Вимоги до забезпечення ох. Пр. В структурі соціальної відповідальності.

Охорона праці стосується досягнення і підтримки самого високого рівня фізичного, інтелектуального і соціального процвітання працівників, запобігання звільнень у зв'язку зі станом здоров'я, викликаного умовами праці, захисту працівників від ризиків, пов'язаних з нанесенням шкоди здоров'ю, і адаптації виробничого середовища до фізичних і психологічних можливостей працівників.

Організації повинна:

- прагнути до розуміння та контролю ризиків, пов'язаних з охороною праці. Також організація повинна вводити відповідні процедури і надавати безпечне устаткування, необхідне для запобігання професійних захворювань та нещасних випадків, а також для дій у аварійних ситуаціях;

- аналізувати причини нещасних випадків і професійних захворювань, а також проблеми, підняті працівниками, для того, щоб розуміти їх і інформувати працівників про те, яким може бути вплив на людей;

- розуміти і застосовувати засоби виробничої гігієни;

- визнавати, що психологічні ризики на робочих місцях є причинами стресів і погіршення стану здоров'я;

- розробити політику охорони праці, у якій буде чітко прописано, що жоден з елементів діяльності організації не є важливішим за охорону праці, і що охорона праці є невід'ємною частиною діяльності організації;

- надавати необхідне навчання і зміцнення потенціалу всього персоналу по необхідних напрямках;

- дотримуватися норми, відповідно до якої заходи охорони праці не пов'язуються з витратами, покладеними на працівників;

- застосовувати системи управління охороною праці, які-засновані на залученні зацікавлених працівників і які визнають і поважають права працівників на:

• повну і достовірну інформацію щодо ризиків, зв'язаних зі здоров'ям і безпекою, а також щодо контролю та попередження цих ризиків;

• вільно з'ясовувати й одержувати роз'яснення по всіх аспектах охорони праці;

• відмову від роботи, що явно може викликати серйозну і неминучу загрозу їхньому життю і здоров'ю або житло і здоров'ю інших;

• звернення за консультацією з питань охорони праці, за межі організації (до сторонніх фахівців);

• повідомлення керівникам про випадки, що стосуються охорони праці;

• участь у прийнятті рішень з охорони праці;

• відсутність репресій за те, що вони зробили щось із перерахованого вище.

Нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі ДНАОП і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють в межах підприємства, установи, організації. Відповідно до Рекомендацій Держнаглядохоронпраці щодо застосування „Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві", затвердженого наказом Держнагляд­охоронпраці від 12. 12. 1993 року № 132, до основних нормативних актів підприємства належать:

— Положення про систему управління охороною праці на підприємстві.

— Положення про службу охорони праці підприємства.

— Положення про комісію з питань охорони праці підприємства.

— Положення про роботу уповноважених трудового колективу з питань охорони праці'.

— Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці.

— Положення про організацію і проведення первинного та повторного інструктажів, а також пожежно-технічного мінімуму.

— Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативних актів про охорону праці.

— Положення про організацію попереднього і періодичного медичних оглядів працівників.

— Положення про санітарну лабораторію підприємства.

— Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт.

— Інструкції про порядок зварювання і проведення інших вогневих робіт на підприємстві.

— Загальнооб'єктові та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки.

— Перелік робіт з підвищеною небезпекою.

— Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці.

— Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних категорій лікувально-профілактичного харчування.

— Наказ про організацію безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів працівникам підприємства, що працюють у шкідливих умовах.

— Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту. Виходячи із специфіки виробництва та вимог чинного законодавства власник затверджує нормативні акти із вищезазначеного списку та інші, що регламентують питання охорони праці.

Міжнародне співробітництво у галузі охорони праці

Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці охоплює наступні основні напрямки:

— вивчення, узагальнення та впровадження світового досвіду з організації' охорони праці, покращення умов та техніки безпеки;

— участь у міжнародних інституціях з соціально-трудових питань та у роботі їх органів;

— одержання консультацій зарубіжних експертів та технічної допомоги у питаннях вдосконалення законодавчої та нормативної бази охорони праці;

— проведення та участь у міжнародних наукових чи науково-практичних конференціях та семінарах;

— підготовка кадрів з охорони праці за кордоном.

Плідне співробітництво налагоджено між Україною та Міжнародною організацією праці — однією з найдавніших міжурядових організацій, яка була створена ще у 1919 році. З 1946 року МОП — спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй. Україна є членом МОП з 1954 року. Із 181 конвенції, що прийняті на цей час МОП, Україна ратифікувала 50, серед яких найважливіші нормативні акти, що стосуються основоположних прав людини. У МОП діє система контролю за застосуванням в країнах-членах Організації конвенцій і рекомендацій. Кожна держава, член МОП, зобов'язана подавати доповіді про застосування на своїй території ратифікованих нею конвенцій, а також інформації про стан законодавства і практики з питань, що порушуються в окремих, не ратифікованих нею конвенціях. За фінансової підтримки міжнародних інституцій з 1996 року в Україні реалізується проект МОП „Мобілізація підприємств і працівників на запобігання зловживанням шкідливими речовинами в країнах Центральної та Східної Європи".

Налагоджується співробітництво в галузі охорони праці України із Європейським Союзом. Так, в рамках програми Tads почалася робота над проектом „Сприяння у забезпеченні охорони праці в Україні (з метою підвищення рівня ефективності)". Основні напрямки цього проекту включають: удосконалення нормативної бази в галузі охорони праці; створення інформаційного центру агітації та пропаганди з питань охорони праці; відпрацювання механізму економічних розрахунків на підприємстві, спрямованих на створення безпечних і здорових умов праці працюючим.

В рамках Угоди про співробітництво в галузі охорони праці фахівці України разом із фахівцями інших держав СНД проводять спільну роботу щодо удосконалення Системи стандартів безпеки праці, узгодження та розробки нормативної бази в галузі охорони праці для країн СНД.

 

Основні напрямки співробітництва.

Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці охоплює наступні основні напрямки:

— вивчення, узагальнення та впровадження світового досвіду з організації' охорони праці, покращення умов та техніки безпеки;

— участь у міжнародних інституціях з соціально-трудових питань та у роботі їх органів;

— одержання консультацій зарубіжних експертів та технічної допомоги у питаннях вдосконалення законодавчої та нормативної бази охорони праці;

— проведення та участь у міжнародних наукових чи науково-практичних конференціях та семінарах;

— підготовка кадрів з охорони праці за кордоном.

ООН.ВООЗ.

Організація Об'єднаних Націй (ООН) — міжнародна організація, заснована 24 жовтня 1945 на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Декларованою метою діяльності організації є підтримання і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу.

Головні органи ООН: Генеральна Асамблея (ГА), Рада Безпеки (РБ), Секретаріат (генеральний секретар обирається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на 5 років), Міжнародний Суд, Економічна і соціальна рада; Рада з Опіки; штаб-квартира розташована у Нью-Йорку.

Члени-засновники — 51 держава (в т. ч. Україна). Станом на 1998 рік ООН нараховувала 185 держав-членів. З 14 липня 2011 року має 193 держави-члени. Західна Сахара та інші маленькі держави не приєднались до ООН через їх невизнання.

Організація фінансується з обов'язкових та добровільних внесків від своїх держав-членів, і користується шістьма офіційними мовами: арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ)— спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй. Штаб-квартира розташована у Женеві. До складу ВООЗ входить 193 країни.

1945 року на Конференції у Сан-Франциско ухвалене рішення щодо створення міжнародної організації з питань охорони здоров'я. 1946 року Міжнародна конференція охорони здоров'я, яка проходила у Нью-Йорку, схвалила Статут Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ).

День набуття чинності Статуту ВООЗ — 7 квітня 1948 р. — вважається Днем заснування цієї організації і щорічно відзначається як Світовий день здоров'я.

Всесвітня асамблея охорони здоров'я (ВАОЗ)- вищий керівний орган ВООЗ щорічно (у травні) проводить свої сесії, як правило у Женеві. Виконавча рада — виконавчий орган ВООЗ — до складу якої входить 52 країни, проводить свої сесії двічі на рік (у січні та травні).

Україна — член ВООЗ з 1948 р. (3 квітня 1948 р. приєдналась до Статуту ВООЗ). З 1950 по 1991 р. — період неактивного членства України у цій організації. Поновила своє членство у 1992 р.

Співробітництво України з ВООЗ — одна з важливих складових її міжнародного співробітництва з метою забезпечення конституційного права кожного громадянина України на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (стаття 49 Конституції України). Особливого значення таке співробітництво набуває в умовах світу, що глобалізується.

МАГАТЕ.МОП.

МАГАТЕ є провідним світовим міжнародним урядовим форумом науково-технічної співпраці в області мирного використання ядерної технології.

Статут Міжнародної агенції з атомної енергії (МАГАТЕ) ухвалили 26 жовтня 1956 року на міжнародній конференції, яку проводили в штаб-квартирі ООН. Агентство почало існувати у Відні з 29 липня 1957 року. 14 листопада 1957 року Генеральна Асамблея ухвалила угоду щодо відносин між МАГАТЕ і ООН.

Згідно з Статутом двома основними цілями діяльності МАГАТЕ є контроль за мирним використанням атомної енергії і забезпечення того, що допомогу МАГАТЕ не буде використано у військових цілях.

МАГАТЕ встановлює стандарти ядерної безпеки і захисту довкілля, надає країнам-членам технічну допомогу, а також заохочує обмін науковою і технічною інформацією щодо ядерної енергії.

Однією з важливих функцій Агентства є забезпечення того, що ядерні матеріали і обладнання для атомних станцій не використовуватимуть для військових цілей. Система безпеки МАГАТЕ базується на суворому контролі за використанням ядерних матеріалів, які здійснюють на місцях інспектори МАГАТЕ.

Найважливіший напрям діяльності МАГАТЕ — забезпечення нерозповсюдження ядерної зброї. У 1968 році 102 країни підписали договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).

МОП була заснована у 1919 році в результаті підписання Версальського договору, який, в свою чергу, дав початок існуванню Ліги Націй, і стала першою спеціалізованою установою ООН у 1946 році.

МОП формулює міжнародні стандарти праці у вигляді конвенцій та рекомендацій, встановлюючи мінімальні стандарти основних трудових прав: свободу створення та діяльність асоціацій, колективні переговори, заборону примусової праці, рівність можливостей і відношення до працюючого та інші стандарти, які регулюють умови та інші аспекти праці.

МОП здійснює заходи щодо розвитку незалежних організацій найманих працівників та роботодавців, організує тренінги та надає консультації таким організаціям. У межах системи ООН МОП є унікальною тристоронньою організацією, в якій сторони роботодавців та найманих працівників є рівними урядовій стороні у роботі керівних органів Міжнародної організації праці.

Європейський Союз. СНД.

Європейський Союз (офіційна назва, скорочено - ЄС) - політичний та економічний інтеграційне об'єднання 27 країн Європи: Німеччині, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Великобританії, Данії, Ірландії, Греції, Іспанії, Португалії, Австрії, Фінляндії, Швеції, Угорщини, Кіпру, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Словаччини, Словенії, Чехії, Естонії, Болгарії і Румунії. ЄС будується на основі Європейських співтовариств: Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергії (засновані у 1957 р.). Європейське об'єднання вугілля і сталі (з нього почалося створення ЄС в 1951 р.) 23 червня 2002 р. припинило своє існування у зв'язку із закінченням Договору про його створення, укладеного на 50 років і не продовжувати сторонами, так як темпи розвитку Європейських співтовариств зробили існування ЄОВС неактуальним.

Головні цілі Союзу та його повноваження визначені Єдиним європейським актом (1987 р.), Маастрихтським (1992 р.), Амстердамським (1999 р.) і Ніццького (2001 р.) договорами. 29 жовтня 2004 р. в Римі пройшла церемонія підписання Конституції, для ухвалення якої буде потрібно її ратифікація всіма державами-членами ЄС, покликана замінити Римський, Маастрихтський, Амстердамський і підписаний у договори (з додатком незначного числа додаткових протоколів). У ній зведені воєдино пропозиції щодо нової інституційної структури Євросоюзу та його функціонування. Тим самим будуть істотно спрощені базові юридичні документи ЄС. Створення єдиного ринку для більш, ніж 455 мільйонів європейців забезпечує свободу переміщення людей, товарів, послуг і капіталу. Усередині Європейського Союзу розробляється єдина політика в таких галузях, як сільське господарство, телекомунікації, транспорт, енергетика та охорона навколишнього середовища.

Співдружність Незалежних Держав створена 8 грудня 1991 року в садибі Віскулі (Біловезька пуща, Білорусь) як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. 21 грудня на умовах Алма-Атинської угоди приєднались ще вісім колишніх республік СРСР (Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан). 23 жовтня 1993 року до СНД приєдналася Грузія. 26 серпня 2005 року зі складу СНД вийшов Туркменістан. Україна є співзасновницею СНД, але Статут організації Україною досі не ратифіковано, тому формально Україна залишається лише спостерігачем і не є членом СНД. 14 серпня 2008 парламент Грузії прийняв рішення залишити СНД, і, згідно зі Статутом СНД, 18 серпня 2009 Грузія офіційно перестала бути членом Співдружності.

Передумови утворення

1 грудня 1991 року відбувся загальнонаціональний референдум на території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи — 84,18% населення України. З них 28 804 071 особа (90,32%) підтвердили Акт про незалежність.

У початковий період існування Співдружності Незалежних Держав вона розглядалася головним чином як механізм цивілізованого розлучення колишніх союзних республік і розподілу майна СРСР. Створення СНД було покликане забезпечити безболісний перехід від єдиної союзної держави до системи суверенних національних держав на місці колишнього СРСР. На відміну від Союзу РСР Співдружність не є державою і не має наднаціональних повноважень.

Цілі організації

СНД засновано на засадах суверенної рівності всіх його членів, тому всі держави-члени є самостійними суб'єктами міжнародного права. Співдружність не є державою і не володіє наднаціональними повноваженнями.

Основні цілі організації:

Співпраця в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях;

Всебічний розвиток держав-членів в рамках єдиного економічного простору, міждержавної кооперації та інтеграції;

Забезпечення прав і свобод людини;

Співпраця в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, досягнення загального і повного роззброєння;

Взаємна правова допомога;

Мирне вирішення суперечок і конфліктів між державами організації.

До сфер спільної діяльності держав-членів відносяться:

Забезпечення прав і основних свобод людини;

Координація зовнішньополітичної діяльності;

Співпраця у формуванні і розвитку спільного економічного простору, митної політики;

Співпраця в розвитку систем транспорту, зв'язку;

Охорона здоров'я та навколишнього середовища;

Питання соціальної і міграційної політики;

Боротьба з організованою злочинністю;

Співпраця в галузі оборонної політики і охорони зовнішніх кордонів[6].

Органи СНД

Вищим органом СНД є Рада глав держав, за нею Рада голів урядів, а далі — координуючі інститути. Наприкінці 1996 року їх діяло 80, а в 67 з них Україна брала участь.

Рада Глав держав СНД

Головним органом СНД є Рада голів держав-учасниць, що обговорює і вирішує принципові питання пов'язані з діяльністю держав-учасниць, які стосуються їхніх спільних інтересів, а також розглядає будь-які питання, в яких зацікавлені окремі держави-члени Співдружності, враховуючи інтереси решти учасниць.

Рада голів держав-учасниць на своїх засіданнях приймає також рішення щодо:

— внесення поправок до Статуту СНД;

— створення нових або ліквідації існуючих органів Співдружності;

— оптимізації структури СНД, удосконалення діяльності органів Співдружності;

— заслуховування доповідей про діяльність органів СНД;

— призначення голів органів, що відносяться до її компетенції;

— делегування повноважень іншим органам СНД;

— затвердження положень про органи СНД, що входять у її компетенцію.