Загальна характеристика, процесуальний порядок та підстави звільнення судом особи від кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності означає факт, що особу не буде притягнено до кримінальної відповідальності, хоча ця особа вчинила діяння, що містять ознаки складу злочину і ці діяння не вчинені під впливом обставин, що виключають злочинність діяння. Рішення про таке звільнення приймається виключно судом.

Існують три характеристики звільнення особи від кримінальної відповідальності:

- щодо неї не постановляється обвинувальний вирок

- до винного не застосовується покарання

- особа не отримує судимість

Звільнити особу від кримінальної відповідальності за невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат суд може за наявності загальних підстав (крім статті 47 КК України «передачі особи на поруки» – див. п.3.3.4.), передбачених 9 розділом загальної частини Кримінального кодексу України, а також спеціальних, викладених у особливій частині цього кодексу.

Загальні підстави:

· Закон України про амністію;

· Акт помилування;

· дійове каяття;

· примирення винного з потерпілим;

· передача особи на поруки;

· зміна обстановки;

· закінчення строків давності;

Спеціальні підстави:

· частина 3 статті 175 КК України

Разом з цим, ці підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими. Особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке містить склад злочину, передбачений кримінальним законом, тобто на момент прийняття рішення щодо її звільнення від кримінальної відповідальності в її діянні міститься склад злочину, а відтак і підстава кримінальноі відповідальності. Тому звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється лише за наявності згоди такої особи.

Таким чином, звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування щодо особи, яка вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.

У разі наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності відповідно до ст.ст. 7, 7-2, 8, 11-1 КПК України, слідчий складає мотивовану постанову, у якій, крім загальних вимог до процесуальних документів (місце і час її складання, посада особи, що її виносить, її прізвище, назва справи, прізвище, ім’я та по батькові особи, стосовно якої розслідується справа тощо) вказується про діяння, яке поставлено особі за провину, докази її винності в учиненні злочину, а також умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Кримінальним Кодексом України.

Прокурор або слідчий в разі винесення постанови про направлення справи за статтею 175 КК України до суду для її закриття у випадках, передбачених статтею 7, частиною 1 статті 7-1 КПК України, зокрема зміни обстановки, дійового каяття, примирення обвинуваченого з потерпілим, закінчення строків давності, повинні ознайомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника з такою постановою, а в разі їх вимоги – з усіма матеріалами справи та роз’яснити їх права, передбачені кримінально-процесуальним законом.

Відповідно до статті 232-1 КПК України прокурор, одержавши справу від слідчого, що надійшла в порядку, передбаченому ст.ст. 7, 7-2, 8, 11-1 КПК України перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови і приймає одне з трьох рішень:

1) дає письмову згоду з постановою слідчого і направляє справу до суду;

2) скасовує постанову слідчого і повертає йому справу з письмовими вказівками;

3) змінює постанову слідчого або виносить нову постанову.

Державним обвинувачам під час вивчення кримінальних справ перед направленням їх до суду з постановами про закриття та звільнення особи від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав відповідно до ст.ст. 7, 7-2, 8, 11-1 КПК України необхідно встановити, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна у його вчиненні, наявність умов та підстав її звільнення від кримінальної відповідальності, чи роз’яснено особі сутність пред’явленого обвинувачення, підставу її звільнення від кримінальної відповідальності, право заперечувати проти закриття справи з цієї підтстави.

У разі невстановлення органами досудового слідства зазначених обставин державний обвинувач зазначає про це у довідці про її вивчення. У такому разі справа не може бути направлена до суду.

Таких вимог слід додержуватися й при перевірці справи, що направляється до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі акту амністії.

Державним обвинувачам необхідно мати на увазі, що у разі, якщо особа заперечує проти закритя справи та її звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, справа направляється до суду з обвинувальним висновком для її розгляду по суті в звичайному порядку.

При попередньому розгляді справи, направленої прокурором з постановою про звільнення особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину за статтею 175 КК України від кримінальної відповідальності на підставі ст.ст. 7, 7-2, 8, 11-1 КПК України, суд, вислухавши думку учасників процесу, приймає одне з таких рішень (стаття 244 КПК України):

- закриває справу та звільняє особу від кримінальної відповідальності;

- направляє справу прокурору для проведення додаткового розслідування;

- призначає її до судового розгляду;

- повертає справу прокурору для усунення суттєвих порушень вимог КПК України;

- направляє справу за підсудністю;

- зупиняє провадження у справі.

1) За наявності обставин, передбачених ст.ст. 7-2, 8, 11-1 КПК України та згоди особи, стосовно якої кримінальна справа надійшла з постановою про її звільнення від кримінальної відповідальності, суддя своєю мотивованою постановою закриває справу (стаття 248 КПК України).

При цьому, доречність закриття кримінальної справи та звільнення особи, яка обвинувачується за статтею 175 КК України від кримінальної відповідальності під час її попереднього розгляду обумовлена тими ж підставами та чинниками, що і застосування статті 299 КПК України під час її судового розгляду, зокрема економії часу судді та інших учасників процесу, державних коштів, розвантаження судів, тощо.

Державним обвинувачам необхідно ретельно вивчати судові рішення (постанови) про закриття кримінальної справи та звільнення особи від кримінальної відповідальності. Зокрема, постанова судді (суду), винесена у порядку, передбаченому статтею 248 КПК України, має бути мотивованою.

При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього (а також і судового) розгляду справи (незалежно від того, надійшла справа з постановою про її закриття чи з обвинувальним висновком) повинен переконатися, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК України. Лише після цього можна постановити у визначеному КПК України порядку відповідне судове рішення.

Необхідно пам’ятати, що ухвалити рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими підставами можна лише за наявності її згоди на закриття справи з відповідної підстави.

Поряд із доказами винності особи в учиненні злочину в цій постанові слід зазначити умови та підстави, з урахуванням яких суд вирішив звільнити особу від кримінальної відповідальності (п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.05 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

На постанову про закриття справи під час попереднього розгляду та звільнення особи від кримінальної відповідальності протягом 7 діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду (стаття 248 КПК України).

2) Якщо під час попереднього розгляду справи з’ясується, що органи досудового слідства не встановили обставини щодо діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК України, а суд при попередньому розгляді не може усунути допущену ними неповноту або неправильність, справу необхідно направити на додаткове розслідування з дотриманням вимог статті 246 КПК України. На додаткове розслідування підлягає направленню й справа, яка надійшла до суду з постановою про її закриття якщо особа заперечує проти її звільнення від кримінальної відповідальності. 3) У випадках, коли звільнення особи від кримінальної відповідальності є правом (стаття 48 КК України), а не обов’язком суду, а також, коли необхідно дослідити та оцінити певні докази, з’ясувати обставини, необхідні для правильного вирішення справи, суд призначає її до судового розгляду. Під час судового розгляду, якщо будуть встановлені підставі для закриття, передбачені ст.ст. 7, 7-2, 8, 11-1 КПК України, вислухавши думку учасників судового розгляду і висновок прокурора, суд своєю мотивованою ухвалою, а суддя постановою – закриває справу в порядку, передбаченому статтею 282 КПК України. 4) Справа, яка надійшла до суду з постановою слідчого про її закриття без погодження з прокурором, або з порушеннями вимог ст.ст. 228-232 КПК України, повертається останньому на підставі статті 249-1 КПК України. 5) У разі, якщо буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, останній своєю постановою направляє її за підсудністю. 6) Якщо під час попереднього розгляду справи, яка надійшла до суду з постановою про її закриття буде встановлено, що місце знаходження обвинуваченого невідомо і встановити його неможливо, суддя своєю постановою зупиняє провадження у справі. Також на цій стадії процесу справа може бути закрита і за частиною 3 статті 175 КК України. Вирішуючи питання про можливість закриття справи на підставі п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК України щодо померлого, державний обвинувач повинен впевнитися, що ніхто не порушує питання про його реабілітацію (близькі родичі або громадські організації). У разі встановлення обставин, передбачених п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК України та відсутності прохання близьких родичів або громадських організацій про реабілітацію померлого, державний обвинувач може дати висновок лише про закриття справи. Суд, приймаючи рішення на підставі п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК України, закриває справу, не зазначаючи у рішенні про винність померлого. Необхідно пам’ятати, шо згідно статті 12 КПК України при вирішенні питання про закриття справи та звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.ст. 7, 7-2, 8, 11-1 КПК України, суд зобов’язаний з’ясувати думку потерпілого (потерпілих) і в разі закриття справи повідомити про це потерпілого та його представника. Державним обвинувачам слід також пам’ятати, що при закритті справи за нереабілітуючими підставами цивільний позов не розглядається, водночас, не звільняє особу, обвинувачену за статтею 175 КК України від обов’язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею державі або працівникам підприємства, установи, організації або громадянам. Крім цього, відповідно до ст.ст. 93, 324 КПК України питання про судові витрати вирішуються судом при постановленні вироку та покладаються на засуджених. Таким чином, стягнення судових витрат з осіб, стосовно яких судами справи закрито за нереабілітуючими підставами є недопустимим.