Помилка батьків №1: наркоманія — згубна звичка, але саме моя дитина, якщо захоче, може її одразу позбутися.

Не відала я, що наркоманія — це хімічна залежність, це важка та небезпечна хвороба, до того ж — смертельна. Тривалість системного вживання складає всього З—5 років. Але цей факт я усвідомила пізніше, коли вирішила зберегти в таємниці від рідних та близьких свої проблеми.

ПОМИЛКА БАТЬКІВ №2: мій син вживає наркотики — це страшно, соромно перед людьми. Необхідно зробити все можливе, аби ніхто з друзів та родичів не дізнався про нашу біду.

Наркоманія — одна з найстрашніших хвороб. Про те хворі не ви, а ваша дитина. Отож ви повинні, ви просто зобов'язані відкрити для неї всі доступні розібратися в ситуації, що склалася, підтримати їх канали допомоги. Для цього (як би прикро, соромно вам не було) необхідно проінформувати про згубну пристрасть вашої дитини всіх близьких, родичів та друзів, які щось значать для неї, яких вона поважає і любить, думкою яких дорожить, які є для неї авторитетними людьми.

По-перше, ваш син чи донька будуть знати, що ви не змиритеся з наркоманією й не станете замовчувати існуючу проблему, адже мовчання, як відомо, — знак згоди.

По-друге, тим самим ви даєте своїй дитині зрозуміти, що стали на шлях відкритої та безкомпромісної боротьби з її смертельною пристрастю.

По-третє, можливо, ви зможете застерегти інших дітей від вживання наркотиків. Бо у ваших друзів та родичів теж є діти і в їхні сім'ї може прийти таке ж горе. Отож ваші близькі повинні бути пильними.

По-четверте, саме до родичів та друзів ваші син чи донька можуть під якимсь приводом звернутися з проханням дати їм грошей. Ваше завдання — заздалегідь повідомити близьких про те, на що саме будуть ці гроші. Таким чином ви збережете любов повагу та підтримку родичів і друзів.

ПАМ'ЯТАЙТЕ: головне не зберегти власний імідж, а допомогти дитині побороти наркотичну залежність.

Спершу я не розуміла цього. І пішла іншим шляхом.

ПОМИЛКА БАТЬКІВ №3: якщо я умовлю сина пройти курс лікування, він визнає, що є наркоманом, і, оздоровившись, уже більше ніколи не буде вживати наркотики.

Часто можна почути від інших батьків, що вони вже не раз лікували своїх дітей, але все марно, позитивних результатів немає. Справа в тому, що мова йде про медикаментозне відновлення фізичного здоров'я, зняття абстиненції (кумару), а це лише перший незначний крок на шляху до одужання. Далі йде психологічна реабілітація та вирішення інших проблем, які виникають внаслідок вживання наркотиків. Це довготривалий процес, 3-6 місяців, але оминути його неможливо.

Таку реабілітацію можна пройти в Денному центрі допомоги наркозалежним. Вона доступна всім бажаючим, бо послуги в центрі надаються безкоштовно. Ден­ний центр знаходиться на території Центру соціальних служб для молоді Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації. Адреса Денного центру допомоги наркозалежним: вулиця Олійника, 21. Телефони для попереднього запису на консультацію: 560-76-66 і 564-90-26 з 10-ї до 18-ї години, в робочі дні.

Продовжу свою розповідь про своє горе, яке тепер, на щастя, вже в минулому. Йшов час, а мій син продовжував вживати наркотики. Його виключили з вузу, він перехворів гепатитом, «заробив» умовний термін покарання. Всі гроші йшли на придбання наркотиків, з дому почали пропадати речі... Життя почало здаватися настільки нестерпним, що з'являлися думки про самогубство.

ПОМИЛКА БАТЬКІВ №4: моя дитина постійно зривається після лікування від наркозалежності, і це жахливо, це просто катастрофа.

Звичайно ж, така категоричність ні до чого. Катастрофою для вас може бути тільки один стан — коли ви не здатні реально оцінити ситуацію, що склалася, та вибрати нову стратегію власної поведінки.

Існує декілька головних правил для батьків:

1. Незалежно від ситуації поводитися треба гідно.

Ви доросла людина і в будь-якій ситуації не маєте права на істерику. Ви також не маєте права кричати, використовувати фізичну силу і тільки те й робити, що бігати за заспокійливими ліками. Зрозумійте, біда, яка трапилася у вашій родині, не станете трагедією, якщо ви зможете поставитися до неї так само, як і до вирішення інших ваших проблем — спокійно й виважено.

2. Ніколи не дозволяйте себе шантажувати.

А шантажу в вашому житті може бути багато: «якщо ви купите мені мерседес, мені буде чим зайнятися, і я перестану колотися», «якщо ти не даси мені 500 доларів і я не віддам борги, то мене вб'ють», «якщо ви не дасте мені грошей, то я покінчу із собою — прямо зараз у ванній кімнаті», «якщо ти не вмовиш мою кохану Машу знову зустрічатися зі мною, я буду колотися».

На всі ці «якщо,...то...» можна спокійно й твердо відповідати: «ні!».

«Через рік після того, як лікар скаже мені, що ти більше не вживаєш наркотики, ми з батьком, можливо, розглянемо питання про купівлю машини».

«Хай та людина, якій ти винен, прийде до мене з паспортом, напише розписку, я віддам борг їй, а не тобі».

«Що ж, іди до ванної кімнати і вбивай себе. Краще не мати сина зовсім, ніж мати отакого істерика, який не може впоратися зі своєю пристрастю».

«Ти сам образив Машу, отож сам і стосунки з нею налагоджуй. Хоча ми думаємо, що Маша тебе любить і все зрозуміє та простить, якщо ти перестанеш колотися».

Ось так треба відповідати на шантаж. Не бійтеся заяв про самогубство. Людина, яка цим погрожує, рідко вдається до самогубства. Зрозумійте, що ваша дитина себе любить, і помирати, звісно, не хоче. Якщо навіть вона і надумає щось учинити із собою, то тільки на ваших очах, щоб ви своєчасно могли її врятувати. Саме так досягається бажаний результат.

3. Не надокучайте.

Наркоман, навіть якщо йому більше 20 років, за своєю поведінкою все одно залишається ще дитиною і завжди все робить навпаки. Тому довгі, безконечні розмови про наркотики, звинувачення, «вправляння мізків» абсолютно безрезультатні і дають прямо протилежний ефект.

4. Менше говоріть, більше робіть.

Молода людина давно звикла, що ви погрожуєте, обіцяєте «здати її в лікарню примусово», «засадити всіх її друзів за грати», «залишити її без копійки». 80 відсотків інформації з ваших монологів не доходить.

Це відбувається тому, що з усіх своїх погроз ви не виконуєте жодної. Після кожного вашого монологу ваш син чи ваша донька радісно дають обіцянки. Причому обіцяють все, що завгодно, але нічого не збираються виконувати. І ще одне. Наркоман — так уже влаштована його психіка — ніколи не буде вірити вашим словам. Він вважає вас своєю власністю і не бажає від вас ніяких рішучих вчинків. Якщо ж ви знайдете в собі сили зробити такий вчинок, про який обіцяєте, наркоман одразу стане мислити по-іншому.

Цих правил та ще багато чого іншого я навчилася на інформаційних заняттях, які організовує спеціально для родичів наркоманів Денний центр допомоги наркозалежним. Мені особисто дуже допомогли ці заняття, на них я позбавилася багатьох своїх хибних поглядів.

ПОМИЛКА БАТЬКІВ №5: я не можу не залежати від власної дитини. Батьки повинні жити її життям, її проблемами.

Якщо ви згодні з цим твердженням, то, повірте, ви вже самі потребуєте лікування. Лікарі та психологи називають цей стан співзалежністю. 93 відсотки батьків наркоманів (особливо — матерів), які не пройшли курс психотерапії чи не відвідували тренінгових груп під керівництвом психолога-практика, страждають саме від співзалежності. Детальніше про це можна дізнатися на заняттях з пси­хологом у Денному центрі допомоги наркозалежним.

Тут мені хотілося б дати основну практичну рекомендацію щодо побудови нормальних сімейних стосунків.

Безумовно, не можна не бачити страждань власної дитини, не реагувати на них емоційно, не співчувати. Але, зверніть увагу⁷, як талановито дитина навчилася використовувати ваш емоційний стан для власної мети. Усі наркомани віртуозно (це не перебільшення) маніпулюють власними батьками.

Задумайтеся: ви практично відмовилися від власного життя, власних інтересів. Коли переступаєте поріг свого дому, одразу стаєте повністю залежними від того, в якому стані й настрої знаходиться ваше чадо. Більш того, ви навіть ображаєтеся на інших членів родини, якщо їм вдається зберігати хоча б частинку власного спокою. Ви звинувачуєте їх у черствості та байдужості. Ви насильно втягуєте членів родини у стан співзалежності.