Як трактувати невербальну поведінку

Поведінка	Трактування	Висновок
Руки схрещені на грудях	Оборонна позиція	Переговори не закінчувати
Легке постукування по столу	Нетерпіння	Переговори треба закінчувати
Молитовно складені долоні, пальці злегка розставлені	Почуття верховенства, співрозмовник вважає, що він хитріший	Пересвідчитись, що немає підступу, можливо – переговори припинити
Співрозмовник потирає очі	Недовіра	Поміркувати
Гризе нігті	Невпевненість, страх	Умови приймає, але незадоволений
Легкий уклін голови	Спокій, задоволення	Переговори можна закінчити

6. Погляд і очі в контакті з аудиторією

 

Погляд – найсильніший компонент розмови. Уміння «витримувати погляд» є наслідком особливого тренування. Уміння першим не відводити погляд – це ознака сильної, рішучої особистості. Людина, яка просто дивиться у вічі співрозмовнику, викликає довіру. Зустрівшись, люди обов’язково коротко дивляться один одному у вічі. Цей перший погляд є «пробою на довіру». Щирість у цьому швидкому погляді означає доброзичливе ставлення. Якщо партнер затримує погляд на очах співрозмовника, то робить це з метою пригнітити людину. Якщо співрозмовник затримує погляд, супроводжуючи це кивком голови, то це означає згоду й довіру. Якщо ж партнер відводить очі в паузі, то це значить, що він не все сказав і просить не перебивати.

Погляд має дуже важливе значення для здорового контакту з аудиторією, для утримання уваги слухачів. Варто дивитися безпосередньо в очі слухачам, використовуючи запитання типу: «Ви розумієте…», «Як ви знаєте…», «Ви також уважаєте…». Це подобається людям, оскільки свідчить про те, що промовець бачить їх. Якщо ви вперше працюєте з великою групою людей та у вас страх перед аудиторією, то рекомендується знайти одне-два симпатичні обличчя й деякий час, поки не заспокоїтеся, дивитися на них. А згодом ви зможете оволодіти всім залом. Не треба дивитися у вікно, на стелю чи в підлогу, тобто не відводити очі від присутніх, бо це говорить про вашу відчуженість і слухачі перестають на вас реагувати, не сприймають ваші слова.

Негарно спрямовувати погляд у вікно, на стелю або заплющувати очі під час виступу. Не треба також дивитися «крізь» людей байдужим, відчуженим поглядом. Досвідчений оратор уміє дивитися так, що кожен слухач відчуває його погляд «саме на собі». Майстерність дивитися на кожного окремо та водночас на всіх приходить з часом. Треба вчитися поступово переводити погляд з одного ряду облич на наступний, повертатися поглядом до тих, хто виявляє до вашого виступу особливий інтерес. Існує й такий прийом: час від часу повільно «малюйте» очима цифру 8, що наче лежить горизонтально на рівні очей глядачів.

Очі – дзеркало душі. За дослідженнями психологів, важливим є контакт очей. Люди схильні довіряти тим, хто дивиться прямо в очі та недовіряють людям, які уникають прямого погляду. Прямий довгий погляд «очі в очі» неприємний: він є виразом агресії й викликає недовіру або гнів. Недаремно ж люди зазвичай лише «зустрічаються поглядами» й тут-таки відводять очі.

За очами й поглядом можна практично безпомилково визначити емоційний стан людини. Фінський психолог Тапіо Нумменмаа показував різним людям смужки вирізані з фотографій акторів та просив висловити мімікою ту або іншу емоцію. На смужках зображені тільки очі. Відсоток правильних відповідей був вищий, ніж допускала б випадкова відгадка. Очевидно, в передачі емоцій бере участь і вся зона обличчя навколо очей.

Австралійський фахівець у галузі невербальної комунікації Аллан Піз вважає, що необхідно близько 30 днів постійної посиленої практики для оволодіння «технологією погляду» й ефективного її застосування при спілкуванні з іншими людьми.

Під час проведення ділових переговорів уявіть, що на лобі вашого співрозмовника знаходиться трикутник. Спрямовуючи свій погляд на цей трикутник, ви створюєте серйозну атмосферу. За умови, що ваш погляд не опускається нижче за очі іншої людини, ви зможете контролювати хід переговорів за допомогою погляду.

Якщо ваш погляд опускається нижче за рівень очей іншої людини, створюється атмосфера соціального спілкування. Експерименти з дослідження особливостей погляду показали, що під час соціального спілкування очі теж дивляться на символічний трикутник на обличчі людини, в даному випадку розташований на лінії очей і навколо рота.

Інтимний погляд проходить через лінію очей і спускається нижче за підборіддя на інші частини тіла співбесідника. При тісному спілкуванні цей трикутник опускається від очей до грудей, а при віддаленому – від очей до ніг. Чоловіки й жінки за допомогою цього погляду показують свою зацікавленість людиною, і якщо інша людина теж виявляє інтерес, то вона відповість таким поглядом також.

Погляд скоса використовується для передачі зацікавленості або ворожості. Якщо він супроводжується злегка піднятими бровами або усмішкою, він означає зацікавленість і часто використовується для заманювання. Якщо він супроводжується опущеними вниз бровами, нахмуреним лобом або опущеними куточками рота, він означає підозріле, вороже або критичне ставлення.

Коли чоловіки говорять, що жінки дивляться на них «запрошувально», вони мають на увазі погляд скоса або інтимний погляд. Якщо чоловік або жінка бажають підкреслити свою недоступність, єдине що від них вимагається – уникати інтимного погляду, а замість цього користуватися тільки соціальним поглядом. Якщо ви під час залицяння користуватиметеся діловим поглядом, ви ризикуєте уславитися холодним і недружнім. Річ у тому, що коли ви дивитеся на потенційного сексуального партнера інтимним поглядом, ви відразу видаєте свої наміри. Жінки знають, як посилати й розуміти такі погляди, але чоловіки, на жаль, не завжди вміють робити це. У чоловіків інтимний погляд зазвичай дуже помітний, а самі вони деколи не помічають, коли на них дивляться інтимним поглядом.

6.1. Міжетнічна комунікація через погляд

 

Народи по-різному сприймають погляд у спілкуванні. Етнографи, що займаються цією проблемою, поділяють людські цивілізації на контактні й неконтактні.

У контактних культурах, до яких належать в основному південні народи, – іспанці італійці, португальці, латиноамериканці, араби, – погляд при розмові має набагато більше функціональне значення. У арабів, наприклад, дітей із дитинства спеціально вчать під час розмови дивитися людині прямо в очі. Інший погляд вважається неввічливим.

У неконтактних культурах, до яких зараховують народи, що населяють північ Європи, а також японців, індіанців і пакистанців, здавна розглядання людини, особливо незнайомця, впритул вважають зухвалістю, ознакою образливої поведінки. До речі, туристів у США попереджають: «Не дивіться прямо в очі незнайомим людям на вулиці. Вони можуть вважати такий погляд свідченням того, що з вашого боку відчувається агресія, і, можливо, будуть намагатися вас випередити...». Спрямований прямо в очі погляд слов'ян сприймається багатьма східними народами як неввічливість, а погляд цих народів у бік сприймається слов'янами як сором'язливість або небажання бути щирими. Хоча, як бачимо, це не зовсім так.

Етнографія погляду надзвичайно різноманітна й цікава. Індіанці племені навахо вчать дітей взагалі не дивитися на співбесідника. У південноамериканських індіанців племен витуто та бороро і той, що говорить, і той, що слухає, дивляться в різні боки, а якщо оповідач звертається до великої групи людей, він зобов'язаний зробити це, обернувшись до неї спиною й спрямувавши свій погляд у глиб приміщення. Японці при розмові дивляться, як правило, на шию співрозмовника таким чином, що очі й обличчя партнера знаходяться в полі периферійного зору. В інших народів таке правило розповсюджене лише на певні випадки спілкування. Так, у кенійського племені луо зять і теща під час розмови повинні повернутися один до одного спиною.

Шведи й росіяни, розмовляючи, дивляться один на одного довше та більше, ніж, наприклад, англійці. Спочатку англієць взагалі може дивитися наче крізь вас, до того часу, поки вас йому не відрекомендують. Тільки після цього на вас дивитимуться як завжди. Людина, що мало дивиться на співрозмовника, здається представникам контактних культур нещирою і холодною, а неконтактному співрозмовникові контактний здається нав'язливим, нетактовним, навіть нахабним.

У цілому ж у більшості західних культур вважається важливим під час спілкування фіксувати погляд на тих, до кого звертаєшся. Якщо оратор не дивиться слухачеві в очі – його сприймають нещирим. Американське прислів’я свідчить: «Якщо хтось стоїть перед тобою, а на тебе не дивиться, – не вір йому».

В африканській і афроамериканській культурах контакт поглядів – зовсім не обов'язковий атрибут спілкування. Коли афроамериканець говорить із європейцем, він зазвичай не дивиться йому прямо в очі. Така поведінка може вказувати й на те, що він визнає перевагу європейця, і на те, що він ігнорує диктат європейця і його культури.

В азіатських культурах подібна поведінка вказує на повагу. Коли бос говорить що-небудь своєму підлеглому, в тому числі й неприємне, останній опускає очі та посміхається, підтверджуючи тим самим перевагу боса та його право на догану. Від азіатських жінок не чекають, що вони дивитимуться прямо в очі чоловікові, а від чоловіків – що вони дивитимуться в очі жінкам. Це допускається тільки для чоловіка й дружини. Але й тоді чоловік має право дивитися в очі дружині, а дружина – ні. Вважається, що в очі чоловікам дивляться тільки жінки легкої поведінки.

У Японії, як вже наголошувалося, контакт поглядів під час розмови вважається поганим тоном. Японський оратор, говорячи, дивиться зазвичай кудись убік. Звичайно ж, американець, наприклад, може подумати, що цей оратор щось приховує, і буде вважати його лицеміром. Японець же думатиме, що американець, який дивиться прямо в очі слухачам, – просто грубіян, що намагається виявити свою перевагу.

В Америці чоловіка, який дивиться в очі іншому чоловікові, вважають гомосексуалістом, а жінку – лесбіянкою. Звичайно, це залежить і від того, як дивитися: довгий погляд можна визнати закличним.

У багатьох народів поширене табу на пильний погляд. Це пов'язано з вірою в так зване «лихе око», яке нібито в змозі зурочити. Мабуть, у цьому забобоні знайшло відображення те відчуття психологічного дискомфорту, яке викликає пильний погляд незнайомця.

Жінки, як правило, використовують прямий погляд значно більше за чоловіків – вони й частіше дивляться на співбесідника, і довше не відводять очей. Англійський психолог Майкл Арджайл вважає це їх вродженою якістю і вказує на те, що вже з шестимісячного віку дівчатка помітно «окатіші» за хлопчиків. І з віком ця різниця збільшується.

Жінка не сприймає пильний погляд як сигнал загрози, а навпаки, вважає його за вираження інтересу й бажання встановити контакт. На думку Арджайла, таку поведінку можна пояснити традиційною соціальною роллю жінки як виховательки дітей. Вона потребує цього засобу спілкування, встановлюючи психологічний контакт із дитиною, яка ще не вміє говорити.

На жаль, відзначають дослідники, саме це нерозуміння статевого диморфізму в психології погляду робить деяких дівчат легкою здобиччю злочинців і насильників. Те, що дівчина сама трактує лише як легкий інтерес, іноді сприймається як заклик і обіцянка. Тому навчання культурі поведінки підлітків обов'язково повинно включати й культуру погляду.

6.2. Погляд і соціальний статус

 

Погляд може виражати не тільки статеві або національні відмінності, рівень культури і виховання, але і визначати соціальний статус співрозмовника і його знання про ваш соціальний статус. Так, в експериментах Арджайла і його співробітників з'ясувалося, що частотність прямих поглядів на співбесідника залежить від того, «вищим» або «нижчим» за себе ви його вважаєте.

Експеримент проводився зі студентками з Лінфільд-коледжа. Кожній із них експериментатор відрекомендовував іншу, незнайому студентку й просив обговорити яку-небудь проблему. Але одним говорили, що їх співбесідниця – аспірантка з іншого коледжу, іншим її відрекомендували як випускницю школи, яка вже не перший рік не може вступити до вищого навчального закладу. Якщо студентки вважали, що їх становище вище, ніж у партнерки, вони дивилися на неї і коли самі говорили, і коли тільки слухали. Якщо ж вони вважали, що їх становище нижче, то кількість прямих поглядів виявлялася під час слухання більшою, ніж під час говоріння.

Американські психологи Джерард Ніренберг і Генрі Калеро відзначають: якщо підлеглий набрид керівникові своїми проблемами, останній може, наприклад, уникати контакту очей. Якщо це не зрозуміло, то настає така стадія – керівник відкидається назад або зітхає, дивлячись на годинник. Якщо підлеглий не зрозумів і цього, то керівник може встати або взяти теку з паперами, розкрити її і порадити тому йти займатися своїми справами. Не варто доводити справу до цієї стадії.

6.3. Погляд і сучасний етикет

 

Сучасний етикет вимагає певних правил погляду.

ü Уважно роздивлятися перехожих, так немов ви маєте намір допомогти міліції в розшуку злочинця, фотографія якого лежить у вас у кишені, щонайменше непривабливо. Особливо, коли стоїте в черзі або на зупинці.

ü Негарно, якщо на вулиці зробите вигляд, ніби не помічаєте своїх знайомих. Прикинутися «незрячим» найпростіше. Але цим ви тільки справите неприємне враження. У цьому випадку ніхто нічого хорошого про вас не подумає. Краще не прикидатися короткозорим і не вдавати, ніби цілком занурені у свої думки!

ü У день свого народження, зустрічаючи гостей і вітаючись із ними, дивіться їм в очі, а не на руки. Хай вони не вважають, що вас дуже хвилює питання про те, чим вони вас порадують, крім добрих побажань.

ü Непристойно розглядати людину, що знаходиться поряд з вами у вузькому або переповненому людьми просторі – в ліфті, у вагоні метро.

ü Не можна, сівши на лавочку в парку, пильно розглядати свою сусідку або сусіда по лавці.

ü Якщо ви призначили зустріч у людному місці, де багато хто призначає побачення, не варто від нудьги розглядати осіб протилежної статі, вас не так зрозуміють.

ü Погляд не повинен «блукати» по фігурі вашого співбесідника, якщо ви знаходитеся на відстані протягнутої руки. Дивіться йому в очі.

ü Не потрібно зосереджувати погляд на губах того, хто говорить. Якщо із слухом у вас все гаразд, це виглядатиме дивно.

ü Починати огляд свого супутника зі взуття непристойно. Безумовно, взуття може розповісти багато про що, але все-таки очі скажуть більше.

ü Поводьтеся природно, дивіться людям в очі, якщо їм це приємно, відводьте погляд, якщо бачите, що когось це бентежить. Одне слово намагайтеся, щоб ваш погляд був приємний тим, хто вас оточує.

7. Секрети усмішки оратора

Існує неписане правило – перш ніж говорити, усміхніться. Це настроїть будь-яку розмову, навіть важку, на доброзичливий тон і взаємоповагу. Усмішка повинна відповідати ситуації, а якщо можливо, й визначити її. Самої мовчазної усмішки іноді буває досить, щоб пом’якшити неприємну ситуацію або зняти роздратування з партнера. Усмішка має бути багатозначною, але не маскою, і відповідати ситуації. При спілкуванні з великою аудиторією за допомогою погляду й усмішки ви завжди знайдете підтримку. Знайдуться люди, які усміхнуться вам, кивнуть чи якось інакше схвально відреагують на ваш виступ.

Чи знаєте ви, що навіть сміх – красномовна реакція на почуте? Так, російський психолог Роберт Чалдіні досліджував особливості людського сміху. Він з’ясував, що сміх із закінченням складу на відповідну голосну означає:

ü на [а] (ха-ха) – відкритий, іде від серця, безтурботний;

ü на [є] (хе-хе) – заздрісний, несимпатичний;

ü на [і] (хі-хі) – суміш іронії та злорадства;

ü на [о] (хо-хо) – хвалькуватий та погрозливий водночас, у його основі – знущання й протест;

ü на [у] (ху-ху) – прихований страх.

Завжди усміхайтесь. Щира усмішка обеззброює та дає оточуючим зрозуміти, що Ви сприймаєте їх.

Усмішка володіє універсальною властивістю змінювати обличчя. Натяк на посмішку, стримана посмішка, ніжна посмішка, радісна посмішка – кожна з них гарна по-своєму. До речі, за даними дослідників, у «Війні та мирі» Льва Толстого змальовано 97 відтінків усмішки і 85 відтінків виразу очей, що відображають особливості настрою персонажів роману.

Посмішка допомагає доброзичливо ставитися до людей, з якими спілкуєшся, і уникати критичних ситуацій, здатних зіпсувати настрій. Пам'ятайте, що ніщо не коштує так дешево й не цінується так дорого, як ввічливість, прикрашена приємною усмішкою.

Важливо зрозуміти, що посмішка не тільки народжується почуттям, але й породжує його. Людина з природною привітною усмішкою і сама стає бадьорою та життєрадісною і піднімає настрій тим, хто її оточує.

Усмішка тільки тоді справляє враження усмішки, коли скорочується нижня частина кругового м'яза повіки. Давні фізіогномісти називали цю частину то м'язом привітності, то м'язом щирості. Частина цього м'яза скорочується мимоволі. Ось чому посмішка на замовлення вдається так рідко.

Усього ж, як показав румунський дослідник Георге Гіцеску, в моделюванні усмішки беруть участь 14 м'язів середньої зони обличчя.

Припущення фізіогномістів про секрет щирої усмішки були підтверджені результатами експериментів німецького антрополога Карстена Німіца. Записуючи осіб, що посміхалися, на відео й проводячи відповідні вимірювання, він і його співробітники встановили, що враження про те, щира чи удавана усмішка, виникає залежно від двох параметрів: від швидкості, з якою піднімаються куточки рота, і від одночасного розширення очей з подальшим коротким закриттям повік. Експерти оцінювали відеозаписи за спеціально розробленою шкалою від «абсолютно щиросердної» до «штучної» посмішки.

Було встановлено, що дуже тривале розширення очей без їх короткочасного закривання в поєднанні з усмішкою розглядається як загроза. Карстен Німіц знайшов еволюційну основу для цього: у мавп оголення зубів одночасно з наполегливим розглядом партнера широко розкритими очима – сигнал загрози.

Людину з посмішкою на обличчі завжди приймають привітно. Тому, перш ніж увійти до кого-небудь у кабінет, завжди на мить зупиніться й пригадайте якусь гарну подію, щоб викликати на обличчі посмішку.

Цей простий прийом може стати важливим у професійних успіхах.

Усмішка, як правило, виражає дружність, потребу в схваленні. Проте, вона може відображати різні мотиви, і тому варто бути обережним у тлумаченні посмішки співбесідника.

8. Символічна роль відстані

Відстань на якій ведеться бесіда чи переговори є надсимволічною. Американський антрополог Едуард Холл вважається піонером у вивченні просторових потреб людини. У 60-х рр. вів увів термін проксиміка (близькість). Його дослідження привели до нового розуміння взаємовідносин.

Мешканці кожної території об’єднані невидимим почуттям приверженості своєї території. Під територією розуміється простір, який людина вважає своїм, ніби цей простір є продовженням її фізичного тіла. Кожна людина має свою власну територію, яка включає країну, область, район, місто, будинок, спальню, крісло… і навіть повітряний простір навколо свого тіла.

Розрізняють чотири види дистанції між співрозмовниками:

· Інтимна зона (від 15 до 46 см).

Це найголовніша зона, оскільки саме цю зону людина охороняє так, ніби це її власність. Дозволяється проникнути в цю зону тим особам, які перебувають у тісному емоційному контакті. Це діти, батьки, подружжя, коханці, близькі друзі, родичі. У цій зоні є підзона радіусом 15 см, у яку можна проникнути шляхом фізичного контакту.

· Особиста зона (від 46 см до 1.2 м).

Це відстань, яка нас зазвичай відділяє на зустрічах, коктейлях, вечорах, офіційних прийомах.

· Соціальна зона (від 1.2 до 3.6 м).

На такій відстані ми тримаємося від сторонніх людей, наприклад, службовця на роботі та людей, яких мало знаємо, ремонтника у вашому будинку тощо.

· Офіційна (суспільна) зона (більше 3.6 м).

Коли ми адресуємося до великої групи людей, то зручніше перебувати на такій відстані від аудиторії.

Саме відстань між особами може стати регулятором їхніх відносин.

Треба пам’ятати, що в різних націях поняття норми різні. Розміри залежать від щільності населення людей у місці проживання. Особиста просторова зона соціально й національно зумовлена. Представники однієї нації – японці звикли до перенаселення, іншим до вподоби широкі відкриті простори. У слов’ян відстань під час ділової бесіди менша, ніж, наприклад, в американців, австралійців, бо соціальна дистанція збігається з особистою. У багатьох європейців інтимна зона складає тільки 23-25 см. Наприклад, датчанин буде почувати себе прекрасно в інтимній зоні американця, а другий це неправильно зрозуміє. У діловій розмові два американці стоять на відстані 90 см, а японець та американець будуть у незручній ситуації. Японець, чия інтимна зона 25 см, буде намагатися звузити простір, а американець збільшити. Зрозуміло, чому в ділових переговорах азіати та американці дивляться один на одного з підозрою (одні вбачають фамільярність, інші холод та офіційність). Якщо не знати дистанції співрозмовника, то ненавмисне можна його образити або вразити.

По-іншому вирішується питання скупченості людей у громадських місцях. Існує низка неписаних правил поведінки в тролейбусі чи ліфті:

ü ні з ким не розмовляти, навіть зі знайомими;

ü не рекомендується дивитися один на одного;

ü обличчя повинно бути спокійним – ніякого прояву емоцій;

ü якщо в руках книга чи газета, ви повинні захопитися читанням;

ü чим тісніше в транспорті, тим стриманішими повинні бути ваші рухи;

ü у ліфті треба дивитися тільки на покажчик поверхів над головою.

Коли ми потрапляємо в переповнені людьми місця, усі перестають для нас існувати. Ми не усвідомлено займаємо оборонну позицію, ніби хтось посягає на нашу територію. Якщо ж агресивно настроєна група людей, об’єднана єдиною метою, реакція на втручання в їх зону інша. Зауважимо, що в перенаселених місцевостях високий ступінь злочинності, а це негативно впливає на людину. Отже, слідчий, щоб добитися успіху під час допиту постійно проникає в особисту й навіть інтимну зону (стілець без підлокітників ставлять посередині кімнати).

Як згадувалося раніше, обсяг особистого простору залежить від густоти населення. За тим, як людина протягує руку для потиску, можна судити, проживає вона в густонаселених місцях чи навпаки. У міських людей особиста зона складає 46 см, у сільських понад 1.2 м. Сільські мешканці стоять міцно на землі й нахиляються назустріч, а міські роблять крок вперед. Деякі мешканці сіл і хуторів мають великі потреби в особистому просторі, який досягає 9 м. Такі люди за руку не вітаються, а на відстані махають один одному рукою.

Дослідники стверджують якщо залишити книгу чи речі за столом у читальному залі, то це збереже вам місце на 77 хв., а піджак на стільці – на 2 год.; у людей, які користуються автомобілем, особиста зона збільшується в 10 разів – 3.7 до 4.6 м перед машиною та позаду.

9. Універсальні величини спілкування

 

До невербальних засобів спілкування належатьть також тактильні, ольфакторні та хронемічні.

Тактильні засоби спілкування, або такесика. Це невербальна комунікація, пов'язана з тактильною системою відчуття (потискування рук, поцілунки, погладжування, поплескування, обійми). Усі людські дотики поділяють на професійні, ритуальні, дружні та любовні. Тактильна культура також залежить від національних, етнічних традицій тих чи інших країн. Культури, у яких поширена тактильна поведінка, називають контактними, а ті, у яких дотики майже відсутні або заборонені, є дистантними. До контактних культур належать латиноамериканські, східні та південноєвропейські культури, представники яких при спілкуванні активно практикують дотики.

Мешканці Північної Америки, Азії, Північної Європи представляють неконтактну культуру. Наприклад, в азійських країнах заборонено торкатися голови співрозмовника, це вважається образою.

Не менш важливим чинником, який впливає на тактильну культуру, є гендерна мораль. Так, у деяких культурах заборонено дотики між чоловіками й дозволено – між жінками. Інші культури забороняють жінкам торкатися чоловіків, однак чоловіки такого права не позбавлені. У Німеччині, Сполучених Штатах Америки чоловіки набагато менше торкаються один до одного, ніж в Італії. До того ж, італійські чоловіки торкаються один одного частіше, ніж італійки.

У європейській тактильній культурі часто використовуються поцілунки. Однак це не властиво японській, китайській та багатьом іншим комунікативним культурам Азії. За смисловим навантаженням розрізняють любовний, етикетний (відповідно до правил поведінки), ритуальний (цілування ікон, святинь) поцілунки. Історично поцілунок був символом поваги, побажання людині здоров'я, який у ритуальному та в етикетному сенсах супроводжувався відповідним вербальним привітанням. В Україні, наприклад, якщо дитина хотіла поцілувати батька або когось зі старших родичів у руку, вона брала його руку у свої та цілувала зверху. Дотепер у багатьох слов'янських народів мати, щоб заспокоїти дитину, цілує її в пошкоджене місце. У Росії XVI – XVII ст. етикетний поцілунок був обов'язковим при зустрічі послів, а поцілунку царської руки вимагав російський придворний етикет.

Жест потискування руки вважається реліктом первіснообщинної ери (щоб показати відсутність зброї). Із часом цей жест трохи змінився і став формою прощання та привітання.

Прийнято при зустрічі обмінюватися потискуванням руки. Існують правила дотримання етикету вітання за руку:

ü особа, яку відрекомендовано, не повинна першою подавати руку: право черговості належить іншій стороні;

ü не потрібно тримати в руках цигарку, а тим більше диміти в обличчя особі, з котрою знайомлять;

ü жінка при знайомстві з чоловіком руку подає першою (вітається першим чоловік, хоч в Англії цей привілей належить жінкам);

ü молодший за віком перший вітає старшого, жінка в тому числі;

ü молодша за віком жінка вітає старшу, а також чоловіка, який набагато старший;

ü молодший за посадою співробітник вітає старшого;

ü член делегації вітає керівника своєї чи закордонної делегації;

ü із двох офіцерів, які мають однакове звання, першим вітається той, хто більш ввічливий і вихований (золоте привило Статуту армій багатьох країн);

ü при зустрічі двох подружніх пар спочатку жінки вітають одна одну, потім чоловіки вітають жінок, а тоді чоловіки вітають один одного;

ü жінка вітає подружню пару першою.

Чоловіки знімають рукавички під час потиску руки, жінки лише хутряні рукавички. Якщо одна жінка зняла рукавичку, то й інша повинна це зробити.

9.1. Форми привітання в різних країнах світу

Що стосується звичаю цілувати руку жінкам, то в багатьох державах нинішнього часу він практично не застосовується. Зберігся він у поляків, які вважають, що це є знаком особистої поваги до жінки та додає урочистості характеру зустрічі. В Австралії жінці цілують руку також лише в особливо урочистих випадках.

У нас прийнято, як у більшості держав світу, цілувати руку лише заміжнім жінкам і тільки в урочистій обстановці. Цей жест доречний лише для закритих приміщень. Удаватись до цього жесту необхідно нахилившись уперед, піднести руку дами до своїх губ та зберегти на її тильному боці швидкий поцілунок, часом навіть не торкаючись до неї губами. Під час поцілунку необхідно дивитись на жінку.

Народи по-різному вітають один одного. Наприклад, звичайне рукостискання, крім прийнятого в нас можна зустріти в Центральній Африці. Смертельно образиться мешканець Замбії, якщо йому замість правої руки подати ліву. У басейні річки Конго існує звичай подавати один одному обидві руки та вклонившись, дути на них. Мешканці острова Пасхи, щоб привітатись, стають зовсім прямо, стискають руки в кулаки, витягують їх перед собою, потім піднімають догори над головою, розтискають кулаки й потім дають рукам вільно впасти. Мешканці Нової Зеландії, вітаючись, злегка труться носами, рухаючи головою вгору й униз, або з одного боку в інший. В Індії та Японії обмінюються уклінами та складанням рук долонями тощо.

9.2. Інтерпретація способів рукостискання

Потиск руки необхідний при зустрічі, а також наприкінці бесіди, при прощанні. Потиск руки говорить про вашу довіру людині.

Домінантне рукостискання є найбільш агресивним видом, тому що воно дає людині мало шансів на встановлення відносин рівнопартнерства. Цей тип рукостискань характерний для агресивного, владного чоловіка, який завжди є ініціатором рукостискання і жестом руки, з долонею, направленою донизу, змушує людину підкорятися, тому що йому доводиться відповідати рукою, повернутою долонею догори.

Існує декілька способів звернення з домінантним рукостисканням. Дуже простий спосіб – обхопити руку людини зверху за зап'ястя та стуснути її. При такому способі ви стаєте господарем становища, тому що берете верх над рукою іншої людини, а через те, що це може неправильно зрозуміти людина з владними намірами, ми рекомендуємо застосувати це рукостискання з певною обережністю.

Наступний обхоплюючий жест, який називається «рукавичка», звичайно використовується політичними діячами. Автор цього жесту намагається підкреслити, що він чесний і йому можна довіряти, але якщо скористатись цим жестом при знайомстві, то можна отримати протилежний ефект. Реципієнт буде ставитися до вас у цьому випадку з підозрою й обережністю. Жест «рукавичка» повинен застосуватися тільки до добре знайомих вам людей.

Щоб повністю визначитися стосовно намірів людини, простежте за її поведінкою після привітання: владна людина виявить свою агресивність, а поступлива людина буде характеризуватися іншими жестами.

Коли потиском руки вітаються дві владні людини, між ними відбувається символічна боротьба, під час якої кожен намагається підкорити собі руку іншого. У результаті відбувається рукостискання, при якому обидві руки залишаються у вертикальному положенні, а обидві людини відчувають одна до одної почуття поваги та взаєморозуміння.

Коли людина вітається з вами владним рукостисканням, важко не тільки схилити його до поступливого типу рукостискання, але й зробити це непомітно. Існує простий спосіб «роззброєння» владного партнера, який дає вам можливість не тільки повернути собі ініціативу, але й здивувати іншого втручанням до його особистої зони. Щоб навчитися способу обеззброєння, необхідно відпрацювати такі рухи: коли ви берете руку, зробіть крок уперед лівою ногою. Потім переставте праву ногу уперед і станьте зліва перед цією людиною. Потім, для завершення маневру, ліву ногу поставте за правою і струсніть руку партнера. Ця тактика дає можливість вам вирівняти положення рук або розгорнути руку іншої людини до поступливого рукостискання.

Проаналізуйте свою поведінку під час потиску рук і простежте, якою ногою (правою чи лівою) робите ви крок уперед у момент, коли протягуєте руку. Більшість людей робить це правою ногою, і тому знаходяться в досить невигідному становищі у випадку домінуючого рукостискання, тому що в них мало місця та простору для маневру, а це дає можливість іншому стати володарем ситуації. Відпрацюйте рух назустріч партнеру з лівої ноги, в такому положенні значно простіше нейтралізувати домінантне рукостискання й брати верх у взаємовідносинах.

Деякі рукостискання можуть бути такими неживими й неемоційними, що створюється враження, ніби ви торкаєтесь до мертвої риби, особливо якщо рука волога й липка. Відомо, що торкання безжиттєвого в'ялого тіла мертвої риби залишає неприємне відчуття, і люди асоціюють це з безхарактерністю людини, особливо з приводу того, що рука такої людини легко піддається потиску.

Вражає той факт, що більшість людей, для яких характерне таке рукостискання, не знають цього, тому необхідно попросити своїх друзів описати вам ваше рукостискання перед тим, як визначитись, яке рукостискання використовувати в майбутньому.

Міцне рукостискання навіть до хрусту пальців є відмінною рисою агресивної, жорстокої людини. На жаль, способи відповісти на таке рукостискання обмежені, хіба що відповісти лайкою або ударом кулака по носі!

Стиснення не зігнутою, прямою рукою, як і домінантне, є ознакою агресивної людини. Її головне призначення в тому, щоб зберегти дистанцію й не допустити людину до своєї інтимної зони. Це рукостискання використовується також із метою захисту своєї особистої території людьми, які виросли в сільській місцевості й мають більш широку інтимну зону. Селяни, однак, при цьому будуть нахилятися вперед або навіть балансувати на одній нозі.

Стиснення кінцівок пальців нагадує потиск прямої не зігнутої руки, рукостискання не виконане до кінця: замість руки, помилково, в долоні потрапили тільки пальці. Навіть якщо ініціатор привітання дружньо настроєний, фактично він не впевнений у собі. Як і в попередньому випадку, мета такого потиску рук полягає в тому, щоб тримати партнера на зручній для себе відстані.

Рукостискання, при якому ініціатор тягне руку реципієнта на себе, може означати одне з двох: або це невпевнена в собі людина, яка почуває себе в безпеці тільки всередині особистої зони, або ж вона належить до нації, для якої характерна більш вузька інтимна зона, і в такому випадку вона поводить себе нормально.

Стискання з використанням обох рук виражає щирість, довіру чи глибину почуття стосовно реципієнта. Тут необхідно звернути увагу на два суттєвих моменти. По-перше, для передачі переповненості почуттів, які хоче виразити ініціатор, використовують ліву руку, яка кладеться на праву руку реципієнта. Ступінь цієї переповненості виражатиметься місцем, на яке кладеться рука. Наприклад, якщо ліву руку ініціатора беруть за лікоть партнера, то це виражає більше почуття, ніж при охопленні зап'ястя. Якщо руку кладуть на плече, то це виражає більше почуття, ніж коли вона знаходиться на передпліччі. По-друге, поведінка лівої руки ініціатора позначає порушення інтимної й особливо інтимної зон реципієнта. Взагалі охоплення зап'ястя та плеча можливо лише між близькими друзями, родичами, і лише в тому випадку, якщо ліва рука ініціатора тільки проникає до інтимної зони, не торкаючись особливо інтимної зони.

Доторкання до плеча або до передпліччя порушує особливо інтимну зону й може призвести до наближення або дотику тіл. Це можливо тільки між людьми, які відчувають особливо емоційний підйом у момент потиску. Якщо почутгя, яке висловлюється, не є взаємним, або якщо ініціатор не має особливих підстав для привітання із застосуванням обох рук, то реципієнт може відчути недовіру чи підозру стосовно намірів ініціатора. Часто можна бачити, як політичні діячі вітають своїх виборців за допомогою цього жесту, чи агенти з продажу вітають своїх клієнтів за допомогою обох рук, не усвідомлююч