надає одна людина, то два видихання чергують з 15 натискуваннями.

Ускладнення: при грубому проведенні масажу можливі переломи ребер і грудини с пошкодженням легень, плевр, перикарду, крововиливи у підшкірну і перикардіальну клітковину, розрив внутрішніх органів.

 

Штучне дихання.

Перед початком штучної вентиляції легень необхідно переконатися у проходимості верхніх дихальних шляхів, вивести язик назовні, очистити ротову порожнину від слизу, крові. Хворого укладають горизонтально на спину, розстебнувши чи знявши заважаючий одяг. Потрібно стати справа від хворого, підвести праву руку під його шию, ліву кладуть на лоб і максимально розгинають голову хворого у шийному відділі. Після цього швидко виводять вперед нижню щелепу так, щоб нижні різці опинилися попереду верхніх. Цього може виявитися достатнім для відновлення спонтанного дихання у хворих у коматозному стані (коли западаючий язик закриває вхід у гортань).

Для проведення респіраторного штучного дихання методом із рота у рот чи із рота у ніс, той, хто надає допомогу, робить глибокий вдих, а потім видихає повітря через марлю чи хусточку із свого рота у рот (або ніс) хворого. Герметичність досягається шляхом закривання носа (при способі із рота у рот) чи рота хворого (при способі із рота у ніс) пальцями того, хто надає допомогу. Вдування повітря у дихальні шляхи потерпілого проводять з частотою 12-16 разів на хвилину. Видих хворого відбувається пасивно за рахунок еластичності грудної клітини. Ефективність штучного дихання визначають по амплітуді коливань грудної клітини хворого.

Ускладнення: гіповентиляція (кисневе голодування) через вдихання хворому недостатнього об’єму повітря, баротравма легень внаслідок перевищення індивідуального дихального і хвилинного об’ємів, переповнення шлунка повітрям.

Допомога потонулим

Причиною нещасних випадків на воді є невміння плавати, нетверезий стан.

Рятувати потопаючого потрібно швидко, тому що смерть може наступити протягом 4-5 хвилин. Підпливши позаду, його беруть під мишки і, повернувши обличчям нагору, пливуть із ним до берега.

Шкіра в потонулих бліда або синя. У людей із блідою шкірою в дихальних шляхах і легенях рідини немає, а із синьої - із рота і носа виділяється велика кількість води, іноді у вигляді пінистої рідини.

Перша допомога. У витягнутого з води, що наковтався її, але свідомості ще не втратив, можлива одразу ж блювота і непритомний стан. Звільнивши постраждалого від одягу, варто витерти його насухо, укутати і зігріти. Якщо блювоти не було, бажано викликати її шляхом подразнення кореня язика і задньої стінки глотки.

При втраті свідомості потрібно якомога швидше очистити хусткою або марлею ротову порожнину і глотку від слизу, мулу і піску. У «синіх» потонулих необхідно видалити рідину з дихальних шляхів і шлунка. що утонули кладуть грудьми на коліно надаючого допомогу, щоб голова звисала униз, і ритмічно декілька разів надавлюють на спину. Цим удасться частково видалити воду з легень потонулих. Після цього, повернувши постраждалою обличчям нагору, роблять штучне дихання засобом із рота в рот і роблять непрямий масаж серця. Крім того, необхідно, знявши його одяг, зробити енергійне розтирання шкіри яким-небудь сухим матеріалом (або одягом), краще вовняним. Одночасно треба вжити заходів до зігрівання хворого (грілки, укутування).

Реанімація «синіх» потонулих вдасться після перебування їх під водою протягом 5 хвилин, іноді трохи більше. Оживити «блідих» потонулих вдасться навіть після тривалого перебування їх під водою (протягом 10 хвилин, іноді і більше).

ТРАВМАТИЧНІ УШКОДЖЕННЯ

Травмою називається насильницьке ушкодження тканин і органів організму (забиті місця, поранення, переломи кісток, опіки ).

Забиті місця

Під забитими місцями припускаються ушкодження м'яких тканин і судин без порушення цілості покровів тіла, що виникають після удару тупим предметом або при падінні. У результаті їх утворяться крововиливи в тканині, що виявляються синцями.

Ознаки. Біль в момент травмування й у перші часи після нього може бути різноманітної інтенсивності в залежності від локалізації і поширеності травми, утруднення рухів забитою частиною тіла, поява «синця» (крововилив).

Ушкодження великих судин при забитому місці може призвести до значного скупчення крові в тканинах, порожнинах і порожнистих органах, до розладу кровообігу і порушенню функції постраждалого органа. При важких, поширених забитих місцях можливий шок.

Дуже важкі ушкодження від тривалого стискування, наприклад при обвалах, коли розмозжаються і роздавлюються м'язи, судини і нерви (частіше кінцівок). У таких випадках, крім розвитку шоку, можливо і важке отруєння організму продуктами розпаду тканин із наступним порушенням роботи нирок.

Перша допомога. При важких ураженнях, особливо при стискуванні, необхідно обережно витягти постраждалого з завалу, з-під уламків. Для попередження розвитку шоку постраждалого зігрівають: дають йому гарячий чай або каву, а кінцівці, яка була стиснута, надають повний спокій, обкладають льодом. Постраждалого швидко й обережно доставляють у лікарню або викликають швидку медичну допомогу. У більш легких випадках для зменшення крововиливу і більш швидкого затихання болі до забитого місця прикладають холод (пухир із снігом або льодом, мокру серветку) і створюють спокій - підвішують руку на перев'яз, при забитті

ноги постраждалий повинний лежати. Накладати тепло на ділянку забитого місця і застосовувати масаж місця ушкодження безпосередньо після травми не можна. Забиті місця голови, груди і живота можуть супроводжуватися важкими ушкодженнями внутрішніх органів.

Рани.

Механічні порушення цілості покрову тіла живого організму (шкіри, слизових оболонок, а нерідко і більш глибоких тканин) називаються ранами. Рани бувають поверхневими, коли ушкоджена лише шкіра або слизова, і глибокими. Виділяють також порожнинні поранення, що проникають у черевну, грудну порожнини й у череп. По виду знаряддя, що поранило, і по характеру ушкодження тканин розрізняють різані, рубані, колоті, рвані, забиті, покусані і вогнепальні рани. Кожний вид рани має свої властивості. Краї різаних ран, нанесених ріжучим знаряддям (ніж, бритва, скло), розходяться, рана зяяє, сильно кровить, виникає біль. Рубані рани близькі до різаних, але можуть супроводжуватися ушкодженням кісток. Колота рана, нанесена ніжем, цвяхом, шилом, кинджалом, невелика на шкірній поверхні, може бути дуже глибока і супроводжуватися значним ушкодженням внутрішніх органів при проникненні в грудну або черевну порожнину. Завдяки зсуву м'язів і інших тканин канал такої рани має складну форму, що сприяє розвитку інфекції. Рвані, забиті й покусані рани супроводжуються значним порушенням життєздатності тканин країв рани. Вони мало кровлять, але біль при них більш тривала і сильна, загоєння їх повільне.

Вогнепальні поранення кулею, осколками мін, снарядів, авіабомб, можуть бути наскрізними, коли є вхідне і більш велике вихідне отвори. Сліпі поранення - ушкодження, при яких куля, осколок, дріб застрягли в тканинах. При дотичному пораненні є більш-менш глибоке лінійне ушкодження шкіри і тканин. Осколкові вогнепальні поранення часто бувають множинні з великим розмозженням тканин.

Ушкодження декількох порожнин (наприклад, грудний і черевний) із порушенням цілості декількох органів називаються сполученими. Особливу групу складають комбіновані ушкодження: рани, заражені отруйними, радіоактивними речовинами.

При всіх пораненнях у рану можуть потрапити земля і шматки одягу, що викликають важке зараження (інфікування) рани, що може призвести до таких важких ускладнень, як загальне гнійне зараження (сепсис), правець і газова гангрена.

Перша допомога при пораненні - припинення кровотечі, захист рани від мікробів, для цього потрібно накласти пов'язку, зменшення болю створенням зручного положення пораненої частини тіла. При ранах нижніх кінцівок і тулубу зручним положенням буде лежаче, верхніх - підвішування руки на перев'яз. Після накладення пов'язки хворий повинний бути направлений у лікарню для хірургічної обробки рани.

Кровотеча при пораненнях. Всяке поранення супроводжується кровотечею. Найбільш сильна кровотеча наступає при ушкодженні артерій (артеріальна кровотеча). При цьому виділяється багато крові червоного кольору. Якщо рана відкрита, вона б'є з неї фонтаном, поштовхами. При пораненні значних артерій (шиї, стегна, пахової області) тільки негайна допомога може спасти життя пораненого.

При пораненні вен (венозна кровотеча) кров темно-червоного кольору, витікає з ушкодженої судини безупинним струменем.

Розрізняють зовнішні кровотечі, коли кров виділяється назовні через ушкоджену шкіру і слизисті, і внутрішні, при яких кров скопичується в тканинах і порожнинах тіла (черевний, грудній). Артеріальні кровотечі зі значних судин подають найбільшу небезпеку для життя. Крім небезпеки великої втрати крові, поранення вен шиї і грудної клітини може супроводжуватися влученням у тік крові пухирців повітря, що дають нерідко смертельну повітряну закупорку судин.

Допомога при кровотечі. Для зменшення втрати крові потрібно зупинити кровотечу якнайшвидше на місці події (тимчасове припинення кровотечі). У лікарні буде зроблене остаточне припинення кровотечі. При кровотечі з капілярів і дрібних вен достатньо буває підняти нагору поранену кінцівку або накласти давлючу пов'язку на рану: шкіру навколо рани змащують йодною настойкою, потім на рану накладають перев'язувальний матеріал, вату і туго прибинтовують.

При артеріальній кровотечі з рани на руці або нозі гарним методом припинення його є притискання артерії до кістки вище (по току крові) місця поранення, тобто між раною і серцем. Цей метод дуже зручний як попередній засіб припинення кровотечі, поки не вдасться застосувати більш діючий.

Припинення кровотечі таким засобом повинний провадитися до прибуття медичного робітника або доставки хворого в лікувальне заснування.

При артеріальних кровотечах в області ліктьового згину, медіальної поверхні передплічча, у підколінній і паховій областях кровотеча може бути зупинене шляхом згинання кінцівок Максимально зігнуту в суглобі конечність утримують у такому стані ременем, бинтом, косинкою.

При значних артеріальних кровотечах на кінцівку накладають джгут або імпровізований джгут-закрутку (гумова трубка, носової хустка, білизна, але не мотузка або шнур, що можуть ушкодити тканини). При накладенні джгута на конечність його розташовують поверх прокладки (одяг, рушник, вата) так, щоб один його тур лежав поруч з іншим. Затягування джгута або закрутки проводиться до зникнення пульсу нижче місця поранення. Кінець джгута закріплюють вузлом або гачком і ланцюжком. Слабко накладений джгут не дає припинення кровотечі (кінцівка стає синюшної), при надмірному його затягуванні можуть бути ушкоджені м'які тканини і нерви кінцівки. Накладають джгут на термін не більш ніж на 1.5-2 часу, а взимку - на один час. Щопівгодини його послабляють на декілька хвилин, притискаючи пальцем артерію, а потім знову накладають, але декілька одступив від старого місця накладення. Джгут і закрутка повинні бути видні, а до одягу повинна бути прикріплена записка з указівкою часу накладення.

При відсутності джгута накладають закрутку. Вона кладеться також поверх одягу або на м'яку підкладку (рушник, вата). Перед накладенням закрутки конечність піднімають догори. Закрутку слабко зав'язують, у петлю вставляють дерев'яну паличку і закручують, підклавши в місці закрутки палець або бинт, щоб не защемити шкіру. Закрутку, як і палять, накладають тільки при сильних артеріальних кровотечах на стегні, гомілки, плечі і передпліччі. Її розташовують можливо ближче до рани, вище її по току крові. Через той що закрутка на передпліччя і гомілки не завжди досягає цілі, краще накладати її на стегно і плече, але якнайближче до місця поранення. На середню частину плеча закрутку не накладають, тому що вона може ушкодити нерв. Якщо її правильно накласти, кровотеча зупиняється, шкіра кінцівки блідне.

При венозній кровотечі на руці або нозі достатньо покласти постраждалого, підняти нагору руку або ногу й утримувати її в такому положенні; при цьому кровотеча швидко зупиняється.

Накладення пов'язки на рану. Після звільнення пораненої області від одягу шкіру навколо рани обтирають спиртом, одеколоном, бензином або горілкою і змащують йодом.

Невеличкі рани можна змазати йодом або спиртом по всій поверхні. На такі невеличкі, особливо різані рани накладають смужки липкого пластиру. На великі рани повинні бути накладені пов'язки.

Рекомендується накладати на рану стерильну пов’язку. При відсутності стерильного матеріалу можуть бути використані чиста хустка або серветка, пропрасовані гарячою праскою. Основне правило, що повинно бути дотримане при цьому - не торкатися руками тих частин серветок, що накладаються на рану. Серветки цілком повинний прикривати прошарок вати.

Ще зручніше робити перев'язку за допомогою спеціального перев'язувального пакета першої помочі (індивідуальний пакет). Він складається зі знезаражених ватно-марлевих подушечок (пов'язок), і бинта, що знаходяться в пергаментному папері, у прогумованому чохлі і матерчастій оболонці. Ватно-марлеві подушечки просочуються антисептичною речовиною (фурацилін) або антибіотиками (синтоміцин), що має значення для попередження розвитку інфекції.

При відкриванні матерчастої оболонки і чохла виймають булавку і, розгорнувши пергаментний папір, дістають подушечки так, щоб не стосуватися руками поверхні, що накладається на рану. Подушечки зміцнюють на рані оборотами марлевого бинта так, щоб вони не усунулися убік від рани. Кінець бинта закріплюють булавкою, що знаходиться під прогумованою оболонкою.

Для попередження розвитку правця при всіх пораненнях необхідно якнайшвидше ввести протиправцеву сироватку й анатоксин. Для винятку важких гнійних ускладнень і газової гангрени всі рани в можливо короткий термін після поранення підлягають первинній хірургічній обробці.

Травми голови

Струс і стискування головного мозку. Спостерігаються при забитті голови, падінні. Несвідомий стан після удару головою при падінні може бути викликаний крововиливом, що здавлює головний мозок, або порушенням діяльності останнього -- струсом мозку.

Ознаки. Струс головного мозку характеризується утратою свідомості в момент ушкодження хоча б на короткий термін, наступною блювотою, запамороченням, головними біль. Прийшовши у свідомість, що постраждала не пам'ятає, як відбувся нещасливий випадок, а нерідко не може розповісти і те, що було протягом деякого часу перед нещасливим випадком. Особливо важко встановити струс мозку в постраждалого в стані сп'яніння. Тривала утрата свідомості або повторної втрати його через деякий термін після того, як постраждалий отямився, указує звичайно на більш важкий стан, тобто на забиття головного мозку і стискування його крововиливом.

Перша допомога. Постраждалий повинний знаходитися в максимально покійному і зручному положенні на спині з декілька піднятою головою і верхньою частиною тулуба. На голову варто покласти пухир із льодом або холодний компрес і терміново викликати швидку медичну допомогу або обережно, без трясіння і поштовхів, доставити хворого в лежачому положенні в лікарню. При блювоті голову постраждалого повертають набік і утримують її в такому положенні, видаляючи хусткою блювотні маси з рота і глотки.

Поранення голови. При забитому місці голови можуть бути ушкоджені м'які тканини покровів черепа (що дає багату кровотечу), кістки черепа, оболонки головного мозку і мозкової тканини. Ці ушкодження можуть викликати не тільки зовнішню кровотечу, але і ще більш небезпечне – внутрішньочерепне пошкодження, що здавлює головної мозок і може призвести до дуже важких ускладнень і навіть до загибелі постраждалого.

Ознаки. При будь-якій рані голови можуть бути і більш глибокі ушкодження. Якщо поранення супроводжувалося утратою свідомості, головною біль, блювотою, уповільненням, а потім прискоренням пульсу, приступами порушення або судорогами, то можна припускати черепно-мозкове ушкодження. Проникаюче поранення черепа безумовно підтверджує витікання через рану світлої рідини і наявність у рані осколків кісток черепа.

Перша поміч. Волосся навколо рани необхідно постригти, шкіру змазати йодною настойкою. Торкати тканина головного мозку , що випасла в рану , не можна. На рану накладають пов'язку.

Переломи кісток черепа. Для переломів склепіння черепа характерна припухлість у місці ушкодження, при переломах основи нерідко з'являються крововилив в області повік і ока, витікання із слухових проходів або носа світлої мозкової рідини. При відкритому переломі є рана на склепінні черепа.

Переломи черепа звичайно супроводжуються мозковими явищами: постраждалий знаходиться без свідомості, шкіра синюшна, із рота і носа може виділятися кров або піниста рідина, нерідко з'являється блювота.

Перша допомога. Всіх хворих з ушкодженнями черепа відправляють у лежачому положенні в лікарню, якщо навіть вони знаходяться у свідомості. Обережно накладають пов’язку на рану, можна прикласти пухир або поліетиленовий пакет із льодом або снігом.

Травми грудної клітини

Переломи ребер. При травмі грудної клітини нерідко виникають переломи одного і багатьох ребер.

Для перелому ребра характерна неможливість через біль зробити глибокий вдих. При множинних переломах розвивається дихальна недостатність.

Перша допомога. Постраждалого краще транспортувати в лежачому положенні на носилках із піднятою головою і тулубом, якщо навіть він може пересуватися самий, щоб уникнути посилення крововиливу в грудну порожнину. Для полегшення хворій грудну клітину можна декілька стягти рушником. При множинних переломах необхідні заходи щодо попередження шоку.

Поранення органів грудної порожнини. При ранах груди, особливо колотих і вогнепальних, а також при переломі ребер велике значення мають ушкодження плеври і легкого. Такі поранення можуть супроводжуватися кровохарканням і кровотечею в плевральну порожнину. При ушкодженнях грудної клітини далеко не завжди, особливо в умовах вулиці, можна роздіти постраждалого, і про можливі ушкодження (поранення, забиті місця, переломи ребер, ушкодження легкого осколками ребра і т.д.) припадає судити по характері подиху, посиленню хворій при подиху, посинінню губів і відкашлюванню крові. Особливо велике значення має при пораненні груди влучення повітря в порожнину плеври через відкриту рану при вдиху і видиху (відкритий пневмоторакс). Можливо влучення повітря в плевру через рану лише при вдиху або з ушкодженого легкого (клапанний пневмоторакс).

Ознаки. При стискуванні груди з'являються синюшність і крововиливи в шкірі верхньої половини тулуба, розлади подиху. Крововилив у плевру дає картину недокрів'я унаслідок утрати крові (блідість, частий пульс, слабість, запаморочення, непритомний стан). При відкритому пневмотораксі рана «дихає», тобто повітря із шумом входить і виходить через рану, чутно присмоктування повітря в момент вдиху, а при кашлі розприскується кров. Пневмоторакс часто супроводжується шоком і викликає важкі розлади подиху - задишку і ядуху. При клапанному пневмотораксі розлади подиху і серцевої діяльності швидко наростають.

Перша поміч. При легеневій кровотечі краще транспортувати хворого в напівсидячому положенні. При пораненні груди, особливо при відкритому пневмотораксі, необхідно негайно прикрити рану пов’язкою. Шкіру навколо рани змащують вазеліном, рану поверх накривають розірваною гумовою рукавичкою або гумовою прокладкою від індивідуального пакета (це необхідно для припинення надходження повітря в плевральну порожнину), закривають поверх марлею і накладають ватяну пов'язку.

Ушкодження органів черевної порожнини

Травми печінки і селезінки можуть супроводжуватися внутрішньою кровотечею і давати картину гострої крововтрати. При пошкодженні шлунка, кишечнику і сечового міхура розвивається важке захворювання - запалення очеревини, яке небезпечне для життя.

Ознаки ушкодження внутрішніх органів - це болі, неспокійний стан хворого, поява спраги, запаморочення, слабості і навіть втрата свідомості, нерідко затримка газів, нудота і блювота, сонливість, блідість шкіри, частий пульс, частішання подиху, можливий шок. При ушкодженні нирок з'являються болі в попереку, кров у сечі.

Перша допомога. При підозрі на ушкодження органів черевної порожнини постраждалому не можна пити. Приймати ліки, особливо знеболюючі препарати не потрібно (це ускладнює лікарям встановлення правильного діагнозу). Під час транспортування в лікарню постраждалий повинен лежати на спині, необхідно створити постраждалому повний спокій. Можна прикласти пухир із льодом на животі.

При пораненні органів черевної порожнини необхідно накласти пов'язку на рану після змазування шкіри навколо її йодною настойкою. Вправляти органи, що випасли через рану, (сальник, кишки) не можна, необхідно лише обкласти і прикрити їх перев'язувальним матеріалом.

Переломи

Порушення цілості кісток називається переломом. Якщо шкіра, а для кісток черепа і таза і слизуватої оболонки не ушкоджені, перелом вважається закритим. При порушенні цілості шкіри утвориться ранева поверхня (відкритий перелом).

Ознаки перелому: різкий біль у момент ушкодження, неможливість користуватися кінцівкою, зміна її форми, ненормальна рухливість у місці травми. При всіх неясних ушкодженнях кістки їх краще вважати переломами і застосовувати міри, показані при них.

Перша допомога. Потрібно зменшити рухливість відломків у місці перелому при транспортуванні застосовується шинна пов'язка. Добре накладена шинна пов'язка попереджає розвиток шоку й інші ускладнення.



Последнее изменение этой страницы: 2016-08-14; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.170.171 (0.023 с.)