Особливості перебігу гострого запалення середнього вуха у грудних дітей

Гострий середній отит- це гострий запальний процес, локалізований в тканинах середнього вуха, а саме в барабанній порожнині, області слухової труби та соскоподібного відростка

Гострий середній отит у новонароджених, грудних дітей і у дітей від 1 року до трьох років має свої особливості перебігу, діагностики та лікування. Гострий середній отит у дітей дуже часто розвивається після переохолодження або перегрівання, при неправильному годуванні, після вірусних захворювань і дитячих інфекційних захворювань; крім того, у виникненні гострого середнього отиту грають роль анатомо-фізіологічні особливості будови середнього вуха у дітей, а також зниження загальної опірності організму.

Причини:

Анатомічні особливості вуха у дітей:

У ранньому дитинстві слухова (Євстахієва) труба коротше, ширше і розташована більш горизонтально, ніж у дорослих;

У середньому вусі новонароджених і грудних дітей замість гладкої, тонкої слизової оболонки і повітря є особлива (міксоїдна) тканина - пухка, студениста сполучна тканина з малою кількістю кровоносних судин, що є сприятливим середовищем для розвитку мікроорганізмів. У новонароджених, крім того, в барабанній порожнині може перебувати навколоплідної рідини.

Барабанна перетинка у дітей товща, ніж у дорослих. Низька опірність організму (відсутність набутого імунітету). Слід зазначити також, що у дитини перших років життя ще не сформувалися чинники місцевого імунного захисту слизової оболонки слухової труби, що визначаються, зокрема, функцією розташованих тут слизових залоз і мукоциліарним транспортом.

Грудні діти майже постійно знаходяться в горизонтальному положенні, тобто лежать, тому молоко при відрижці потрапляє через слухову трубу в барабанну порожнину.

Діти більш схильні до загальних інфекційних захворювань, таким як кір, скарлатина, дифтерія, які можуть ускладнюватися гострим отитом.

Наявна часто у дітей гіпертрофія глоткової мигдалини (аденоїди), гострі тонзиліти і аденоїдити сприяють виникненню і затяжного перебігу гострого отиту.

Симптоми: захворювання зазвичай починається гостро, раптово. Температура тіла піднімається до 39-40 градусів. У новонароджених переважають загальні реакції організму: дитина неспокійна, багато плаче, погано спить і погано смокче. Запальний процес в середньому вусі, як правило, двосторонній, неперфоративний. Під час смоктання дитина з криком відривається від грудей і довго плаче. При важкій формі отиту у дітей грудного віку можуть виникнути явища менінгізму: блювота, закидання голови, напруга рук і ніг, випинання тім’ячка. Іноді можуть спостерігатися шлунково-кишкові розлади у вигляді блювоти і проносу. Отоскопія: в перші години б/п майже не змінена, проте визначається втрата її блиску, стає мутною. Згодом, з’явл. гіперемія у верхній частині, а далі інфільтрація та випинання. Б/п палевого кольору, стовщена, контури згладжені, волога.

 

Внутрішньочерепні риногенні ускладнення, діагностика та лікування.

Відносяться арахноїдит, менінгоенцефаліт,менінгіт,екстрадуральний абсцес, субдуральний абсцес.абсцес мозку, тромбоз печеристого та верхнього поздовжного синусів, риногенний сепсис, а також їх комбінації.

Діагностика.Скарги, анамнез,клініка,загальноклінічні обстеження,спеціальні методи(люмбальна пункція..), КТ.МРТ, пневмо-, електро-і ехоенцефалографії.

Лікування хворих з отогенними внутрішньочерепними ускладненнями включає хірургічне втручання та інтенсивну медикаментозну терапію.

Хірургічне лікування спрямовано на елімінацію гнійного вогнища і ліквідацію ускладнення, яке розвинулося.

 

Білет №4

Методи дослідження носа

Існують фізичн(клінічні)і методи дослідження та функціональні.

До Фізичних(клінічних) відносяться:

-опитування

-зовнішній огляд(визначають викривлення зовнішнього носа, наявність підвищень(горбиків)на спинці носа, форму носа, шкірні висипи, поранення, пошкодження кісткового скелету, зміщення носових кісток після травми, наявність пухлин або пухлиноподібних утворень, вроджені нориці, мозкових гриж…)

-пальпація(патологічна рухливість кісток при переломах, флюктуація, консистенція тканин, пухлин, температура зовнішніх покрові)

-риноскопія(огляд глибоких частин носової порожнини за допомогою штучного освітлення.Існує передня, задня, середня та зовнішня риноскопія.Передня виконується за допомогою штучне освітлення, лобний рефлектор, носове дзеркало Гартмана.Задня – штучне світло, рефлектор, шпатель, маленьке гортанне дзеркало.Середня – для огляду середнього носового ходу, нюхової зони- штучне освітлення, рефлектор, дзеркало Кілліана. Зовнішня-підігріте дзеркало вводиться доверху в переддвір’я носа, оглядають кут кінчика носа(recessus apicis nasi)-штучне світло, рефлектор, гортанне дзеркало малого діаметру.)

-аускультація(Під цим в ринологии розуміють вислуховування шумів, що виникають в носі від проходження через носову порожнину повітряного струменя, від присмоктування носових крил, від флотірованія носових поліпів і носової перегородки, від наявності отвору в хрящової відділі носової перегородки, а також вислуховування гнусавости мови, що залежить не тільки від порушень в носі, але і від їх появі м'якого і твердого неба, захворювань носоглотки (rhinolalia clausa, aperta).Для аускультативного визначення патологічних явищ в носі не потрібно ніяких штучних пристосувань)

-рентгенологічне дослідження(потилично-підборідна та потилично лобна проекція)

-ендоскопічне дослідження

-КТ

-дослідження муко-циліарного кліренсу(В даний час в клінічній практиці широко використовується тільки старовинний метод сахаріновим тесту, при якому оцінюється час проходження частинками сахарину, введеними за переддень порожнини носа в носоглотку і глотку.)

-бактеріологічне дослідження(використовують виділення з носу; для виявлення специфічних захворювань носа(дифтерія, гонорея,сап, туберкульоз, склерома..))

-паталогоанатомічне дослідження(Для з'ясування характеру патологічних утворень в носі (запальні інфільтрати, гіпертрофії, пухлини) доводиться постійно користуватися в клініці носових захворювань патолого дослідженнями.)

До функціональних методів відносяться:

-дослідження прохідності носової порожнини(Перевірити прохідність носової порожнини для повітряного струменя при диханні в найпростішому випадку можна, змушуючи хворого робити глибокі вдихи і видихи через кожну половину носа окремо-суб’єктивні враження. Можна приєднати ще й тактильне відчуття. Дослідник поміщає свою руку під носом хворого на шляху видихається струменя повітря і судить про ступінь прохідності носа по силі одержуваного тактильного відчуття. Перевірити таким шляхом характер вдиху, однак, неможливо. З більшою точністю прохідність носа може бути перевірена за допомогою приладів. Найпростішим з таких приладів є дзеркало Глацеля, побудоване на принципі Zwaardemaker. Це дзеркало (рис. 30) являє добре відполіровану металеву нікельовану пластинку розмірами 20х25 см. Дзеркало поміщають під носом у хворого і пропонують йому зробити максимальний видих. Вміщені в повітрі, що видихається водяні пари осідають на холодній металевій пластинці у вигляді матового хмарки для кожної половини носа окремо. Becker запропонував користуватися камертонами с4 або С5. Якщо досить сильно видувати повітря з носа, то зазначені камертон починають звучати під впливом удару повітряного струменя. За силою звучання камертона судять про ступінь прохідності. Прилад Шипсса-зігнута скляна трубка з поділками з’єднана резиновою трубкою з манометром з водою, скляний накінечник вводиться в рот хворого і реєструють фази від’ємного та позитивного тиску. Спосіб Воячека-пропонують пацієнтові дихати носом, при цьому підносять поперемінно до однієї й іншої ніздрі ватяну пушинку, марлеву ниточку або смужку паперу, рух яких в струмені повітря, що вдихається вкаже на ступінь прохідності однієї й іншої половини носа. При цьому за амплітудою руху «пушинки» носове дихання може бути розцінено як «вільне», «задовільний», «утруднене» або «відсутній». Ріноанемометрія (рінопневмометрія) використовується на сьогоднішній день для точного визначення прохідності повітря через ніс. Для цього застосовують манометри різних модифікацій, за допомогою яких визначають тиск повітря в носі і горлі під час дихання.)

-дослідження чутливості слизової оболонки носа(Щоб дослідити чутливість слизової оболонки носа, застосовують тактильні подразнення: торкаються до різних ділянок слизової і стежать за тим, як реагує на це досліджуваний)

-ольфактометрія(1. Спосіб Воячека - найбільш частий і розповсюджений спосіб дослідження нюху. Він полягає в розпізнаванні обстежуваним різних пахучих речовин. Для цієї мети застосовують такі стандартні розчини в порядку висхідних за силою запахів: Розчин 1 - 0,5% розчин оцтової кислоти (слабкий запах).Розчин 2 - винний спирт 70% (середньої сили запах).
Розчин 3 - настоянка валеріани проста (сильний запах).Розчин 4 - нашатирний спирт (надсильний запах).Розчин 5 - вода дистильована (контроль)..Спосіб Ушакова(Фільтрувальний папір змочується 25% розчином оцтової кислоти і поміщається в посудину. Хворий нюхає. Нюх визначається за принципом камертона (по тривалості відчуття). Якщо хворий відчуває запах 20 хвилин - нормозмін. Якщо менше - гіпосмія.)Розведення одного пахучої речовини до різних концентрацій. Існують прилади - олфактометри.
Спосіб Цваардемакера. (Запропонував вводити в трубку просочену пахучим речовиною фільтрувальний папір, а потім її витягати на певну кількість поділок.)