ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Воєнні дії козацьких військ під проводом Б.Хмельницького у 1650-1657 рр.



У лютому - березні 1651 р. поляки відновили бойові дії. 18-30 червня 1651 р. у битві під Берестечком, внаслідок втечі кримського хана, який полонив Б. Хмельницького, козаки зазнали тяжкої поразки, але основна частина війська була врятована.

18 вересня 1651 р. було укладено Білоцерківський договір, за яким під владу гетьмана передавалося Київське воєводство, козакам дозволили жити тільки в королівських володіннях, пани поверталися до своїх маєтків, реєстр встановлювався у 20 тисяч, заборонялося гетьману зноситися з іншими державами, питання про унію не обговорювалося, Чигирин з округою залишався при гетьмані.

Білоцерківський договір був вимушеним компромісом, який ще менше влаштовував обидві сторони. В Україні ж почалася справжня селянська війна. Сейм Речі Посполитої не затвердив Білоцерківський договір, тому бойові дії відновилися. 22-23 травня 1652 р. у битві під Батогом було розгромлене двадцятитисячне польське військо. Козацькі війська знову займали Брацлавщину та Чернігівщину. Восени 1653 р. були відновлені бойові дії. У жовтні - листопаді 1653 р. у боях під Жванцем повторилася зборівська ситуація, кримський хан врятував польське військо від поразки. Б. Хмельницький змушений був погодитися на припинення бойових дій, але новий договір не укладає, бо змінюється зовнішньополітична ситуація.

Б. Хмельницький і старшина переконувалися, що одними своїми силами, без допомоги ззовні Україна подолати Польщу не зможе. Одним із можливих союзників України був турецький султан. Але татари ж були ненадійними союзниками, а своїми грабунками вони дратували українське населення. Б. Хмельницький все більше схилявся до переконання, що надійним союзником міг стати тільки російський «єдиновірний» цар.

Нова спроба домогтися визволення й об'єднання усіх українських земель в межах національної держави була зроблена зі спробою обпертися на допомогу Росії. 1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві вирішив взяти Військо Запорозьке «під високу государеву руку». Для юридичного оформлення цього акту в Україну виїхало посольство В. Бутурліна. 8 січні 1654 р. в Переяславі спочатку відбулася старшинська рада, а згодом Генеральна військова рада. Було вирішено, що Гетьманщина перейде під протекторат Росії при збереженні основних прав і вольностей Війська Запорозького. Усні домовленості в Переяславі і затверджені в березні цього ж року в Москві документи утворили систему норм відносин між Гетьманщиною і Росією, відомі в літературі як Переяславський договір 1654 р.

Навесні 1654 р. російська армія розпочала воєнні дії проти польської армії в Білорусі. їй допомагав 20-тисячний козацький корпус I. Золотаренка. Союзники здобули Смоленськ, Мінськ, Вільно, I. Золотаренко захопив південну Білорусь. Але його заходи із запровадження в Білорусі козацького ладу викликали перший конфлікт з московськими воєводами, які всі здобуті козаками землі вважали «царськими».

Восени 1654 р. поляки, заручившись підтримкою кримського хана, вирушили в похід на Україну. У січні 1655 р. проти них виступив Б. Хмельницький з козацьким і московським військом. Вирішальна битва, що відбулася біля Охматова (на Київщині) в останні дні січня, коштувала великих втрат обом сторонам, але не принесла успіху жодній. Це значно послабило Надії українців на допомогу царя, який, до того ж, всіляко намагався через своїх воєвод підкорити Україну своїй волі, а козацьке військо використати для завоювання Литви й Білорусі.

3 1655 р. Б. Хмельницький розвинув активну дипломатичну діяльність, намагаючись іншими зовнішньополітичними зусиллями забезпечити незалежність Української держави. Зокрема налагоджувалися союзницькі відносини зі Швецією. Навесні 1655 р. шведський король Карл X Густав почав війну проти Польщі. Користуючись цим, Б. Хмельницький з українським військом і корпусом Ф. Бутурліна восени вирушив до Галичини, розгромив польську армію під Городком і почав облогу Львова. Оскільки Ф. Бутурлін від імені царя вимагав, щоб усі здобуті міста належали царю, то Б. Хмельницький не став штурмувати Львів, а обмежився викупом.

Українсько-московське військо здобуло й Люблін, і перед гетьманом відкрилися перспективи об'єднати всі українські землі під своєю булавою. Але тут на допомогу Польщі знову виступив хан. Це змусило Б. Хмельницького відступити від Львова. 20 листопада 1655 р. під Озерною татари атакували українсько-московський табір, і все закінчилося переговорами і втратою досягнень кампанії 1655 р.

3 кінця 1655 р. Росія, налякана успіхами Швеції в Прибалтиці, пішла на зближення з Річчю Посполитою, щоб вступити в боротьбу зі Швецією. Розпочалася російсько-шведська війна. А у Вільні була підписана угода про перемир'я між Росією і Польщею (1656 р.). На польсько-російські переговори українська делегація не була допущена. В Україні це було сприйнято як зраду.

Головною турботою Богдана Хмельницького в останній рік його життя було завершення визволення українських земель. 3 метою створення антипольської коаліції він уклав угоди зі шведським королем Карлом Х Густавом і семиградським князем Юрієм Ракоці II. На початку 1657 р. Україна й Семиграддя (Трансільванія) почали воєнні дії проти Польщі. Козацькі війська оволоділи Волинню, Турово-Пінщиною і Берестейщиною.

Шведи захопили більшу частину Польщі. Але незабаром почалися невдачі, і антипольська коаліція розпалася. Ці події були останнім ударом для хворого гетьмана, і 27 липня 1657 р. він помер у Чигирині. Його смерть значно ускладнила справу визволення України: вирвалися назовні внутрішні суперечності українського суспільства; загострилися протиріччя між старшиною, яка прагнула одержати феодальні привілеї, і рядовим козацтвом; розгорнулася боротьба старшинських груп за владу, яка призвела до Руїни.

 

53. Переяславський договір 1654 р. з Москвою: причини укладення, зміст та наслідки для України.

На другому етапі Визвольної війни (1649-1654 pp.) боротьба йшла з перемінним успіхом. У той час, коли Хмельницький намагався налагодити зв'язки з сусідніми державами – Волощиною, Трансільванією, Молдавією, Кримом, Туреччиною, Московією, поляки 1651 p. розпочали наступ на Україну. Після того, як козацькі полки були розбиті під Берестечком у 1651 р. і відступили під тиском литовської армії, Хмельницький підписав Білоцерківський договір (1651 р.), за яким гетьманське управління обмежувалося тільки Київським воєводством, реєстр скорочувався до 20 тис, а польська шляхта отримувала право повертатися до своїх маєтків. У 1652 р. польське військо було розбите під Батогом, але в 1653 р. через зраду кримського хана Хмельницький не зміг розгромити основні сили польської армії. Оскільки козаки були знесилені численними битвами, Хмельницький розпочав пошуки воєнного союзника. В 1653 р. Земський собор у Москві після довгих вагань прийняв рішення про прийняття України «під високу руку» московського царя. 8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася козацька рада, де позитивно було вирішене питання про союз України та Московії. Після переговорів у Москві в березні-квітні 1654 р. підписано договір «Березневі статті», що за московськими дипломатичними нормами був оформлений як повеління московського царя своєму підданому. Суть статей – підтвердження прав Війська Запорізького на маєтки й землі; встановлення 60-тисячного реєстру; гетьманський уряд за статтями мав контролювати фінанси й податки; залишалися недоторканними права органів влади, Київського митрополита. За договором Московія зобов'язувалася надати воєнну допомогу Україні. Права гетьмана обмежувалися лише в зносинах з Кримом і Туреччиною. Фактично Україна увійшла під протекторат Росії на правах широкої автономії.Значення українсько-московського договору 1654 р. :-Попри недосконалість і недовговічність, українсько-московський договір 1654 р. протягом XVII – XVIII ст. розглядався українцями як найпереконливіший доказ суверенності України.

-Він дав змогу цілком зберегти самостійність щойно створеної Української гетьманської держави.

-Український уряд дістав можливість довести до переможного кінця війну проти Речі Посполитої, а отже, завершити возз’єднання всіх українських земель під своєю владою.

-У міжнародних відносинах договір засвідчував право України на відокремлення від Польщі.Договір був також виявом міжнародного визнання самостійності Української держави, недоторканності встановленої системи соціально-економічних відносин.

54. Варшавський договір 1920 р.: причини, умови, наслідки

Варшавський договір - угода між Польщею та УНР 21 квітня 1920 р.

Причинами підписання Варшавської угоди були:

- бажання не допустити встановлення влади більшовиків та бажання зберегти незалежність УНР зі сторони С. Петлюри;

- Польща бажала розширити свої території, а також не допустити приходу до влади більшовиків на Україні;
- Західноукраїнські землі були важливим об'єктом переговорів у квітні 1920 р.

Польський уряд Пілсудського відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 р. та визнав УНР. Польща зобов'язувалась не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України. Гарантувались національно-культурні права українського населення в Польщі і польського в Україні. Кордон між Україною і Польщею мав проходити по колишньому російсько-австрійському кордоні, Галичина, Західна Волинь та деякі інші етнічні території України відходили до Польщі. 24 квітня 1920 - підписання військової конвенції, яка передбачала початок спільних польсько-українських військових дій проти більшовиків на території України.

Наслідком підписання варшавського договору стала інтервенція польських військ з військами Петлюри, Польща на декілька місяців захопила Білорусію, Правобережжя України та Київ. В наслідок чого політичний авторитет Петлюри дуже впав.

Після закінчення Польсько-Україно-Російської війни польський уряд визнав УРСР і уклав з нею Ризький мирний договір 1921 р., чим анулював Варшавський договір.

55. Берестейський мирний договір УНР з країнами Четверного союзу: причини підписання, умови, наслідки.

Брестський мирний договір - мирний договір між УНР з одного боку, Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, підписаний 27 січня 1918 у Бресті.

Причини: 1. Вкрай загрозлива для України ситуація, яка склалася наприкінці 1917 — на початку 1918 р. у зв'язку зі вторгненням до неї трьох російських більшовицьких армій (М.Муравйова, Р.Берзіка та І.Кудинського), вимагала від українського керівництва вивільнення сил, що перебували на Східному фронті, для відсічі агресії.

2. Укладення Росією у Бересті перемир'я з центральними державами мало великий пропагандистський вплив, й керівники УНР, щоб не втратити підтримки українських вояків і цивільного населення, змушені були із запізненням наслідувати більшовикам і домагатися миру.

3. Спроби Центральної Ради порозумітися з Антантою, якій вона симпатизувала, не були підтримані останньою.

Умови: - Стан війни між державами німецько-австрійського блоку і УН припинився – Німеччина й Австро-Угорщинами ставали союзниками УНР – Німеччина й Австро-Угорщина зобов’язались надати допомогу УНР у відновленні контролю над усією територією держави – УНР взяла на себе зобов’язання поставити до Німеччини й Австро-Угорщини 60 млн пудів хліба, 2 илн пудів худоби живою вагою, а також картоплю, цукор, сало, інші продукти харчування та сировину і т.к.

Наслідки: Брестський мирний договір був великим успіхом тогочасної української дипломатії, адже заклав фундамент міжнародно-правовому визнанню Української Народної Республіки як незалежної країни. На деякий час врятував Україну від поглинення більшовицькою Росією. Проте неспроможність УЦР виконувати в повному обсязі господарські статті договору призвели до наростання суперечностей між УЦР і австро-німецьким командуванням в Україні, відтак до падіння демократичної УНР і появи гетьманського уряду П.Скоропадського.

 

56. Антинацистський Руху опору в Україні в роки Другої світової війни.

Поряд з діяльністю ОУН-УПА у Львові ще 1939 року сформовано збройне польське підпілля, містилися штаби Львівських обшару та округи Армії Крайової. Поруч з аківцями діяли осередки партії ендеків і прокомуністичної Гвардії Людової. Улітку 1942 р. в місті виникла організація комуністичного руху опору - "Народна Гвардія", яка налічувала кілька десятків підпільників і тяжіла до польського центру ППР у Варшаві. У львівському ґетто та Янівському концтаборі у 1942-1943 pp. було створено озброєні групи єврейських бойовиків.Зазначимо, що усі течії руху опору на західноукраїнських землях, існували окремо і діяли ізольовано. Ще більше, вони нерідко шкодили одне одному. Наприклад, радянський шпигуни після здійснення терористичних акцій наводили ґестапо на українське підпілля ОУН. Восени 1941 p., коли ґестапо розгорнуло масові арешти і розстріли членів ОУН, остаточно визначився антинацистський характер українського руху опору. У грудні Провід ОУН проголосив декларацію про боротьбу проти обох окупантів України - Гітлера і Сталіна.

Восени 1941 р. на окупованій території з розрізненої боротьби з загарбниками оточених підрозділів Червоної армії, наспіх сформованих партизанських загонів, організацій радянського підпілля та інших патріотичних формувань почав поступово оформлятися антинацистський фронт боротьби.З кінця 1942 p., коли радянський рух опору набув масового характеру на всій тимчасово окупованій території України, у важкодоступних районах Київської, Чернігівської, Сумської, Житомирської, Рівненської, Волинської областей, контрольованих радянськими партизанами, утворювались партизанські краї та зони, в яких в тій чи іншій мірі і формі почали відновлюватися та приступили до діяльності органи радянської влади. Особливістю їх організації та діяльності був надзвичайний характер режиму - воєнного стану окупованої ворогом території.

57. Дисидентський рух в Україні, його програмні цілі.

Дисидентський рух — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.За часів Брежнєва відбуваються перші арешти шестидесятників і розгортається дисиденський рух - рух незгодних. Він виник як протест проти антинародних дій партійно-державного режиму, недотримання ним конституційних положень і очевидних порушень соціальної справедливості. Його представники спочатку виступали проти недоліків існуючої системи, порушення законів, прав людини, свободи слова, друку і т.д. Першим документом цього руху став відкритий лист до ООН, надісланий українськими політв’язнями з Мордовії (1955). Рух дисидентів поділяється на такі напрямки: самостійницький (Л.Лук’яненко); національно-культурницький - вільний культурний розвиток (І.Світличний, І.Дзюба); правозахисний - вимоги дотримання прав і свобод людини (Українська Гельсінська спілка (1959), очолив М.Руденко); релігійний - дотримання свободи віросповідання.

1959 - перша дисиденська організація Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС). Мета - здобуття незалежності України мирним шляхом.Особливість дисиденського руху - поєднання правозахисних і національно-визвольних ідей.Відсутність чіткої політичної програми, належної організації, репресії призвели до її поразки.

Учасники: Ю.Литвин, О.Тихий, В.Мороз, Н.Осадчий, М.Мосютко, П.Григоренко, В.Симоненко, І.Дзюба.

58. Політика "радянізації" на західноукраїнських землях в 1939-1941 рр.

Причини: Західна Україна відійшла до сфери впливу СРСР, багатовікове прагнення українців до возз’єднання послужило прикриттям геополітичних планів керівництва СРСР.

Перший період: вересень 1939 - грудень 1939 - формування тимчасових органів влади під безпосереднім контролем військових частин Червоної армії.

Другий період: грудень 1939 - лютий 1940 - перехід функцій тимчасових органів влади в руки створених органів радянської влади на місцях.Третій період: Лютий 1940 - червень 1941 - розбудова партійних, радянських правоохоронних і господарських структур управління. Репресії, розстріли, порушення законів і прав людини, кардинальні зміни в економіці і соціальній сфері.У період 1939-1941рр на західноукраїнських землях радянський режим ще не встиг зміцніти, тому після війни партійні і державні керівники СРСР намагалися привести Зх Україну у відповідність з радянською системою на інших територіях. Відразу ж за вступом Червоної армії в Зх Україну на роботу в місцеві органи влади, господарську та інші сфери областей направлялися працівники різних спеціальностей. Першими заходами нової влади стало створення спочатку тимчасових, а потім постійних органів влади у формі радю Здійснювалися націоналізація промисловості, реквізиція цінностей у банках, одержавлювалися житловий фонд, сфера торгівлі, школи, оголошувалися державною власністю залізничний транспорт, ліси надра тощо. Великі маєтки булт конфісковані, а їх землі були передані безземельним селянам. Відбувалася депортація власників великих промислових підприємств, господарів хуторів до віддалених районів СРСР. Один із перших ударів нової влади було нанесено по греко-католицькій церкві. Ліквідація УГКЦ була складовою частиною плану радянізації Зх земель. Вона мала підірвати нац.-визвольний рух і духовну опору Зх українців. Найболючішим для краю став процес колективізації. Колективізація мала декілька цілей: зламати приватновласницьку психологію місцевого населення; встановити контроль над селянством; позбавити підтримки збройний рух опору тоталітарній системі.Вона проводилась притаманними радянській системі методами: примус, шантаж, залякування, провокації, висилки до Сибіру, вбиства. Проте радянізація на Зх землях дала і позитивний результат, зокрема промисловий рівень розвитку став таким же як і у східних областях, формувалася нова система освіти, яка б охоплювала усіх громадян, тобто відбулася ліквідація неписемності, але поряд з цим і давалася в знаки ідеологізація освіти. Позитивним для розвитку краю стало забезпечення безкоштовного медичного обслуговування. Процес радянізації було завершено в основному наприкінці 50-х років

 

 

59. Початки національного відродження в Галичині. "Руська Трійця".

Під впливом політики “просвіченого абсолютизму”, нових європейських течій, політичних, соціальних і культурних змін з’являється перше покоління “будителів” у Галичині. Центром першої хвилі національного відродження став Перемишль, де згуртувалось коло представників національно свідомої інтелігенції: І.Могильницький, Й.Левицький, А.Добрянський. Вони створили початкові школи для місцевого населення та перші граматики української мови; виходять перші збірки народної творчості.«Руська трійця» — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-их років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження. Члени «Р. т.» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Істотною заслугою «Р. т.» було видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837 р. у Будапешті), що впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу. Вступне слово М. Шашкевича до альманаху було своєрідним маніфестом культурного відродження західноукраїнських земель. «Русалку Дністровую» австрійський уряд заборонив. Більшість примірників було конфісковано. Гурток «Р. т.» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича.





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.221.159.255 (0.011 с.)