Геологічна характеристика сировини

Граніт широко використовується для зовнішнього та внутрішнього облицювання будівель та споруд, в монументальному будівництві для виготовлення п'єдесталів, постаментів пам'ятників, для виробництва технічних та різноманітних архітектурних виробів.

Граніт (з латинської granum – зерно) являє собою повнокристалічну інтрузивну, рідше метосамотичну кислу світлозабарвлену гірську породу, що складається з польвого шпату (за об'ємом 60 – 70%), кварцу (за об'ємом 30 – 40%). Вміст темнокольорових мінералів в граніті не перевищує 10% за об'ємом. Другорядними мінералами являються: мусковіт, біотит, літієві слюди, турмалін, егірин, рогова обманка, топаз, гранат, Аксцесорні мінерали – сфен, ільменіт, ортит, апатит, циркон. Текстура породи масивна. Структура граніту гіпідіоморфнозерниста, яку часто називають гранітна.

За генезисом граніти можна розподіляти на два типи. За першим типом – граніти утворились в процесі гранітизації осадових та вулканічних порід. Вони зустрічаються у вигляді крупних масивів, що мають контакт з вміщуючими породами. Такі граніти характеризуються неоднорідною будовою, складом, містять залишки гнейсів, гнейсовидних порід.

Як облицювальний камінь велику увагу приділяють інтрузивним породам. Вони мають інтрузивний контакт з вміщуючи ми породами, масивну будову.

На території СНД граніти широко розповсюджені: в Україні, в Карелії, на Уралі та в інших місцях. Але не дивлячись на великі кількості родовищ гранітів, тільки незначна частина може використовуватись в якості облицювального каменю. Це характеризується тим, що для переважної їх кількості властива тріщинуватість, зміна складу та властивостей на невеликих площах. Але в свою чергу граніти відрізняються відносно слабким вивітрюванням, наявністю закономірно розвиненої тріщинуватості і паралельного відділення, що немало важливо для видобування блочного каменю.

За подібністю кольору та текстурно-структурних особливостей спеціалістами каменевидобування і каменеобробки розрізняються граніти різних тектонічно-магматичних періодів на наступні три основні групи.

Перша група – темно-сірі до майже чорних, сірі та світло-сірі, середньо- та дрібнозернисті, рідше крупнозернисті, порфіровидні граніти. До них можна віднести Жежелівське, Трикратнинське, Константинівське, Коростишівське, Янцівське родовища.

Друга група – червоні до м'ясо-червоних та рожево-червоні граніти, рівномірнозернисті, порфіро видні. Сюди можна віднести граніти Лезниківського, Омелянівського, Токівського, Оріховського родовищ,тощо…

Третя група – рожево-сірі, рожеві, сіро-рожеві, крупно- і середньозернисті, порфіровидні граніти що знаходяться на Капустинському, Софіївському, Бобринецькому та Бородаївському родовищах.

Високі показники декоративності гранітів залежать в першу чергу від їхньої здатності приймати полірування високої якості, досягаючи при цьому дзеркального блиску. Дрібнозернисті граніти, до складу яких в незначних кількостях входять темнокольорні мінерали і гранат, приймають найбільш якісну поліровану поверхню. Фізико-механічні властивості характеризують цей вид гірської породи, як дуже міцну (межа міцності на стиск 120 – 260 МПа),що володіє низьким показником стираємості при їхній обробці, крім цього вони являються надзвичайно щільними середовищами з низьким поглинанням води. Встановлено, що сірі граніти в переважній більшості є більш якісними ніж їх червоні та рожеві аналоги.

Для гранітних масивів характерним є наявність вертикальних, продольних, поперечних і діагональних тріщин. Діагональні тріщини в даному випадку є найменш розвиненими порівняно з іншими. Тріщини взаємоперетинаються між собою, утворюючи паралелепіпедну, пластову та положисту окремості. Наявність горизонтальних тріщин сприяє тому, що утворюється штучна підошва на кар'єрах по видобуванню блочної сировини.

При виборі граніту, особливу увагу стоїть приділити радіоактивності матеріалу, дані про це, можна знайти в сертифікаті на даний камінь, який повинен бути у компанії реалізовуючої цей матеріал. Як правило, імпортний граніт не «фонить» (сленгове слово, що означає наявність радіаційного фону), оскільки йде на експорт в багато країн, і проходить строгу перевірку.А ось до вітчизняного варто віднестися з підозрою, адже не рідкісні випадки, коли за часів СРСР важливі адміністративні будівлі були фанеровані дуже радіоактивним гранітом.

 

5. Основні параметри розкриття

5.1 Проведення капітальної траншеї:

Для проведення капітальної траншеї по скельним розкривним породам використовуємо розпушувач ДП – 22С.

Технічна характеристика розпушувачаДП – 22С

Базовий трактор Т-180КС

Потужність двигуна, кВт 132

Максимальна потужність, кН 167,6

Максимальне заглиблення зуб Кількість зубців ців, мм 550

Максимальна ширина смуги розпушування, м 1,68

Швидкість руху, км/год 2,9-12

Маса, т:

Навісного обладнання 3,2

Загальна 18,38

 

Годинна продуктивність розпушувача:

м³/год.;

k_и.р. =0,7-0,8 – коефіцієнт використання робочого часу розпушувача;

v_р – робоча швидкість руху розпушувача, для середньорозпушених порід 0,8-1,2;

t_пер. – тривалість переїзду розпушувача на слідуючу борозну, t_пер.=30-50, с;

С - відстань між суміжними ходами розпушувача, 110-160 см.

L = 200-300 – довжина паралельної борозни, м

Змінна продуктивність розпушувача:

(м³/зміну)

Річна продуктивність розпушувача:

(м³/рік)

Для проведення капітальної траншеї по корисній копалині використовуємо алмазну канатну установку “Катрок-860” фірми «Бенетті».