Додержання закону щодо прав осіб, взятих під варту, їх матеріально-побутового, медичного забезпечення та харчування.

При обході камер і опитуванні осіб, які в них тримаються, прокурор з’ясовує, чи забезпечуються адміністрацією слідчого ізолятора встановлені статтями 9, 11, 12 Закону України “Про попереднє ув’язнення” права ув’язнених. Насамперед, це забезпечення їх індивідуальними спальними місцями і постільними речами, додержання встановлених законом санітарних норм житлової площі (не менше 2,5 кв. м на особу, а для вагітної жінки або жінки, яка має при собі дитину - 4,5 кв. м), придатність камер для тримання осіб, взятих під варту, надання прогулянок встановленої тривалості, дотримання норм і порядку матеріально-побутового, медичного забезпечення та харчування. Умови зберігання продуктів харчування у камерах, одержаних ув’язненими у торговельній мережі установи, посилках та передачах. Особливу увагу необхідно звернути на умови тримання неповнолітніх, вагітних жінок та жінок з дітьми, які, як правило, розміщаються у найбільш придатних, світлих і сухих камерах та роботу харчоблоку.

При затриманні осіб, а також при обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, їм не завжди роз’яснюються підстави та мотиви затримання, про їх затримання своєчасно, або взагалі не повідомляються близькі родичі, а в окремих випадках і прокурор. Крім того, цим особам в друкованому вигляді не завжди роз’яснюються положення статей 28,29, 55,56,59, 62 та 63 Конституції України, інших законодавчих актів за переліком, встановленим ст.21 Закону України „Про попереднє ув’язнення”. Взятим під варту особам щоденна прогулянка надається тривалістю менше ніж одна година.

У медико-санітарній частині та її стаціонарі потрібно ознайомитись зі станом медичного обслуговування ув’язнених (наявність медпрепаратів для надання невідкладної медичної допомоги, ліків, що у встановленому порядку передані родичами ув’язнених, додержання строків їх придатності тощо) додержанням режиму та ізоляції ув’язнених. Проаналізувати стан смертності та її причини.

Відповідно до ст. 12 Закону побачення з родичами або іншими особами адміністрація місць попереднього ув’язнення може надавати взятим під варту особам лише за їх заявами і з письмового дозволу слідчого або суду, у провадженні яких перебуває справа, як правило, один раз на місяць. Тривалість побачення встановлюється від однієї до чотирьох годин. З моменту допуску захисника до участі у справі побачення з ним надаються без обмеження їх кількості та тривалості. Заяви щодо побачень зберігаються в особових справах осіб, взятих під варту. Ознайомившись з цими документами та книгою обліку, прокурор має змогу перевірити додержання вимог закону щодо надання побачень. Крім того, слід зазначити, що засудженим, залишеним у слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування, а також засудженим, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, побачення надаються відповідно до статей 110, 138, 139, 151 КВК України, тобто зазначеним особам, за наявності підстав можуть надаватися як короткострокові так і тривалі побачення, до трьох діб. Слід зазначити, що засудженим до довічного позбавлення волі мають надаватись лише короткострокові побачення один раз на шість місяців.

Тривалі побачення надаються з правом спільного проживання і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, брати і сестри, діб, баба, онуки). При реєстрації шлюбу тривалі побачення надаються позачергово.

Засудженим до арешту, на підставі статті 51 КВК України, побачення з родичами та іншими особами забороняються.

Забезпечення виконання вимог закону щодо надання права на одержання передач або посилок, грошових переказів перевіряється за наявними документами про облік і огляд прийнятих передач (посилок).

При отриманні від заарештованих скарг на обмеження прав користування торгівельною мережею необхідно зробити перевірку у фінансовій частині слідчого ізолятора, де зберігаються грошові квитанції і заяви на придбання продуктів і предметів повсякденного вжитку, а також, за необхідності, перевірити правильність списання коштів з їх особових рахунків.

Оскільки перевірка питань матеріально-побутового, медичного забезпечення та харчування вимагає спеціальних знань, тому має проводитися за участю спеціалістів: фахівців територіальних органів Державного департаменту України з питань виконання покарань, а також органів у справах захисту споживачів, охорони здоров’я, санітарно-епідеміологічних служб, закладів громадського харчування, територіальних об’єднань хлібопекарської промисловості та інших.

Законність застосування дисциплінарних стягнень до осіб, взятих під варту.

При перевірці законності застосування заходів стягнення (стаття 15 Закону), прокурор повинен ознайомитись із звітними даними дисциплінарної практики, записами у книзі обліку дисциплінарних стягнень та заохочень, а також книзі реєстрації порушень режиму тримання осіб, взятих під варту, та засуджених, а також журналі реєстрації подій та злочинів, звернувши особливу увагу на підстави застосування уповноваженою особою слідчого ізолятора заходів дисциплінарного стягнення до правопорушників, поміщення їх до карцеру.

У черговій частині потрібно вивчити відповідні документи (постанови, рапорти посадових осіб, пояснення тощо), на підставі яких порушників режиму притягнуто до дисциплінарної відповідальності. При вивченні цих матеріалів та особових справ, звертається увага на об’єктивність, повноту і якість проведеної перевірки за кожним фактом порушення режиму, чи застосовано стягнення уповноваженою особою (дотримання строків їх накладення, повідомлення про це покараних, своєчасність приведення стягнень до виконання, відповідність стягнення характеру порушення, ступеню вини та особі порушника).

Поміщення винних осіб до карцеру здійснюється лише на підставі вмотивованої постанови начальника місця попереднього ув’язнення і на строк не більше 10 діб, а неповнолітніх – до п’яти діб. Поміщення до карцеру дозволяється лише за наявності висновку (довідки) медпрацівника, про стан здоров’я порушника та можливість його тримання у карцері і не повинно поєднуватися з погіршенням встановлених норм харчування. Особи, до яких застосований цей вид стягнення, переодягаються у спеціальний одяг, закріплений за карцером, мають право на щоденну одногодинну прогулянку.

Будь-яке стягнення може бути накладено у строк, що не перевищує десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв’язку з проступком проводиться перевірка, то з дня її завершення, але не пізніше як через шість місяців з дня вчинення проступку. Накладе стягнення виконується негайно але не пізніше одного місяця з дня його винесення.

Якщо поміщення до карцеру буде визнано необґрунтованим або порушник за станом здоров’я не може в ньому перебувати, чи приміщення карцеру за своїми умовами непридатне для тримання ув’язнених (холодне, сире тощо), прокурор виносить постанову про негайне звільнення ув’язненого з карцеру.

Вагітні жінки і жінки, які мають при собі дітей, поміщенню в карцер не підлягають (стаття 15 Закону України “Про попереднє ув’язнення”).

Законність наказів, розпоряджень та постанов начальника слідчого ізолятора.

При виявленні наказів та розпоряджень з питань режиму і умов тримання ув’язнених, що суперечать вимогам закону, прокурор повинен опротестувати їх у встановленому порядку, передбаченому ст. 21 Закону України „Про прокуратуру”. Він також зобов’язаний скасувати постанову про незаконне поміщення ув’язненого у карцер, негайно поновити порушені законні права, поставити питання про притягнення винних працівників слідчого ізолятора до відповідальності. Про скасування незаконної постанови прокурором виноситься вмотивована постанова, у якій зазначаються підстави для її скасування. Виходячи із обставин, прокурор також виносить постанову про порушення дисциплінарного провадження відносно особи (осіб) які допустили порушення.