Загальна характеристика першого періоду Ігор Олімпіад (1896-1912 рр.).

Бріскін Ю.А.

Передерій А. В.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІГОР ОЛІМПІАД

 

Лекція з навчальної дисципліни

„Олімпійський спорт”

 

“ЗАТВЕРДЖЕНО”

на засіданні кафедри теоретико-методичних основ спорту

„__” __________ 2014 р. протокол № 1

Зав. каф _____________ Ю.Бріскін.

Періодизація ігор Олімпіад.

Сучасний олімпійський рух пройшов складний шлях розвитку і не одразу набув популярність і притаманні йому риси і масштаби. Тому історія ОІ сучасності потребує чіткої періодизації. Історики та соціологи висувають різні підходи до періодизації розвитку олімпійського спорту. Одні пропонують пов’язати періоди з терміном діяльності президентів МОК (Л.Кун, 1982). Інші вважають, що при розробці періодизації необхідно орієнтуватися на роль Олімпійського руху в житті світової спільноти, його вплив і авторитет (Л.Б.Суник,1983). Деякі науковці пропонують будувати періодизацію на основі найбільших історичних подій, які кардинально вплинули на хід сучасної історії людства. Зокрема, В. В. Столбов (1989) пов’язує історію міжнародного спортивного руху з трьома історичними періодами теперішнього століття (до Першої світової війни, між Першою і Другою світовими війнами, після Другої світової війни). При визначенні періодів розвитку такого складного явища як сучасний олімпійський рух, неможливо орієнтуватись на один критерій, яким би впливовим він не здавався. Необхідно враховувати сукупність всіх факторів політичного, економічного і спортивного характеру, які здійснювали принциповий вплив на розвиток олімпійського руху на конкретному історичному етапі.

Необхідно враховувати сукупність політичного, економічного і спортивного характеру, які здійснювали принциповий вплив на розвиток ОР на конкретному історичному етапі. Виходячи з вище сказаного, пропонуються наступна періодизація Ігор Олімпіади:

- перший етап – Ігри І-V Олімпіад (1896 – 1912 р.р.);

- другий етап – Ігри VІІ-ХІV Олімпіад (1920 – 1948 р.р.);

- третій етап – Ігри ХV – ХХІV Олімпіад (1952-1988 р.р.);

- четвертий етап – ХХV і наступні (з 1992 р.)

Таблиця 1. Ігри Олімпіад.

Ігри Олімпіад	Рік	Місто проведення	К-сть чоловіків	К-сть жінок	Загальна к-сть учасників	К-сть країн (з 1936 – НОК)	К-сть видів змагань
I		Афіни, Греція		-
II		Париж, Франція
III		Сент-Луіс,США
IV		Лондон, Англія
V		Стокгольм, Швеція
VII		Антверпен, Бельгія
VIII		Париж, Франція
IX		Амстердам, Голандія
X		Лос-Анджелес, США
XI		Берлін, Німеччина
XIV		Лондон, Англія
XV		Хельсінки,Фінляндія
XVI		Мельбурн, Австралія
XVII		Рим, Італія
XVIII		Токіо, Японія
XIX		Мехіко, Мексіка
XX		Мюнхен, ФРГ
XXI		Монреаль, Канада
XXII		Москва, СРСР
XXIII		Лос-Анджелес, США
XXIV		Сеул, Респ. Корея
XXV		Барселона, Іспанія
XXVI		Атланта, США
XXVIІ		Сідней, Австралія
XXVIІІ		Афіни, Греція			10 625
ХХІХ		Пекін, Китай			11 028
ХХХ		Лондон, Великобританія

Ігри УІІ Олімпіади (Антверпен, 30 квітня -12 вересня 1920 р.)

Ігри УІ Олімпіади, які повинні були бути проведені в Берліні у 1916 році не відбулися – йшла І світова війна.

Після 8-річної перерви 2606 спортсменів (63 жінки) з 29 країн взяли участь у УІІ ОІ в Антверпені. Змагання проходили на протязі 4 місяців. Однак офіційне відкриття відбулося 14 серпня, а закриття – 29 серпня. Вперше була прочитана олімпійська клятва, текст якої був розроблений Кубертеном, піднятий олімпійський прапор. Героєм Олімпіади став фінський бігун Пааво Нурмі – 3 золоті й 1 срібна медаль.

У боксерському турнірі переможцем став американець Е.Іген, який 12 років пізніше став чемпіоном зимових ОІ у бобслеї. Це єдиний випадок у чоловічому олімпійському спорті.

За кількістю медалей і очків у неофіційному заліку першими були спортсмени США – 203,5 очка й 95 медалей (41-27-27), другими були спортсмени Швеції – 121.5 очка і 64 медалі (19-20-25) і третє місце у спортсменів Великобританії – 88 очок і 43 медалі (15-15-13).

Ігри УІІІ Олімпіади (Париж, 4 травня – 28 липня 1924 р.)

Столиця Франції була першим містом, якому МОК другий раз довірив проводити ОІ, хоч претендентами були Лос-Анжелес, Прага й Рим. На це рішення вплинув великий авторитет Кубертена і свято 30-ти річчя олімпійського руху.

Паризькі ігри були найбільш масовими. Прийняло участь 3092 спортсменів (135 жінок). Спортивний рівень був також надзвичайно високим: встановлено 8 світових рекордів, 14 олімпійських. Знову блискуче виступив фінський легкоатлет Пааво Нурмі – він завоював 3 золоті медалі і встановив 2 рекорди. Серед плавців блискуче виступив Джоні Вейсмюллер (Тарзан), який виборов 3 золоті медалі і встановив рекорди на дистанціях 100 і 400 м.

Перемогу на Іграх отримали спортсмени США – 625,55 очка і 99 медалей (45-27-27). Другою була команда Франції – 277,5 очка і 39 медалей, третьою команда Фінляндії 256,5 очка і 37 медалей (14-13-10).

Ігри ІХ Олімпіади (Амстердам, 17 травня – 12 серпня 1928 р.)

За складом учасників вони мало відрізнялись від паризької олімпіади – 3014 учасників (290 жінок) з 46 країн.

Ігри пройшли у спокійній обстановці, хоча в багатьох видах спорту йшла запекла боротьба.

На церемонії відкриття Ігор у якості символу миру вперше випустили голубів, а на олімпійському стадіоні також вперше горів вогонь, запалений в Олімпії від сонця за допомогою дзеркал. Він був доставлений в Амстердам через Грецію, Югославію, Австрію, Німеччину бігунами, які передавали його один одному.

Це була остання олімпіада, в якій взяв участь П.Нурмі, який став переможцем на дистанції 10 000 м. Взагалі, за 8 років (з 1921 по 1929 рік) він встановив 24 світових рекорди на дистанціях від 1500 м до 20000 м. В Хельсінкі, поруч з олімпійським стадіоном, встановлена бронзова скульптура Пааво Нурмі – вдячність фінського народу видатному спортсмену.

Загальнокомандну перемогу здобули спортсмени США – 389,5 очка і 56 медалей (22-18-16), другими були спортсмени Німеччини – 240,5 і 31 медаль (10-7-14), третіми – олімпійці Швеції – 160 очок і 25 медалей (7-6-12).

Ігри Х Олімпіади, Лос-Анджелес, 30 липня – 14 серпня 1932 р.

Кількість учасників на цих змаганнях була удвічі меншою за попередні змагання, що пояснюється віддаленістю столиці Олімпіади. Все ж прийняло участь 1048 спортсменів (127 жінок) з 37 країн світу. Змагання проходили у 16 видах спорту, де розігрувалося 126 комплектів медалей. На Іграх було встановлено 116 олімпійських рекордів, 21 з яких були вище світових. найбільша кількість рекордів була встановлена у легкій атлетиці. В плаванні – 36. Сенсацією став виступ японських плавців, які завоювали 5 з 6 золотих медалей. Цікаво, що переможцю на дистанції 1500 м К.Кітамура було всього 14 років. Але його результат (19.12,4) протримався 20 років. На рік старший був переможець на дистанції 100 м Я.Міядзакі – 58,2.

На Іграх в Лос-Анджелесі спортсмени вперше жили в олімпійському селищі, спеціально побудованому у 20 км від міста, яке складалося з 700 збірних будиночків. Вони розташовувались навкруги спортивних споруд, ресторанів, міст відпочинку. Вперше спортсмени отримали хороші умови для спілкування, обміну досвідом, відпочинку.

Господарі Олімпіади отримали перемогу – 103 медалі (41-32-30) і 683,2 очка. Другими були спортсмени Італії – 36 медалей (12-12-12) і 242 очка. Третіми – спортсмени Німеччини – 21 медаль (4-12-5).

Ігри ХІ Олімпіади, Берлін. 1-16 серпня 1936 р.

На право проведення Ігор 1936 р. претендували багато міст Європи, але не дивлячись на протести світової громадськості, право на проведення ОІ було надано Берліну.

Після приходу Гітлера до влади, у 1933 році, президент МОК Анрі Байє-Летур офіційно звернувся до керівництва Німеччини гарантувати додержання Хартії або відказатися від проведення ОІ. Такі гарантії були надані.

В Іграх прийняли участь 4066 спортсменів (328 жінок) з 49 країн. Героєм ОІ став негритянський спортсмен Джессі Оуенс, який виборов 4 золоті медалі і установив 4 олімпійських рекорди.

Серйозна підготовка до Олімпіади дозволила Німеччині завоювати перше місце – 89 медалей (33-26-30) і 573,7 очка. Другими були спортсмени США – 56 медалей (24-20-12) і 403,3 очка. Третіми – італійці – 22 медалі (8-9-5) і 167,6 очка.

Високий спортивний рівень змагань, участь в них значної кількості НОК не змогли знизити гнітючої атмосфери: "На цих Іграх владував сильний дух мілітаризму і нацизму", відмічалось у бюлетені МОК, присвяченому 60-річчю олімпійського руху.

Бріскін Ю.А.

Передерій А. В.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІГОР ОЛІМПІАД

 

Лекція з навчальної дисципліни

„Олімпійський спорт”

 

“ЗАТВЕРДЖЕНО”

на засіданні кафедри теоретико-методичних основ спорту

„__” __________ 2014 р. протокол № 1

Зав. каф _____________ Ю.Бріскін.

Періодизація ігор Олімпіад.

Сучасний олімпійський рух пройшов складний шлях розвитку і не одразу набув популярність і притаманні йому риси і масштаби. Тому історія ОІ сучасності потребує чіткої періодизації. Історики та соціологи висувають різні підходи до періодизації розвитку олімпійського спорту. Одні пропонують пов’язати періоди з терміном діяльності президентів МОК (Л.Кун, 1982). Інші вважають, що при розробці періодизації необхідно орієнтуватися на роль Олімпійського руху в житті світової спільноти, його вплив і авторитет (Л.Б.Суник,1983). Деякі науковці пропонують будувати періодизацію на основі найбільших історичних подій, які кардинально вплинули на хід сучасної історії людства. Зокрема, В. В. Столбов (1989) пов’язує історію міжнародного спортивного руху з трьома історичними періодами теперішнього століття (до Першої світової війни, між Першою і Другою світовими війнами, після Другої світової війни). При визначенні періодів розвитку такого складного явища як сучасний олімпійський рух, неможливо орієнтуватись на один критерій, яким би впливовим він не здавався. Необхідно враховувати сукупність всіх факторів політичного, економічного і спортивного характеру, які здійснювали принциповий вплив на розвиток олімпійського руху на конкретному історичному етапі.

Необхідно враховувати сукупність політичного, економічного і спортивного характеру, які здійснювали принциповий вплив на розвиток ОР на конкретному історичному етапі. Виходячи з вище сказаного, пропонуються наступна періодизація Ігор Олімпіади:

- перший етап – Ігри І-V Олімпіад (1896 – 1912 р.р.);

- другий етап – Ігри VІІ-ХІV Олімпіад (1920 – 1948 р.р.);

- третій етап – Ігри ХV – ХХІV Олімпіад (1952-1988 р.р.);

- четвертий етап – ХХV і наступні (з 1992 р.)

Таблиця 1. Ігри Олімпіад.

Ігри Олімпіад	Рік	Місто проведення	К-сть чоловіків	К-сть жінок	Загальна к-сть учасників	К-сть країн (з 1936 – НОК)	К-сть видів змагань
I		Афіни, Греція		-
II		Париж, Франція
III		Сент-Луіс,США
IV		Лондон, Англія
V		Стокгольм, Швеція
VII		Антверпен, Бельгія
VIII		Париж, Франція
IX		Амстердам, Голандія
X		Лос-Анджелес, США
XI		Берлін, Німеччина
XIV		Лондон, Англія
XV		Хельсінки,Фінляндія
XVI		Мельбурн, Австралія
XVII		Рим, Італія
XVIII		Токіо, Японія
XIX		Мехіко, Мексіка
XX		Мюнхен, ФРГ
XXI		Монреаль, Канада
XXII		Москва, СРСР
XXIII		Лос-Анджелес, США
XXIV		Сеул, Респ. Корея
XXV		Барселона, Іспанія
XXVI		Атланта, США
XXVIІ		Сідней, Австралія
XXVIІІ		Афіни, Греція			10 625
ХХІХ		Пекін, Китай			11 028
ХХХ		Лондон, Великобританія

Загальна характеристика першого періоду Ігор Олімпіад (1896-1912 рр.).

Перший період Ігор Олімпіад характеризується відносно невеликою популярністю міжнародного Олімпійського руху і ОІ. Ідея їх проведення кожні 4 роки з труднощами пробивала собі дорогу. Не випадково МОК приурочував ОІ до Всесвітніх промислових виставок у 1900 році в Парижі і у 1904 році у Сент-Луїсі. З 689 учасників ігор у Сент-Луїсі тільки 92 спортсмени представляли 11 країн світу, решта – представники США. Ситуація, що склалась в деякій мірі змінилась в Лондоні (1908р.) і Стокгольмі (1912р.).

Невдале проведення ОІ у Парижі і Сент-Луїсі викликало гостру критику міжнародної спортивної спільноти і нагадало ідею проведення ОІ у Греції. Кубертен запропонував провести неофіційні Ігри у 1906 році, щоб надати стимул розвитку ОР. Кубертен розумів, що проведення Ігор на їхній історичній батьківщині дозволить стимулювати розвиток олімпійського руху. Ідею Кубертена підтримав технічний директор Ігор професор Іоанес Хрисафіс. Такі ігри були проведені в Афінах 22 квітня – 2 травня 1906 року і залучили до участі 884 спортсменів (7 жінок) із 20 країн, що було значно більше, ніж у Сент-Луїсі. Однак, у подальшому такі ігри не проводились.

Особливу увагу необхідно звернути на Ігри V Олімпіади 1912 р. в Стокгольмі. Незважаючи на напружену ситуацію в Європі, в Іграх взяли участь 2547 спортсменів (серед яких 57 жінок) з 28 країн. В 20 видах легкої атлетики було встановлено олімпійські рекорди. Деякі глядачі назвали ці Ігри «Олімпіадою Джеймса Торпа», який переміг в легкоатлетичному п’ятиборстві та десятиборстві. Згодом атлета було позбавлено золотих нагород через порушення статусу аматора. Крім того, в цих Іграх брав участь Єйворі Брендендж, який став у 1952 р. президентом МОК.

Ні участь жінок в Іграх, ні проведення у цей період 14 сесій і 3 конгресів МОК, ні ґрунтовні статті Кубертена не змогли компенсувати недостатньо привабливу концепцію організації ОІ, програма яких була розтягнута на декілька тижнів. Принцип єдності часу і дії античних ОІ не дотримувався. У багатьох видах спорту були відсутніми єдині міжнародні правила змагань. До того ж епоха, яка відходила у минуле, була дуже заражена націоналізмом і несла з собою політичну напругу.

Історія з американцем Фредом Лорцем, який намагався нечесно перемогти в марафонському бігу на Іграх 1904 р. в Сент-Луїсі, та несправедлива дискваліфікація Джеймса Торпа після Ігор 1912 р. (початок дискримінації «кольорового» населення в США) змусила керівництво МОК замислитись над створенням кодексу честі атлетів. В 1913р. з’являється «Зведення зауважень та пропозицій щодо покращення Олімпійських ігор», виникає ідея розробки Олімпійської клятви.

В цілому цей період розвитку ОР зіграв велику роль у розвитку міжнародного спорту у різних країнах світу, підвищенню авторитету спорту як важливої сфери суспільної діяльності, розвитку масового спорту і фізичного виховання населення.

Під впливом ОР почали створюватись різні міжнародні об’єднання і національні організації, метою яких був розвиток спорту. У ці роки були створені Міжнародна аматорська легкоатлетична федерація (ІААФ) – 1912 р., Міжнародна аматорська федерація плавання (ФІНА) – 1908 р., Міжнародна федерація футбольних асоціацій (ФІФА) – 1904 р., Міжнародна аматорська федерація боротьби (ФІЛА) – 1912 р. та ін.

У ці роки для о. видів спорту були розроблені правила змагань, введена реєстрація світових рекордів і спортивних досягнень, уніфіковані вимоги до спортивних споруд. Проведення ОІ, міжнародних спортивних змагань стимулювали розвиток матеріальної бази спорту у різних країнах світу – будівництво стадіонів, гімнастичних залів, басейнів, стрілецьких тирів та інших споруд.

В цей час почала інтенсивно розвиватись система підготовки спортсменів. Досвід підготовки кращих спортсменів ставав відомим у багатьох країнах, що сприяло вдосконаленню спортивної техніки, підвищенню ефективності фізичної і тактичної підготовки.

ОС уже в роки першого періоду свого становлення перетворювався в арену співробітництва спортсменів, спеціалістів і любителів спорту у різних країнах. Завдяки розвитку ОС почав проявлятися взаємний інтерес спортсменів – налагоджувалось співробітництво не тільки у сфері спорту, але й в інших галузях суспільної діяльності - культурі, науці та ін.

 

Ігри І Олімпіади (Афіни, 6-15 квітня 1896 р.)

Рішення Паризького конгресу (1894 р.) про проведення Ігор І Олімпіади сучасності у 1896 році в Афінах було позитивно сприйнято більшістю населення Греції. Але уряд Греції не мав змоги і бажання дозволити великі витрати на підготовку місць змагань і проведення такого великого свята.

П. де Кубертен був вимушений шукати інше місце (Будапешт) для проведення Ігор, але його прохання відхилила угорська влада. Тому він почав шукати інші шляхи вирішення цієї проблеми. Він запропонував долучити приватних осіб, які могли б пожертвувати кошти на проведення таких змагань. Цю точку зору підтримав грецький кронпринц Константин, який створив спеціальну комісію сприяння, а також звернувся до народу Греції із закликом до пожертвування грошей у фонд підготовки Ігор.

На зібрані гроші були відновлені олімпійський стадіон, побудовані велодром і тир. В центрі міста розмістили тенісні корти, павільйони з елінгами і роздягальнями для спортсменів – веслувальників.

НОК Греції за один рік підготував місця для змагань. 6 квітня 1896 року король Греції у присутності 80 тисяч глядачів оголосив Ігри І Олімпіади відкритими. Таким чином християнський монарх відмінив указ імператора Феодосія, яким той 1500 років тому назад заборонив цей ненависний пережиток язичників.

У Іграх взяли участь 311 спортсменів з 13 країн (Австралія, Австро-Угорщина, Болгарія, Великобританія, Німеччина, Греція, Данія, США, Франція, Чілі, Швейцарія).

Програма ОІ включала 9 видів спорту – боротьба класична, велоспорт, гімнастика, легка атлетика, плавання, стрільба кульова, теніс, важка атлетика, фехтування, в яких розігрувались 43 комплекти нагород.

Першим олімпійським чемпіоном сучасності став американський спортсмен ДЖЕЙМС КОННОЛІ, який виборов золоту медаль у потрійному стрибку (13м 71см).

Національним героєм Греції став переможець у марафонському бігу СПИРИДОН ЛУІС. Крім олімпійських нагород і слави переможця чекали наступні призи: золотий кубок, заснований французьким академіком Мішелєм Бріалєм, який настояв на включенні марафонського бігу у програму ОІ, бочка вина, талон на безкоштовне харчування протягом року, безкоштовний пошив одягу і користування послугами перукаря протягом всього життя, 10 центнерів шоколаду, 10 корів і 30 баранів.

Француз Поль Массон на треку виборов три золоті медалі на різних дистанціях.

У змаганнях з боротьби не було поділу на вагові категорії. Перемога німця Карла Шумана, який був найлегшим з учасників, була тріумфальною. Він здобув перемогу ще у трьох видах гімнастики – опорному стрибку і командних змаганнях на брусах і перекладині.

Найбільшу кількість медалей вибороли грецькі спортсмени (10+19+17), США – 19, Німеччина – 14. Без нагород залишились спортсмени Болгарії, Чилі, Швеції.

Нагороджували переможців у день закриття ОІ – 15 квітня 1896 р. Нагородами служили гілки оливи, привезені з Олімпії, дипломи, виготовлені грецьким художником, а також срібні медалі, виготовлені гравером Шапленом.

Вже на перших Іграх сучасності довелося зустрітися з інтенсивним використанням ОС у політичних цілях. Засоби масової інформації Греції активно прославляли свою країну, представляючи її як частину західної цивілізації.

Не все на перших ОІ було добре (приїхали тільки 13 команд з 34, які мали запрошення, не було ісіх найсильніших спортсменів), але вони дозволили досягнути головного – відродити й показати життєздатність олімпійської ідеї.

Про роль І ОІ П’єр де Кубертен писав так: "Результат ОІ є подвійним – спортивним і політичним. Якщо усвідомити той вплив, який можуть здійснити заняття фізичною культурою і спортом на майбутнє держави і на духовні сили нації в цілому, виникає питання: а чи не почалась для Греції у 1896 році нова ера її розвитку?… Сучасний спорт потребує об’єднання й очищення … в кожній країні існують свої правила, неможливо прийти до загальної думки з питання про те, хто є аматором, а хто професіоналом… Я переконаний, що мій почин зможе стати фактором зміцнення миру у всьому світі…"

Ігри І Олімпіади переконливо довели гуманістичну спрямованість олімпійського руху.

Після успішного проведення І ОІ МОК вирішив надати Іграм дійсно інтернаціональний характер і проводити їх почергово в різних країнах і на різних континентах, хоча Греція розраховувала, що ОІ будуть проводитись весь час на їх території.

Ігри ІІ Олімпіади проходили у Парижі (20 травня – 28 жовтня 1900 р.) одночасно з функціонуванням Всесвітньої виставки, яка повністю привернула увагу на себе, зробивши ОІ її другорядним придатком.

Організатори виставки – урядові чиновники – не надали оргкомітету Олімпіади ніякої допомоги. Не зрозуміло, чому навіть П. Де Кубертен був практично усунутий від проведення ОІ.

У змаганнях взяли участь 1330 спортсменів з 21 країни (у тому числі 11 жінок).

Змагання проводились з найбільш екзотичних видів спорту, починаючи з польотів на повітряних кулях і закінчуючи рятуванням життя.

Офіційно підсумки змагань не підбивались, а переможці отримували нагороди через рік по пошті, тому що свята закриття ОІ не було. Крім того, змагання були розтягнуті на довгий строк – п’ять місяців.

Однак, не дивлячись на весь хаос, який супроводжував ОІ, вони переконливо показали не тільки життєздатність ОР, але й інтенсивний розвиток спорту у світі (поява жінок на змаганнях, збільшилась кількість країн-учасниць). Ніхто з переможців І Олімпіади не зміг повторити свій успіх у Парижі. У програму ОІ були введені нові види спорту, які у подальшому стали дуже популярними – академічна гребля, футбол, кінний і вітрильний спорт, метання молоту та інші.

Більше за всіх нагород отримали французи – 26+36+33, спортсмени США – 20+15+16, Великобританії – 17+8+12.

З особистих результатів слід відзначити американських легкоатлетів А.Кренцлейна – 4 золоті медалі у бігу на 60м, 110 м з бар’єрами, 200 м з бар’єрами, стрибок у довжину (7м 18см), а також Р.Ерві – у стрибках з місця у висоту, довжину і потрійному стрибку. Ф.Джервіс показав результат на 100м – 10,8 с, який протримався рекордом до 1924 року. І.Бекстер виборов змагання у висоту –190см і з жердиною –330см.

Ігри ІІІ Олімпіади проводились у Сент-Луїсі (США) з 1 липня по 23 листопада 1904 року.

МОК не зробив належних висновків з ОІ у Парижі і дозволив проводити наступні під час проведення всесвітньої (чергової) промислової виставки. Тому ОІ стали знову її придатком. Не було ні урочистого відкриття, ні закриття ОІ. Через високу ціну проїзду не прибуло на змагання багато провідних спортсменів європейських країн. Не був присутнім і де Кубертен. МОК представляли всього три особи.

У змаганнях з 10 видів спорту взяли участь всього 625 спортсменів – представників 12 країн (8 жінок), з яких 533 – спортсмени США. Це були "домашні" американські ОІ.

Офіційно були розіграні 89 комплектів медалей, з яких 70+75+64 вибороли американці. На другому місці Куба – 5+2+3, на третьому Німеччина – 4+4+5.

Темною плямою ІІІ ОІ була спроба організаторів провести "антропологічні дні" – змагання "кольорових" спортсменів – негрів, індійців та ін.

Ці ОІ були проведені ще на гіршому рівні, ніж у Парижі. Але можна відмітити і деякі спортивні результати. А.Хан (США) виборов три золоті медалі – 60, 100 і 200м, причому на 200-метрівці установив рекорд (21,6 с), який протримався 28 років (до 1932 року). Повторив своє досягнення у стрибках з місця Р.Ерві. Німець Антон Хейда, який жив і виступав за команду США, виборов 5 золотих і срібну медаль у змаганнях з гімнастики. (Скандал з марафонцем Ф.Лоренцем, якого підвіз друг на машині і він отримав золоту медаль).

Неофіційні Ігри 1906р. (Афіни, Греція). У змаганнях взяли учать 884 спортсмени (серед яких 7 жінок) з 20 країн, більшість з яких вперше виступали в формі національних команд, а не в формі клубів і коледжів. Як і в 1896 р. Греція приймала Ігри з ентузіазмом. На іграх був присутній король Греції Георг І та його сини Ніколас, Георг, Ендрю та Костянтин. Останній пізніше став президентом НОК Греції. Ігри 1906 р. були пишними та видовищними. Саме цього не вистачало двом попереднім Іграм Олімпіад. Частиною церемонії відкриття були гімнастичні вправи у виконанні «датських дівчат». До програми Ігор були внесені деякі зміни: не проводились змагання в бігу на 60 та 200м, на 200 та 400 м з бар’єрами, а також стипль-чез (біг з перешкодами) на 2500 м. Незважаючи на суттєве скорочення легкоатлетичної програми, до неї були включені і два нових види: п’ятиборство та метання спису.

Ігри ІV Олімпіади проходили у Лондоні з 27 квітня по 31 жовтня 1908 року, хоча спочатку право проведення ОІ було надано Риму. Але у 1906 році італійці відмовились проводити ігри посилаючись на труднощі з будівництвом спортивних споруд.

Лондон дав згоду на проведення ОІ і за короткий термін побудував стадіон, велотрек, басейн, зал для боротьби.

Ігри пройшли на високому рівні і у всіх відношеннях перевершили усі попередні.

Приймали участь рекордна кількість спортсменів – 2034 (у тому числі 36 жінок) з 36 країн світу. Великобританію представляли 710 спортсменів – найбільша кількість від однієї країни за всю історію сучасних ОІ.

Змагання проходили у 20 видах спорту. Вперше був включений зимовий вид спорту – катання на ковзанах. Суттєво виросла майстерність спортсменів. Переможцями стали представники 14 країн, що значно більше, ніж на попередніх ОІ.

Знову високі, переможні результати у стрибках показав Р.Еврі, який до 6 золотих медалей попередніх ОІ додав ще дві – у висоту й довжину. Взагалі американці мали певну перевагу в л/а – з 27 медалей вони виграли 15 золотих.

В Лондоні вперше був проведений футбольний турнір, виступали 6 команд з 5 країн. Перше місце вибороли англійці, перемігши команду Данії у фіналі.

Успішним був дебют атлетів Росії. Троє з п’яти уасників повертались додому з медалями: срібні медалі отримали борці класичного стилю Микола Орлов та Андрій Петров. Справжню сенсацію створив російський спортсмен Микола Панін-Коломенкін, який вперше став олімпійським чемпіоном у змаганнях з фігурного катання. Для повноти уявлення про цього спортсмена слід сказати, що він був 5-ти кратним чемпіоном Росії, призером чемпіонатів світу 1903 і чемпіонатів Європи 1904 і 1908 років у фігурному катанні на ковзанах, 12-ти кратним чемпіоном Росії у стрільбі зі спортивного пістолету і 11-ти кратним з бойового. У віці 56 років став переможцем Всесоюзної спартакіади 1928 року у стрільбі з пістолету. Помер у 1956 році у віці 84 роки.

Найбільш драматичним випадком на цій Олімпіаді вважають подію, яка трапилась під час марафонського забігу. Першим на стадіон з’явився італійський бігун Дорандо Пієтрі, який знаходився майже у несвідомому стані. Він повернув не в ту сторону. Коли нарешті це збагнув і побіг у правильному напрямку, сили покинули його. Він впав, потім піднімався декілька разів і падав знову. Коли в останнє він впав недалеко від фінішної риски (декілька метрів) і не міг піднятися, вболівальники підбігли і підняли його і допомогли добратись до фінішу, який майже поруч з ним подолав американець Джон Хейес. Судді довго сперечались але дискваліфікували спортсмена за надання йому сторонньої допомоги. Він був позбавлений нагороди, але під час ушанування переможців він був запрошений на трибуну і член королівської сім’ї вручив йому золотий кубок, схожий на той, яким нагороджували переможця у марафонському бігу. У цей день і з цього приводу з амвону собору Св. Петра єпископом були проголошені наступні слова: "На Олімпіаді головне не перемога, а участь", які пізніше були приписані П’єру де Кубертену.

Перше місце у неофіційному командному заліку зайняла команда Великобританії, яка виборола 147 медалей (57+50+40), на другому місці спортсмени США – 47 (23+12+12), на третьому спортсмени Швеції – 25 (8+6+11).

Ігри V Олімпіади проходили у Стокгольмі (Швеція): 5 травня – 22 липня 1912 року.

Шведи з самого початку існування МОК ставили питання про проведення Ігор у них. І коли їм надали таке право, у 1904 році почали активно готуватись до їх проведення. Велику допомогу надавав король Швеції. Були дуже добре підготовлені спортивні споруди, продумана організація всіх змагань. Ігри були проведені дуже успішно.

У змаганнях взяло участь 2547 чоловік (57 жінок) з 28 країн. Жінки змагались з тенісу, плавання і стрибків у воду.

Росія вперше відправила велику команду (169 чоловік), яка виступала майже у всіх видах програми, але виступила невдало, виборовши тільки 2 срібні і 2 бронзові нагороди (15 місце серед всіх команд –країн).

На змаганнях в умовах гострої боротьби були продемонстровані дуже високі результати. Найбільш представницьким видом спорту була л/а. Тут розігрувалось 30 комплектів нагород. На цей раз серед переможців було багато представників Європи. Найбільшого успіху досягнув фін Х.Колехмайнен, який переміг у бігу на 5000 і 10 000 м і у кросі на 12 км.

Легкоатлетичне п'ятиборство і десятиборство виграв американець (індіанець за походженням) Джимм Торп. Король Швеції на врученні нагород назвав його самим величним атлетом усіх часів (він з дуже великим відривом у 700 очок виборов 1 місце). Дуже помпезно його зустрічали і вдома. Але потім расисти направили у МОК прохання ліквідувати його перемогу, тому що він колись (у студентські роки) грав у бейсбол і отримував за це гроші – тобто він був професіоналом. Медалі Торпа були повернені у МОК. Тільки через багато років після смерті Торп був реабілітований і признаний як переможець цих ОІ.

Вперше були проведені змагання із сучасного п'ятиборства. Переможець – лейтенант королівської шведської гвардії Г.Лілієхек.

У командних змаганнях зі стрільби (по оленю, що біжить) олімпійським чемпіоном став швед Оскар Свон, якому у цей день було 64 роки 258 днів. За всю історію ОІ у його віці ніхто не ставав чемпіоном.

Вперше на ОІ були проведені конкурси мистецтв (за рішенням МОК, вони проводилися до 1948 р.). Були представлені твори архітектури, літератури, живопису, скульптури, музики. За розділом літератури перше місце було присуджено Г.Хохроду і М.Ешбаху за "Оду спорту". Як потім виявилося під цим псевдонімом ховався П. Де Кубертен.

Найбільшу кількість медалей завоювали шведи – 24+24+17, на другому місці – американці – 23+19+19, на третьому – Великобританія, 10+15+16.