Особливості розвитку кредитної системи в Україні.

Складні кредитні відносини знаходять свою реалізацію в кредитній системі. Необхідною умовою ефективної організації кредиту, як однієї з форм економічних відносин та елемента розширеного відтворення є функціонування кредитної системи. Кредитна система – сукупність кредитних відносин, їх форм і методів реалізації та інститутів, за допомогою яких ці відносини функціонують; - це cукупність банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які здійснюють мобілізацію грошових ресурсів і надають їх у позику. Сутність кредитної системи виражається через сукупність кредитних відносин, a також форм кредитів, методів кредитування та сукупність кредитних установ. Отже, кредитні відносини – це відносини з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів на умовах повернення, оплати та забезпечення. В залежності від форм кредиту кредитні відносини поділяються на кредитно-грошові та кредитно-товарні.Типи кредитних відносин: між банками і підприємствами (комерційні банки), між банками і державою(Центральний банк), між підприємствами, організаціями(пара банківські установи), між фізичними особами(каси взаємодопомоги, кредитні спілки), зовнішньоекономічні кредитні відносини(спеціалізовані банки).

Функціонування кредитної системи в Україні базується на сукупності кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Взагалі кредитна система України почала своє формування та становлення після прийняття незалежності.

Необхідність кредитної системи була викликана такими потребами: організація кредитних відносин через кредитні установи, які акумулюють тимчасово вільні кошти і надають їх у позику для розвитку виробництва і розширення торгівлі; управління та врівноваження відповідних грошових потоків, що творить особливу форму підприємницької діяльності; потреба технічної організації руху грошових коштів у економіці, її здійснюють інститути кредитної системи як посередники у забезпеченні руху коштів між різними суб’єктами ринку.

Особливості розвитку кредитної системи полягають у тому, що процес розвитку к.в. від найпростіших форм безпосереднього руху коштів від кредиторів до позичальника і навпаки привів до появи посередників, що стали акумулювати тимчасово вільні кошти і надавати їх у позику у формі банківського кредиту. Наступний розвиток кредиту привів до появи та розвитку спеціалізованих фінансових посередників, які обслуговують ті сегменти грошового ринку, які не зайняті банками. Завершив процес становлення кредитної системи – період створення єдиного органу регулювання к.с. – центрального банку, який став виконувати функції управління процесами організації кредитно-розрахункового і фінансового обслуговування.

Чисельні інститути к.с. можна об’єднати у три великі групи: центральні банки; комерційні банки, які можуть бути універсального типу і спеціалізовані; СКФУ(пара банківські, лізингові та факторингові компанії, брокерські і дилерські фірми, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії, поштово0ощадні установи).

В період становлення державної незалежності Україна першою почала в умовах економічної та фінансової кризи будувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитної політики. Становище ускладнювала нескоординованість економічної політики незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин. На початку 1992 р. у республіці панувала криза платіжних засобів. За цих умов з 10 січня 1992 р. в Україні запролваджено в обіг купони багаторазового користування як доповнення до рублевої готівкової маси з метою хоча б відносного збалансування грошової маси в обігу та відповідного обслуговування товарного ринку. Необхідність цього акта була викликана тим, що:

з вересня 1991 року Україна практично не отримувала від ЦБРФ нових рублевих надходжень;

напередодні 1992 року Україна вимушена була слідом за Росією піти на лібералізацію цін ¾ їх майже десятикратне підвищення.

Мета впровадження купоно-карбованця в структуру грошового обігу полягала:

використати систему паралельного обігу рубля та купоно-карбованця, за якої частка виплати всіх видів доходів населення у новій грошовій одиниці мала розширятися поступово відповідно до наповнення товарного ринку;

передбачалося, що поетапне запровадження в обіг купоно-карбованця забезпечить йому не лише достатню купівельну спроможність, а й певні конкурентні переваги порівняно з російським рублем;

використати в обігу купоно-карбованець як перехідну тимчасову грошову одиницю;

впровадити в обіг національну повноцінну банкноту ¾ гривню.

Проте очікуваного результату ці заходи не дали і намітилось різке знецінення купоно-карбованця. Причини:

Глибокий спад виробництва. У січні 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, в тому числі товарів широкого вжитку ¾ на 28,1%, продуктів харчування ¾ на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%.

Різка нестача рублевої маси. Під впливом цього чинника весь готівковий обіг було переведено на купонне обслуговування. Нова грошова одиниця була позбавоена механізму, що мав підтримувати її відносну стабільність.

У рублевій зоні за ініціативою Росії було запроваджено нову систему взаєморозрахунків ¾ здійснення взаємних платежів через кореспондентські рахунки, які проходили лише через розрахунковий центр у ЦБРФ. В результаті рубель втратив функцію єдиної грошової одиниці.

В результаті повної купонізації сфери готівкового обігу відбувся її механічний відрив від обігу безготівкового, який продовжував обслуговуватися російським рублем. Утворилася спотворена ситуація, за якої валютний курс купона у процесі його використання в готівковому та безготівковому обороті роздвоївся. А це сприяло здійсненню масових фінансових спекуляцій, пов¢язаних з переведенням грошей з однієї форми обігу в іншу, переведення грошових капіталів з України в Росію.

І лише 12 листопада 1992 р. згідно з Указом Президента України “Про реформу грошової системи України” купоно-карбованець було впроваджено у сферу безготівкового обороту. Купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти і став єдиним на території України офіційним засобом платежу. Карбованець як тимчасову грошову одиницю, з точки зору сьогоднішнього досвіду, було введено не в кращий спосіб. Він прийняв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб та помилок будувалась національна грошова система. Так завершився перший етап грошової реформи.

Проте позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав і його знецінення тривало. Крім того, тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших фунуцій ринкового господарства ¾ функцію нагромадження. А без реаліації цієї функції не можна подолати економічну кризу, зупинити інфляцію, вирішити складні питання приватизації, проблеми платіжного балансу. Від зволікання із запровадженням в обіг власної грошової одиниці знижувався і міжнародний престиж України.

За цих умов особливої гостроти набуло питання про рішуче прискорення другого етапу грошової реформи ¾ запровадження в обіг гривні. 25 серпня 1996 року Президент України підписав Указ “Про грошову реформу в Україні”, за яким:

З 2 по 16 версня 1996 року в обіг введена національна валюта України гривня та її сота частина ¾ копійка.

В обіг були випущені банкноти номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінна монета номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Емісія українських карбованців була припинена.

Українські карбованці підлягали обміну на гривні за курсом 100000 карбованців за 1 гривню, суми до 100 млн.укр.крб. обмінювалися на гривні готівкою, а понад 100 млн.крб. ¾ зараховувались на вклади в банках з правом їх вільного використання в гривнях.

Отже, на п¢ятому році незалежності Україна отримала найважливіший атрибут державності, стабільну грошову одиницю ¾ гривню. Назва національної валюти вибрана не випадково. За часів Київськї Русі наші пращури створили першу власну грошову систему, в якій грошовою одиницею була гривня, відлита зі срібла або золота. Отож наша сучасниця знатного роду ¾ одна з найстаріших на планеті грошових одиниць.