Порядок фіксації мінного поля. Документація на мінне поле.

Всі встановлені і розвідані мінні вибухові загородження і підготовлені руйнування незалежно від їх належності і умов обстановки підлягають фіксації і обліку.

Фіксація МВЗ – це прив’язування їх до орієнтирів, що є на місцевості і топографічних картах для точного визначення місцезнаходження загороджень на карті і на місцевості, що дозволяє забезпечувати безпечні дії своїх військ, швидке відшукання встановлених (розвіданих) загороджень при їх розмінуванні.

При фіксуванні МП складається формуляр (додаток 1), в якому вказується:

- основні характеристики МП;

- дані його прив’язування до орієнтирів, що є на місцевості і топографічних картах.

Формуляр МП включає:

- схему прив’язки МП;

- схему МП;

- дані про передавання МП і змінах у ньому, що зроблені після встановлення;

- основну інформацію про МП;

- дані фіксування.

Схема прив’язки виконується на викопіровці з карти масштабу 1: 25 000 і на ній показується:

- координатна сітка;

- контур МП з прив’язкою кутових точок до орієнтирів, які є на місцевості і карті;

- азимути і відстані від основного орієнтира до точок, що прив’язуються;

- найближчі місцеві предмети і елементи місцевості.

Схема мінного поля складається в масштабі 1: 500 – 1: 2000 і на ній показується:

- контур МП;

- кількість рядів;

- відстань між рядами і мінами;

- розташування мін, що встановлені на не вилучення і на не знешкодження;

- місце де зариті чеки до встановлених мін;

- залишені проходи.

Прив’язування МП полягає в визначені його положення відносно місцевих предметів (орієнтирів) вимірюванням чи обчисленням відстаней між точками МП і орієнтирами, а також магнітних азимутів направлень з орієнтирів на ці точки. В якості орієнтирів вибирають місцеві предмети, які важко знищити, що є на карті масштабу 1:50 000 і розташовані на своїй території. Забороняється вибирати орієнтири на території, що зайнята противником, а також такі, як окреме дерево, кущі і т. д.

Прив’язка МП, здійснюється до одного чи двох орієнтирів. При відсутності достатньої кількості орієнтирів (в степовій, пустинно-степовій місцевості) влаштовуються репери у вигляді металевих стовпів, невеликих курганів, фігур правильної форми (трикутник, квадрат, круг), обмежений канавами глибиною 0,5-0,6 м.

Якщо орієнтири розташовані на великій відстані від МП (1,5-2 км), то прив’язування МП до них здійснюється через проміжні репери чи базу.

Прив’язування загороджень проводиться в ході їх встановлення спеціально підготовленою обслугою з двох-трьох чоловік одним з наступних способів:

- за допомогою приладів фіксації МП (ПФМ);

- за допомогою компаса і дальноміра;

- за допомогою двох бусолей;

- за допомогою бінокля і компаса;

- з прокладанням азимутальних (бусольних) ходів;

- способом зворотних засікань.

Прив’язування мінних полів за допомогою приладу ПФМ.

ПФМ призначений для фіксації мінних полів та окремих мін у різну пору доби, для пошуку мінних полів за даними фіксації, а також виявлення та засічки джерел 14 прожекторів противників.

Основні ТТХ:

1. Загальна вага приладу, кг 27

2. Розрахунок, люд. 2

3. Час, необхідний для фіксації одного МП

із складанням формуляра, год. 1,5-2

4. Строк безперервної роботи приладу в ночі, год. 7

Фіксація мінного поля

Фіксація мінних полів з використанням приладу ПФМ заключається в засічці кутових точок контуру мінного поля і орієнтирів із двох точок бази АВ шляхом виміру азимутів і горизонтальних кутів з наступним рішенням трикутників засічки по відомій стороні (базі) і двом кутам.

Для фіксації мінних полів із приладом ПФМ необхідно:

- розбити на місцевості і точно виміряти базу АВ;

- установити 14 ліхтарів (удень - віхи) у кутах контуру мінного поля і орієнтирів;

- виміряти азимути і горизонтальні кути з крайніх точок А й В бази на кутові точки контуру мінного поля (1, 2, 3, 4) і орієнтири;

- розрахувати відстань від точок А й В бази до точок контуру мінного поля й орієнтирів, шляхом рішення трикутників засічки;

- визначити азимути границь контуру мінного поля;

- використовуючи отримані дані, скласти схему прив’язки мінного поля.

Для виміру бази довжиною 100 м необхідно:

- встановити в точці А бази репер і 14 ліхтар, зорієнтувавши його за напрямком бази;

- закріпити один кінець троса до стійки 14 ліхтаря (удень до репера) і розтягти трос у заданому напрямку бази;

- закріпити другий кінець троса стійкою 14 ліхтаря в точці В бази;

- установити 14 ліхтар на стійку, направивши його на точку А бази.

Вимір азимутів і горизонтальних кутів

Для виміру азимутів і горизонтальних кутів необхідно:

- включити високовольтний блок і навести електронно-оптичну насадку на 14 ліхтар, що позначає точку В бази;

- встановити нульову поділку кутомірного кільця під риску з індексом «V», для чого, натиснувши однією рукою гальмівну клавішу, іншою рукою обертати кутомірне кільце;

- встановити нульову поділку кутомірного барабану проти риски з індексом «Y», для чого натиснути гальмівну кнопку барабана і обертати його, підтримуючи пальцями за маховик;

- перевірити наведення перехрестя електронно-оптичної насадки на 14 ліхтар, встановлений у крапці В бази;

- зняти відлік азимута по бусольному кільцю і барабану (чорні поділки) і записати його в правий верхній кут картки фіксації (додаток 1);

- наводячи почергово перехрестя електронно-оптичної насадки на 14 ліхтарі, встановлені біля орієнтирів і в кутових точках контуру мінного поля, визначити на них азимути і горизонтальні кути з точки А бази;

- перенести прилад ПФМ у точку В бази, зорієнтувати бусоль по магнітній стрілці (якщо бусоль зорієнтовано правильно, то при візуванні на крапку А на кутомірному кільці і барабані повинний бути відлік 30-00 з розбіжністю, що не перевищує (±0-02) і провести виміри азимутів і горизонтальних кутів на точки контуру мінного поля й орієнтири).

Запис результатів виміру провадиться в картку фіксації мінного поля.

Графи 2 — 4 картки фіксації заповнюються в процесі вимірів у польових умовах.

Графи 5 — 12 заповнюються при обробці результатів вимірів, коли обчислюються відстані до точок контуру мінного поля й орієнтирів.

В графу 13 картки фіксації записується величина поправки бусолі, узята з паспорта. При обробці даних значення виміряних магнітних азимутів змінюються на величину поправки; позитивна поправка віднімається з величини азимута, негативна додається.

Визначення відстані до орієнтирів і кутових точок контуру мінного поля проводиться аналітичним чи графічним методом.

Точність результатів, отриманих аналітичним методом, вище отриманих графічним методом.

Перевага графічного методу – наочність і порівняно велика швидкість визначення відстаней.

Для визначення відстаней аналітичним методом необхідно:

- взяти з графи 4 картки фіксації значення кутів, виміряних з точки А, і переписати в графу 5;

- з величини 60-00 відняти значення кутів, виміряних з точки В бази, і отримані результати записати в графу 6;

- значення кутів із граф 5 і 6 скласти і суму записати в графу 7;

- взяти з таблиці синусів кутів, прикладеної до комплекту (додаток 2) значення синусів кутів, зазначених у графах 5, 6, 7, і записати їх у графи 8, 9, 10; при знаходженні синусів кутів, менших 15-00, величина більших поділок кутоміра береться по верхній горизонтальній графі таблиці синусів, величина малих поділок – по лівій вертикальній графі; при знаходженні синусів кутів від 15-00 до 30-00 величина більших поділок береться по нижній горизонтальній графі, малих по правій вертикальній графі; якщо кут перевищує 30-00, варто відняти з нього кут 30-00 і знайти синус різниці;

- значення синусів кутів В (із графи 9) розділити на значення синусів кутів М (графа 10), результати розподілу помножити на величину бази (у м) і отриманих чисел записати в графу 11; результати, записані в графі 11, є відстані від точки А бази до кутів контуру мінного поля і орієнтирів;

- значення синусів кутів А (із графи 8) розділити на значення синусів М (із графи 10); результати розподілу помножити на величину бази (у м) і отримані числа записати в графу 12; результати, записані в графі 12, є відстані від точки В бази до кутів контуру мінного поля і орієнтирів