Психологічна налаштованість аудиторії

Ви приходите в аудиторію, де сидять живі люди, які мають власну думку щодо питань, про які ви говоритимете. Ви можете відчути серед них «своїх», але не завжди. Адже виступати часто-густо доводиться перед людьми індиферентними, яким усе байдуже, й перед тими, хто настроєний відверто вороже. Будь-яку бездоганну логіку може збити брутальний хуліганський вигук, зле, прискіпливе зауваження, «невинне» запитання на зразок: «Чи довго ви ще говоритимете? Час іти на обід» тощо. Тому треба вміти враховувати психологічний настрій аудиторії, зважаючи на неусталеність і конфліктність психіки підлітка та юнака. Ваше завдання – або закріпити чи, принаймні, не зрушити ті позитивні емоції, які зібрали громаду людей, або ж подолати все те, що вороже вам і ставить за мету зірвати чи знецінити ваш виступ.

Перш за все звертайте увагу на вік аудиторії – це допоможе вам й обрати правильну та цікаву саме для цієї категорії людей тему промови, і «прорахувати» реакцію аудиторії. Наприклад, якщо аудиторія дитяча, то потрібно враховувати, що діти не можуть спокійно сидіти протягом, скажімо, години, їхня увага переключається на інші об'єкти. Тому оратор у виступі перед дитячою аудиторією повинен обов'язково змінювати форми розповіді, не перевантажувати дітей фактами, вводити у розповідь елементи гри, бесіди і т.д. Якщо аудиторія юнацька, то потрібно враховувати, що юнаків та дівчат насамперед цікавлять питання кохання, сенсу буття тощо. Крім того, молодіжна аудиторія достатньо емоційна та відверта: оратор повинен бути готовий до найнесподіваніших запитань. Зріла аудиторія – менш емоційна, вона, на відміну від юнацької, скоріш за все буде слухати ввічливо, але її важче зацікавити, її непросто захопити якоюсь ідеєю, тобто переконати.

Крім того, щоб не зробити «невидимого» кордону між собою та аудиторією, досвідчені оратори користуються займенником «ми», а не «я»: «Ми розглянемо», «Ми побачили» і т.д. Це допомагає аудиторії відчути себе активною учасницею творчого процесу, а не суто пасивними слухачами.

 

Бажання та сподівання людей

Як точно відзначає Поль Сопер, більшості людей притаманні психологічні установки на самоствердження, на продовження роду, на осягнення здоров'я й збереження життя. Це продиктоване елементарним, «інстинктивним» страхом істоти за власне життя й життя та благополуччя своїх близьких. Але психологічно варто апелювати не тільки до тих бажань і страхів, які наводить автор, а й до ширшого кола психологічних імпульсів.

Так, дослідник перелічує звичайні бажання й прагнення, які є у будь-якої людини:

· фізичне благополуччя, пов'язане з прагненням людини зберігати життя й здоров'я, свободу й діяльність; отож, викликаючи почуття загрози всьому цьому, ми одразу ж пробуджуємо увагу аудиторії;

· економічні інтереси, прагнення до власності й гарантій добробуту, у першу чергу – у сфері професійній (скажіть робітникам, що завод буде закрито, й це одразу викличе підвищений інтерес);

· суспільні інтереси, які включають прагнення людини до престижу, авторитету та влади, а також до піднесення статусу тієї групи, до якої дана людина належить; питання національної та соціальної консолідації, або ж те, що їм заперечує й противиться – це завжди «жива струнка» будь-якої аудиторії;

· розвага – «інстинкт гри», що сполучається з духом змагання, ризику й осягнення нових обріїв;

· почуття власної гідності: люди люблять, коли оратор підкреслює їхній розум, практицизм, проникливість тощо; натяк же на те, що перед оратором сидять не дуже розумні люди, назавжди «руйнує контакт з цією аудиторією.

· Проте дослідник визнає й прагнення людини до істини, підкреслюючи, що пробудити в людях почуття справедливості, співчуття до слабкого, високі душевні поривання теж не так уже, й складно (хоча й відмічає не без сарказму, що такі поривання не вимагають чогось більшого, ніж «віддати голос», надати «моральну допомогу»). Це свідчить, що автор не так уже й багато надій покладає на совість і загалом вищі моральні цінності слухачів, зовсім обходячи увагою, до речі, успіхи релігійних проповідників. Але він таки добре знає, що завжди, коли кордон між добром і злом чітко окреслений, оратор, що знає свою справу, прямолінійним та щирим закликом до кращих душевних поривань слухачів досягне гарячої підтримки.

6.3. Логічна та психологічна мотивації

Отже, «залізні» докази самі по собі мало що дадуть, якщо ви не матимете на увазі людських почуттів, основних емоцій, якими живуть люди. Логічний виклад треба «пересипати» апеляцією до почуття безпеки, шляхетності, справедливості, національно-суспільних інтересів тощо.

Потрібно постійно повертатися до цих «незримих» моментів, які мусять стати головним фактором вашої «агітації». їх можна висловити «відкритим текстом» (експліцитно), або ж у «підтексті» (імпліцитно), так би мовити, між рядками, але цю лінію треба вести протягом усієї промови.

У жодному разі не можна замість доказів чи переконань звертатися до псевдопсихологічних доведень на зразок: «А той, хто не розуміє цього, просто дурень» чи «Це побачить навіть осел». Докази, подібні до цих, на жаль, ще зустрічаються, скажімо, у вчителів, які не вміють дохідливо пояснити матеріал чи відповісти на запитання.

Чого прагнуть люди?

· Із раннього дитинства й до старості людина потребує визнання з боку своїх ближніх. Намагайтеся, щоб після розмови з вами люди були задоволені й переконані, що їх визнають. Не чекайте на виняткові події та виняткові вчинки, щоб висловити своє визнання.

· Намагайтеся похвалити людину за кожну дрібницю, яка вам сподобалася, за найменші успіхи в роботі. Якщо є за що хвалити – похваліть, а якщо немає – краще промовчати.

· У розмові намагайтеся не наголошувати, що ви комусь щось довели. Натомість дайте можливість іншому сказати, що довів він.

· Якщо ви оцінюватимете роботу інших, вони оцінюватимуть вашу.

· Якщо ви хочете навчитися критикувати так, щоб не образити людину, то:

ü вказуйте на помилки лише віч-на-віч;

ü робіть це по-дружньому;

ü зазначте, що ви також робили подібні помилки;

ü почніть з похвали за роботу, яку працівник виконує добре;

ü покажіть, як правильно треба було це зробити;

ü нарешті знову похваліть працівника та висловіть переконання, що він зуміє добре справитися з дорученою справою в майбутньому;

ü якщо можна, уникайте прямої критики;

ü зважте, чи критичні зауваження висловити відразу, чи пізніше.

Чого треба навчитися?

· Правильний вибір місця й часу має значний вплив на хід розмови та її наслідки.

· Пристосовуйте свою поведінку й манеру розмови до обставин.

· Запитання – дуже зручна форма наказу. Ставте запитання.

· Природа дала людині один язик і два вуха для того, щоб вона слухала інших удвічі більше, ніж сама говорить.

· Ввічливість обеззброює.

· Якщо ви потрапили в скрутну ситуацію – слухайте. А вислухавши, говоріть дуже коротко та стисло.

· Нападами та лайкою людей не переконаєте.

· Вимовляйте слова «ви» голосно, а слово «я» – пошепки.

· Якщо ви хочете зробити комусь зауваження щодо неякісного виконання роботи, вживайте займенник «ми».

· Сумніви й підозри висловлюйте обережно. Будьте тактовні. Спочатку зважте, чи нікого не образить те, що ви хочете сказати, а тоді вже говоріть.

· Якщо ви хочете зберегти щось у таємниці, не розголошуйте нікому це «по секрету». Адже ви не покладаєтеся на інших більше, ніж на самого себе.

· Коли ваш співрозмовник роздратований, то краще помовчіть, щоб не дратувати його ще більше.

· Не поспішайте говорити про свої особисті справи, труднощі, хвороби тощо, зважте, чи цікавить це інших.

· У товаристві, яке поділилося на кілька самостійних груп, краще послухайте інших і помовчіть.

· Якщо ви недостатньо обізнані в питаннях, що обговорюються, дайте можливість говорити тим, хто добре знається у справі.

· Промовчіть у ситуації, коли своєю розмовою ви могли б зрадити довірену вам таємницю.

· Якщо ви хочете закінчити розмову з надто балакучим співрозмовником, не давайте йому можливості для продовження розмови своїми зауваженнями та запитаннями.

· Не будьте надокучливими.

· Спілкуючись з людьми, які працюють на відповідальних посадах і дуже зайняті, намагайтеся говорити щонайстисліше та якомога коротше.

· Поганий настрій не переносьте від однієї розмови до іншої.

· У деяких випадках доцільно визначити позицію партнера за допомогою запитання або зауваження, які ні до чого вас не зобов'язують.

Для того, щоб позбутися нерішучості:

ü використовуйте кожну нагоду, щоб потренуватися в мовленні: починайте з заздалегідь підготовленої розповіді, спочатку в розмові з однією особою, у вузькому колі, а коли набудете впевненості – і в широкому;

ü перед тим як говорити, кілька разів вдихніть і видихніть, говоріть не поспішаючи;

ü спочатку подумайте, що ви хочете сказати та як це можна висловити якнайстисліше.

· Не говоріть багато, особливо коли йдеться про відповідальну розмову.

· У товаристві не намагайтеся переговорити всіх. Дайте й іншим можливість висловитися.

· Не повчайте інших і намагайтеся не справляти враження, ніби ви хочете повчати.

· Щоб не створити враження людини, яка любить повчати, користуйтеся такими вступними словами: «Як усі ви добре знаєте...», «Я, мабуть, не скажу вам нічого нового, якщо...», «Я говорю вам те, що більшість знає, але в даному разі треба наголосити на тому, що...»і т. ін.

· Не говоріть надто багато про себе, не нарікайте на свої біди.

· Намагайтеся діяти незалежно від свого настрою.

· Чи не докучаєте ви своїм співрозмовникам зайвими подробицями?

· Не міняйте надто часто тему розмови.

· Під час обговорення якогось питання не відвертайте увагу від його суті й у своєму виступі послідовно пункт за пунктом дотримуйтеся її.

· Не говоріть з кимсь про те, що інших присутніх не цікавить.

· Не будьте сварливими.

· Навчіться розуміти мову без слів, обговорюючи якесь питання. Дотримуйтеся під час розмови відповідної дистанції щодо співрозмовника.

· Не піддавайтеся негативним емоціям, таким наприклад, як злість, ненависть, заздрість.

· Опановуйте навички самовладання – не допускайте виникнення негативних емоцій, а позитивні виявляйте повною мірою.

7. Аргументоване уміння переконувати

 

Багато залежить від людини, яка переконує: чи зуміє вона справити на слухачів приємне враження своїм зовнішнім виглядом, поведінкою чи манерами, встановити з ними контакт.

ü Для того, щоб переконати когось, треба знайти необхідні аргументи, правильно їх упорядкувати та сформулювати.

ü Якщо промовець сповнений натхнення, то він неодмінно викличе інтерес слухачів, передасть частину свого натхнення їм.

ü Одні й ті самі аргументи не однаково діють на різних людей.

ü Добираючи аргументи, враховуйте освітній рівень слухачів, їх поінформованість щодо теми, можливі контраргументи, їхнє ставлення до порушуваних питань.

ü Люди охоче погоджуються з тим, що твердить їх приятель, проте наперед відкидають те, про що говорить несимпатична для них особа або супротивник.

ü Переконати людину легше під час дискусії, а не лекції.

ü Чим старша людина, тим важче переконати її в необхідності змінити погляди.

ü Людина змінює їх, коли дістає нову інформацію, що явно суперечить старій, на основі якої були сформовані погляди.

ü Люди намагаються відкинути інформацію, яка не узгоджується з їхньою системою поглядів (наприклад, курець не любить слухати інформацію про те, що куріння шкодить здоров'ю).

ü У дискусії треба уточнити зміст невідомих слів, термінів, абстрактних понять. Слова, за допомогою яких формуються тези, повинні бути однозначними.

ü Під час будь-якої дискусії слід якнайшвидше визначити головні проблеми й зосередити зусилля на їх розв'язанні.

ü Питання, що не мають істотного значення для доведення даної тези, необхідно вилучити.

ü Поступіться опонентові всім, чим можна поступитися, і не стверджуйте нічого, що неспроможні довести.

Аргументи бувають різні:

· посилання на авторитет;

· побудовані на взаємозв'язку між причиною й наслідком;

· побудовані на дедукції, на аналогії.

До найефективніших методів переконування належать сугестивні методи, зокрема навіювання, яке полягає в тому, щоб непомітно нав'язати особі якусь думку, що потім викликає реакцію, відповідну певним навичкам даної особи.

Для того, щоб вплинути на аудиторію, промовець повинен справляти на слухачів враження переконаної та впевненої у своїх силах людини. Усе має свідчити про те, що вона добре знає свій предмет.

Намагайтеся не тріумфувати. Зробіть так, щоб ваш опонент не відчував гіркоти поразки й озлобленості проти вас.

7.1. Як стати хорошим співрозмовником?

Чим більше в товаристві людей, тим менша вірогідність того, що розмова буде результутивною. Щоб стати хорошим співрозмовником, необхідно:

· мати всебічні знання та інтереси, які слід постійно розвивати і поглиблювати;

· мати багато знайомих і друзів;

· дивитися на світ розкритими очима, вміти спостерігати події довкола себе;

· запам'ятовувати чи навіть записувати все те цікаве, що ви бачите, чуєте або читаєте.

Соціальна активність передбачає, зокрема, організацію зборів та зустрічей, які без організатора не відбулися б. Цікава розповідь має такі особливості:

ü тема повинна бути цікавою й щоразу новою;

ü початок розповіді має привернути увагу слухачів;

ü розповідь повинна бути стислою, невимушеною та зрозумілою;

ü думки логічно впорядковані;

Менше вдавайтеся до описів подій, а більше наголошуйте на діях.

Соціально активна людина приготує для зустрічі одну або кілька цікавих історій. Соціально пасивна людина щодо цього ледача: вона не слухає розповідей, щоб пізніше повторити їх деінде.

Розповідаючи про щось слухачам, керуйтеся такими правилами:

· не думайте, що слухачі вже знають те, про що ви хочете їм розповісти;

· вживайте прості слова, уникайте професійних та іншомовних термінів;

· не забувайте, що порівняння, приклади й малюнки допомагають краще зрозуміти суть справи;

· викладайте суть справи спочатку дуже стисло, а потім, повернувшись до самого початку, поясніть усе ще раз, але вже детально.

Під час обговорення певного питання поставте себе на місце опонента.

У процесі обговорення треба стежити за тим, щоб:

ü усі пункти обговорювалися послідовно один за одним;

ü не пропустити жодного важливого чинника;

ü усі учасники обговорення мали можливість висловити свою думку про дану справу;

ü ніхто не відхилявся від суті справи;

ü було відзначено, у яких пунктах учасники дійшли згоди, а в яких – ні;

ü результати обговорення були записані в протоколі конкретно й недвозначно.

Дискусія має такі переваги:

· координує думки окремих осіб;

· учасники дискусії змушені точно формулювати свої думки;

· помилки в мисленні стають одразу помітні – наодинці такого контролю нема;

· вдалі прийоми вдосконалюються.

Про неприємні новини можна повідомляти двома способами:

ü раптово, без попередньої підготовки;

ü поступово, частинами;

Розглядаючи скаргу, дотримуйтеся такої послідовності:

· вислухайте скаржника;

· визначте проблему;

· вивчіть суть справи;

· порадьтеся з керівництвом;

· ухваліть рішення;

· поінформуйте працівника про результати розгляду його скарги;

· зробіть відповідний запис у даній справі.

8. Риторичний ідеал

В античній риториці послідовно виробилися два риторичні ідеали. Для ораторів – носіїв першого ідеалу – головним у риторичній діяльності є переконливість, далі істинність переконливого мовлення, моральність на користь суспільству, чіткість і впорядкованість. Цей ідеал називають сократівським.

Другий риторичний ідеал уважають софістичним. Для носіїв і прихильників цього ідеалу характерною є формальна переконливість, надмірна словесна краса, пишність, вибагливість мовлення, самовираженість і корисливість оратора.

Сучасні ритори вважають, що зараз діють три риторичні ідеали.

Перший з них можна назвати близьким до софістичного, але нині він дуже американізований, саморекламний, нав'язливий, такий, що повсюдно заполонив собою засоби масової інформації та спрямований на маніпуляцію свідомістю мас.

Другий риторичний ідеал несе в собі морально-етичні цінності східнослов'янського, давньоукраїнського ідеалу. Він близький до першого античного ідеалу – ідеалу переконаності й істинності, ідеалу Платона й Сократа.

Третій риторичний ідеал сформувався в імперський і радянський часи. Цей риторичний ідеал називають тоталітарним, пропагандистським.

Усі ці ідеали у видозмінених формах живуть і нині в мовосфері сучасного українського суспільства. І це закономірно. Шкода, що вони разом не становлять єдиної виваженої риторично-ідеальної системи, у якій мали б відповідати певним соціальним моделям життя й поведінки мовців. На жаль, в українському суспільстві нині поширюється сучасний американський риторичний ідеал, чужий слов'янській культурі, зокрема українській, яка завжди мала міцні традиції успадкування еллінської античної культури. Американський ідеал перемагає наші ідеали в засобах масової інформації та масової культури. Українське суспільство ще не звільнилося і від тоталітарного риторичного ідеалу. Нагальні, закличні, категоричні, безапеляційні промови багатьох наших політиків сприймаються як рудименти радянської епохи: авторитарне мислення, нетерпиме монологічне мовлення, мовна агресія, телефонне право, влада на слово, підкорення співрозмовника тощо. Все це можна назвати політизованою псевдориторикою.

Слов'янський, давньоукраїнський риторичний ідеал формувався На античних грецьких традиціях та християнських морально-етичних цінностях. Характерними ознаками для нього є честь, благородство, смиренність, милосердя, шляхетність, слухняність, побожність, духовність. Ці засади сформували риторичний ідеал любові, або ідеал гуманістичної риторики, спрямованої на досягнення гармонії стосунків за допомогою засобів мовного спілкування.

До індивідуального ораторського стилю можна віднести:

· усвідомлення потреби та виховання оригінального мовомислення;

· власну мовотворчу манеру, що виявляється в особливостях композиції промови, побудови фраз, схильності до вживання певних слів і словосполучень, окремих художніх засобів;

· поведінку промовця в аудиторії; вміння відчувати «центр» спілкування, вчасно переключати увагу слухачів;

· кінесику та міміку й характерні жести;

· техніку вимови й дикцію, ритмомелодику.

Отже, той, хто хоче стати майстерним промовцем (оратором, красномовцем), повинен подбати про:

ü освіченість і глибокі знання свого фаху та суміжних з ним;

ü риторичний ідеал, який би прагнув наслідувати;

ü пошук промовців, чиє мовлення відповідає його смаку, у кого він хотів би вчитися, знайти свій мовний авторитет;

ü власний ораторський стиль;

ü уміння вести розгорнутий монолог (лекцію) з фахової проблематики;

ü уміння вести конструктивну бесіду;

ü володіння полемічним красномовством, культурою діалогу й полілогу в дискусіях і диспутах;

ü морально-етичний облік освіченої та вихованої людини;

ü уміння користуватися скарбницею античної й національної риторики, ораторським досвідом попередників і сучасників (використовувати взірці промов і текстів, прийоми риторичної техніки, стилістичні засоби національної мови).

 

9. Імідж оратора

 

Імідж (від англ. image «образ», «зображення») – штучний образ, що формується в суспільній або індивідуальній свідомості засобами масової комунікації та психологічної дії. Імідж створюється з метою формування в масовій свідомості певного відношення до об'єкта. Може поєднувати як реальні властивості об'єкта, так і неіснуючі, приписувані.

Зовнішність є не останнім чинником успіху того, хто виступає. І тут важливо володіти собою, уміти «створювати імідж», певний образ. Недарма існує спеціальна професія – іміджмейкер, тобто людина, яка допомагає створити імідж. Зачіска, охайність рук та нігтів, макіяж, стан взуття та одягу – все це уважно фіксується та впливає на сприйняття ваших слів.

Не кожен може похвалитися, що природа дала йому високий зріст, міцну статуру й грацію жестів. Але буває, що зовні непоказна людина, коли виступає, мов магніт, притягує увагу аудиторії. За кожним її жестом уважно стежать, підкоряючись ритмові її виступу.

Інколи промовець спирається на атрибути своєї професії, що забезпечують бажаний імідж автоматично. Так, у церковному красномовстві кафедра чи амвон, блискуче тло інтер'єру, пишні ризи вже забезпечують певну увагу слухачів.

Інша справа – світське красномовство. Тут, щоб привернути до себе увагу, оратор мусить удаватися до певних прийомів. При цьому важливо дотримуватися міри. Не варто бути ексцентричним, не личить екстравагантно одягатися, так само, як і робити незвичайну зачіску, вдаватися до особливих жестів тощо.

Вираз обличчя, хода, якою ви проходите до місця виступу, постава – випростана чи згорблена, ваша жестикуляція – створюють певне враження ще до того, як ви сказали перше слово. Симпатія чи антипатія до оратора формується саме в ці найперші хвилини.

У кожної людини є те, що називають чарівністю (або шарм, як кажуть французи). Та не кожен уміє її використовувати. Недосвідчений оратор інколи боїться аудиторії. Йому здається, що всі його сприймають критично, що його «наскрізь бачать». Але насправді кожен може змусити аудиторію слухати свій виступ. Треба тільки бути щирим і ставитися до людей із повагою. Навпаки, всяке хитрування, намагання «себе подати», якось підкреслено «причепуритися» можуть сприйматися як вияв комплексу неповноцінності.

Водночас треба пам'ятати, що слухачі чекають від вас чогось більшого, ніж просто «розмови на рівних», – важливих, повчальних речей. Якщо ви тримаєтеся перед ними непевно, немов вибачаєтеся за те, що ви тут є та марнуєте чужий час, ваші справи кепські. Оратор повинен почувати себе володарем ситуації. Але владність полягає не в тому, щоб пригнічувати слухача своїм авторитетом. Довірливість і щирість повинні читатися на вашому обличчі з найперших моментів спілкування з людьми.

Існує ціла низка ознак і чинників, що зумовлюють популярність або непопулярність тієї чи іншої особи. Ці ознаки та чинники поділяють на 3 групи:

ü зовнішній вигляд;

ü внутрішні якості особистості;

ü вміння спілкуватися з людьми.

Зовнішність ритора повинна бути привабливою, але в певних межах. Чоловік виступає, як правило, в костюмі ділового стилю, а жінка – в костюмі або сукні. Стильно одягнена особа виступає впевненіше, ніж одягнена недбало, оскільки слухачі відреагують на недбалість обов'язково. Невипрасуваний, зім’ятий, брудний одяг завжди справляє неприємне враження, це саме стосується і взуття.

Щодо поняття «бути одягненим за протоколом», то в нашій країні, як правило, дипломати, керівники, які беруть участь у протокольних заходах, одягнуті строго в темні костюми. У діловому світі прийнято носити не надто світлі костюми, перевага надається темним тонам – синім чи сірим у тонку смужку. Такі варіанти зручні для будь-якої нагоди.

Зовнішній вигляд і уподобання в одязі – важлива передумова успішності. Таллінський будинок моделей із цього приводу рекомендує:

ü Якщо ви середнього зросту й нормальної статури, то обмежень в одязі не існує. Не треба тільки зловживати прикрасами.

ü Високим, струнким підходить одяг, що складається з двох частин із ворсистої тканини.

ü Повна фігура вимагає обачності як при виборі матеріалу, так і моделі. Добре підходять гладкі тканини неяскравих кольорів у вузьку смужку, розміщену вертикально.

Про вміння чоловіків одягатися судять, у першу чергу, за краваткою. Правило тут просте: краватка повинна гармонійно поєднуватися з костюмом чи сорочкою. Треба визначити, що в сучасній чоловічій моді краватка та сорочка відіграють домінуючу роль. Зокрема, після смерті одного з відомих європейських модельєрів, який був прикладом елегантної новизни, в його гардеробі виявили всього три костюми і майже 200 сорочок та ще більше краваток! А оточуючим завжди здавалось, що метр відновлює свій гардероб практично повністю кожен тиждень. Ось якого ефекту можна досягти, якщо вміло комбінувати всього два елементи одягу.